Рішення № 100363008, 18.10.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

18 жовтня 2021 р. Справа № 120/8697/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 0549 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів

УСТАНОВИВ

02.08.2021 у Вінницький окружний адміністративний надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини А 0549 (далі - відповідач). У позовній заяві позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.01.2018 по 29.06.2021 включно;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.01.2018 по 29.06.2021 включно в розмірі 488927,07 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 29.04.2021 по справі № 120/1619/21, зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 року, виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день звільнення з військової служби 22.01.2018.

29.06.2021 відповідачем на особовий рахунок позивача було зараховано кошти на виконання рішення від 29.04.2021 по справі № 120/1619/21 в сумі 13767,94 грн.

З метою нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.01.2018 (день звільнення зі служби) по 29.06.2021(день виплати компенсації) включно позивач 19.07.2021 звернувся до відповідача із відповідною заявою. Однак станом на день звернення до суду із цим позовом відповіді не надано.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Ухвалою від 06.08.2021 відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Цією ж ухвалою надано відповідачу 15-ти денний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Також витребувано за ініціативою суду у Військової частини А 0549 відомості про грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням зі служби та про його середньоденний заробіток на дату звільнення зі служби, а саме 22.01.2018.

27.08.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Також надано відомості про грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням зі служби та про його середньоденний заробіток на дату звільнення зі служби.

В обґрунтування своєї позиції зазначає, що відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Тобто, надавши згоду на звільнення позивач погодився з тим, що належні йому виплати можуть бути проведені після його звільнення з військової служби (виключення зі списків особового складу військової частини). А тому, на думку відповідача, відсутні правові підстави компенсувати йому час затримки (абзац 3 пункту 242 Положення).

Дата ухвалення рішення обумовлена, в тому числі, перебуванням судді у справі в період з 11.10.2021 по 13.10.2021 в щорічній відпустці на підставі Наказу від 28.09.2021 № 173-в/к.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові аргументи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач проходив службу у військовій частині А 0549, володіє статусом учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с.20).

Наказом командира військової частини А 0201 від 19.01.2018 № 13, позивача звільнено з військової служби в запас на підставі наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 28.12.2017 № 640. Виключений зі списків особового складу військової частини 22.01.2018 (а.с.9-10).

Після звільнення зі служби позивач вважав, що із ним не проведено повного розрахунку, а саме не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 року. Тому, звертався до суду з метою захисту своїх прав та отримання вказаних виплат.

Рішеннями Вінницького окружного адміністративного суду від 29.04.2021 по справі № 120/1619/21, зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 року, виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день звільнення з військової служби 22.01.2018 (а.с.12-16).

29.06.2021 відповідачем на особовий рахунок позивача було зараховано кошти на виконання рішення від 29.04.2021 по справі № 120/1619/21 в сумі 13767,94 грн (а.с.17).

З метою нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.01.2018 по 29.06.2021 включно позивач 19.07.2021 звернувся до відповідача із відповідною заявою (а.с.18-19). Однак станом на день звернення до суду із цим позовом відповіді ним не отримано.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові засади проходження військової служби та основи соціального захисту військовослужбовців врегульовано нормами Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затвердженим указом Президента України від 10.12.2008 .

Беззаперечним є той факт, що спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні зі служби.

Однак, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відтак, до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила ст. ст. 116, 117 КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 по справі № 823/2249/18.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.

Метою встановлення відповідальності роботодавця за порушення строків розрахунків при звільненні є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

У вказаному рішенні також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеними у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16, щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Крім того, у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду також окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

Як вже зазначалося, основною метою покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв`язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

В цьому контексті суд враховує, що позивача звільнено із служби 22.01.2018.

Між тим, судом встановлено, що 29.06.2021 відповідачем повністю здійснено виплати належних позивачу при звільненні сум, підставою для чого стали рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29.04.2021 по справі № 120/1619/21.

Таким чином, час затримки остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні з військової служби включає період з 23.01.2018 по 28.06.2021, що становить 1252 календарних дні.

Згідно з довідкою - розрахунку від 17.08.2021 № 705 середньоденний заробіток позивача становить 392,81 грн. Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 491798,12 грн (392,81 грн х 1252 календарних дні).

Разом з тим суд звертає увагу на те, що при загальному розмірі несвоєчасно виплаченої грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій (13767,94 грн.), з відповідача не може бути стягнуто усю суму середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 491798,12 грн, адже така істотно перевищує розмір несвоєчасно виплачених сум.

У постанові від 18.07.2018 в справі № 825/325/16 Верховний Суд вказав на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання вимог ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 5 ст. 242 КАС України.

Так, в постанові від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження № К/9901/2118/19) Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.

Зокрема, при вирішенні справи суд з`ясував, що істотність частки невиплаченої грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій 13767,94 грн. у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 23.01.2018 по 28.06.2021 становить 2,80 % (13767,94 грн. / 491798,12 грн. х 100%).

Отже, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 2,80 % розраховується наступним чином: 392,81 грн (середньоденний заробіток позивача) х 2,80 % = 11 грн - середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 11 грн х 1252 ( днів затримки розрахунку) = 13772,00 грн.

Таким чином загальний розмір середнього заробітку, який визначений пропорційно розміру невиплачених позивачу сум за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 13772,00 грн.

Окрім того, виходячи із наведених вище принципів та застосовуючи визначені Верховним Судом критерії для зменшення розміру середнього заробітку, суд також враховує і обставини, за яких пов`язана тривалість періоду проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні та виплату усіх сум, адже саме тривалість періоду затримки виплат зумовила і зростання розміру середньої заробітку.

Так, суд зауважує, що причиною затримки виплат стало неправильне тлумачення відповідачем норм щодо проведення виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. У зв`язку із цим, між позивачем та відповідачем виник спір, який вирішено судом у межах адміністративної справи № 120/1619/21. Тобто невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, а пов`язана із помилковим застосуванням норм чинного законодавства.

Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У даному ж випадку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як спеціальний вид відповідальності роботодавця, має на меті відшкодувати працівникові збитки від порушення його майнових прав.

Втім, така компенсація повинна бути адекватною та відповідати принципу співмірності, а не розглядатися як спосіб збагачення за рахунок роботодавця.

Тому, на думку суду, стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку, яка перевищує розмір фактично невиплачених позивачеві сум при звільненні, буде неспівмірним з тією шкодою для законних прав, якої позивач зазнав у зв`язку з протиправною бездіяльністю відповідача.

Отже, за результатами дослідження обставин справи та враховуючи критерії, які за висновками Верховного Суду можуть застосовуватись судом для зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд доходить висновку про відповідність вищезазначеної суми 13772,00 грн принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених законом заходів відповідальності.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, перевіривши доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що заявлений позов належить задовольнити шляхом визнання протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з 23.01.2018 по 28.06.2021 включно та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за період з 23.01.2018 по 28.06.2021 включно в сумі 13772,00 грн.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи, судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі суд не вирішує.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А 0549 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні із служби з 23.01.2018 по 28.06.2021 включно.

Зобов`язати Військову частину А 0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні із служби з 23.01.2018 по 28.06.2021 включно в сумі 13772,00 грн (тринадцять тисяч сімсот сімдесят дві гривні 00 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 );

Відповідач: Військова частина А 0549 (вул. Стрілецька, 105, м. Вінниця, 21001, код ЄДРПОУ 08540799);

Суддя Богоніс Михайло Богданович