Рішення № 100329779, 23.09.2021, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/5989/20 2/335/246/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМУ УКРАЇНИ

23 вересня 2021 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Калюжної В.В., за участю секретаря судового засідання Новік Л.О., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представників відповідачів: Кравченка О.М., Усатенка Д.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Запоріжжі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури, -

ВСТАНОВИВ:

В червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовом до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, прокуратури Запорізької області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури, в обґрунтування якого зазначив наступне.

Слідчим управлінням Токмацького ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні №12016080350001473 від 15.11.2016 року відносно ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за ч.ч. 3,4 ст.187, п.п. 6,12 ч.2 ст.115 КК України, та ОСОБА_1 за ч.4 ст.187, п.п. 6,12 ч.2 ст.115 КК України.

06.03.2017 року ОСОБА_1 було затримано, пред`явлено підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, п.п. 6,12 ч.2 ст.115 КК України та застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який у подальшому - 02.07.2018 році був змінений на домашній арешт.

06.11.2018 року вироком Оріхівського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 , визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, п.п. 6,12 ч.2 ст.115 КК України та виправдано за недоведеністю його винуватості у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 22.05.2019 року вирок Оріхівського районного суду Запорізької області від 06.11.2018 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду України від 12.02.2020 року ухвалу Запорізького апеляційного суду від 22.05.2019 року залишено без змін.

З посиланням на ст.1176 ЦК України та вимоги Закону України ««Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», позивач зазначає, що йому завдана моральна шкода, яка полягає у приниженні його честі та гідності, втрати соціального статусу, погіршення психологічного стану, внаслідок незаконного повідомлення про підозру та пред`явлення обвинувачення у вчиненні злочинів, яких він не скоював.

Моральна шкода завдана позивачу оцінена ним у розмірі 450 000,00 грн., із розрахунку однієї мінімальної заробітної плати, яка становить 4 723,00 гривень, помноженої на 3 роки 2 місяці 18 днів (з дня внесення відомостей до ЄРДР до винесення постанови Верховним Судом України) та за період існування запобіжного заходу 1 рік 5 місяців 3 дні (у подвійному розмірі), а також з урахуванням всіх наслідків, які спричинені незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

Матеріальна шкода завдана позивачу, у зв`язку з втратою роботи та понесеними судовими витратами, оцінена ним у розмірі 180 000 грн., із розрахунку однієї мінімальної заробітної плати, яка становить 4 723 гривень, помноженої на 3 роки 2 місяці 18 днів.

Посилаючись на вищевикладене позивач просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку матеріальну шкоду у розмірі 180 000,00 грн., та моральну шкоду у розмірі 450 000,00 грн.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 24.07.2020 року зазначену позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, сторонам встановлено строки для подання заяв по суті справи.

Згідно відзиву на позовну заяву відповідача Прокуратури Запорізької області (правонаступник Запорізька обласна прокуратура), який надійшов на адресу суду 11.08.2020 року, відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог в частині визначення позивачем розміру відшкодування моральної та матеріальної шкоди, обґрунтовуючи свої заперечення наступним.

13.12.2016 року відносно ОСОБА_1 було складено повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень. Вироком Оріхівського районного суду Запорізької області від 06.11.2018 року, який залишено без змін ухвалою Запорізького апеляційного суду від 22.05.2019 року, позивача визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, п.п. 6,12 ч.2 ст.115 КК України.

З врахуванням зазначеного термін перебування ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням з 13.12.2016 року (дата складання повідомлення про підозру) по 22.05.2019 року (набрання законної сили реабілітуючим рішенням). З урахуванням зазначеного мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди становить 138 541,33 грн.

12.08.2020 року від відповідача Головного управління Національної поліції в Запорізькій області надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, оскільки ГУПН в Запорізькій області не порушувало прав позивача, дії правоохоронних органів не оскаржувалися у суді, відповідно дії чи бездіяльність не була визнана протиправною. Окрім того, посилається на те, що позивачем не доведено факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань, або витрат немайнового характеру, у чому вони полягали, а також не доведено причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями та виною органу в її заподіянні.

19.08.2020 року у судовому засіданні позивачем подано відповідь на відзив, відповідно до якої позивач зазначає, що саме внаслідок незаконних дій правоохоронних органів, штучного створення доказів обвинувачення відносно нього, незаконного обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, тривалого перебування під слідством та судом, він поніс моральні страждання, зазнав матеріальні збитки у зв`язку із втратою роботи та понесеними судовими витратами.

Також 19.08.2020 року у судовому засіданні позивачем надано детальний розрахунок завданої матеріальної шкоди у виді втраченого заробітку за 3 роки 2 місяці 18 днів ( з дня внесення відомостей до ЄРДР до винесення постанови Верховним Судом України), у тому числі: тримання під вартою з 03.06.2017 по 02.07.2018, домашній арешт в період з 02.07.2018 по 06.11.2018. Виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на 2020 рік, яка встановлена Законом України від 14.11.2019 «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у місячному розмірі, установленому на 01.01.2020 року – у розмірі 4 723,00 грн., сума відшкодування становить: 179 470,00 грн. (180 000,00 грн.)

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом позивач розраховує виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на 2020 рік, яка встановлена Законом України від 14.11.2019 «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у місячному розмірі, установленому на 01.01.2020 року – у розмірі 4 723,00 грн.: становить 3 роки 2 місяці 18 днів - 179 470,00 грн., за період існування запобіжного заходу (у подвійному розмірі) : 1 рік 5 місяців 3 дні – 80 291,00 грн.

Загальна сума становить 259 76,00 грн. (260 000,00грн.), що на думку позивача є мінімальним розміром відшкодування моральної шкоди. Та з урахуванням всіх наслідків, які спричинені позивачу незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, позивач оцінює моральну шкоду у розмірі 450 000,00 грн.

У відповіді на відзив прокуратури Запорізької області (правонаступник Запорізька обласна прокуратура) від 25.08.2020 року, позивач заперечував проти доводів представника відповідача та вказує, що зазначив підставою відшкодування моральної шкоди - час перебування під слідством та судом, а отже визначений розмір моральної шкоди становить не менше мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом. Також наполягає на відшкодуванні моральної та матеріальної шкоди саме за період з дня внесення відомостей до ЄРДР до винесення постанови Верховним Судом України, що складає 3 роки 2 місяці 18 днів.

12.10.2020 року на електронну пошту суду від відповідача Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволення позову, оскільки позивачем не обґрунтовано та не надано жодних доказів в обґрунтування позовних вимог щодо завдання моральної шкоди, а також не надано доказів того, що він дійсно зазнав шкоди, через протиправні дії правоохоронних органів, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Щодо позовних вимог в частині матеріальної шкоди, представник відповідача зазначив, що в матеріалах справи відсутні підстави для її відшкодування, оскільки відповідно до ст. 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» розмір відшкодування матеріальної шкоди визначають відповідні органи, залежно від того, який орган проводив слідчі дії, однак позивачем не дотримано визначеного законодавством порядку відшкодування матеріальної шкоди, оскільки позивач не звертався до відповідних державних органів для визначення її розміру. Окрім того, з посиланням на вимоги Положення про єдиний казначейський рахунок, у відзиві зазначено про те, що безспірне списання коштів за судовим рішенням про відшкодування шкоди не здійснюється з єдиного казначейського рахунку, відкритого в Національному банку України.

05.11.2020 року на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про призначення судово-психологічної експертизи.

05.11.2020 року ухвалою суду підготовче провадження по справі було закрито та справу призначено до судового розгляду. Клопотання представника позивача про виклик свідків залишено без задоволення.

07.04.2021 року ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя залучено Запорізьку обласну прокуратуру у якості правонаступника відповідача прокуратури Запорізької області у даній цивільній справі.

15.06.2021 року від представника позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи висновку експерта про проведення судово-психологічної експертизи та заява про залишення без розгляду клопотання про призначення експертизи від 05.11.2020 року.

У судовому засіданні представник позивача та позивач позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити.

У судовому засіданні представники відповідачів ГУНП в Запорізькій області і Запорізької обласної прокуратури, кожний окремо, заперечували проти задоволення позову з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву.

Представник відповідача Державної казначейської служби України у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку.

Суд, заслухавши думку учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що слідчим відділенням Токмацького ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні №12016080350001473 від 15.11.2016 року відносно ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за ч.ч. 3,4 ст.187, п.п. 6,12 ч.2 ст.115 КК України, та ОСОБА_1 за ч.4 ст.187, п.п. 6,12 ч.2 ст.115 КК України.

Начальником СВ Токмацького ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області 13.12.2016 року щодо ОСОБА_1 складено повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, п.п. 6, 12 ч.2 ст.115 КК України (а.с.48-50).

14.12.2016 року винесено постанову про оголошення ОСОБА_1 у розшук.

06.03.2017 року ОСОБА_1 затримано на підставі ухвали Токмацького районного суду від 27.01.2017 року по справі №328/4276/16-к про надання дозволу на його затримання з метою приводу для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання від вартою.

07.03.2017 року ОСОБА_1 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, п.п. 6, 12 ч.2 ст.115 КК України та Токмацьким районним судом обрано запобіжний захід у вигляді тримання від вартою.

02.07.2018 року запобіжний захід у вигляді тримання від вартою ОСОБА_1 змінено а домашній арешт.

06.11.2018 року вироком Оріхівського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 , визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, п.п. 6,12 ч.2 ст.115 КК України та виправдано на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень, що підтверджується копією вироку по справі №328/312/17 (а.с.10-19).

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 22.05.2019 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Оріхівського районного суду Запорізької області від 06.11.2018 року залишено без змін, що підтверджується копією ухвали Запорізького апеляційного суду по справі №328/312/17 (а.с.20-29).

Постановою Касаційного кримінального суду Верховного Суду України від 12.02.2020 року ухвалу Запорізького апеляційного суду від 22.05.2019 року залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення, що підтверджується копією постанови Верховного Суду України по справі №328/312/17 (а.с.30-33).

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено також у статях 56, 62 Конституції України, статтях 1167, 1176 ЦК України.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Згідно з вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Статтею 4 Закону № 266/94-ВР встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги. Вказані висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року (справа № 383/596/15).

Оскільки Закон України № 266/94-ВР не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.

З аналізу положень ст. 12 Закону України № 266/94-ВР вбачається, що саме суд, який ухвалив виправдувальний вирок, визначає розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив унаслідок незаконних дій та які підлягають стягненню на його користь, і таке судове рішення може бути оскаржене до суду вищої інстанції відповідно до положень цивільного процесуального законодавства (Постанова Великої Палати Верховного Суду у справі від 20.09.2018 № 686/23731/15-ц).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації судом факту порушення(ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована 17.07.1997).Достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є визнаний судом факт порушення права(справедлива сатисфакція потерпілій стороні, справи «Савула проти України», № 12868/05, рішення від 10.12.2009р.; «Войтенко проти України», № 18966/02, рішення від 29.06.2004р.)

З огляду на вищенаведені норми законодавства, безпідставними є доводи відповідачів щодо недоведеності позивачу завданої йому моральної шкоди, у чому безпосередньо вона полягає, оскільки факт завдання особі моральної шкоди через незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності презюмується законодавством.

Отже, у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди на підставі пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону, оскільки щодо нього постановлено виправдувальний вирок.

З урахуванням наведеного встановлено, що у зв`язку з переслідуванням з боку правоохоронних органів відносно позивача, останній зазнав душевних переживань, втратив авторитет серед оточення, зазнав впливу, що призвело до зміни його життєвого укладу та завдав йому моральних страждань, з огляду на вищенаведене є підстави для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.

Визначаючи розмір відшкодування, який підлягає стягненню на користь позивача, суд виходить з наступного.

Порядок відшкодування шкоди встановлюється законом «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», де п. 1 ст. 1 п. 5 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 01.12.1994 року підлягає відшкодуванню шкода завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду», моральною шкодою є страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно роз`яснень, викладених у п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначається судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент розгляду справи.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15), відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок про те, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як встановлено судом, ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з дня повідомлення йому про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України 13.12.2016 року, у кримінальному провадженні № 12016080350001473 від 15.11.2016 року до ухвалення вироку Оріхівського районного суду Запорізької області від 06.11.2018 року, який набрав законної сили 22.05.2019 року, тобто з 13.12.2016 року по 22.05.2019 року, що складає 2 роки 5 місяців 10 днів. Крім того, ОСОБА_1 перебував під вартою під час кримінального провадження у період часу з 06.03.2017 року по 02.07.2018 року, який становить 1 рік 3 місяці 27 днів.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, суд виходить з того, що позивач, перебуваючи під слідством протягом значного періоду часу, дійсно зазнав моральної шкоди, яка виразилася у порушенні нормальних життєвих зв`язків, погіршенні стосунків із оточуючими, негативних змінах в емоційному стані, що надає позивачеві право на отримання компенсації на підставі положень ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Обраховуючи, розмір завданої позивачу моральної шкоди, суд бере до уваги, висновок фахівця-психолога від 14.06.2021 року в частині спричинених ОСОБА_1 психічних і душевних страждань, проте, визначений експертом можливий розмір грошової компенсації у сумі 450 000 гривень, вважає необгрунтованим, та, виходячи із роз`яснень, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4, при вирішенні цього питання виходить з розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи, а розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», установлено з 01 січня 2021 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі – 6 000 гривень; у погодинному розмірі - 36,11 гривні.

Таким чином, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, а також доведеності того факту, що позивач зазнав моральних страждань у зв`язку із незаконним перебуванням під слідством і судом, зокрема, вимушених змін у життєвих стосунках, позбавлення можливості реалізувати свої звички та бажання, порушення нормальних життєвих та соціальних зв`язків, обмежень у вільному пересуванні, зміни способу життя, необхідністю звернення за правовою допомогою до адвоката для здійснення захисту прав та інтересів в ході досудового розслідування та в суді для підтвердження і доведеності добропорядності, суд доходить до висновку, що розмір відшкодування моральної компенсації позивачеві слід обраховувати за період з 13.12.2016 року по 22.05.2019 року під час перебування під слідством та судом, що складає 2 роки 5 місяців 10 днів – у мінімальному розмірі, враховуючи, що в ході розгляду справи не встановлено підстав для відшкодування шкоди у більшому розмірі ніж передбачено Законом, в тому числі, за час перебування позивача під вартою у період часу з 06.03.2017 року по 02.07.2018 року, який становить 1 рік 3 місяці 27 днів у подвійному розмірі, враховуючи характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач та їх тривалість.

Суд обраховує розмір відшкодування моральної компенсації позивачеві наступним чином:

- за період з 13.12.2016 року по 22.05.2019 року: (2 роки 5 місяців (29 місяців) х 6 000 гривень = 174 000 гривень) + (10 днів (з яких робочих 8 днів або 64 годин) х 36,11 гривень = 2 311,04 гривень) = 176 311,04 гривень;

- за період з 06.03.2017 року по 02.07.2018 року: (1 рік 3 місяці (15 місяців) х 6 000 гривень = 90 000,00 гривень) + (27 днів (з яких робочих 19 днів або 152 години) х 36,11 гривень = 5 488,72 гривень) = 95 488,72 гривень;

- 176 311,04 гривень + 95 488,72 гривень = 271 799,76 гривень.

Таким чином, керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості, виходячи із тривалості досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження відносно позивача, застосування відносно нього запобіжного заходу, зокрема, у вигляді тримання під вартою, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних про стягнення моральної шкоди у розмірі 271 799,76 гривень, в іншій частині позовні вимоги про стягнення моральної шкоди є необгрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1176 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 180 000 гривень, суд виходить з наступного.

Розмір матеріальної шкоди, якої зазнав позивач, ним обраховано, виходячи з положень ст. 3 Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду”, зокрема, тим, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, він зазнав порушення його конституційного права на працю у вигляді втраченого заробітку.

Відповідно до ч. 4. Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду”, відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

Відповідно до п.п. 8, 9 Положення про застосування Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”, затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04.03.96 р. № 6/5/3/41, зі змінами та доповненнями, розмір втраченої заробітної плати обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.

Середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється , зокрема, для робітників і службовців - у порядку, передбаченому постановами КМУ від 08.02.95 р. № 100 „Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” та від 05.05.95 р. № 348 „Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100”.

Разом з тим, з матеріалів справи встановлено, що позивачем не надано належних і достовірних доказів втрати місця роботи або відсторонення його від роботи, внаслідок притягнення до кримінальної відповідальності . Долучений до матеріалів справи розрахунок матеріальної шкоди, який обрахований, виходячи із кількості днів, протягом яких тривало кримінальне провадження, та розміром мінімальної заробітної плати, визначеної Законом, суд вважає не обґрунтованим не підтвердженим належними доказами, які б підтверджували факт спричинення матеріальної шкоди.

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту заподіяння йому саме відповідачами матеріальної шкоди або втрат майнового характеру, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За викладених обставин, оцінивши докази у справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню та вважає за необхідне стягнути на його користь з Державного бюджету України моральну шкоду у розмірі 271 799 гривень 76 копійок. В іншій частині позовні вимоги є необгрунтованими та не підтвердженими належними доказами, у зв`язку із чим не підлягають задоволенню.

В силу положень п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір за даними позовом не справляється, а тому розподілу між сторонами не підлягає.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 10-12, 13, 81, 82, 133, 137, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 271 799 (двісті сімдесят одна тисяча сімсот дев`яносто дев`ять) гривень 76 копійок.

В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 04.10.2021 року.

Суддя: В.В. Калюжна