Рішення № 100331649, 30.07.2021, Франківський районний суд м. Львова

465/5610/18

2/465/554/21

РІШЕННЯ

Іменем України

30.07.2021 року Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Кузь В.Я.

за участю секретаря судових засідань Кирик У.П.

розглянувши в черговому судовому засіданні, в залі суду, у м. Львові цивільну справу № 465/5610/18 за позовом ОСОБА_1 до Пятої Львівської державної нотаріальної контори та ОСОБА_2 за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_4 на імя ОСОБА_5 , що посвідченний 29 січня 2015 року Ясинською Ніною Миколаївною – державним нотаріусом пятої Львівської державної нотаріальної контори за реєстровим № 135, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду із позовною заявою про визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_4 на імя ОСОБА_5 , що посвідченний ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 – державним нотаріусом пятої Львівської державної нотаріальної контори за реєстровим № 135. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 03.05.1999 року друга дружина батька позивачки, ОСОБА_4 , згідно заповіту, посвідченого 03.05.1999 року державним нотаріусом П`ятої львівської державної нотаріальної контори Ясинською Н.М. за реєстровим №756 зробила розпорядження, що все її майно, яке буде належати їй на день смерті, де б воно не було та з чого б воно не складалося та взагалі все те, на що вона за законом матиме право, заповіла у рівних частинах своїм дітям, позивачці ОСОБА_1 та брату позивачки - ОСОБА_7 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, і відповідно до ст.1220 Цивільного кодексу України внаслідок її смерті відкрилася спадщина за останнім її місцем проживання у АДРЕСА_1 . 23.05.2018р. вона, позивачка, звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини як спадкоємець та отримала відповідь про те, що згідно її, позивачки, заяви на прийняття спадщини, заведена спадкова справа № 342/2018 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Разом з тим їй, позивачці, стало відомо, що спадкодавець 29.01.2015 року склала новий заповіт, посвідчений 29.01.2015 року державним нотаріусом п`ятої Львівської державної нотаріальної контори Ясинською Н.М., за реєстровим № 135. З даного заповіту вбачається, що ОСОБА_4 зробила розпорядження та заповіла належну їй на праві особистої власності частку квартири АДРЕСА_2 , а також все її майно, яке належатиме їй на момент смерті відповідачці ОСОБА_2 , яка є невідомою їй, позивачці та брату. Звертає увагу, що квартира, частка якої згідно заповіту передана відповідачці, належала з 01.09.1994 року по одній третій покійному батькові - ОСОБА_8 , його другій дружині – ОСОБА_4 та їх внукові ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру № НОМЕР_1 , виданого 01.09.1994 року Львівською міською адміністрацією та зареєстрованого у Львівському обласному державному комунальному бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки за реєстраційним номером 7239815. Після смерті її батька, ОСОБА_4 14.02.2005 року прийняла спадщину та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, успадкувавши 2/9 (дві дев`ятих) частини вищевказаної квартири. 01.09.2005 року вона, позивачка, успадкувала після смерті батька 7/18 частини вищевказаної квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. Таким чином право власності на спірну квартиру належить їй, позивачці, синові брата - ОСОБА_9 та ОСОБА_4 . Зазначає, що з моменту отримання спадщини до останніх днів свого життя ОСОБА_4 проживала у вищевказаній квартирі, а натомість свою частку цієї квартири заповіла їй, позивачці та брату позивачки згідно заповіту від 03.05.1999 року. На момент смерті ОСОБА_4 їй, позивачці, не було відомо про інших її родичів. Останні роки вона утримувала ОСОБА_4 , піклувалася і матеріально забезпечувала її всім необхідним. На момент складання оспорюваного заповіту ОСОБА_4 виповнилось 89 років, в силу чого остання майже не виходила з дому, погано бачила. Останні роки свого життя ОСОБА_4 хворіла, а на момент складання заповіту від 29.01.2015 року, не розуміла дійсного значення своїх дій та не могла керувати ними належним чином та в повному обсязі. Крім того вона, позивачка, вважає, що оспорюваний заповіт підписаний сторонньою особою, а не ОСОБА_4 та який не відображає волю ОСОБА_4 . Відтак порушує її, позивачки, право, як спадкоємця за законом після смерті матері. Просить визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , посвідчений 29.01.2015 року державним нотаріусом п`ятої Львівської державної нотаріальної контори Ясинською Н.М. за реєстровим № 135.

Відповідно до ухвали судді Франківського районного суду м. Львова від 02 жовтня 2018 року провадження у справі відкрито та справу призначено до підготовчого засідання.

В підготовчому засіданні 25.10.2018р. залучено в якості 3 особи без самостійних вимог ОСОБА_2 .

В подальшому позивачкою подано заяву про зміну підстав позову, в якій вважає за необхідне змінити (уточнити) підстави позову, визначивши, що підставою позовних вимог є те, що підписання оспорюваного заповіту здійснене не ОСОБА_4 власноручно, а іншою особою, оскільки почерк на оспорюваному заповіті відрізняється від підпису ОСОБА_4 та на момент складання якого, у ОСОБА_4 були проблеми з зором, внаслідок чого вона погано бачила і не була в змозі виконати самостійно підпис та рукописний текст на оспорюваному заповіті та у реєстрі нотаріуса.

В підготовчому засіданні 10.06.2019р. виключено ОСОБА_5 з числа третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача та залучено її в якості співвідповідача, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - державного нотаріуса П"ятої Львівської державної нотаріальної контори - Ясинську Ніну Миколаївну.

На запит суду, державним нотаріусом Ясинською Н.М. скеровано копію спадкової справи №342/2018 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 .

В підготовчому засіданні 28.10.2020р. залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивачки ОСОБА_3 .

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 25.11.2020р. закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду по суті цивільну справу.

В судовому засіданні позивачка та її представник уточнені позовні вимоги підтримали, надали аналогічні пояснення, викладені в первісній та уточненій позовних заявах, просять позов задоволити та визнати заповіт недійсним з підстав, зазначених в уточненій позовній заяві. Позивачка як свідок, допитана в судовому засіданні, наголосила на те, що ОСОБА_4 мала проблеми з зором, носила окуляри. Про оспорюваний заповіт їй стало відомо в телефонній розмові, як пізніше стало відомо, від ОСОБА_2 .

Відповідач ОСОБА_2 та її представник заперечили проти задоволення позовних вимог, зазначили, що відсутні підстави для задоволення позову, оскільки стороною позивачки не надано жодних доказів, які б обґрунтовували позовні вимоги, вважають, що заповіт складений у відповідності до чинних норм законодавства.

Представник відповідача П`ятої Львівської державної нотаріальної контори державний нотаріус Ясинська Н.М. в судовому засіданні заперечила проти позовних вимог, зазначила, що заповіт гр. ОСОБА_4 був оформлений та посвідчений відповідно до інструкції про вчинення нотаріальних дій.

Допитані в судовому засіданні свідки сторони позивачки, - ОСОБА_10 та ОСОБА_11 повідомили в судовому засіданні, що про наявність оспорюваного заповіту їм стало відомо від позивачки. Зазначили, що ОСОБА_4 проживала одна, отримувала пенсію, разом з тим від сторонньої допомоги відмовлялася, все робила сама. Зважаючи на вік, мала проблеми з зором, носила окуляри, іноді не впізнавала людей.

Дослідивши матеріали цивільної справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу та з`ясувавши фактичні обставини у їх сукупності, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження, виданого 18 вересня 1956 року, позивач ОСОБА_12 , є донькою померлих ОСОБА_8 та ОСОБА_13 .

Відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру, виданого 01.09.1994р. Львівською міською адміністрацією, квартира, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , належала на праві спільної сумісної власності гр. ОСОБА_8 та членам його сім`ї – гр. ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_9 .

03 травня 1999 року гр. ОСОБА_4 складено заповіт на сина ОСОБА_7 та доньку, позивачку, ОСОБА_1 , посвідчений державним нотаріусом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Ясинською Н.М.

29 січня 2015 року державним нотаріусом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Ясинською Н.М. посвідчено заповіт гр. ОСОБА_4 , яким вона заповіла належну їй на праві особистої власності частку квартири АДРЕСА_2 , а також все майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося і взагалі все, що буде належати їй на момент смерті і на що за законом матиме право ОСОБА_2 , відповідачці у справі.

Згідно свідоцтва про смерть, виданого 20 березня 2018 року Франківським районним у місті Львові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Львівській області, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

23 травня 2018 року за заявою позивачки ОСОБА_1 відкрито спадкову справу до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 , яка зі слів позивачки, і дана обставина сторононами в судовому засіданні визнана, була мачухою позивачки.

В подальшому, ОСОБА_1 стало відомо про наявність оспорюваного заповіту, який складено на користь відповідачки ОСОБА_2 , у дійсності якого вона, позивачка, сумнівається.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання правочину недійсним.

В приписах статті 11 ЦК України зазначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Згідно ст. 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання недійсним заповіту від 29.01.2015р. позивачка покликається на те, що підписання оспорюваного заповіту здійснене не ОСОБА_4 власноручно, а іншою особою, оскільки почерк на оспорюваному заповіті відрізняється від підпису ОСОБА_4 та на момент складання якого у ОСОБА_4 були проблеми з зором, внаслідок чого вона погано бачила і не була в змозі виконати самостійно підпис та рукописний текст на оспорюваному заповіті та у реєстрі нотаріуса.

Статтею 1247 ЦК України визначені загальні вимоги до форми заповіту, відповідно до яких, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначених у ст. ст. 1251-1252 цього Кодексу.

Частина 4 статті 207 ЦК України передбачає, якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Згідно ч. 2 ст. 1248 ЦК України, нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках.

Згідно зі ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про нотаріат», нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Республіки Крим, крім того, - законодавством Республіки Крим, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Згідно пункту 1 глави 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р., нотаріус посвідчує заповіти фізичних осіб з повною цивільною дієздатністю, у тому числі подружжя, які складені відповідно до вимог статей 1233-1257 Цивільного кодексу України та особисто подані нотаріусу. Посвідчення заповіту через представників не допускається. У заповіті зазначаються місце і час складення заповіту, дата та місце народження заповідача. Заповіт особисто підписує заповідач.

Названі у вказаних нормативних актах вимоги мінімально необхідні, а їх недотримання є підставою для визнання заповіту нікчемним.

У статті 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, та зазначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3статті 203 ЦК України.

Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам Цивільного Кодексу України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти:

1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі;

2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Із змісту наведених норм права вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

В судовому засіданні державний нотаріус П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Ясинська Н.М. зазначила, що при оформленні та посвідченні заповіту, дотрималась процесуальної процедури та вимог, виконала всі обов`язки, визначенні для неї як для нотаріуса. Нею перевірено необхідний обсяг прав та обов`язків гр. ОСОБА_4 на момент складення заповіту. В неї не виникало жодних сумнівів щодо вільного волевиявлення, дійсної волі щодо складення оспорюваного заповіту.

Суд надає віри поясненням державного нотаріуса зважаючи і на те, що нею вже посвідчувався заповіт за волею гр. ОСОБА_4 03 травня 1999 року.

Відповідно до ст. 54 Закону України "Про нотаріат", нотаріуси та посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов`язкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін й інші угоди. Нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін.

При дослідженні копії спадкової справи в судовому засіданні, судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що при посвідченні 29.01.2015р. оспорюваного заповіту, державний нотаріус П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Ясинська Н.М. діяла в порушення вимог чинного законодавства, не надано таких доказів і стороною позивача. Навпаки, з дослідженої судом копії спадкової справи вбачається, що нотаріусом дотримані усі процесуальні вимоги, яких вимагає процедура оформлення та посвідчення заповіту.

В судовому засіданні не здобуто належних доказів того, що при оформленні заповіту гр. ОСОБА_4 власноручно такий не підписувала як це стверджує сторона позивача.

Суд не може прийняти як належні і допустимі докази у вигляді показів свідків, надані в судовому засіданні, оскільки вони не були близькими до померлої ОСОБА_4 , ряд обставин щодо оспрюваного заповіт їм стало відомо зі слів позивачки.

В більшій мірі покази свідків стосуються характеру та способу життя ОСОБА_4 , зокрема свідки зазначили, що ОСОБА_4 була розумною, самостійною, самостійно отримувала пенсію, сплачувала комунальні послуги, допомоги ні в кого не просила.

Дані пояснення свідків, навпаки, дають підстави вважати, що в момент підписання оспорюваного заповіту ОСОБА_4 була дієздатною, усвідомлювала значення своїх дій та мала вільне їх волевиявлення, розуміла наслідки підписання оспорюваного заповіту.

Суд не бере до уваги як доказ в підтвердження позовних вимог долучену до матеріалів справи медичну карту ОСОБА_4 , оскільки така не містить жодних відомостей про те, що стан її здоров`я давав підстави сумніватись в дійсній її волі підписання оспорюваного заповіту або заповіт складеної з порушенням певної процедури.

В силу вимог статей 202, 203 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Оцінюючи докази в підтвердження позовних вимог в їх сукупності, судом не встановлено їх обґрунтованості, оскільки такі ґрунтуються на припущеннях позивачки та її представника.

Як первісна, так і уточнена позовна заява не містять жодного посилання на спеціальну норму, що могла б стосуватися недійсності саме цього правочину, так само цей позов не містить переконливої фактичної аргументації підставності позовних вимог.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України в п. 7 постанови N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише на підставах, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

За ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 81 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пунктом 2 Постанови пленуму Верховного суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановлено, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 «Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)», § 23).

На підставі викладеного, керуючись статями 43 – 44, 49; 259, 263 - 265, 293-295, 315-316 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити позивачу у задоволенні уточнених позовних вимог до Пятої Львівської державної нотаріальної контори та ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_4 на імя ОСОБА_5 , що посвідченний ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 – державним нотаріусом пятої Львівської лержавної нотаріальної контори за реєстровим № 135, за безпідставністю таких.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту до Львівського апеляційного суду через суд, що ухвалив рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони:

Позивач – ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач № 1 - Пята Львівська державна нотаріальна контора , юридична адреса: м. Львів, вулиця Генерала Чупринки, буд. № 69;

Відповідач № 2 – ОСОБА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 ;

Третя особа – ОСОБА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

Суддя В. Кузь