Рішення № 100351192, 18.10.2021, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 2-1072/12

Провадження № 2/591/2676/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2021 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого судді - Северинової А.С.,

з участю секретаря судового засідання - Синецької І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми цивільну справу № 2-1072/12 за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

14 лютого 2012 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), засобами поштового зв`язку звернулося до суду з вказаним позовом та свої вимоги мотивує тим, що 01 квітня 2005 року позивач і відповідач уклали кредитний договір № SUHKRK00222121. За умовами договору відповідач отримала кредит у сумі 4898 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 31 березня 2008 року. Оскільки відповідач зобов`язання за договором не виконувала, станом на 07 грудня 2011 року виникла заборгованість у сумі 31411 грн 60 коп., з них: заборгованість за кредитом - 3154 грн 98 коп.; заборгованість за відсотками - 9656 грн 75 коп.; заборгованість по комісії за користування кредитом - 1210 грн 57 коп.; пеня - 17389 грн 30 коп., яку банк просить стягнути з відповідача на свою користь.

Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 23 березня 2012 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № SUHKRK00222121 від 01 квітня 2005 року в сумі 31 411 грн 60 коп., а також судові витрати в сумі 314 грн 12 коп.

09 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд вказаного заочного рішення. Заява мотивована тим, що їй не було відомо про розгляд справи. Також зазначає, що позивач в односторонньому порядку збільшив відсоткову ставку без погодження з нею. На підставі статей 256, 258, 267 ЦК України стверджує про пропуск позивачем позовної давності.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 26 серпня 2021 року скасоване заочне рішення від 23 березня 2012 року та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

У відзиві на позовну заяву відповідачка ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем позовної давності для звернення до суду з даним позовом. Також зазначає, що позивач в односторонньому порядку збільшив відсоткову ставку без погодження з нею та її письмового повідомлення.

В судове засідання представник позивача не з`явився, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином, у письмовій заяві просить розглядати справи без його участі. Представник відповідачки у заяві від 13 жовтня 2021 року просить розглянути справу без його участі.

У зв`язку з неявкою сторін в судове засідання, фіксація судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснювалась, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Судом встановлено, що 01 квітня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № SUHKRK00222121, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у сумі 4898 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,5 % на місяць (18 % на рік) на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 31 березня 2008 року. Порядок погашення заборгованості: починаючи з місяця, наступного за датою надання кредиту з 01 по 05 число кожного місяця у сумі не менше 238 грн 92 коп. (а.с. 6-7).

Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість ОСОБА_1 станом на 07 грудня 2011 року становить 31411 грн 60 коп., з них: заборгованість за кредитом - 3154 грн 98 коп.; заборгованість за відсотками - 9656 грн 75 коп.; заборгованість по комісії за користування кредитом - 1210 грн 57 коп.; пеня - 17389 грн 30 коп. (а.с. 4-5).

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

У статті 610 ЦК України йдеться про те, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому, поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Виходячи з матеріалів справи, у даній справі сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання. Так, 01 квітня 2005 року сторони уклали договір, за умовами якого відповідачка отримала на строк до 31 березня 2008 року кредитні кошти у сумі 4898 грн, які зобов`язалася повернути зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,5 % на місяць (18 % на рік) на суму залишку заборгованості за кредитом. Повернення кредиту та сплату відсотків відповідачка мала здійснювати щомісячними платежами, надаючи позивачеві з 01 по 05 число кожного місяця кошти у сумі не менше 238 грн 92 коп. упродовж строку кредитування. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов`язання.

Відповідно до вимог статті 257 ЦК України загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки.

Як передбачено статтею 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Отже, оскільки за умовами кредитного договору відповідачка мала виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів з 01 по 05 число кожного місяця впродовж строку кредитування (до 31 березня 2008 року), перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування.

Вказаного висновку про правильне застосування норм права дійшла також Велика Палата Верховного Суд у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Відповідно до вимог частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З розрахунку заборгованості за договором № SUHKRK00222121 від 01 квітня 2005 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 станом на 07 грудня 2011 року вбачається, що останній платіж в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 здійснила 05 липня 2006 року у сумі 49,86 грн, після чого жодних платежів не здійснювала (а.с. 4-5).

У відзиві відповідачка ОСОБА_1 просить суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності до вимог цього позову (а.с. 70-72).

Таким чином, ураховуючи, що відповідачка останнє погашення заборгованості за кредитом здійснила 05 липня 2006 року у сумі 49,86 грн, а позивач звернувся до суду з позовом лише 14 лютого 2012 року (а.с. 13), тобто, після спливу позовної давності, тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором за тілом кредиту, відсотками, комісією та пенею у межах строку кредитування, тобто до 31 березня 2008 року, за спливом строку позовної давності.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення процентів за користування кредитними коштами та нарахування пені за період з 01 квітня 2008 року, тобто, після закінчення строку кредитування до 07 грудня 2011 року, то суд виходить з наступного.

Як передбачено частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

В оцінці застосування наведених норм права Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, з урахуванням наведених норм права та встановлених у справі обставин, суд вважає, що зі спливом кінцевого строку повернення кредиту закінчився і строк кредитування, який діяв до 31 березня 2008 року. Відтак, на думку суду, після спливу строку кредитування, тобто після 31 березня 2008 року, банк позбавлений права, як кредитор, нараховувати відсотки і пеню, передбачені кредитним договором від 01 квітня 2005 року.

Враховуючи вищезазначене, у задоволенні позову слід відмовити за спливом позовної давності в частині позовних вимог в межах строку кредитування та за необґрунтованістю позовних вимог після спливу строку кредитування.

Оскільки в позові відмовлено, тому відсутні підстави для відшкодування позивачу понесених судових витрат зі сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 264, 265, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушеського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570.

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Повне судове рішення складено 18 жовтня 2021 року.

Суддя А.С. Северинова