Рішення № 100360308, 13.10.2021, Миколаївський районний суд Миколаївської області

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 945/1933/19

Провадження № 2/945/100/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2021року Миколаївський районний суд Миколаївської області в складі головуючого судді Войнарівського М.М., за участю секретаря Жиган А.О., розглянувши в місті Миколаєві у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області про визнання права власності за набувальною давністю

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернулася до Миколаївського районного суду Миколаївської області з позовом до Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області про визнання права власності за набувальною давністю.

Свої вимоги обґрунтовує ти,що ОСОБА_2 починаючи з 05 січня 1985 року зареєстрована та проживаю у квартирі АДРЕСА_1 . Вказана квартира посімейного заселення складається з 3 кімнат, та має загальну площу 69,5 м2. Службою приватизації житлового фонду Радгоспу імені Кірова вище зазначену квартиру було передано у приватну спільну часткову власність: ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 (на той час шлюбне прізвище - ОСОБА_4 ) та її чоловікові ОСОБА_5 в рівних частках, а саме по 1/3. Тобто, з 17 січня 1996 року ОСОБА_2 разом і з своєю родиною, а саме: з чоловіком ОСОБА_5 та сином ОСОБА_3 на праві приватної спільної часткової власності стали власниками квартири АДРЕСА_1 . 25 червня 1996 року між ОСОБА_2 , та ОСОБА_5 було розірвано шлюб. З того часу ОСОБА_5 жодного дня у вказаній квартирі не проживав, не приймав участі у сплаті комунальних платежів, не цікавився станом квартири та взагалі не з`являвся в даній квартирі, та ні коли не звертався з метою поділу спільного майна, надання йому у володіння та користування 1/3 частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності чи будь-якої можливої матеріальної компенсації. Більш того, між ними була усна домовленість щодо переходу його частки у власність ОСОБА_2 , але юридично це не було оформлено. В той же час, проживаючи в даній квартирі, ОСОБА_2 з першого дня вселення до неї сплачувала комунальні та всі інші витрати, пов`язані з її утриманням, зберігала в ній свої речі, - оскільки іншого житла немала. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син ОСОБА_2 - ОСОБА_3 . Оскільки вона була єдиним спадкоємцем свого сина, то 16 травня 2016 року отримала свідоцтво про право на спадщину, що складається з 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 . Оскільки ОСОБА_2 добросовісно та безперервно володіла та відкрито користувалася даним нерухомим майном, доглядала за квартирою, утримувала її, постійно робила в ній поточний та капітальний ремонт, здійснювала оплату за комунальні послуги. ОСОБА_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Тому просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на 1/ 3 частину зазначеної квартири,оскільки проживає та користуєся зазначеною квартирою відкрито та безперервно вже 34 роки, а саме з 05.01.1985 року.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 28.10.2019року відкрито провадження у даній справі та постановлено дану справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 11.02.2021 року залучено до участі у справі правонаступника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 .

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник не з`явилися,при цьому представником подано заяву про розгляд справи без їх участі,позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Представником відповідача Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області подана заява про розгляд справи у відсутність представника відповідача, згідно якої будь-яких заперечень проти задоволення позовних вимог не надано.

Відповідності до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку , встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, повно і всебічно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що з 05.01.1985року ОСОБА_2 була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується даними паспорта позивачки.

Відповідно до довідки Кривобалківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області №634 від 26.09.2019 року ОСОБА_2 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 з 05.01.1985 року до цього часу.

Як встановлено з матеріалів справи власником зазначеної квартири на праві приватної спільної часткової власності були ОСОБА_6 /3 частка, ОСОБА_7 -1/3 частка та ОСОБА_5 1/3 частка на підставі свідоцтва про право на власності на житло від 17 січня 1996 року №10/277, та зареєстровано Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації за реєстровим №277 від 17.01.1996 року.

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_1 шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 розірвано,про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу 25.06.1996 року зроблено запис № 58. Прізвище після розірвання шлюбу ОСОБА_7 змінено на « ОСОБА_8 »

Згідно свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 34 роки.

Як вбачається з копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.06.2016 року за №2-74, серія HAT 835455 спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_3 , а саме 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 ,належної спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло,виданого службою приватизації житлового фонду радгоспу ім.Кірова Миколаївського району Миколаївської області, є його мати ОСОБА_2 .

Довідкою №259 від 26.09.2019 року виданою КП Підприємством Житлово-Побутових Послуг «Мрія», - підтверджується факт оплати ОСОБА_2 за комунальні послуги та відсутність заборгованості.

Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть № 00026118267 від 07.04.2020 року ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 72 роки.

Із спадкової справи № 558-14, заведеної 12.11.2014року державним нотаріусом Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області вбачається, що усю спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняла його дружина ОСОБА_9 .

Як вбачається з копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.12.2014 року за №5-878, спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_5 , а саме 1/4 частки квартири спільного заселення АДРЕСА_3 належної спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло,виданого Миколаївською міською службою приватизації державного житлового фонду, є його дружина ОСОБА_9 .

Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть № 00026811651 від 25.06.2020року ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 у віці 73 роки.

Також судом встановлено, що за життя, 21.09.2016 року, ОСОБА_2 ,склала заповіт, яким заповідала все належне майно позивачу, що підтверджується копією заповіту, зареєстрованого в реєстрі за №1269.

Із спадкової справи № 192/2020, заведеної 24.11.2020року державним нотаріусом Четвертої миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області вбачається, що усю спадщину після смерті ОСОБА_2 прийняв ОСОБА_1 .

Відповідно до ст.41 Конституції України, ст.ст.321,328 ЦК України право власності є непорушним та набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Набувальна давність визначається як засіб закріплення майна за суб`єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, а також в інших ситуаціях. Право власності за набувальною давністю може бути набутим як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить за правом власності іншій особі.

Згідно ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

-володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК).

Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК) (п. 9 Постанови).

Враховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК України поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 2001 року.

При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю, (п. 11 Постанови)

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 4, 5 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК України.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади, (п. 13 Постанови)

Виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв`язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.

Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") (п. 14 Постанови).

З досліджених в судовому засіданні доказів встановлено, що ОСОБА_2 більше 10 років відкрито, безперервно володіла квартирою,добросовісно заволоділа наявним майном та продовжувала безперервно проживати в ньому. Означену квартиру заповідала позивачу.

В судовому засіданні досліджено копію спадкової справи після смерті ОСОБА_5 № 558/2014 з якої вбачається, що заяву про прийняття спадщини подала його дружина ОСОБА_9 . При цьому спадкоємець за законом, подав заяву про прийняття спадщини у вигляді частки квартири АДРЕСА_3 . Та в 24.12.2014року отримала свідоцтво про право на спадщину на зазначене вище майно. Тобто на майно, яке не охоплене заповітом,який склала за життя ОСОБА_2 .

Таким чином судом встановлено, що спадкоємці за законом ОСОБА_9 не претендує на майно у вигляді 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 .

Враховуючи,що ОСОБА_2 володіла даною квартирою відкрито, сплачувала комунальні послуги та інші платежі, здійснювала поточний ремонт,про дане володіння відоме як працівникам ради та іншим особам, будь-які особи не оспорюють володіння позивача даним майном. Володіння є непреривним, так як ОСОБА_2 не покидала зазначену квартиру протягом всього цього часу, відповідно наявні всі правові підстави для визнання в судовому порядку права власності за набувальною давністю.

Керуючись ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області про визнання права власності за набувальною давністю - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженець с.Крива Балка Миколаївського району Миколаївської області; паспорт № НОМЕР_3 ; РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_4 ) право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду.

Суддя М.М.Войнарівський