Постанова № 10035943, 21.06.2010, Тернопільський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2-а-1857/10/1970

"21" червня 2010 р. м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Крапівницької Н.Л.,

при секретарі судових засідань Винник І.В.,

за участю представників сторін:

позивача Грабовської Г.Н.,

відповідача Шмалько Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Тернополі адміністративну справу

за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до селянського (фермерського) господарства «Козак»(с. Залужжя, Збаразький район, код ЕДРПОУ 31973379)

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 5438,30 грн., суд, -

В С Т А Н О В И В :

Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до суду з позовом до селянського (фермерського) господарства «Козак» про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 5438,30 грн. за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу.

Позов мотивовано тим, що в порушення вимог ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів” відповідач не забезпечив встановленого нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів в кількості 1 чоловіка. Таким чином, за 1 робоче місце, яке призначене для роботи інваліда і не зайнятих цією категорією громадян, відповідач мав до 15 квітня 2010 року самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі 5372,22 грн. За несвоєчасну сплату адміністративно-господарської санкції нарахована пеня в сумі 66,08 грн.

Представник позивача просила позов задовольнити з підстав, які викладено в позовній заяві.

Представник відповідача позов не визнав та просив відмовити в задоволенні повної суми позовних вимог. Відповідач пояснив, що підприємство дотримувалось та виконувало всі обов'язки, які передбачено законодавством про соціальний захист інвалідів. Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2009 рік підприємство подало у Фонд 08.02.10 р. в якому зазначили, що жоден інвалід на підприємстві не працює, але з неналежних від відповідача причин. Також на протязі 2009 року постійно здавались в центр зайнятості звіти за формою 3-ПН. Відповідач зазначив, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів, не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, а такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, але ці органи не направляли на їх адресу відповідну категорію громадян - інвалідів.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Оцінивши подані сторонами докази та заслухавши пояснення сторін, судом встановлено наступне.

Згідно статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі Закон) встановлює для підприємств (обєднань), установ і організацій нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до копії звіту відповідача про зайнятість і працевлаштуванні інвалідів за 2009 рік по формі 10-ПІ, який наявний в матеріалах справи, середньооблікова чисельність штатних працівників становить 9 осіб. Чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідачем відповідно до чотиривідсоткового нормативу, у 2009 році встановлена 1 особу. Середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача у 2009 році становила 10,7 тис. грн.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про зайнятість населення" держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатних громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. Стаття 20 даного Закону передбачає, що підприємства незалежно від форм власності щомісяця подають службам зайнятості дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до частини другої статті 19 Закону „Про основи соціальної захищеності інвалідів” покладається на керівників підприємств. А в разі, коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в т.ч. з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Судом встановлено, що відповідачем протягом 2009 року в Збаразький районний центр зайнятості подавались щомісячно з січня по грудень 2009 року звіти за формою №3-ПН про наявність вакансій, в тому числі, для працевлаштування інвалідів, на посади робітник фермерського господарства і сторож, в зв'язку з чим, працівники державної служби зайнятості володіли відомостями щодо вільних вакантних місць для працевлаштування інвалідів в СФГ «Козак»і в свою чергу, мали змогу направити інвалідів для працевлаштування відповідачу на протязі 2009 року, але цього зроблено з їх сторони не було.

Таким чином, аналіз зазначених положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», дає підстави для висновку про те, що обовязок відповідача щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обовязком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Це також підтверджується і змістом абзацу другого пункту третього Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 26 вересня 2002 року), згідно з яким, завданням Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також підпункту третього пункту четвертого та підпункту третього пункту пятого цього Положення, якими Фонду надано право здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням підприємствами штрафних санкцій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та здійснювати перевірки підприємств щодо додержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 КАСУ, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Доказів того, що відповідач не створив робоче місце для інваліда, відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не представлено, а тому, у суду немає жодних підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Враховуючи викладене, дослідивши докази в судовому засіданні, суд дійшов висновку, про те що, позовні вимоги нормативно та документально необґрунтовані, суперечать діючому законодавству і не має правових підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 70,71, 79, 86, 94, 128, 158, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України", суд, -

П О С Т А Н О В И В :

В позові Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до селянського (фермерського) господарства «Козак»(с. Залужжя, Збаразький район, код ЕДРПОУ 31973379) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 5438,30 грн. відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10 денний строк з дня постановлення постанови заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги у порядок і строк, передбачені статтями 186 і 254 Кодексу адміністративного судочинства.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строків подання заяви про апеляційне оскарження апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Головуючий суддяКрапiвницька Н.Л.

копія вірна

СуддяКрапiвницька Н.Л.