Рішення № 100343273, 11.10.2021, Красилівський районний суд Хмельницької області

Справа № 677/1044/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2021 року м. Красилів

Красилівський районний суд Хмельницької області в складі головуючої судді Гладій Л.М., за участі секретаря судових засідань Владюк Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,-

В С Т А Н О В И В :

18 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення № 127/03 від 27 квітня 2021 року.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Хмельницької області Смольським А.Ю. було встановлено допущення ним порушення правил експлуатації водогосподарських споруд і пристроїв, а саме, під час обстеження гідротехнічної споруди, яка перебуває в його оренді встановлено, що на оголовок однієї із гідроспоруд встановлено залізобетону плиту, яка в свою чергу перешкоджає вільному доступу до шандор водоскидної споруди та не дозволяє регулювання рівня води у ставку, в результаті чого винесено відносно нього постанову про накладення адміністративного стягнення від 27 квітня 2021 року № 127/03, якою його визнано винним за вчинення зазначених в протоколі про адміністративне правопорушення дій за ч. 2 ст. 61 КУпАП, п. 6 ст. 44 Водного кодексу України, з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 136,00 грн.

Такий висновок вважає необґрунтованим у зв`язку з тим, що на початку квітня в пізню пору доби незнайомі йому особи неодноразово зривали заставки із орендованої ним гідротехнічної споруди на ставку в с. Чернелівка, що призводило до нерегульованого скиду води в зазначеному ставку. Тому він був вимушений встановити на вище зазначену гідротехнічну споруду кришку орієнтовною вагою до 30 кг. Зазначена плита є невеликих розмірів та невеликої ваги, що не може перешкоджати регулюванню рівня води у вище зазначеному ставку. Також у разі можливого підвищенням рівня води в ставку встановлену плиту можна вільно демонтувати для регулювання рівня води без застосування будь-якої техніки, оскільки вона має невеликі розміри та малу вагу.

На сьогоднішній день вищезазначена плита на гідроспоруді не порушує будь-яких правил експлуатації водогосподарських споруд і пристроїв, а навпаки відповідно до ч. 6 ст. 44 Водного кодексу України, утримує в належному стані шандори водоскидної споруди. Крім того, встановлена плита ніяким чином не перешкоджає вільному доступу до шандор водоскидної споруди. Однак, державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Смольським А. Ю., який провів формальний розгляд справи щодо притягнення його до адміністративної відповідальності, не з`ясував обставин справи, не спростував його доводів і пояснень не навів мотивів їх відхилення, не отримав належних, достовірних і достатні доказів його вини, не встановив чи дійсно дана плита може перешкодити вільному доступу до шандорів водоскидної споруди та чи вона дійсно перешкоджає реголюванню рівня води у ставку. Тобто, викладене свідчить про відсутність у його діях складу правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 61 КУпАП, так як згідно оскаржуваної постанови ним встановлена плита яка будь-яким чином не перешкоджає вільному доступу до шандор водоскидної споруди, а навпаки дозволяє безперешкодне регулювання рівня води у ставку.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Сидорук Д.В. вимоги позову підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, крім цього пояснив, що місцезнаходження цієї гідротехнічної споруди та забезпечення безпеки та належного її функціонування і стало підставою для встановлення плити, яка відіграє роль кришки, оскільки вона знаходиться неподалік дороги, на ставку постійно купаються діти, а колодязь є глибоким і травматично небезпечним, крім цього в колодязь кидають сміття, яке потім може потрапляти у водойму, а також просив прийняти до уваги те, що так і не названа була норма закону, яка забороняє позивачу вчинити дії по встановленню такої плити, під час складання акту не було проведено і зафіксовано характеристик плити, зокрема її ваги, довжини, ширини, таким чином сторона відповідача не може підтвердити факт того, що вказана плита перешкоджала вільному доступу до шандор. Крім того, докази, на які посилається представник відповідача не були досліджені під час розгляду справи, що порушує порядок її розгляду.

Представник відповідача Сліпчук О.П. проти позову заперечив, зокрема зазначив, що плита, яка була поміщена на гідротехнічну споруду, не передбачена технічною документацією, за що і був на його думку правомірно притягнутий до адміністративної відповідальності позивач.

Свідок ОСОБА_2 суду пояснив, що здійснювали виїзд на вказану гідротехнічну споруду на підставі депутатського запиту, в якому повідомлялось про порушення використання споруди, що призводить до негативних наслідків. Під час обстеження було виявлено на гідротехнічній споруді зверху плиту залізобетонну. Вказану плиту не важили і не міряли, але вона була достатньо важка. За наслідками обстеження в приміщенні Красилівської міської ради був складений акт, в подальшому був складений адміністративний протокол, про розгляд справи ОСОБА_1 повідомлявся, однак не прибув, тому було винесено постанову, якою притягнуто останнього до адміністративної відповідальності за порушення правил утримання гідротехнічної споруди.

Заслухавши учасників справи, дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до положень статті 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови.

Відповідно до ст. 280 КУпАП України, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото -і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до статті 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Згідно до вимог ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням не інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

При цьому, обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення має бути обґрунтовано конкретними доказами. В основу постанови мають бути покладені лише достовірні докази, досліджені у судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Суд, будучі органом що здійснює правосуддя, не може брати на себе функцію документування та фіксації правопорушення, котра в даному випадку не була виконана належним чином. Також суд не вправі самостійно змінювати фабулу викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).

Так, ч.1 ст. 6 Конвенції передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення». Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку». А згідно з положеннями ч. 3 ст. 6 Конвенції кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя, тощо.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Враховуючи правове значення протоколу про адміністративне правопорушення, який не тільки визначає суть адміністративного правопорушення, поставленого особі у провину, а також є доказом у справі про адміністративне правопорушення, протокол у такому вигляді не може вважатись допустимим доказом по справі.

Відповідно до статті 77 КУпАП, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Суд звертає увагу, що усі сумніви у правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень трактуються на користь позивача. Для позивача достатньо вказати на факт прийняття рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, якщо допустимі докази для цього недоступні. У свою чергу відповідач має довести факт прийняття такого рішення чи вчинення дії і їх правомірність, або ж спростувати цей факт і довести правомірність своєї бездіяльності. У разі невиконання цього обов`язку адміністративний суд повинен задовольнити вимогу позивача і визнати протиправними рішення, дії чи бездіяльність, на які вказував позивач. Єдиною умовою для цього є повідомлення позивачем мінімально достатньої інформації про такі рішення чи дії (Постанова Вищого адміністративного суду України від 13 вересня 2006 р. у справі № К-7375/06).

Частиною 2 статті 61 КУпАП встановлена відповідальність за порушення правил експлуатації водогосподарських споруд і пристроїв, котра тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб в розмірі від п`яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Предмет цього правопорушення - водогосподарські споруди та пристрої. Водогосподарські споруди – це споруди, що підпадають під вплив водного середовища, призначені для використання і охорони водних ресурсів, а також для захисту від шкідливого впливу вод. До водогосподарських споруд належать: накопичувачі води для водопостачання, споруди для транспортування води, водні об`єкти виробничого призначення (меліоративні системи, водойми-охолоджувачі, рибогосподарські ставки), споруди для накопичування та транспортування зворотних вод та інші споруди відповідного призначення.

Об`єктивна сторона передбачає порушення правил експлуатації водогосподарських споруд та пристроїв, що дуже тісно пов`язано із пошкодженням. Експлуатація – це процес використання гідротехнічної споруди за призначенням і підтримання її в працездатному стані. Технічна експлуатація споруди повинна забезпечувати її працездатність протягом усього терміну служби при найбільш ефективному, безпечному і безаварійному використанні за прямим призначенням.

Для підтримання працездатності споруди власником або користувачем повинен передбачатися комплекс організаційних і інженерно-технічних заходів щодо дотримання встановленого режиму експлуатації, вимог з технічного обслуговування і ремонту.

Для кожної водогосподарської споруди та кожного такого пристрою існують правила експлуатації, виконання яких забезпечує їх більш тривале та ефективне використання. Водокористувачі зобов`язані утримувати в належному стані водогосподарські споруди та технічні пристрої. Порушення встановлених правил експлуатації зазначених споруд та пристроїв може виявлятися у формі недотримання режимів експлуатації каналів, водоймищ, порушення режиму використання підземних вод, порушення встановлених спеціальним дозволом вимог та інструкцій тощо.

Зазначена норма є бланкетною, що зобов`язує звернутись до спеціальної норми закону, яка передбачає відповідальність.

Зокрема в оскаржуваній постанові про накладення адміністративного стягнення зазначено п.6 ст. 44 Водного кодексу України, який передбачає, що водокористувачі зобов`язані утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, очисні та інші водогосподарські споруди та технічні пристрої.

При цьому водокористування це - використання вод (водних об`єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об`єктів).

Судом встановлено, що державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Хмельницької області Смольським А.Ю. було встановлено допущення ОСОБА_1 порушення правил експлуатації водогосподарських споруд і пристроїв, а саме, під час обстеження гідротехнічної споруди, яка перебуває в його оренді встановлено, що на оголовок однієї із гідроспоруд встановлено залізобетону плиту, яка в свою чергу перешкоджає вільному доступу до шандор водоскидної споруди та не дозволяє регулювання рівня води у ставку, в результаті чого винесено відносно ОСОБА_1 постанову про накладення адміністративного стягнення від 27 квітня 2021 року № 127/03, якою його визнано винним за вчинення зазначених в протоколі про адміністративне правопорушення дій за ч. 2 ст. 61 КУпАП, п. 6 ст. 44 Водного кодексу України, з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 136,00 грн.

Таким чином, формулювання порушення, що ставиться в вину ОСОБА_1 полягає в наступному – встановлення на оголовок однієї із гідроспоруд залізобетоної плити, яка в свою чергу перешкоджає вільному доступу до шандор водоскидної споруди та не дозволяє регулювання рівня води у ставку.

Суд звертає увагу, що важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для дослідження обставин вчиненого правопорушення в суді та для реалізації права на захист.

Судом протягом розгляду справи неодноразово задавались питання представнику відповідача щодо того, яким нормативно-правовим актом встановлена заборона вчиняти дії по встановленню плити, а також якою нормою закону зобов`язано ОСОБА_1 надавати вільний доступ до шандор особам, у користуванні яких не перебуває вказана гідротехнічна споруда, якою нормою закону встановлений обов`язок ОСОБА_1 надавати право іншим, окрім себе, особам регулювати рівень вроди в ставку, однак відповідь представник відповідача так і не надав.

При цьому, судом береться до уваги те, що згідно договору оренди від 14 березня 2016 року та додаткової угоди до нього від 12 березня 2021 року ОСОБА_1 орендує гідротехнічні споруди поруч із ставками на території Чепелівського старостинського округу Красилівської міської ради. Вказано гідротехнічою спорудою останній користується за призначенням і підтримання її в працездатному стані, що не оспорюється представником відповідача. Зокрема згідно з актом № 18/03 від 14 квітня 2021 року на час обстеження було встановлено, що вода в ставку знаходиться на рівні нижче верха греблі на 0,5 метрів, припливні витрати води пропускаються шляхом переливу через шандори, переливу води через греблю не спостерігається, підтоплення прилеглої навколишньої території не встановлено. Натомість, наявність плити, яка фактично виконує функцію кришки і таким чином убезпечує людей від падіння, від несанкціонованого підняття шандор іншими особами і таким чином спуску води з ставка,забруднення колодязю, і створює умови для належного використання водогосподарської споруди.

Посилання представника відповідача на наявний конфлікт між орендарем ставка та орендарем водогосподарської споруди – це предмет дослідження в порядку господарського судочинства.

Враховуючи вищенаведене, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 61 КУпАП.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, проаналізувавши матеріали справи, фактичні обставини спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що постанова про накладення адміністративного стягнення № 127/03 від 27 квітня 2021 року є протиправною та підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 9, 77, 243, 246 КАС України, -

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити.

Постанову № 127/03 від 27 квітня 2021 року державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Хмельницької області Смольського Андрія Юрійовича про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 61 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 136 гривень визнати протиправною та скасувати, а провадження по справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, закрити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Красилівський районний суд з дня складання повного судового рішення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених КАС України.

Повний текст рішення складено 13 жовтня 2021 року.

Суддя Л.М. Гладій