Вирок № 100340669, 13.10.2021, Залізничний районний суд м. Львова

справа № 462/4541/21

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2021 року м. Львів

Залізничний районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді - Мруць І.С.,

за участю секретарів с\з - Бардійовської І.Р., Тимощук І.І.,

прокурор - Бойко О.В., Малиновський Р.В.,

обвинувачений - ОСОБА_1 ,

обвинувачений - ОСОБА_2 ,

захисник - Попович Н.І.,

захисник - Савчук В.Л.,

потерпілий - ОСОБА_3 ,

потерпіла - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові обвинувальний акт у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Львова, громадянина України, розлученого, з середньою загальною освітою, який не працює, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186 КК України,

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с.Стоянів Радехівського району Львівської області, українця, громадянина України, який не працює, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , з середньою освітою, згідно ст.89 КК України раніше не судимий,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України,

встановив:

під час досудового розслідування встановлено, що 16.04.2021 приблизно о 01.00 год. ОСОБА_1 , маючи намір на відкрите викрадення чужого майна, з метою власного збагачення за рахунок злочинної діяльності, перебуваючи біля будинку №158 Б, що по вул. Кульпарківській у м.Львові, із застосуванням фізичного насильства, що не було небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого ОСОБА_3 , що проявилось у нанесенні удару кулаком в його праву сторону обличчя, спричинивши потерпілому забійну рану слизової нижньої губи справа, яка відноситься до легкого ступеня тяжкості, відкрито заволодів його майном, а саме мобільним телефоном марки Redmi 3S, в корпусі сірого кольору, IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , вартістю 900 грн., в якому були дві сім карти-оператора Київстар НОМЕР_3 та оператора «лайфселл» НОМЕР_4 , які вартості не становлять, та який був в чохлі-бампері чорного кольору, вартістю 100 грн., спричинивши своїми умисними діями потерпілому загальної матеріальної шкоди в сумі 1 000 гривень.

Таким чином, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні відкритого викрадення чужого майна (грабіж), поєднаного із застосуванням фізичного насильства, яке не було небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України.

Крім цього, 13.05.2021 року о 13.59 год. ОСОБА_1 , діючи за попередньою змовою групою осіб разом із ОСОБА_2 , перебуваючи у м.Львові по вул.Караджича, 29б біля магазину «Рукавичка», усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння і суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою власного збагачення за рахунок злочинної діяльності, повторно вчинив відкрите викрадення чужого майна, а саме, після того, як ОСОБА_2 перескочив через перила, які розташовані довкола вказаного магазину та підбігши до ОСОБА_4 , шляхом ривка відкрито викрав із її рук мобільний телефон марки «Xiaomi Redmi Note 5», вартість якого згідно висновку судової товарознавчої експертизи становм на 13.05.2021 становить 2266,67 гривень, який знаходився у силіконовому чохлі чорного кольору, вартість якого згідно висновку судової товарознавчої експертизи станом на 13.05.2021 становить 69,33 гривні та в якому містилися сім-картка мобільного оператора ПрАТ «Київстар» НОМЕР_5 та карта пам`яті із написом «Нокіа 512мб», які не становлять для потерпілої матеріальної цінності, після чого продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел на відкрите викрадення чужого майна та незважаючи на спроби потерпілої ОСОБА_4 затримати його, ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 викрадений телефон та, не реагуючи на крики потерпілої, обидва побігли в сторону подвір`я будинку №29б, що розташований по вул. Караджича в м.Львові , де біля металевої огорожі ОСОБА_2 був затриманий перехожими, а ОСОБА_1 втік із викраденим майном з місця вчинення кримінального правопорушення.

В подальшому, працівниками поліції ОСОБА_1 був викритий та перебуваючи у приміщенні ВП №1 ЛРУП ГУНП у Львівській області добровільно видав викрадений телефон марки «Xiaomi Redmi Note 5», в якому містилися сім-картка мобільного оператора ПрАТ «Київстар» НОМЕР_5 та карта пам`яті із написом «Нокіа 512мб» та який знаходився у чохлі чорного кольору.

Своїми протиправними діями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , спричинили ОСОБА_4 матеріальну шкоду у сумі 2 336 гривень.

Таким чином, ОСОБА_1 обвинувачується у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України.

Таким чином, ОСОБА_2 обвинувачується у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України.

В судовому засіданні обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186 КК України не визнали.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 пояснив, що 16.04.2021 року він близько 1 год. ночі йшов по вулиці Кульпарківській. Там побачив потерпілого ОСОБА_3 , підійшов до нього та спитав, котра година. У відповідь почув нецензурну лайку та після цього наніс потерпілому удар в лице. Це сталося протягом 1-2 секунд. Зі слів обвинуваченого метою удару було провчити потерпілого. ОСОБА_3 впав, після чого ОСОБА_1 допоміг потерпілому піднятися, спитав, чи в останнього все в порядку та вони розійшлися. Потерпілий не наздоганяв обвинуваченого та не кричав. Приблизно через пів години ОСОБА_1 проходив через це місце та знайшов телефон, який підняв та в подальшому залишив собі. Додав, що телефон був вимкнений. ОСОБА_1 сім-картку власника телефону викинув та на її місце вставив свою, зарядив телефон вдома за допомогою зарядного пристрою, який у нього був. Згодом йому були потрібні кошти та він попросив ОСОБА_2 продати цей телефон в ломбард. До ОСОБА_2 звернувся, оскільки на той час ОСОБА_1 не мав паспорта. Відразу після продажу телефона у цьому ж ломбарді по вулиці Широкій, ОСОБА_1 придбав собі новий мобільний телефон.

Щодо події, яка сталася 13.05.2021 року, то ОСОБА_1 пояснив, що 13.05.2021 року він з ОСОБА_2 ішли в гості, проходили повз магазин «Рукавичка». На невеликому балконі магазину побачили картон та вирішили його забрати, щоб продати. ОСОБА_2 заліз на балкон за картоном. Після цього обвинувачений побачив, як ОСОБА_2 вирвав в потерпілої ОСОБА_4 телефон, та кинув його в сторону ОСОБА_1 . Обвинувачений ОСОБА_1 спробував його зловити, підняв телефон із землі та почав із ним тікати. Не може пояснити свою поведінку, однак свої дії в цей момент усвідомлював, допускав, що його можуть впіймати. ОСОБА_1 чув жіночий крик: «ловіть його», «він вкрав в мене телефон». Потерпіла в цей час пробувала затримати ОСОБА_2 . Шкодує про вчинене. За пів години повернувся на місце події, хотів віддати телефон, однак там вже нікого не було. Про викрадення телефону вони з ОСОБА_2 не домовлялися. Телефон зберігав у квартирі. Після затримання поліцією добровільно його видав. Зазначив, що із ОСОБА_2 вони на той час були знайомі протягом двох місяців, познайомилися на прийомі картону. Спільних знайомих не мали, в гості ішли до особи, яку бачили один раз.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 щодо першого епізоду обвинувального акту пояснив, що в день, коли він ішов забирати пояс на протезному заводі до нього підійшов ОСОБА_1 та сказав, що хоче здати телефон в ломбард. ОСОБА_1 нічого не пояснював, спитав чи має ОСОБА_2 паспорт. Телефон обвинувачені продали в ломбарді на вулиці Широкій, коло церкви. ОСОБА_1 під час продажу стояв позаду ОСОБА_5 . У цьому ж ломбарді в той день ОСОБА_1 купив собі новий телефон, решту коштів залишив собі. Додав, що із ОСОБА_1 вони були знайомими.

Щодо подій 13.05.2021 року ОСОБА_2 пояснив, що ішов до знайомої в гості та по дорозі зустрівся із ОСОБА_1 , який запропонував піти та здати картон. ОСОБА_2 мав час та погодився. Зі слів обвинуваченого, він заліз на балкон біля магазину за картоном, пройшов біля потерпілої ОСОБА_4 . Телефона він в потерпілої не виривав, та взагалі його не бачив. ОСОБА_2 зліз з балкона, після цього почув крик «ловіть грабіжника» та побіг за ОСОБА_1 . ОСОБА_2 подумав, що це ОСОБА_1 викрав телефон. ОСОБА_2 затримали двоє хлопців, які були допитані як свідки у судовому засіданні. Під час затримання він телефону із собою не мав. Вказав, що домовленості із ОСОБА_1 про вчинення грабежу він не мав.

Незважаючи на невизнання вини обвинуваченими ОСОБА_1 та ОСОБА_2 їх винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186 КК України, повністю і об`єктивно стверджується зібраними в ході досудового розслідування доказами.

Потерпілий ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснив, що у день зазначений в обвинувальному акті близько першої ночі повертався додому з вулиці Любінської. Перед цим він вживав алкогольні напої. Непомітно збоку до нього підбіг чоловік у сірій куртці, темних штанях, наніс удар, після цього втік. Потерпілий не кричав, не пробував наздогнати цього чоловіка. Потерпілий не встиг зреагувати та впав, свідомість не втрачав, коли оглянувся чоловіка не було. Телефон до моменту падіння був у нього в кишені штанів, після того як потерпілий впав, телефону він не виявив. Вказав, що відчув як витягували телефон. Вважає, що телефон викрав обвинувачений ОСОБА_1 , однак припустив, що телефон міг випасти з кишені та ОСОБА_1 міг підібрати його. У судовому засіданні вказав на ОСОБА_1 як на особу, яка напала на нього у цей вечір та викрала телефон. Після того, як потерпілий повернувся додому він викликав поліцію, також відразу телефонував на свій номер телефону, однак останній був вимкнений. Також пояснив, що до впізнання обвинуваченого ОСОБА_1 ніколи не бачив. Додав, що йому показували фотознімки, серед яких було фото ОСОБА_1 до впізнання.

Потерпіла ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснила, що 13 травня 2021 року вона була з робочим візитом в магазині по вул.Караджича. Оскільки в магазині був слабкий зв`язок, вона вийшла на рампу біля магазину, щоб зробити дзвінок по телефону. Зазначила, що в цей час по вулиці йшли перехожі, в тому числі, два чоловіки. Зазначила, що між ними була товариська розмова, потім вони розійшлися. Один з чоловіків заліз на балкон, підійшов до неї та вирвав з її рук телефон. У судовому засіданні потерпіла вказала на обвинуваченого ОСОБА_2 , як на цю особу. Після того, як ОСОБА_2 вирвав у потерпілої телефон, вона почала кричати, схопила обвинуваченого за сумку, однак не втримала. ОСОБА_2 кинув телефон іншому чоловіку, останній пробував його зловити, однак телефон впав на землю. Після чого цей чоловік його підібрав і втік. Цього чоловіка потерпіла зблизька не бачила, однак зазначила, що він був високий, з чорним волоссям, в чорній олімпійці. Перехожа дівчина пробувала затримати ОСОБА_2 , який побіг в парк на вулиці Караджича. Весь цей час він не пропадав з поля зору потерпілої. ОСОБА_2 затримали два хлопці та дочекалися поки приїхала поліція. Потерпіла також зазначила, що затриманий чоловік нецензурно лаявся, та кричав, що його звати ОСОБА_6 . Після цієї події вона пробувала набирати свій номер телефону, однак не було зв`язку. Згодом їй зателефонувала слідча, повідомила, що знайшли телефон, та потерпіла впізнала його.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснив, що працює в ломбарді, розташованому по вулиці Широкій, 67 у м.Львові. 20.04.2021 року в ломбард зайшли двоє чоловіків з метою продати телефон. Свідок вказав на ОСОБА_2 , як на особу, яка продавала телефон марки Xiaomi. Обвинувачений ОСОБА_2 сказав, що телефон йому не потрібен та зняв на ньому пароль. Іншого чоловіка свідок добре не бачив. При оформленні продажу телефона, свідок зробив копію паспорта обвинуваченого ОСОБА_2 , в базі ломбарду зафіксував деталі купівлі-продажу, зокрема, марку телефону, та відразу віддав гроші за телефон.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні повідомила, що біля другої години 13.05.2021 року проходила повз магазин та побачила двох чоловіків. Один з них заліз на підвищення біля магазину. На балконі спиною до чоловіків стояла жінка. Вона тримала в руках телефон. Інший чоловік спостерігав за цим. Після того як чоловік заліз на балкон, він почав виривати телефон в жінки, та після того як зробив це, кинув телефон іншому чоловіку, який втік. Вважає, що інший чоловік чекав на це. Жінка на балконі крикнула, щоб їх зловили, свідок спіймала за сорочку чоловіка, який вирвав телефон, але злякалася і відпустила його. Після чого обидва чоловіки побігли в одному напрямку. Чоловіка, який вирвав телефон затримали, та коли прибула поліція він кричав, що його прізвище ОСОБА_9 .

Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні пояснив, що вони з другом ОСОБА_11 сиділи на лавці біля житлового будинку по вулиці Караджича , розмовляли. Він помітив двох чоловіків, один вирвав в жінки телефон, передав іншому і почали втікати. Спершу свідок не зорієнтувався, але потім почав наздоганяти чоловіків, які бігли в одному напрямку. Через 20-25 метрів одного з них вони наздогнали та затримали. Він називав своє ім`я поліції - ОСОБА_12 . Свідок вказав на обвинуваченого ОСОБА_2 , як на особу, яку вони затримали. Інший чоловік втік. На його думку, обвинувачений ОСОБА_1 є тим чоловіком. Вказав, що останній біг з телефоном. Це був смартфон.

Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні пояснив, що подія трапилася в травні. Він з товаришем розмовляли на вулиці. Свідок звернув увагу на двох чоловіків. Один з них, нижчого зросту, перелазив через перила балкону, та кинув щось іншому чоловіку, вищому за зростом. Жінка кричала: «Допоможіть зловити злодіїв». Свідок з другом побігли за обома чоловіками, останні перелізли через діру в паркані, один з них зачепився і впав. Вони затримали одного із чоловіків. Свідок вказав на обвинуваченого ОСОБА_2 як на цю особу. Вважає, що обвинувачений ОСОБА_1 ростом, будовою тіла, короткою стрижкою подібний на чоловіка, який втік. Моменту, коли в жінки вирвали телефон він не бачив.

У судовому засіданні суд дослідив наступні письмові докази.

Відповідно до протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення та іншу подію від 16.04.2021 року, в цей день близько 01.00 год. в відділ поліції №1 ЛРУП ГУНП у Львівській області звернувся ОСОБА_3 , який просить вжити заходів до невідомої особи, яка 16.04.2021 року близько 01.00 год., перебуваючи біля будинку №158Б в м.Львові, із застосуванням фізичного насильства, відкрито викрала його мобільний телефон Redmi 3S. Застосовувалось фізичне насильство у вигляді нанесення удару в обличчя. Особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, ОСОБА_3 бачив, впізнати зможе за загальними рисами (а.с.159-160).

Відповідно до протоколу огляду місця події від 16.04.2021 року, складеного в присутності понятих, встановлено, що місцем огляду є частина тротуару, яка розташована між двома поздовжніми трав`яними газонами вздовж вулиці Кульпарківської м. Львова, що розташована на відстані приблизно 30 м від правого кута будинку №158Б по вул.Кульпарківській м.Львова . До протоколу долучено фототаблицю (а.с.161-163).

Відповідно до висновку експерта №510 КЗ ЛОР Львівське обласне бюро судово-медичної експертизи, при обстеженні гр-на ОСОБА_3 лікарем травмпункту №1 м.Львова в квітні 2021 р. було встановлено діагноз: «Забійна рана слизової нижньої губи справа». Під час проведення судово-медичної експертизи у потерпілого виявлено рубець - слід загоєної рани нижньої губи. Рана утворилася від дії тупого предмета, могла виникнути від удару кулаком в ділянку рота (нижньої губи) 16 квітня 2021 р., як вказано в «Постанові» та потерпілим і відноситься до легкого ступеня тяжкості. Немає об`єктивних судово-медичних даних, які би давали підставу стверджувати, що рана губи у ОСОБА_3 виникла внаслідок падіння потерпілого з висоти власного росту на спину та контактом з твердою поверхнею (а.с.164).

Протокол пред`явлення особи для впізнання від 17.05.2021 року, яким встановлено, що ОСОБА_3 впізнає особу під №3 ( ОСОБА_1 ), як ту особу, яка 16.04.2021 року, близько 01.00 год. відкрито викрала його мобільний телефон, біля будинку №158Б на вул.Кульпарківській в м.Львові, перед тим нанісши удар кулаком в обличчя. До протоколу додано CD-R диск із відеозаписом слідчої дії, який було оглянуто в судовому засіданні (а.с.165-168).

Протокол огляду місця події від 17.05.2021 року, яким встановлено, що місцем огляду є приміщення службового кабінету №118 СВ ВП №1 по вул.Чернівецькій, 2 в м.Львові. В даному приміщенні перебуває особа чоловічої статі, яка на запитання слідчого представилася ОСОБА_1 . Під час огляду виявлено та вилучено: куртка сірого кольору спортивна, на лівій передній стороні каучуковий значок «Nike»; мобільний телефон Nokia в корпусі чорного кольору. До протоколу додана фототаблиця (а.с.169-171).

Згідно висновку судово-психіатричного експерта №76 від 23.06.2021 року, ОСОБА_1 психічною хворобою не страждає, виявляє органічний розлад особистості та поведінки внаслідок ураження головного мозку змішаного генезу із наростаючим психоорганічним синдромом, може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Під час інкримінованих йому дій ОСОБА_1 хронічним психічним захворюванням, недоумством, тимчасовим чи іншим хворобливим розладом психічної діяльності не страждав, міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с.174-177).

Протокол про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 13.05.2021 року, відповідно до якого в цей день до СВ ВП №1 ЛРУП ГУНП у Львівській області звернулася ОСОБА_4 та просила притягнути до кримінальної відповідальності двох невідомих осіб чоловічої статі, які 13.05.2021 року приблизно о 14.00 перебуваючи по вулиці Караджича 29Б вирвали з її рук мобільний телефон марки Redmi Not 5, після чого з місця події втекли, однак один із них був затриманий перехожими неподалік. Вона бачила особу, яка вчинила кримінальне правопорушення (а.с.178-180).

Згідно висновку судово-психіатричного експерта №240 від 19.05.2021 року, ОСОБА_2 страждає на рекурентний афективний розлад, стан гіпоманії, який за своїми клінічними проявами не досягає ступеню психічної хвороби, може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. В період інкримінованих йому дій ОСОБА_2 у хворобливому стані психічної діяльності не перебував, але також виявляв рекурентний афективний розлад , стан гіпоманії. Наявні у нього психічні розлади мали значний вплив у досліджуваній ситуації на раціональність прийняття рішень, передбачення наслідків своїх діянь, здатність регулювати свою поведінку. Тому в період інкримінованих йому дій він не міг повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. За своїм психічним станом ОСОБА_2 застосування примусових заходів медичного характеру не потребує (а.с.181-186).

Протокол огляду місця події від 17.05.2021 року, відповідно до якого ОСОБА_1 , перебуваючи у приміщенні кабінету №112 ВП №1 ЛРУП ГУНП у Львівській області, вказав, що добровільно вирішив прийти та видати викрадений ним та його знайомим на ім`я ОСОБА_6 13.05.2021 року мобільний телефон. Даний телефон вони викрали у жінки, яка знаходилася біля магазину «Рукавичка» по вул.Караджича м.Львова. Відтак, ОСОБА_1 добровільно видав мобільний телефон марки «Xiaomi Redmi Note 5» IMEI 1: НОМЕР_6 , IMEI 2: НОМЕР_7 , який знаходився у силіконовому чохлі чорного кольору, в якому міститься сім-картка та карта пам`яті із написом «Нокіа 512мб» (а.с.187-188).

Відповідно до висновку експерта №СЕ-19/114-21/8476-ТВ від 27.05.2021 з додатком (цінова інформація), ринкова вартість мобільного телефона торговельної марки «Xiaomi» моделі «М1803E7SG» серії «Redmi Note 5» об`ємом пам`яті 3/32 ГБ, станом на 13.05.2021, становила 2 266,67 грн (дві тисячі двісті шістдесят шість грн 67 коп) (а.с.190а-195).

Згідно довідки про витрати на проведення товарознавчої експертизи №СЕ-19/114-21/8476-ТВ від 27.05.2021, сума таких витрат становить 1372, 96 грн. (а.с.190).

Протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення від 13.05.2021 року, відповідно до якого ОСОБА_2 був затриманий о 14 год. 50 хв. 13.05.2021 року (а.с.196-199).

Щодо питання допустимості доказів, суд зазначає наступне.

Кримінальний процесуальний закон не дає вичерпного переліку підстав, за наявності яких докази мають визнаватися недопустимими, а натомість надає суду право вирішувати питання їх допустимості чи недопустимості в порядку, визначеному ст. 89 КПК України.

При цьому у ч. 1 ст. 87 цього Кодексу зазначається, що обов`язковою умовою для визнання доказів недопустимими є їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд, визнаючи доказ недопустимим відповідно до частини 2 або 3 статті 87 КПК, має зазначити, який саме пункт цих положень став підставою для такого рішення.

Якщо суд визнає доказ недопустимим з посиланням на частину 1 статті 87 КПК, він має зазначити, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу та хто саме зазнав такого порушення. Обґрунтовуючи наявність такого порушення, суд має послатися на конкретні норми Конституції та/або міжнародних договорів, якими гарантуються ці права і свободи, і за потреби на практику відповідних органів, уповноважених тлумачити ці норми.

Крім того, суд, вирішуючи питання щодо допустимості доказу з точки зору частини 1 статті 87 КПК, має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання доказу недопустимим, але ці обставини у даній справі судом не установлені.

Суд відхиляє клопотання захисника Попович Н.І. про недопустимість як доказу протоколу пред`явлення особи для впізнання від 17.05.2021 року, оскільки у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_3 вказав на обвинуваченого ОСОБА_1 як на особу, яка 16.04.2021 року завдала йому удару, а обвинувачений ОСОБА_1 підтвердив цю обставину.

Клопотання про визнання недопустимим доказом протоколу огляду місця події від 17.05.2021 року, під час якого було вилучено куртку сірого кольору та телефон Nokia, суд вважає необгрунтованим, оскільки, виходячи із цього протоколу, зауважень до проведення слідчої дії в учасників не було, вилучений телефон не є предметом злочину та не оцінюється судом при ухваленні вироку.

Суд не визнає очевидно недопустимими докази, подані прокурором на обгрунтування вини обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, з підстав, викладених захисником обвинуваченого у судових дебатах, а саме: неподання прокурором доказів реєстрації заяв потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , не дослідження витягів з ЄРДР, неподання прокурором постанови про призначення прокурора чи групи прокурорів, доказів на підтвердження повноважень у слідчого, який збирав докази, постанов про об`єднання кримінальних провадження чи виділення таких.

Суд враховує положення ст.349 КПК України, та зазначає, що сторона захисту у судовому засіданні 30.07.2021 року погодилася із обсягом досліджуваних доказів, свого обсягу та порядку не пропонувала, та в подальшому учасниками кримінального провадження не було заявлено клопотань про огляд вищезазначених документів, включення їх до обсягу та порядку доказів, які будуть досліджуватися судом. Крім цього, витяг з ЄРДР, постанова про призначення прокурора, постанови про об`єднання чи видалення кримінальних проваджень не є доказами, які підтверджують чи спростовують вину обвинувачених.

З аналогічних міркувань, суд не визнає недопустимим висновок судово-медичної експертизи ОСОБА_3 з підстав незазначення у такому номеру кримінального провадження та неподання для дослідження суду постанови про призначення експертизи, критично ставиться до доводів щодо недослідження предметів кримінальних правовопорушень - мобільних телефонів, проведення слідчих дій в рамках інших кримінальних проваджень.

Щодо затримання, на думку сторони захисту, ОСОБА_1 17.05.2021 року, а відтак можливого порушення його права на захист, то суд зазначає, що виходячи із протоколу огляду місця події від 17.05.2021 року ОСОБА_1 добровільно вирішив прийти та видати викрадений ним та його знайомим на ім`я ОСОБА_6 мобільний телефон, протокол підписано ОСОБА_1 . Після цього, обвинувачений з будь якого приводу скарг не подавав, в тому числі і під час обрання запобіжного заходу слідчому судді та суду.

Таким чином, судовим слідством не виявлено будь-яких істотних порушень процесуального законодавства з цього питання, з огляду на те, що на підставі доказів, у світлі норм ст. 84 КПК УКраїни, є можливим встановити наявність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та доказують реальну дійсність подій, що визнані судом доведеними.

Оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Постановою Верховного Суду від 07.12.2021 року у справі №728/578/19 встановлено наступне.

«Згідно зі ст. 85 КПК належними також є докази, які прямо чи непрямо підтверджують достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

При цьому, чинний КПК не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку.

Навпаки, ст. 94 КПК визначає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює не тільки кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, але й сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Як засвідчує судова практика, доказування тих чи інших обставин злочину досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх, у тому числі непрямих доказів, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) факту вчинення злочину конкретною особою.»

Такі висновки узгоджуються і з практикою Європейського суду з прав людини, який у Рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України» вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Суд критично ставиться до пояснень ОСОБА_1 про те, що він вдарив ОСОБА_3 , оскільки йому не сподобалася відповідь потерпілого, після чого вони з потерпілим розійшлися, а телефон обвинувачений знайшов на цьому ж місці, повернувшись туди за пів години.

Суд зауважує, що під час допиту ОСОБА_3 у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 зазначив, що після того, як він ударив потерпілого, телефон останнього випав на землю, ОСОБА_1 підняв його та забрав собі.

Таким чином, суд вважає покази обвинуваченого ОСОБА_1 в цій частині нелогічними, суперечливими, що свідчать про намагання уникнути відповідальності за вчинене.

Згідно з ч. 1 ст. 186 КК України грабежем є відкрите викрадення чужого майна, а саме викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка, у свою чергу, усвідомлює, що її дії помічені і оцінюються як викрадення. При цьому, розрізняючи крадіжку і грабіж, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий характер вчинюваних винною особою дій (постанова Верховного Суду від 15.03.2018 у справі № 192/2621/16-к, постанова Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі №725/2266/18).

Суд враховує час події - близько 01.00 год. ночі, те, що потерпілий був сам, та вважає, що запитання обвинуваченого ОСОБА_1 потерпілому «Котра година?» та послідуючий за 1-2 секунди, зі слів самого обвинуваченого, удар, були формальним приводом, щоб заволодіти майном потерпілого.

Вжиття обвинуваченим заходів для відвернення на короткий час уваги потерпілого, зокрема, шляхом завдання останньому удару не свідчить про таємне заволодіння майном, оскільки ці дії були спрямовані лише на полегшення вчинення злочину та усунення перешкод для заволодіння чужим майном. Аналогічні висновки зроблено Верховним Судом в постанові від 4 червня 2019 року у справі № 324/335/17.

Потерпілий ОСОБА_3 від удару свідомість не втрачав, знав, що у кишені штанів у нього був телефон, після падіння на землю шукав його, після повернення додому та при першій можливості зателефонувати о 02 год.00 хв. повідомив про подію в поліцію.

Суд вважає покази потерпілого ОСОБА_3 , а також свідка ОСОБА_7 , покази обвинуваченого ОСОБА_2 в частині його пояснень, що ОСОБА_1 попросив його продати в ломбарді телефон логічними та взаємопов`язаними між собою.

Суд критично ставиться до доводів сторони захисту про те, що потерпілий був в стані алкогольного сп`яніння, оскільки ступінь такого сп`яніння та його вплив на поведінку потерпілого не доведено.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №10 від 06.11.2009 року «Про судову практику про злочини проти власності» під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого при грабежі, слід розуміти умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров`я або незначної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (завдання удару, побоїв, незаконне позбавлення волі) за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров`я в момент заподіяння. Такі насильницькі дії, вчинені під час грабежу, повністю охоплюються частиною другою статті 186 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребують.

Таким чином, дії ОСОБА_1 щодо потерпілого ОСОБА_3 , органом досудового розслідування вірно кваліфіковано за ч.2 ст. 186 КК України - відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане із застосуванням фізичного насильства, яке не було небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого.

Щодо оцінки дій обвинувачених щодо потерпілої ОСОБА_4 суд зазначає наступне.

Суд критично ставиться до показів обвинуваченого ОСОБА_2 про те, що він не виривав у потерпілої з рук телефон, оскільки такі спростовуються показами ОСОБА_4 , допитаних свідків та обвинуваченого ОСОБА_1 .

Суд критично ставиться до доводів сторони захисту про те, що допитаний у судовому засіданні ОСОБА_1 показав, що не бачив, як ОСОБА_2 вирвав у потерпілої мобільний теолефон. ОСОБА_1 плутався у показах з цього приводу, попередньо вказав, що бачив, як ОСОБА_2 вирвав телефон у потерпілої, а після конфлікту з ОСОБА_2 під час допиту у залі судового засідання, змінив свої показання.

Відповідно до ч.2 ст.28 КК України, кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення.

Верховний Суд у постанові від 10.12.2020 року у справі №464/710/18 вказав, що домовленість про спільне вчинення кримінального правопорушення заздалегідь означає наявність згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об`єктивної сторони. При цьому, домовленість про спільне вчинення кримінального правопорушення не обов`язково має відбуватися в усній чи письмовій формі, а визначається і за допомогою конклюдентних дій - поведінки, що свідчить про намір діяти для досягнення спільної злочинної мети.

Так, виходячи із досліджених судом фактів у кримінальному провадженні, про вчинення злочину обвинуваченими ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за попередньою змовою свідчать та обставина, що обидва обвинувачені разом підійшли до балкону магазину, де перебувала потерпіла, ОСОБА_1 спостерігав за тим, як ОСОБА_2 вирвав у потерпілої ОСОБА_4 телефон, чекав, поки ОСОБА_2 перекинув телефон в його сторону, намагався такий зловити, підняв його із землі та втік із телефоном з місця події.

Суд критично ставиться до показів обвинуваченого ОСОБА_1 в цій частині та вважає, що він мав можливість повернути телефон власниці, однак не скористався нею, втік, хоча чув жіночі крики про викрадення телефону, намагання його зловити, та усвідомлював можливі наслідки своїх дій.

Про попередню змову у діях обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 свідчить також той факт, що обвинувачені втікали в одному напрямку.

Суд не бере до уваги доводи сторони захисту про те, що телефон, який є предметом даного кримінального правопорушення був протиправно вилучений в ОСОБА_1 , оскільки такий був добровільно виданий обвинуваченим в ході проведення слідчих дій (а.с.187,188).

Відповідно до ст.32 КК України повторністю кримінальних правопорушень визнається вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу. Повторність, передбачена частиною першою цієї статті, відсутня при вчиненні продовжуваного кримінального правопорушення, яке складається з двох або більше тотожних діянь, об`єднаних єдиним кримінально протиправним наміром. Вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу. Повторність відсутня, якщо за раніше вчинене кримінальне правопорушення особу було звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, установлених законом, або якщо судимість за це кримінальне правопорушення було погашено або знято, а також після відбуття покарання за вчинення кримінального проступку.

У ст.35 КК України передбачені правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву кримінальних правопорушень, зокрема, повторність, сукупність та рецидив кримінальних правопорушень враховуються при кваліфікації кримінальних правопорушень та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно висновку Об`єднаної палати від 14 вересня 2020 року (справа №591/4366/18, провадження №51-1122кмо20) системне тлумачення положень частин 1 та 3 ст.32 КК, вказує на те, що сам факт вчинення злочину не вперше утворює повторність без постановлення обвинувального вироку суду стосовно особи лише у випадку, коли такий факт розслідується органом досудового слідства чи розглядається судом з іншим епізодом тотожного або однорідного злочину в одному кримінальному провадженні. Тобто, лише за умов, коли суд безпосередньо досліджує докази та у вироку встановить доведеність винуватості особи одночасно за всіма епізодами кримінальних правопорушень, які інкриміновані обвинуваченому. Оскільки доведеність чи недоведеність вини у першому епізоді встановлюється судом і лише одночасний розгляд судом в одному кримінальному провадженні першого епізоду, що утворює повторність, і наступного, який кваліфікується як повторний.

Таким чином, дії ОСОБА_1 щодо потерпілої ОСОБА_4 , органом досудового розслідування вірно кваліфіковано за ч.2 ст. 186 КК України - відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб; дії ОСОБА_2 щодо потерпілої ОСОБА_4 органом досудового розслідування вірно кваліфіковано за ч.2 ст.186 КК України - відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчиненому за попередньою змовою групою осіб.

Оцінюючи докази, безпосередньо досліджені в судовому засіданні, суд вважає за необхідне вказати наступне.

За змістом ст.8 Конституції України, в державі визначено принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти, приймаються на основі Конституції і повинні відповідати її змісту.

Згідно зі ст.62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

У відповідності до ст.17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість даної особи .

Розглядаючи кримінальне провадження відносно обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення сторонами наданих їм прав та свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред`явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Доводи, висунуті на свій захист обвинуваченими є непослідовними та не узгоджуються з іншими доказами у справі, суперечать матеріалам кримінального провадження, а відтак визнаються судом неспроможними.

Суд вважає, що сукупністю зібраних у справі та перевірених в судовому засіданні доказів вина обвинувачених доведена в повному обсязі.

Вивченням особи обвинуваченого ОСОБА_1 встановлено, що він раніше не судимий (а.с.212).

При цьому, суд, виходячи із принципу презумпції невинуватості, не бере до уваги та не оцінює подану стороною обвинувачення копію обвинувального акту про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.289, ч.2 ст.185 КК України.

Суд враховує, що судом розглядається кримінальне провадження про вчинення обвинуваченим ОСОБА_1 двох кримінальних правопорушень з перервою у діяннях менше місяця. Суд вважає, що такі обставини характеризують особу обвинуваченого, який свідомо допускає неодноразове вчинення ним корисливих кримінальних правопорушень.

На обліку у лікаря-нарколога ОСОБА_1 не перебуває, за медичною допомогою до лікаря-психіатра не звертався, розлучений, офіційно не працевлаштований, має інвалідність ІІІ групи за загальним захворюванням, встановлену на строк до 01.06.2022 року. Згідно копії виписки №17022 із медичної карти амбулаторного хворого від 31.12.19 йому встановлено основний діагноз травматична хвороба головного мозку (а.с.215-218, 244,245). Довідкою ЛКП «Сигнівка» №2163 від 25.05.2021 року, характеристикою №2/580 від 25.05.2021 року встановлено, що обвинувачений ОСОБА_1 зареєстрований у квартирі за адресою АДРЕСА_1 , по місцю проживання характеризується задовільно. За час проживання заяв і скарг від мешканців мікрорайону ЛКП «Сигнівка» не поступало (а.с.220,221).

Відповідно до досудової доповіді фахівця Залізничного районного відділу філії ДУ «Центр пробації» у Львівській області від 25.08.2021 року, яка надійшла до суду 26.08.2021 року, результат оцінки ризику вчинення повторного кримінального правопорушення обвинуваченого ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , показали середній рівень ризику вчинення повторного кримінального правопорушення, та високий рівень ризику небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб.

Беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого, його спосіб життя, історію правопорушень, зокрема їх насильницький характер, що стали підставою для оцінки ризику небезпеки для суспільства, орган пробації вважає, що виправлення особи без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк неможливе та становить високу небезпеку для суспільства. На думку органу пробації, застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для впливу на поведінку особи з метою виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень, неможливо здійснювати без цілодобового нагляду та контролю в умовах ізоляції (а.с.135-138).

Вивченням особи обвинуваченого ОСОБА_2 встановлено, що він згідно ст.89 КК України раніше несудимий. Однак, раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності (а.с.200,201).

При цьому, суд, виходячи із принципу презумпції невинуватості, не бере до уваги та не оцінює подану стороною обвинувачення копію обвинувального акту про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.3 ст.185 КК України.

ОСОБА_2 перебуває на «Д» обліку у лікаря-психіатра.

При вирішенні питання осудності обвинуваченого ОСОБА_2 суд виходить з наступного.

Згідно ст.20 КК України, обмежено осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

Визнання особи обмежено осудною є прерогативою суду. Неосудність та обмежена осудність є юридичними поняттями, а тому висновок про можливість застосування до особи положень ст. 19 або ст. 20 КК у конкретному провадженні робить суд, спираючись на результати судово-психіатричної експертизи (постанова Верховного Суду від 29.07.2021 року у справі №755/5059/19).

Висновком судово-психіатричної експертизи, який досліджений у судовому засіданні, встановлено, що ОСОБА_2 страждає на психічні розлади, які за своїми клінічними проявами не досягають ступеню психічної хвороби, може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. В період інкримінованих йому дій ОСОБА_2 у хворобливому стані психічної діяльності не перебував, але наявні у нього психічні розлади мали значний вплив у досліджуваній ситуації на раціональність прийняття рішень, передбачення наслідків своїх діянь, здатність регулювати свою поведінку. Суд враховує наведене, а також висновок експерта в частині відсутності необхідності застосування до ОСОБА_2 примусових заходів медичного характеру, та не вважає за необхідне застосовувати до обвинуваченого ОСОБА_2 положення ст. 20 КК України.

ОСОБА_2 на обліку у лікаря-нарколога не перебуває, одружений, офіційно не працевлаштований, має інвалідність ІІІ групи (згідно виписок із медичної карти амбулаторного хворого (а.с.149-158). Згідно Довідки-характеристики №468, виданої 19.05.2021 року старостою сіл Збоївська, Стоянів Радехівської міської ради обвинувачений ОСОБА_2 зареєстрований та проживає в АДРЕСА_3 , за час проживання в селі зарекомендував себе з негативної сторони. Неодноразово на нього поступали усні скарги. Часто конфліктує та ображає батьків та жителів села Стоянів. (а.с.220,221).

Відповідно до досудової доповіді Радехівського районного сектору філії ДУ «Центр пробації» у Львівській області, яка надійшла до суду 13.08.2021 року, обвинувачений ОСОБА_2 не усвідомлює протиправності своєї поведінки, шкодує про свої дії, не має готовності до зміни способу життя та переконань. Результат оцінки ризику вчинення повторного кримінального правопорушення обвинуваченого ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , показали високий рівень ризику вчинення повторного кримінального правопорушення, та високий рівень ризику небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб.

Беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого, його спосіб життя, історію правопорушень, а також високу ймовірність вчинення повторного правопорушення, орган пробації вважає, що виправлення цієї особи без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк може становити високу небезпеку для суспільства (у т.ч. окремих осіб). На думку органу пробації, застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для впливу на поведінку особи з метою виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень, неможливо здійснювати без цілодобового нагляду та контролю в умовах ізоляції (а.с.101-102).

Положеннями ч.2 ст.65 КК України визначено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

У відповідності до ст.12 КК України злочини, скоєні обвинуваченими ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є тяжкими злочинами.

В обвинувальних актах зазначено, що обставини, що пом`якшують покарання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутні.

Обставини, які обтяжують покарання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - відсутні.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінальних правопорушень, обставини, при яких його вчинено, особу обвинуваченого, позицію потерпілих, той факт, що ОСОБА_1 шкодує про вчинене, та дійшов висновку, що слід призначити покарання, передбачене санкцією ч.2 ст.186 КК України, у виді позбавлення волі строком на 4 роки.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_2 , суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини, при яких його вчинено, особу обвинуваченого, посткримінальну поведінку обвинуваченого, позицію потерпілої, та дійшов висновку, що слід призначити покарання, передбачене санкцією ч.2 ст.186 КК України, у виді позбавлення волі строком на 5 років.

Відповідно до ч.5 ст.72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день.

Ухвалою слідчого судді Залізничного районного суду м.Львова від 18.05.2021 року підозрюваному ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 06.07.2021 року до обвинуваченого ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який в подальшому продовжено до 24.10.2021 року.

Відповідно до протоколу затримання часом фактичного затримання ОСОБА_2 є 13.05.2021 року.

Ухвалою слідчого судді Залізничного районного суду м.Львова від 14.05.2021 року підозрюваному ОСОБА_2 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 06.07.2021 року до обвинуваченого ОСОБА_2 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який в подальшому продовжено до 24.10.2021 року.

У зв`язку із призначенням судом обвинуваченим покарання у виді позбавлення волі, запобіжні заходи у виді тримання під вартою слід залишити до набрання вироком законної сили.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Витрати на проведення судової товарознавчої експертизи №СЕ-19/114-21/8476-ТВ від 27.05.2021 року становлять 1372,96 гривень.

Долю речових доказів слід вирішити відповідно до ст.100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 368-370, 371, 374 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.

ОСОБА_2 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 - залишити до вступу вироку в законну силу.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_2 - залишити до вступу вироку в законну силу.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_1 рахувати з 18 травня 2021 року.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_2 рахувати з 13 травня 2021 року, тобто з моменту затримання.

Стягнути із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь держави процесуальні витрати у розмірі 1 372 (одну тисячу триста сімдесят дві) гривні 96 копійок.

Вирок суду може бути оскаржений шляхом подачі апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м. Львова протягом 30-ти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим з моменту отримання копії вироку.

Вирок суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Копію вироку після проголошення вручити обвинуваченим та прокурору.

Суддя: І.С. Мруць