Рішення № 100338730, 13.10.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2021 року м. Київ № 640/1845/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач) в якому просить:

визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу Генерального прокурора від 20.12.2019 №1185-вк, яким заступника начальника організаційно-методичного відділу управління забезпечення діяльності військових прокуратур Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України полковника юстиції ОСОБА_1 з 31.12.2019 звільнено з військової служби відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я), виключено зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та з направленням його особової справи до Печерського районного в місті Києві військового комісаріату;

поновити з 31.12.2019 позивача на відповідній (рівнозначній) посаді в Офісі Генерального прокурора;

стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.12.2019 по дату винесення судового рішення.

Позовні вимоги мотивовано відсутністю в оскаржуваному наказі правової визначеності підстав звільнення позивача з посади заступника начальника організаційно-методичного відділу управління забезпечення діяльності військових прокуратур Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України. Також позивач вказав на відсутність у Генерального прокурора повноважень щодо звільнення прокурорів з військової служби.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.01.2021 відкрито провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено про відповідність оскаржуваного наказу вимогам чинного законодавства.

Позивачем подано відповідь на відзив відповідача, в якій заперечує проти доводів останнього, викладених у його відзиві.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у період з 28.05.1996 по 27.10.2010 проходив службу на різних посадах у військових прокуратурах органів прокуратури України.

Наказом Міністра оборони України від 11.10.2010 №1084 ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас за пунктом «б» частини 7 (за станом здоров`я) статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу.

З 15.11.2010 по 03.02.2015 ОСОБА_1 обіймав прокурорсько-слідчі посади в Генеральній прокуратурі України.

26.01.2015 Міністерством оборони України укладено з ОСОБА_1 контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на п`ять років.

Відповідно до наказу Міністерства оборони України, згідно статті 6 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», пункту 153 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та згідно листа заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора від 20.01.2015 №10/5-10 вих-15 ОСОБА_1 відряджений до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі для призначення на відповідні посади.

Наказом Генерального прокурора України від 04.02.2015 №10-вк, на підставі статей 15, 46-1 Закону України «Про прокуратуру» ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника організаційно-методичного відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, а у подальшому наказом Генерального прокурора України від 21.07.2015 №269-вк призначено на посаду заступника начальника організаційно-методичного відділу управління забезпечення діяльності військових прокуратур Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.

28.10.2019 ОСОБА_1 подав до Генерального прокурора рапорт про звільнення його з військової служби в запас на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я).

Наказом Міністерства оборони України від 13.12.2019 №709 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я).

Наказом Генерального прокурора від 20.12.2019 №1185-к заступника начальника організаційно-методичного відділу управління забезпечення діяльності військових прокуратур Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України полковника юстиції ОСОБА_1 з 31.12.2019 звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я), виключено зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направлено його особову справу до Печерського районного у місті Києві військового комісаріату.

Позивач, не погоджуючись із вказаним наказом, звернувся за захистом своїх порушених прав та інтересів до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. При цьому, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтями 2, 5-1 КЗпП України передбачено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України «Про прокуратуру» №1697-VII.

Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена статтею 16 Закону № 1697-VII, є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

У частині третій статті 16 Закону №1697-VII визначено, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Згідно з пунктом 9 частин першої, частиною п`ятою статті 51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

25.09.2019 набрав чинності Закон №113-IX, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.

25.09.2019 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 (як вже зазначалось - Закон№113), згідно з яким передбачено припинення діяльності військових прокуратур.

Згідно з пункту 18, 21 розділу ІІ Закону №113-ІХ прокурорам та слідчим військових прокуратур, які є військовослужбовцями і проходять військову службу за контрактом, надається право достроково припинити контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Прокурорам та слідчим військових прокуратур, які є військовослужбовцями і проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, надається право достроково звільнитися з військової служби.

Так, загальні засади проходження в Україні військової служби передбачено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частина 4 статті 2 Закону №2232-ХІІ).

Порядок призначення на військові посади встановлюється Конституцією України, законами України, положеннями про проходження військової служби, про проходження громадянами України служби у військовому резерві (частина 7 статті 6 Закону №2232-ХІІ).

Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі-Положення).

Згідно з приписами частини 3 статті 2 Закону №2232-ХІІ та пункту 5 Положення громадяни України, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України.

У відповідності до частини 10 статті 6 Закону України №2232-ХІІ військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі. Перелік посад, що заміщуються військовослужбовцями у таких державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних навчальних закладах, затверджується Президентом України.

Аналогічні норми зазначені й у пункті 9 Положення.

Згідно частини 4 статті 27 Закону України «Про прокуратуру», яка діяла до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ, що набрав чинності 25.09.2019, військовими прокурорами призначалися громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту, за умови укладення ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі.

Як вже зазначалось, 26.01.2015 з ОСОБА_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на п`ять років.

Наказом Міністерства оборони України, ОСОБА_1 відряджено до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі для призначення на відповідні посади, на підставі статті 6 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», пункту 153 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» запроваджено реформування системи органів прокуратури. Зокрема, внесено зміни до Закону України «Про прокуратуру» щодо припинення діяльності військових прокуратур. Так, виключено частину 4 статті 7 цього Закону, яка передбачала існування в системі прокуратури України військових прокуратур. Відповідно виключено всі правові норми щодо статусу, правових і соціальних гарантій військових прокурорів.

Підпунктом «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України № 2232-ХІІ передбачено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби за станом здоров`я.

Суд звертає особливу увагу на той факт, що 28.10.2019 позивач самостійно подав рапорт про звільнення з військової служби за станом здоров`я, оскільки, відповідно до свідоцтва про хворобу №4222 останнього визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

У зв`язку з цим, заступником Генерального прокурора Головним військовим прокурором проведено з позивачем бесіду, з аркушем якої позивач був ознайомлений, тобто, знав про те, що військовим прокурором буде скеровано подання про звільнення позивача із військової служби за підпунктом «б» пунктом 2 частиною 5 статті 26 (за станом здоров`я) Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Так, наказом Міністерства оборони України від 13.12.2019 №709 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я).

Вказаний наказ став підставою для винесення оскаржуваного наказу від 20.12.2019 №1185-вк, який є чинним та позивачем не оскаржувався, що у свою чергу спростовує доводи позивача про відсутність правових підстав для винесення спірного наказу, як на підставу для його скасування.

Суд звертає особливу увагу на той факт, що чинним законодавством передбачалось проходження служби на посадах в органах військової прокуратури виключно військовослужбовцями.

Так, відповідно до частини статті 24 Закону України №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пункту 245 Положення звільнення з військової служби військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, здійснюється посадовими особами, зазначеними в пункті 153 Положення (у даному випадку Міністром оборони України), за поданням керівників державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, до яких вони відряджалися, без зарахування в розпорядження Міністерства оборони України.

Днем закінчення військової служби для таких військовослужбовців є день, зазначений у наказі (розпорядженні) про звільнення з посади в державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних закладах, до яких вони були відряджені.

Наведене в сукупності свідчить, що звільнення військовослужбовців з військової служби є підставою для прийняття рішення про їх звільнення з посад в державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних закладах, до яких вони були відряджені на засадах проходження військової служби.

У зв`язку з чим, спірним наказом від 20.12.2019 №1185-вк позивача виключено зі списків особового складу військової прокуратури.

При цьому, суд наголошує, що погоджується з позицією відповідача в тій частині, що доводи позивача щодо його звільнення мало було відбуватися виключно з підстав та в порядку, передбаченому Законом України «Про прокуратуру», не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, оскільки позивач був відряджений до Генеральної прокуратури України саме для проходження військової служби на прокурорських посадах.

При цьому, необґрунтованими є доводи позивача про відсутність у Генерального прокурора повноважень щодо винесення оскаржуваного наказу, з огляду на наступне.

Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що в Україні діє прокуратура. Прокуратуру в Україні очолює Генеральний прокурор. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом

Повноваження Генерального прокурора, у тому числі щодо звільнення прокурорів Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора), передбачені статтею 9 Закону №1697-VII.

Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113- IX передбачено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови настання однієї з підстав, передбачених підпунктами 1-4 цього пункту. Указані в цьому пункті прокурори можуть бути звільнені з посади прокурора також і на інших підставах, передбачених Законом України «Про прокуратуру» (пункт 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ).

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що наказ від 20.12.2019 №1185-вк виданий Генеральним прокурором на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, а відтак позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Оскільки позовні вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги про скасування наказу про звільнення, то в цій частині позовні вимоги задоволенню також не підлягають.

Згідно із частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачами, доведено правомірність та обґрунтованість своїх рішень.

Натомість, позивачем не доведено та не надано достатньо належних та допустимих доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

Системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 72-77, 90, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя В.П. Шулежко