Рішення № 100336041, 11.10.2021, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/5536/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2021 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Іванова А.П.,

при секретарі судового засідання Паровій І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Ужгород в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

29.04.2021 (вхідна дата) представник позивача АТ КБ «Приватбанк» Кіріченка В.М. звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з останньої заборгованість за кредитним договором №МКН7GA00000016 від 14.05.2008 у сумі 7471, 14 доларів США, що становить 207847,11 гривень та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач та відповідачка 14.05.2008 уклали кредитний договір №МКН7GA00000016, згідно з яким банк надав відповідачці кредит у сумі 46832,12 доларів США терміном до 12.05.2028. Відповідачка зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Відповідачка не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.07.2016 (заочне) було задоволено позов банку та стягнуто з відповідачки заборгованість в сумі 7471,14 доларів США, нараховану за період з дати укладення кредитного договору до дати поточної заборгованості, яка була вказана в рішенні суду. Сторона позивача зазначає, що за період після подання позовної заяви (18.02.2016), а саме з 19.02.2016 по 01.04.2021 заборгованість відповідачки становить 7471, 14 доларів США – 3% річних від простроченої суми.

10.06.2021 представником відповідачки адвокатом Сільваші В.М. подано відзив на позовну заяву, в якій вона висловлює категоричну незгоду з заявленими банком вимогами, зазначає про пропущення строку позовної давності, оскільки позовні вимоги заявлено 19.02.2016, позов пред`явлено лише 14.04.2021, тобто більше ніж через п`ять років, в той час як загальний строк позовної давності становить три роки. Окрім цього зазначає, що стороною позивача не надано доказів про виконання чи невиконання рішення суду, тому нарахування 3% річних є необґрунтованим. Просить суд застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

15.07.2021 представник позивача ОСОБА_2 подала відповідь на відзив, в якому зазначає, що ухвалення судом рішення про стягнення заборгованості не свідчить про припинення договірних зобов`язань, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання. Зазначає, що прострочена заборгованість становить 48683, 65 доларів США, і саме на цю суму нараховані 3% річних. При цьому зауважує, що строки позовної давності не пропущені.

12.08.2021 представник відповідачки адвокат Сільваші В.М. подав до суду письмовий виступ в судових дебатах, в якому просив застосувати строк позовної давності та відмовити у позові. При цьому зазначив, що банк рішення суду до виконання не пред`явив.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в прохальній частині позову не заперечує проти розгляду справи за його відсутності.

Відповідачка та її представник в судове засідання не з`явилися. Позиція сторони відповідача міститься у відзиві та в письмовому виступі в судових дебатах, де адвокат просить застосувати позовну давність до вимог позивача, відмовивши в позові в повному обсязі.

За правилами ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.

Ознайомившись з матеріалами справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши в судовому засіданні подані сторонами докази, суд приходить до наступного висновку.

Зі змісту заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.07.2016, ухваленому у справі №308/1787/16-ц, з`ясовано, що банк звернувся до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 14.05.2018 між сторонами укладено кредитний договір №МКН7GA00000016, згідно з яким останній надано кредит у сумі 57825, 03 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,15 на місяць на суму залишку заборгованості строком до 12.05.2028. Зазначено, що позичальник зобов`язався виконувати взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту та відсотків за його користування, чого належним чином не зробив, а відтак сума заборгованості за кредитним договором станом на 12.02.2016 становить 115036, 67 доларів США, з них заборгованість за кредитом 48683, 25 доларів США і т.д. При цьому судом встановлено, що кредит було надано на споживчі цілі – купівлю житла, сплата за користування кредитом становить 1, 25 відсотки на місяць на суму залишку заборгованості. Вказані позовні вимоги банку судом задоволено в повному обсязі. З відмітки на копії рішення суду видно, що таке набуло законної сили 25.08.2016.

При цьому суд враховує положення ч. 4 ст. 82 ЦПК України, за якою обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивачем до позовної заяви долучено розрахунок 3% річних. Зазначено, що основна сума заборгованості за договором 48683, 65 доларів США. Згідно з розрахунку за період з 19.02.2016 по 31.12.2016 сума заборгованості становить 1264, 98 доларів США за 317 днів; за період з 01.01.2017 по 31.12.2019 за 1095 днів – 4381, 53 доларів США; за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 за 366 днів – 1460, 51 Доларів США; за період з 01.01.2021 по 01.04.2021 за 91 день – 364, 13 доларів США

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За змістом ст.ст. 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.ст. 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави Кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із ч.ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) зроблено висновок, що «у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань».

Враховуючи наведене, з ухваленням судом заочного рішення від 07.07.2016 про стягнення заборгованості за кредитним договором №МКН7GA00000016 від 14.05.2008, зобов`язання відповідачки сплатити заборгованість за вказаним кредитним договором не припинилося та триває до фактичного виконання грошового зобов`язання, а відтак у позивача є право на отримання 3% річних від простроченої суми.

Відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Оскільки заочне рішення суду від 07.07.2016 набуло законної сили 25.08.2016, то з наступної дати після набрання рішенням законної сили (з 26.08.2016) слід розраховувати стягнення 3 відсотків річних.

Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 19.12.2018 у справі №206/7190/14-ц у якій вказано, що з моменту набрання рішенням законної сили у позивача виникло право на стягнення сум за ст. 625 ЦК України, оскільки з цього моменту права кредитора за кредитним договором, який припинився у зв`язку із достроковим стягненням кредиту, трансформувалися в охоронні правовідносини.

Відповідно до положень ст. 129-1 Конституції України та ст. 18 ЦПК України у відповідачки наявний обов`язок виконувати вказане вище рішення суду .

Відомостей про те, що заочне рішення суду від 07.07.2016 нею виконано суду надано не було.

При цьому суд критично оцінює твердження представника відповідач, за яким банк не пред`явив вказане рішення до виконання, а відтак строк його пред`явлення беззаперечно пропущено, оскільки вказане не впливає на обов`язок відповідачки виконати таке.

З огляду на те, що стороною відповідача не надано суду доказів виконання зобов`язання за кредитним договором №МКН7GA00000016 від 14.05.2008, чи виконання заочного рішення суду від 07.07.2016, суд вважає наявною заборгованість відповідачки перед позивачем за кредитним договором, відтак на думку суду банк має право на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

При обрахунку 3 % річних, суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), в якій зазначено, що при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Зі змісту заочного рішення суду від 07.07.2016 з`ясовано, що позичальник зобов`язався надавати банку кошти в сумі 772, 65 доларів США для погашення заборгованості за договором, що складається із заборгованості Відтак сторони погодили виконання зобов`язання у валюті кредиту – долари США.

Більш того вказаним заочним рішенням від 07.07.2016 стягнуто з відповідачки заборгованість за кредитним договором станом на 12.02.2016 в сумі 115030, 67 доларів США, що еквівалентно 2999999, 87 грн.

У зв`язку з наведеним, суд приходить до висновку, що розрахунок 3 % річних повинен здійснюватися саме в іноземній валюті.

У відзиві, а також в письмовому виступі в судових дебатах представники відповідачів заявили про застосування строків позовної давності.

Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3% річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

Отже, враховуючи те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

Строк давності переслідує кілька важливих цілей, а саме: забезпечує правову визначеність і закінченість, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень щодо подій, які мали місце у далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми (рішення Європейського суду з прав людини від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» («Stubbings and Others v. the United Kingdom»).

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про наявність підстав для застосування строків позовної давності.

Як вбачається з матеріалів справи позов АТ КБ «Приватбанк» подано до суду 24.04.2021 (дата поштового відправлення).

Враховуючи, що сторона відповідача реалізувала своє право та заявила клопотання про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин, матеріалами справи підтверджується порушення прав позивача, суд з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №127/15672/16-ц прийшов до висновку про наявність підстав для застосування наслідків пропуску стоку позовної даності, та вважає, що право позивача, на отримання 3 % за порушення відповідачем грошового зобов`язання обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, кінцевою датою такого періоду є 24.04.2018.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що з урахуванням трирічного строку позовної давності, 3% річних на суму заборгованості слід нараховувати за період з 24.04.2018 і до дати, по яку у позовній заяві просив стягнути позивач – 01.04.2021 (в межах позовних вимог).

В решті вимог слід відмовити у зв`язку із застосуванням позовної давності.

При здійсненні розрахунку суми заборгованості суд, з урахуванням положень ст.13 ЦПК України, бере до уваги суму заборгованості, з якої здійснював розрахунок заборгованості позивач, а саме 48683, 65 доларів США. Як вбачається зі змісту заочного рішення суду від 07.07.2016 це сума заборгованості за кредитом. Доказів того, що сума заборгованості відповідачки перед позивачем за тілом згідно з кредитним договором №МКН7GA00000016 від 14.05.2008 є меншою, стороною відповідача надано не було, як не було спростовано і розрахунку 3% річних наданого позивачем.

3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365/366 (днів у році). Аналогічна позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року справа № 373/2054/16-ц.

Таким чином за період з 24.04.2018 по 01.04.2021 сума 3% річних за період у 1074 днів становить 4293, 50 доларів США:

з 24/04/2018 до 31/12/2019 (48683,65 x 3 x 617 днів у період : 365 : 100) = 2468, 86

з 01/01/2020 до 31/12/2020 (48683,65 x 3 x 366 днів у період : 366 : 100) = 1460, 51

з 01/01/2021 до 01/04/2021 (48683,65 x 3 x 91 днів у періоді : 365 : 100) = 364, 12

У відповідності до ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із платіжного доручення №ZZ425В1FIY від 15.04.2021 позивач за подання до суду позовної заяви сплатив судовий збір в сумі 3117, 21 грн.. Враховуючи, що суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1791, 70 грн.

Керуючись ст.ст. 267, 509, 526, 625, 626, 628, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст. 12,13, 76-81, 137, 141, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання якої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) 3% річних від простроченої суми заборгованості 48683,65 доларів США за період з 24.04.2018 по 01.04.2021 в сумі 4293 (чотири тисячі двісті дев`яносто три) доларів США 50 центів за кредитним договором №МКН7GA00000016 від 14.05.2008.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання якої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати в сумі 1791 (одна тисяча сімсот дев`яносто) гривень 70 копійок.

В задоволенні решти заявлених позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду А.П. Іванов