Рішення № 100338278, 12.10.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

12 жовтня 2021 року Справа №520/10324/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді – Ніколаєвої О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу №520/10324/21

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини А0501

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) 11.06.2021 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А0501 (далі по тексту - відповідач), в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог від 02.07.2021, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 904,70 грн. у день за період з 04.02.2020 по 25.05.2021 терміном 476 календарних днів у сумі 430 637,58 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на момент виключення його зі списків особового складу, зокрема – 03.02.2020, відповідачем не здійснено остаточного розрахунку з ним. Зазначає, що остаточний розрахунок з ним проведений відповідачем 26.05.2021 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2021 у справі №520/18405/2020, тобто з порушенням строків встановлених статтею 116 Кодексу законів про працю України. На переконання позивача, зазначене - є підставою для відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій О.В.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи у адміністративній справі №520/10324/21.

Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідач 09.07.2021 до суду надав відзив на позовну заяву, згідно з яким останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з тих мотивів, що виплата індексації грошового забезпечення (у даному випадку за рішенням суду) не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 у справі №520/10324/21 вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче провадження призначено на 15.09.2021 о 10:30 год. Водночас, витребувано у Військової частини А0501: довідку відносно позивача про розмір його нарахованого та виплаченого грошового зебезпечення за грудень 2019 рік та січень 2020 рік; інформацію про розмір середнього грошового забезпечення позивача; довідку про здійснення позивачу виплати, у зв`язку зі звільненням з військової служби.

У судове засідання призначене на 28.09.2021 сторони не з`явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Водночас, представник позивача 15.09.2021 через канцелярію суду подав заяву про розгляд даної справи без участі позивача та його представника.

Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.

Судом з матеріалів справи встановлено, що позивач у 2020 році звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу військової частини А0501 та всіх видів забезпечення з 03.02.2020, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_1 .

У позовній заяві позивач вказує, що при звільненні з військової служби з позивачем непроведено у повному обсязі остаточний розрахунок, зокрема, нездійснено нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення.

Не погоджуючись з вказаною бездіяльністю, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з відповідним позовом.

З автоматизованої програми «Спеціалізоване діловодство суду» судом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі №520/13158/2020 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А0501 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено у повному обсязі.

Визнано протиправними дії військової частини А0501 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового станом на день виключення зі списків особового складу 03.02.2020.

Зобов`язано Військову частину А0501 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового станом на день виключення зі списків особового складу 03.02.2020.

На виконання вказаного рішення відповідачем 23.03.2021 здійснено нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у розмірі 25 204,87 грн.

Водночас, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2021 у справі №520/18405/2020 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А0501 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А0501 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року.

Зобов`язати Військову частину А0501 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.

Враховуючи положення статтей 14, 255 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач добровільно провів 26.05.2021 нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення у розмірі 84 002,09 грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" позивача.

Позивач, вважаючи протиправним проведений відповідачем несвоєчасний розрахунок при звільнення, звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі по тексту - Закон України №2011-ХІІ у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства неврегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби неврегульовані положеннями спеціального законодавства.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28.01.2021 у справі №240/11214/19, від 24.12.2020 у справі №340/401/20, від 05.08.2020 у справі №826/20350/16, від 15.07.2020 у справі №824/144/16-а, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16.

Положеннями статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до правової позиції, сформованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Суд зазначає, що період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.

У ході судового розгляду встановлено, що спірні правовідносини між сторонами склались з приводу відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні у частині виплати грошової компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015 року по 2019 рік у розмірі 25 204,87 грн. та індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 у розмірі 84 002,09 грн., виплата якої проведена відповідачем 26.05.2021.

Відтак, остаточний розрахунок із позивачем проведений відповідачем саме – 26.05.2021

Таким чином, враховуючи дату звільнення позивача – 03.02.2020 та дату остаточного розрахунку – 26.05.2021, суд приходить до висновку, що відповідачем фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати зазначеної сум індексації, проведений поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, та затримка складає – 477

календарних днів, що є підставою для виплати позивачеві середнього заробітку за весь час затримки.

Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, у редакції, чинній на час спірних правовідносин (далі по тексту - Порядок №100).

Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з абзацу 2 пункту 7 Порядку №260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Відповідно до пункту 1 підпункту 4 розділу V Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, у тому числі тим, хто перебуває в розпорядженні, та тим, хто на день вибуття на лікування звільнений від посад, за весь період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою, безперервного перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою згідно з висновком військово-лікарської комісії, але не більше чотирьох місяців з дня вибуття з органу Держприкордонслужби (крім випадків, коли законодавством передбачені більш тривалі терміни перебування на лікуванні) виплачується грошове забезпечення за останніми штатними посадами, які вони займали.

Таким чином, військовослужбовцям виплачується грошове забезпечення у повному обсязі незалежно від того чи перебувають вони у розпорядженні чи на лікуванні.

Відповідно до частини другої статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні.

Таким чином, військовослужбовці отримують грошове забезпечення не за робочі дні, а за календарні дні, тому при розрахунку середньоденного заробітку необхідно брати кількість календарних днів.

Як зазначалось, днем виключення позивача зі списків військової частини та всіх видів грошового забезпечення є 03.02.2020. Отже, двома попередніми місяцями перед звільненням є грудень 2019 року (31 календарний день) та січень 2020 року (31 календарний день).

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 витребувано у військової частини А0501: довідку відносно позивача про розмір його нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за грудень 2019 рік та січень 2020 рік; інформацію про розмір середнього грошового забезпечення позивача; довідку про здійснення позивачу виплати, у зв`язку зі звільненням з військової служби.

Виходячи зі змісту наданої довідки Військової частини від 01.12.2020 №10/1934 про розмір грошового забезпечення за грудень 2019 рік – січень 2020 року, грошове забезпечення позивача за два повних місяці служби перед звільненням (за грудень 2019 рік – січень 2020 року) становить 56 091,45 грн. (27 908,36 грн. + 28 183,09 грн.), тобто середньомісячна заробітна плата позивача складає 28 045,73 грн. ((27 908,36 грн. + 28 183,09 грн.)/2 = 28 045,73 грн.).

Так, у грудні 2019 року та січні 2020 року було 62 дні, отже середньоденна заробітна плата позивача за два повних місяці служби склала 904,70 грн. (56 091,45 грн./62 дні).

Враховуючи дату звільнення позивача зі служби (03.02.2020) та дату виплати заборгованості (26.05.2021), кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 477 днів.

Отже, сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 04.02.2020 (наступний день після звільнення) по 26.05.2021 (день виплати заборгованості) становить 431 541,90 грн. (904,70 грн. - середньоденний заробіток позивача х 477 дні).

З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того, у вказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Велика Палата у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Вказаний висновок відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.

Отже, враховуючи правову позицію Верховного Суду, суд вважає за необхідне при визначенні розміру відшкодування врахувати наведені критерії оцінки розміру відшкодування за час розрахунку при звільненні.

Беручи до уваги зазначене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу середнього заробітку за час затримки при звільненні та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 42 001,00 грн.

Щодо зобов`язання виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, суд зазначає наступне.

Пунктами 2-5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, передбачено, що грошова компенсація виплачується особам, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб. Виплата грошової компенсації військовослужбовцям та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, нормативно чітко визначено, що щомісячна грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб виплачується виключно щодо сум грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних або право на які набуте у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є грошовим забезпеченням, під час проходження військової служби позивач не набув права на отримання такого середнього заробітку, підставою для його нарахування є не виконання обов`язків військової служби, а несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З огляду на зазначене, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин приписів Порядку №44 та, відповідно, - для задоволення позову у вказаній частині.

Відносно клопотання позивача стягнути з Військової частини А0501 на користь позивача понесені ним судові витрати у вигляді правничої допомоги у розмірі - 8000,00 грн. (вісім тисяч гривень), суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини восьмої статті 137 Кодексу адміністративного судочинстав України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Представник відповідача надав до суду заперечення щодо розміру витрат позивача на правничу допомогу та вказав, що зі змісту акту виконаних послуг вбачається, що ряд послуг, які надавалися позивачу не є доцільними, дублюють одна одну, не мали впливу на хід розгляду справи та не потребують спеціальних професійних навичок. Деякі види наданих послуг, такі як надання консультацій та узгодження правової позиції, опрацювання нормативно - правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, є, подібними діями представника позивача під час яких здійснюється формування позиції позивача при підготовці адміністративного позову щодо спірних правовідносин, аналізу судової практики, надання пояснень, тощо. При цьому, позивачем жодним чином не обґрунтовано, яким чином відбувався аналіз документів та судової практики. Даний адміністративний позов не є складним, відноситься до справ незначної складності та судами різних інстанцій висловлена стала позиція щодо спірних правовідносин. Враховуючи однотипність позовів зазначеної категорії, затрачений захисником (або його помічником) час на спілкування з клієнтом, який приніс всі необхідні документи, та час на виготовлення однотипної заяви згідно готового зразку, спрощений порядок розгляду справи в суді без виклику сторін, що дозволяє вирішувати спір без фактичної участі захисника в суді та відповідних матеріальних витрат з боку останнього, фактичні витрати на правничу допомогу не можуть перевищувати 100 грн.

Відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Вартість професійної правничої допомоги адвоката підтверджується договором про надання правничої допомоги від 31.10.2020 №02/31-10. Згідно з пунктом 3.1 вказаного договору, послуга передбачена предметом цього Договору оплачується Клієнтом Виконавцю в порядку та на умовах, визначених у Додатковій угоді №1 до цього Договору.

Згідно Додаткової угоді №1 до договору про надання правничої допомоги №02/31-10 від 31.10.2020, копія якої міститься в матеріалах справи, передбачено, що сторони домовилися, що вартість послуг з представництва інтересів у суді першої та апеляційної інстанції складає, зокрема, з питання стягнення середнього заробітку при звільненні - 8000,00 грн. (вісім тисяч грн.). Згідно пункту 2, сторони домовилися, що Клієнт проводить оплату послуг визначених у пункті 1 Додаткової угоди з Представництва інтересів у суді першої та апеляційної інстанції шляхом сплати Виконавцю 100% вартості послуг протягом 30-ти днів з дня винесення рішення судом першої інстанції.

Також, матеріали справи містять Акт виконаних послуг від 11.06.2021 до договору про надання правничої допомоги, згідно якого Виконавцем в інтересах Клієнта, згідно Договору, у повному обсязі виконано зобов`язання щодо надання консультацій та узгодження правової позиції; опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців; складання позовної заяви. Сторони домовились, що вартість виконаних робіт згідно умов договору становить 8000,00 грн.

З наведених документів судом встановлено наявність протиріч щодо визначення вартості послуг, а саме:

- договором передбачено, що оплата здійснюється в порядку та на умовах, визначених у Додатковій угоді №1;

- згідно Додаткової угоди №1 вартість послуг з представництва інтересів з питання стягнення середнього заробітку при звільненні - 8000,00 грн. (вісім тисяч), у суді першої та апеляційної інстанції;

- актом виконаних послуг за послуги, надані позивачу виключно в суді першої інстанції, встановлено вартість 8000,00 грн..

Таким чином, суд приходить до висновку про невідповідність заявленої позивачем суми до відшкодування в суді першої інстанції.

Суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

За визначенням частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У свою чергу, у відповідності до пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частини перша статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 4, 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).

Таким чином, Кодексом адміністративного судочинства України закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов`язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов`язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до статті 30 цього Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Без сумніву, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269).

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" також роз`яснено, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Окремо суд зазначає, що відповідно до вимог частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо.

На переконання суду, ряд послуг, такі як надання консультації, формування правової позиції, підготовка стратегії захисту та узгодження її з клієнтом є подібними діями представника позивача під час яких здійснюється формування позиції позивача при підготовці адміністративного позову щодо спірних правовідносин, аналізу судової практики, надання пояснень, тощо.

Окрім цього, дана справа є справою незначної складності та Верховним Судом висловлена стала позиція щодо спірних правовідносин.

У зв`язку з цим, суд приходить до висновку, що заявлена до стягнення позивачем сума на професійну правничу допомогу є неспівмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а тому, вартість такої послуги, а саме, 8000,00 грн., у даному випадку є необґрунтованою та явно завищеною, окрім цього, вказана вартість передбачена за представництво інтересів позивача у суді першої та апеляційної інстанції.

Крім того, згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece) від 19.10.2000, скарга № 31107/96, узагальнив свою минулу практику стосовно угод про виплату адвокату гонорару і сформулював основні положення стосовно таких угод.

Так, ЄСПЛ зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи "Санді Таймс проти Об`єднаного Королівства (№ 2)" (Sunday Times v. UK (№2) від 6.11.1980, скарга №6538/74) відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, їх необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.

На підставі викладеного, з урахуванням співмірності, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення клопотання про відшкодування судових витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 2000,00 грн., понесених у зв`язку з розглядом справи, які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А0501.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 2, 6-11, 14, 77, 78, 139, 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) 11.06.2021 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини А0501 (вулиця Горішного, 142, місто Чугуїв, 63505, код ЄДРПОУ: 24976272) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0501, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки при звільненні за період з 04.02.2020 по 26.05.2021 у розмірі 42 001,00 грн.

Зобов`язати Військову частину А0501 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені

з 04.02.2020 по 26.05.2021 у розмірі 42 001,00 грн. (сорок дві тисячі 1 гривня 00 копійок), з утриманням з присуджених сум податків та зборів та інших обов`язкових платежів, встановлених законодавством.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А0501 на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок).

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення буде виготовлено 12.10.2021.

Суддя О.В. Ніколаєва