Рішення № 100362971, 18.10.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

18 жовтня 2021 р. Справа № 120/7588/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3008 Національної гвардії України про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Військової частини 3008 Національної гвардії України (далі - відповідач) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.05.2019 по 18.06.2021.

З метою стягнення середнього заробітку за період з 24.05.2019 по 18.06.2021, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 16.07.2021 відкрито провадження у даній справі та вирішено розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено строк для подання заяв по суті.

04.08.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, з якому викладено заперечення щодо позовних вимог.

Як зазначає відповідач, в період позивач проходив військову службу у військовій частині 3008 та був виключений зі списків особового складу наказом командира від 24.05.2019 за №114 (по особовому складу). Станом на 24.05.2019 позивач був обізнаний щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно. Втім, з вимогою про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до суду позивач звернувся 07.07.2021, тобто з пропуском 2 років, що вказує на наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду згідно з статтею 122 КАС України.

Окрім того, відповідач зазначає, що компенсація за неотримане речове майно не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, а право на її отримання виникає у разі звільнення зі служби, тому у позивача відсутні підстави для стягнення середнього заробітку. При цьому, відповідно до абзацу 3 пункту 242 Указу Президента України №1153/2008 "Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Позивач рапортів з вимогою продовжити йому час проходження служби до повного розрахунку не подавав. Наказ командира військової частини 3008 від 24.05.2019 за №114 про звільнення з військової служби не оскаржував та не оскаржує на даний час, що дає змогу дійти до логічного висновку, що процес звільнення з військової служби до повного розрахунку та дата звільнення з військової служби є погоджені між позивачем та військовою частиною 3008.

Враховуючи, що інших заяв і документів не надходило, а визначений строк для їх подання закінчився, клопотань щодо продовження процесуального строку не надходило, відтак суд розглядає справу в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.

Ухвалою від 04.10.2021 в відповідача повторно витребувано додаткові докази.

13.10.2021 на адресу суду надійшла заява про виконання вимог ухвали суду від 04.10.2021.

Дослідивши подані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, суд встановив наступне.

Позивач проходив службу у військовій частині 3008 НГ України, має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини 3009 НГ України від 24.05.2019 №114 позивача виключено із списків військової частини із 24.05.2019.

Однак, на час звільнення зі служби з позивачем не було проведено повного розрахунку, зокрема не виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно. Вказана обставина не заперечується відповідачем у поданому до суду відзиві.

При цьому, виплата відповідної грошової компенсації в сумі 6564,32 грн. відповідачем була здійснена лише 18.06.2021. Відповідна обставина знайшла своє підтвердження матеріалами справи (а.с. 10) та не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати при звільненні грошової компенсації за неотримане речове майно, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні за період 24.05.2019 по 18.06.2021.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходячи з наступного.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Частиною 1 ст. 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).

Пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Згідно з п. 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Пунктом 242 Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, вказано, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направлено на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим, і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Разом з тим, вказаними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Так, ч. 1 ст. 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, в такому випадку мають застосовуватись норми статті 116 та 117 КЗпП України як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що в спірних правовідносинах відповідач, як орган, на речовому забезпеченні якого перебував позивач, допустив бездіяльність щодо несвоєчасного нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористане речове майно, що в свою чергу, тягне за собою відповідальність визначену ст.117 КЗпП України.

Щодо розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд в першу чергу вважає за необхідне врахувати правову позицію наведену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020, згідно якої при здійсненні розрахунків та визначенні розміру належної до виплати суми відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні позивача, відповідач має виходити з розміру недоплаченої суми із дотриманням співмірності при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, з урахуванням принципу справедливості та співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, наявні підстави для часткового задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання військової частини нарахувати та виплатити позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з дня звернення до суду із вимогами про виплату компенсації за додаткову відпустку до фактичної виплати такої.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми ( висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідна правова позиція викладена в постанові ВС від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.

Відтак, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні та визначити суму, яка підлягає сплаті, з огляду на таке.

Враховуючи довідки військової частини А3008 НГ України від 04.08.2021 за №65, від 12.10.2021 № 104, грошове забезпечення позивача за березень, квітень 2019 року становить 21781,50 грн. (10890,75 грн*2), середньоденний розмір грошового забезпечення складає 357,07 грн. (21781,50 грн/61).

Суд зазначає, що оскільки позивач звільнений з 24.05.2019, а остаточночний розрахунок при звільненні відбувся 18.06.2021, кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 755 календарних днів.

Отже, з урахуванням середньоденного грошового забезпечення в сумі 357,07 грн., сума середнього заробітку за час затримки у 755 календарних днів становить 269587,85 грн. (357,07 грн. *755).

В свою чергу, суд враховує, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 32115,00 грн., з яких компенсація за неотримане речове майно становить 6564,32 грн. (20,4 %).

Отже суд, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 54995,92 грн. як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (20,4% від 269 587,85 грн.).

Відповідний підхід до визначення с

узгоджується з правовою позицією наведеною Верховним Судом у постановах від 11.08.2021 у справі № 821/2093/16, від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовній вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до статті 5 Закону України Про судовий збір позивач звільнений від сплати судового збору, відтак такий не сплачувався, а отже не підлягає відшкодуванню.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, а будь-яких інших судових витрат у справі не встановлено, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3008 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.05.2019 по 18.06.2021.

Стягнути з Військової частини 3008 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.05.2019 по 18.06.2021 в сумі 54995,92 грн. (п`ятдесят чотири тисячі дев`ятьсот дев`яносто дев`ять гривень 92 копійки).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Військова частина 3008 Національної гвардії України (вул. Некрасова, 72, м. Вінниця, 21001, код ЄДРПОУ 08803572)

Повний текст рішення виготовлено та підписано: 18.10.2021

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна