Рішення № 10033326, 23.03.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 37/618-44/2123.03.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Геліос і М”

До Відкритого акціонерного товариства “Ремонтно-будівельне управління №1”

Третя особа Приватне підприємство “Парк”

про визнання права власності на майно

Суддя Чеберяк П.П.

Представники:

Від позивача: Тагієва Т.В. представник

Гусак А.М. представник

Від відповідача: Не зявився

Від третьої особи: ОСОБА_1 - директор

ОСОБА_4 представник

ОСОБА_5- представник

Рішення прийняте 23.03.2010p., оскільки в судових засіданнях 25.01.2010р., 09.02.2010р. та 01.03.2010р. розгляд справи відкладався у відповідності до ст. 77 ГПК України, а в судових засіданнях 22.02.2010р. та 15.03.2010р. оголошувалась перерва в порядку ч. 3 ст. 77 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Геліос і М»звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Ремонтно-будівельне управління № 1» (Відповідач) про визнання права власності на майновий комплекс будівель (споруд), який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Сирецька, 49 та складається з будівлі адміністративного корпусу «літ. А», будівлі полігону залізобетонних виробів (основна будівля «літ. Л»та випарювачі), площадки для стоянки автотранспорту та залізобетонної огорожі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2007 р. порушено провадження у справі № 37/618 та прийнято позовну заяву до розгляду.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 05.02.2008 р. позовні вимоги ТОВ «Геліос і М»задоволено у позовному обсязі.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.09.2009 р. рішення Господарського суду м. Києва від 05.02.2008 р. у справі № 37/618 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.12.2009 р. дана справа була прийнята до провадження та призначена на 25.01.10 р.

У судовому засіданні 25.01.2010 р. представником Позивача було заявлено клопотання про відкладення розгляду справи у звязку із необхідністю виконання вказівок Вищого господарського суду України залучити до участі у справі у якості третьої особи ПП «Парк». Ухвалою суду від 25.01.2010 р. зазначене клопотання було задоволено, залучено у справу у якості третьої особи ПП «Парк», розгляд справи призначено на 09.02.2010 р.

09.02.2010 р. в судове засідання зявилися представники позивача та третьої особи. Відповідач у судове засідання не зявився, через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи без участі його представника за наявними матеріалами. Представник третьої особи заявив клопотання про відкладення розгляду справи у звязку із необхідністю ознайомитися з усіма матеріалами справи. В судовому засіданні оголошено перерву до 22.02.2010 р.

У судовому засіданні 22.02.2010 р. представником третьої особи було надано суду позовну заяву до позивача та відповідача з відміткою канцелярії про її прийняття. Судом було оголошено перерву до 01.03.2010 р. для вирішення питання про прийняття заявленого позову до спільного розгляду з позовом Позивача.

Ухвалою Господарського суду м. Києва позовну заяву ПП «Парк»про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, укладених між Позивачем та Відповідачем, та визнання права власності було прийнято до спільного розгляду в рамках даної справи.

В судовому засіданні 01.03.2010 р. представником Позивача було надано відзив на позовну заяву третьої особи та письмові пояснення. Розгляд справи відкладено на 15.03.2010 р.

11.03.2010 р. через канцелярію суду Відповідачем було подано відзив на позовну заяву ПП «Парк», в якому він не заперечує проти визнання позову Позивача та вважає, що підстав для задоволення позовної заяви Третьої особи немає, оскільки договір від 13.05.2004 р., укладений між Відповідачем та Третьою особою є нікчемним в частині.

Розглянувши подані сторонами матеріали та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.04.2007р. між Позивачем та Відповідачем було укладено та нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу № 056072 ВЕО, відповідно до якого Позивач придбав у Відповідача полігон залізобетонних виробів, розташований за адресою: м. Київ, вул. Сирецька, 49.

Відповідно до п. 1.1 договору від 19.04.2007 р. продавець зобовязується передати у власність покупця, а покупець зобовязується прийняти і оплатити відповідно до умов цього договору предмет купівлі-продажу.

Пунктом 1.2. встановлено, що предмет договору належить продавцю на підставі Наказу Регіонального відділення фонду державного майна України по м. Києву № 94 та додатку до цього наказу від 30.01.1998 р.

Відповідно до п. 1.4. предмет договору нікому іншому не відчужений, правами третіх осіб не обтяжений, не є предметом судового спору.

На момент укладення договору предмет купівлі-продажу належав продавцю та обліковувався на його балансі відповідно до Довідки про наявність основних фондів на балансі вих. № 42 від 19.04.2007 р.

30.11.2007 р. між Позивачем та Відповідачем було укладено та нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу № 813965 серія ВКА відповідно до якого Позивач придбав у Відповідача огорожу залізобетонну та площадку для стоянки автотранспорту, які розташовані в м. Києві по вул. Сирецькій, 49.

Відповідно до п. 2 договору від 30.11.2007 р. майно, що є предметом купівлі-продажу належить продавцю на підставі Наказу №94 Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву від 30.01.1998 р.

Відповідно до договору від 30.11.2007 р. продавець заявляє та гарантує, що до укладення цього договору відчужуване майно не є спільною власністю і належить йому на праві приватної власності, нікому не відчужене, в оренду не здано, під арештом та заставою не перебуває, як внесок до статутного фонду юридичних осіб не передано, судового спору щодо нього, а також прав третіх осіб немає (пункт 7).

Позивач просить суд визнати за ним право власності на майновий комплекс, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Сирецька, 49 та складається з майна придбаного за договорами купівлі-продажу від 19.04.2007 р. та 30.11.2007 р. та майна, що належить Позивачу на праві власності.

13.05.2004 р. між Відповідачем та ПП «Парк»було укладено Договір купівлі-продажу № 6, відповідно до якого продавець (Відповідач) продає покупцю (ПП «Парк») все рухоме і нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці (кадастровий номер 91:179:142), що прилягає до нежилої будівлі (літера «І»), яка належить ПП «Парк»і знаходиться в м. Києві на вул. Сирецькій, 49, з відповідною технічною і реєстраційною документацією, які є невідємною частиною Договору.

У пункті 1.2 Договору купівлі-продажу від 13.05.2004 р. Сторонами досягнута домовленість про те, що наступне майно, яке знаходиться на ділянці, буде до 31 травня 2004 року вивезено за межі ділянки силами Відповідача та залишиться у його власності, крім майна, зазначеного в Акті приймання-передачі № 6 від 13.05.2004 р.

У випадку, якщо до вказаної дати майно, зазначене в даному пункті, не буде вивезено Відповідачем за межі ділянки, воно автоматично переходить у власність ПП «Парк»(без додаткової оплати).

ПП «Парк», посилаючись на наведені положення договору від 13.05.2004 р., заявило позов про визнання за ним права власності на майно, що знаходиться в межах земельної ділянки (кадастровий номер № 91:179:142) та складається з полігону залізобетонних виробів, площадки для стоянки автотранспорту та залізобетонної огорожі, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 19.04.2007 р. та від 30.11.2007 р. та скасування державної реєстрації майнового комплексу будівель та реєстраційного посвідчення Позивача.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивного розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в сукупності, суд вважає, що вимоги ПП «Парк»не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до Акта приймання-передачі від 13.05.2004 р. до договору купівлі-продажу № 6 від 13.05.2004 р., Відповідач передав, а ПП «Парк»прийняв згідно умов даного Договору наступне майно: кран козловий у неробочому стані, рейкові шляхи козлового крану та комплектуючі. Загальна продажна вартість переданого майна за Договором № 6 та вказаним Актом до нього становить 3 073 грн. 89 коп. ПП «Парк»не було надано доказів передачі йому від Відповідача будь-якої технічної і реєстраційної документації, яка є невідємною частиною договору на інше майно, зокрема, спірне майно, що не перелічено в акті прийому-передачі.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані дійти згод з істотних умов, таких як предмет, ціна та строк дії договору.

Як вбачається із договору купівлі-продажу від 13.05.2004р. сторони не погодили, яке саме майно (окрім майна визначеного в акті) переходить до покупця, і відповідно його ціну та порядок передачі.

Судом було встановлено, що до складу спірного майна входить полігон залізобетонних виробів, площадка для стоянки автотранспорту з підпорними стінами і залізобетонним покриттям та залізобетонна огорожа. Зазначене майно, яке знаходиться на земельній ділянці по вул. Сирецькій, 49 у м. Києві, являє собою основну будівлю з фундаментом із з/б блоків та два випарювачі з фундаментом котловинного типу та бетонними стінами, при його переміщенні за межі земельної ділянки втратить функціональну, технічну та господарську придатність. Зважаючи на зміст п. 1.2. договору від 13.05.2004 р. суд приходить до висновку, що сторонами договору не було передбачено вивезення за межі ділянки зазначеного майна і, відповідно, право власності на нього не могло перейти до ПП «Парк»за цим договором.

Відповідно до договорів купівлі-продажу від 19.04.2007 р. та 30.11.2007 р. право власності на полігон залізобетонних виробів, площадку для стоянки автотранспорту з підпорними стінами і залізобетонним покриттям та залізобетону огорожу на момент укладення цих договорів належало Відповідачу. ПП «Парк»не надав належних доказів, які б підтверджували виникнення у нього права власності на спірне майно.

Сторонами не було надано доказів того, що на момент укладення договору від 13.05.2004 р. спірне майно належало до нерухомості. Однак, предмет договору купівлі-продажу від 13.05.2004 р. включав в себе все рухоме і нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці (кадастровий номер 91:179:142), що прилягає до нежилої будівлі (літера «І»), яка належить ПП «Парк»і знаходиться в м. Києві на вул. Сирецькій, 49, з відповідною технічною і реєстраційною документацією, які є невідємною частиною Договору.

Як було встановлено судом, майно визначене в акті прийому-передачі від 13.05.2004 р.: кран козловий у неробочому стані, рейкові шляхи козлового крану та комплектуючі не належить до нерухомого майно і з приводу нього спір між особами, які беруть участь у справі відсутній. Тобто, в частині купівлі-продажу даного майна договір від 13.05.2004 р. є дійсним і відповідно до нього до ПП «Парк»перейшло право власності на зазначене майно.

Однак, суд не може погодитися, що на підставі договору від 13.05.2004 р. у ПП «Парк» виникло право на спірне майно, яке не визначене сторонами у акті прийому-передачі. Як вбачається з матеріалів справи, ПП «Парк»є власником складських приміщень (літ. «І») загальною площею 612,60 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Сирецька, 49, які перейшли до нього відповідно до нотаріально посвідченого договору ВАР № 767736 від 21.11.2003 р., укладеного з Відповідачем.

Після реєстрації за третьою особою права власності на складські приміщення ПП «Парк» було розпочато процедуру оформлення в оренду земельної ділянки, на якій розташовані ці приміщення. У 2003 р. щодо зазначеної земельної ділянки було здійснено комплекс проектно-вишукувальних робіт по інвентаризації та підготовлено Технічний звіт по становленню зовнішніх меж землекористування. ПП «Парк»було отримано відповідну Довідку про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки та вчинялися дії по оформленню проекту відведення земельної ділянки.

Оскільки майно, що було передано ПП «Парк» за договором купівлі-продажу від 13.05.2004 р., не відносилося до нерухомості, а предмет зазначеного договору, що був укладений у простій письмовій формі, включав також і нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці (кадастровий номер 91:179:142), що прилягає до нежилої будівлі (літера «І»), яка належить ПП «Парк»і знаходиться в м. Києві на вул. Сирецькій, 49, то суд приходить до висновку, що дійсною метою укладення договору купівлі-продажу була власне саме земельна ділянка, яка є обєктом нерухомості.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Пунктом 18 Постанови ВСУ від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»передбачено, що правочинами, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, є правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

13.05.2004 р. між Відповідачем та ПП «Парк»було укладено договір купівлі-продажу майна, який окрім переходу прав на рухоме майно, визначене сторонами в акті, також включав положення щодо переходу прав на нерухоме майно (земельну ділянку).

Статтею 657 ЦК України визначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Частиною 1 ст. 220 ЦК України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

При укладенні Відповідачем та третьою особою договору купівлі-продажу від 13.05.2004 р. ними було недодержано вимоги про його нотаріальне посвідчення, яка розповсюджується на даний договір, з огляду на наявність у ньому положень, якими передбачався перехід прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 5 Постанови ВСУ від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Частиною 2 ст. 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що положення п. 1.1. та п. 1.2. договору купівлі-продажу № 6 від 13.05.2004 р. на підставі ст. ст. 220, 228, 235 ЦК України є нікчемними в частині, що стосується продажу ПП «Парк»нерухомого майна та переходу до нього прав власності на майно, що не вивезено за межі земельної ділянки.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У звязку із чим суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ПП «Парк»про визнання за ним права власності на спірне майно та про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 19.04.2007 р. та від 30.11.2007 р., оскільки заявлені вимоги ґрунтуються на правочині, який є недійсним в силу закону.

Позовні вимоги ПП «Парк»щодо скасування державної реєстрації права власності Позивача на майновий комплекс та відповідного реєстраційного посвідчення не підлягають задоволенню, оскільки відповідна державна реєстрація була здійснена на підставі судового рішення, яке було скасоване Вищим господарським судом України.

Водночас, суд приходить до висновку, що позов Позивача до Відповідача є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

Договором від 19.04.2007 р. передбачено, що продавець зобовязується передати покупцеві за актом прийому-передачі майно, яке є предметом договору, технічну документацію на нього в день підписання договору (пункт 2.2.). Покупець зобовязується провести розрахунок протягом трьох днів з дня нотаріального посвідчення договору.

Пунктом 5 договору передбачено, що продавець має передати майно, що є предметом купівлі-продажу в 3-денний строк з часу повного розрахунку шляхом укладення акта прийому-передачі. Право власності виникає у покупця з моменту повного розрахунку за цим договором (пункт 6).

Договором від 30.11.2007 р. передбачено, що протягом 3-х банківських днів після повного розрахунку, Відповідач зобовязаний передати Позивачу за актом приймання-передачі майно, яке є предметом договору за актом прийому-передачі.

Позивач виконав умови зазначених Договорів купівлі-продажу від 19.04.2007 р. та 30.11.2007 р. та розрахувався за придбане майно в повному обсязі (квитанція № 207893 від 28.01.2008 р.).

Відповідач в порушення вимог пункту 2.2. договору від 19.04.2007 р. та пункту 5 договору від 30.11.2007 р. не здійснив передачу придбаного Позивачем майна по актам прийому-передачі, не надав Позивачу технічну документацію на відповідне майно, чим створив для Позивача перешкоди у користуванні майном, поставив під загрозу збереження цілісності та функціонального призначення придбаного майна, яке знаходиться в м. Києві по вул. Сирецькій, 49.

Суд приймає до уваги позицію Відповідача, викладену у відзиві, з приводу фактичного визнання позовних вимог Позивача у звязку із тим, що підстави з яких Відповідач заперечував проти задоволення позову на момент розгляду справи відпали, оскільки Позивачем було проведено повний розрахунок.

Матеріалами справи підтверджується, що Позивачу на праві власності належить будівля адміністративного корпусу (літ «А»), яка розташована в м. Києві по вул. Сирецькій, 49. Право власності позивача посвідчено Свідоцтвом про право власності серії САА № 181791 від 30.06.2004 р.

Відповідно до матеріалів технічної інвентаризації адміністративного корпусу літ. «А» та будівлі полігону з/б виробів літ. «Л»зазначені будівлі (приміщення) належать до обєктів нерухомості. Матеріалами технічної інвентаризації підтверджено, що полігон залізобетонних виробів являє собою будівлю літ. «Л»площею 28,8 м2 з фундаментом із залізобетонних блоків та два випарювачі загальною площею 118,7 м2 з фундаментом котловинного типу та бетонними стінами, що вказує на приналежність полігону залізобетонних виробів до нерухомих речей. Залізобетонна огорожа, а також площадка для стоянки автотранспорту знаходиться у безпосередній близькості до полігону залізобетонних виробів та призначені для відокремлення виробничого комплексу від несанкціонованого доступу сторонніх осіб та забезпечення безпеки громадян під час виробництва (залізобетонна огорожа), а також для завантаження та розваження технологічного транспорту під час виробництва залізобетонних виробів, обслуговування транспорту та його належної експлуатації (площадка для стоянки автотранспорту).

Неможливість переміщення полігону залізобетонних виробів, залізобетонної огорожі та площадки для стоянки автотранспорту без втрати їх технічних та експлуатаційних характеристик випливає з функціонального призначення такого майна, розташування його складових частин та інших параметрів, встановлених під час проведення інвентаризації.

Відповідно до ст.181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також обєкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Оскільки майно, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Сирецька, 49, яке перебуває у власності і було придбане Позивачем повязане між собою за технічним, експлуатаційним та функціональним призначенням, то на підставі ст.ст. 186-188, 190,191 ЦК України воно може бути обєднане в єдиний майновий комплекс будівель (споруд), який складається з будівлі адміністративного корпусу літ. «А», полігону залізобетонних виробів (основна будівля літ. «Л»та випарювачі), площадки для стоянки автотранспорту та залізобетонної огорожі.

Статтею 182 ЦК України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Враховуючи те, що право власності на спірне майно набуте Позивачем правомірно, на підставах, що не заборонені законом, суд вважає що заявлені Позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 182, 186, 187, 190, 191, 220, 228, 235, 321, 392 ЦК України, ст. ст. 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позову Приватного підприємства «Парк»відмовити повністю.

2.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Геліос і М»задовольнити повністю.

3.Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Геліос і М»(04073, м. Київ, проспект Московський, 6, корп. 1, код ЄДРПОУ 32914822) право власності на майновий комплекс будівель (споруд) за адресою м. Київ, вул. Сирецька, 49, який складається з будівлі адміністративного корпусу «літ. А», полігону залізобетонних виробів (основна будівля літ. «Л»та випарювачі), площадки для стоянки автотранспорту та залізобетонної огорожі.

4. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Ремонтно-будівельне управління № 1»(04078, м. Київ, вул. Сирецька, 49 код ЄДРПОУ 0333395) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Геліос і М»04073, м. Київ, проспект Московський, 6, корп. 1, код ЄДРПОУ 32914822) 85 (вісімдесят пять) грн. 00 коп. державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя П.П. Чеберяк