Ухвала суду № 100329136, 11.10.2021, Гуляйпільський районний суд Запорізької області

Справа № 315/504/20

Номер провадження № 1-кп/315/25/21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2021 року

Гуляйпільський районний суд Запорізької області у складі: головуючого судді Телегуз С.М., за участю секретаря Дмитренко В.В., прокурора Нєфьодова В.С., обвинуваченого ОСОБА_1 , захисника Ляпіна В.Ю., потерпілої ОСОБА_2 , представника цивільного відповідача Самсоновой Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання захисника обвинуваченого адвоката Ляпіна Володимра Юрійовича про визнання доказів очевидно недопустимими у порядку ч. 2 ст. 89 КПК України, подане у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016080220000030 від 14.01.2016 року, відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Кінські Роздори Пологівського району Запорізької області, українця, громадянина України, освіта середня спеціальна, одруженого, працюючого водієм ТОВ «Батьківщина», військовозобов`язаного, не депутата, зареєстрованного та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

- за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Гуляйпільського районного суду Запорізької області знаходиться кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 286 КК України, внесене в ЄРДР за № 12016080220000030 від 14.01.2016 року.

Під час судового розгляду захисник обвинуваченого адвокат Ляпін В.Ю., в порядку ст. ст. 89, 350 КПК України заявив клопотання про визнання очевидно недопустимими доказами протоколу допиту свідка ОСОБА_1 від 17.02.2017 та Висновків експерта № 736/16 від 17.10.2016, та № 9-195 від 14.04.2017, складених за результатами судових інженерно-тарнспортних експертиз.

В обґрунтування свого клопотання адвокат зазначив, що стороною обвинувачення в якості доказів вини ОСОБА_1 надано протокол допиту свідка ОСОБА_1 від 17.02.2017. У цьому статусі він був допитаний за участі представника ОСОБА_3 . Згідно ч.2 ст. 87 КПК України суд зобов`язаний визнати істотним порушенням прав людини і основоположних свобод, зокрема, порушення права на захист та отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права. Згідно ч.3 ст. 87 КПК України недопустимими є також докази, які були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним або обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні. Тому захисник просить суд визнати цей доказ недопустимим. Також, на думку зхисника, у цій справі недопустимими доказами є похідні від показань ОСОБА_1 під час допиту його у якості свідка. Зокрема, це Висновки експертів №736/16 та № 9-195, які ґрунтуються на вихідних даних, отриманих з істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, дотримання яких гарантується чинним кримінальним процесуальним законодавством, отже вони також підлягають визнанню очевидно недопустимими.

Обвинувачений ОСОБА_1 клопотання свого захисника підтримав.

Прокурор заперечував проти задоволення заявленого клопотання, посилаючись на його необґрунтованість.

Інші учасники провадження поклались на розсуд суду.

Заслухавши думку учасників, проаналізувавши матеріали кримінального провадження та відповідні норми процесуального права, суд вважає клопотання захисника таким, що підлягає задоволенню, з таких підстав.

Доказами в кримінальному провадженні, в розумінні ст. 84 КПК України, є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Частиною 1 статті 87 КПК України закріплено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

В даному випадку є очевидним, що під час допиту водія ОСОБА_1 , який надалі був визнаний підозрюваним і обвинуваченим, були істотно порушенні його права і свободи на захист.

Так, під час проведення допиту ОСОБА_1 , останній перебував в статусі свідка. У цьому статусі він був допитаний за участі представника ОСОБА_3 .

Судом також достовірно встановлено, що під час проведення судових інженерно-тарнспортних експертиз № 736/16 від 17.10.2016 та № 9-195 від 14.04.2017, з встановлення обставин ДТП, експертами використовувалися пояснення водія ОСОБА_1 від 05.02.2016 та протокол допиту свідка ОСОБА_1 від 17.02.2017, про що безпосередньо вказано у самих висновках експертів.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.87 КПК України недопустимими є також докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

Відповідно до ч.4 ст.87 КПК України докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані.

Відповідно до ч.2 ст.89 КПК України у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Відповідно до вимог ч.1 ст.62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Крім того, у даному випадку, необхідно застосувати концепцію «отруєного дерева» (або «ефект доміно»), яка знайшла своє відображення у чисельних рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Гефген проти Німеччини» від 30.06.2008 (Gafgen v. Germany) та «Яременко проти України» від 30.04.2015 (Yaremenko v. Ukraine), згідно якої визнання одного доказу недопустимим має наслідком невизнання доказами всіх фактичних даних, одержаних на його підставі («отруєне дерево дає отруйні плоди»), тобто судові інженерно-тарнспортні експертизи № 736/16 від 17.10.2016 та № 9-195 від 14.04.2017, проведені з використанням недопустимого доказу, самі є недопустимими доказами.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод декларує, зокрема, що кожен має право на справедливий розгляд справи незалежним і безстороннім судом, який повинен установити обґрунтованість будь-якого висунутого проти особи кримінального обвинувачення.

Отже враховуючи вищевикладене, протокол допиту свідка ОСОБА_1 , і як наслідок, висновки судових інженерно-тарнспортних експертиз № 736/16 від 17.10.2016 та № 9-195 від 14.04.2017, надані стороною обвинувачення на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, суд вважає отриманим з істотними порушеннями права на захист і вимог КПК України, а тому визнаються судом недопустимими доказами.

На підставі викладеного, керуючись ст.87, ст.89, 350 КПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання захисника - адвоката Ляпіна Володимира Юрійовича про визнання недопустимими доказів- задовольнити.

Визнати недопустимими доказами протокол допиту свідка ОСОБА_1 від 17.02.2017 та висновки судових інженерно-тарнспортних експертиз № 736/16 від 17.10.2016 та № 9-195 від 14.04.2017.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає.

Суддя: С.М.Телегуз