Рішення № 100323451, 01.10.2021, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/6175/20

Провадження № 2/711/843/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2021 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Скляренко В.М.

при секретарі Гладиш О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості –

в с т а н о в и в :

Позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свої вимоги тим, що гр. ОСОБА_2 звернулась до ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву б/н від 17.04.2014 року.

14.06.2018 року відбулась державна реєстрація та змінено повне та скорочене найменування позивача з Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» на Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк».

Відповідачка при підписанні Анкети-заяви, підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується її підписом у заяві.

Відповідно до положень Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені сайті позивача (www.privatbank.ua) АТ КБ «Приватбанк», що діяв на підставі Ліцензії НБУ № 22 від 29.07.2009 року, а зараз діє на підставі Ліцензії НБУ № 22 від 05.10.2011 року, керуючись законодавством України, публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг для чого публікує «Умови та правила надання банківських послуг», які є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Таким чином, клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг Банку.

Також, вказує, що заявою відповідачки ОСОБА_2 підтверджується той факт, що вона повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі.

Відповідно до виявленого бажання відповідачки ОСОБА_2 та на підставі Договору надання банківських послуг, Банком їй було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт в розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, а також відповідачка отримала в користування кредитну картку. В подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 8 500 грн.

Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п. п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі якого відповідачка ОСОБА_2 , при укладанні Договору, дала свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміни (збільшення або зменшення) за рішенням та ініціативою Банку.

Відповідно до п. 2.1.12.3 Умов та Правил надання банківських послуг, відповідачка зобов`язалась повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов Договору, а саме погашення кредиту здійснюється шляхом внесення коштів у готівковому та безготівковому порядку і зарахування їх Банком на картрахунок держателя, а так само шляхом договірного списання коштів з інших рахунків клієнта на підставі Договору.

Власник картрахунку зобов`язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, згідно п. 2.1.1.5.7 Договору, а у разі невиконання зобов`язань за Договором, у відповідності до п. 2.1.5.6, на вимогу Банку виконати зобов`язання з повернення Кредиту (у тому числі простроченого кредиту та Овердрафту), оплати Винагороди Банку.

Згідно зі статтями 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

У порушення зазначених умов договору відповідачка зобов`язання за договором належним чином не виконала.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідачка ОСОБА_2 , станом на 13.08.2020 року, має заборгованість в сумі 28 820 грн. 17 коп., яка складається із: заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 16 798 грн. 15 коп. та пені в розмірі 12 022 грн. 02 коп.

А тому, просить стягнути з відповідачки ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за Кредитним договором б/н від 17.04.2014 року в сумі 28 820 грн. 17 коп. та судовий збір сумі 2 102 грн.

Ухвалою суду від 04.09.2020 року відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

28.09.2020 року представником відповідачки ОСОБА_2 – адвокатом Гнатюк А.І. був поданий до суду відзив на позовну заяву, в якому вона вказує, що позивачем не надано жодного доказу, в розумінні цивільного законодавства, що підтверджував би виникнення кредитного зобов`язання. Також, вказує, що розрахунок заборгованості повинен ґрунтуватись на первинній документації – виписці по рахунках бухгалтерського обліку, який веде банк, відповідно до інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України затвердженої постановою правління Національного банку України від 11.09.2017 року № 89. Однак позивачем жодних первинних документів та/або довідок належним чином завірених до позову не додано.

Також вказує, що заява-анкета, підписана відповідачкою, не підтверджує видачу картки, її номер, надання грошових коштів на цю картку, відкриття рахунків і зарахування кредитів на цей рахунок. Матеріальних коштів на вказану позивачем суму відповідачка ОСОБА_2 не отримувала, а про зазначені кошти лише дізналась при ознайомлені з позовною заявою та «розрахунком» позивача. Що стосується правил кредитування, які додані до позову, то представник відповідачки вважає, що вони взагалі не можуть розповсюджуватися на відповідачку, оскільки останньою не підписані.

За таких підстав, представник відповідачки просить суд відмовити в задоволенні позову АТ «КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 в повному обсязі. Судові витрати просить розподілити відповідно до законодавства.

23.10.2020 року представником позивача АТ КБ «Приватбанк», за довіреністю Меркуловою В.В., подано до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій представник позивача вказує, що відповідачка ОСОБА_2 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 17.04.2014 року. У даній заяві зазначено, що підписавши цю заяву, відповідачка ознайомилась та згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, в тому числі з Умовами та Правилами обслуговування по платіжним карткам, розташованим на сайті банку www.privatbank.ua; https://client-bank.privatbank.ua, Тарифами банку, які разом з цією заявою складають Договір банківського обслуговування. Також вказує, що відповідачці було надано для ознайомлення Умови та правила в письмовому вигляді, ознайомлення з чим засвідчується власним підписом в Заявці про приєднання. Таким чином, заява про приєднання до Умов та Правил з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами, що розташовані на офіційному сайті Банку (www.privatbank.ua) складають Договір про надання банківських послуг.

Таким чином, в даному випадку зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: в заяві Позичальника, Умовах та Правилах надання банківських послуг та Тарифах. Відтак, між Банком та Позичальником укладається договір у письмовій формі. Укладення кредитного договору таким чином чинному законодавству України не суперечить. Між сторонами були здійснені всі необхідні дії, задля придбання, припинення або зміни цивільних прав та обов`язків, що за змістом ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України вказує на вчинення двостороннього кредитного договору, складовими якого виступають Заява, Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи, з якими Позичальник ОСОБА_2 ознайомлена, про що свідчить її підпис в Анкеті-заяві від 17.04.2014 року.

На підставі поданої Анкети-заяви, що разом з Умовами та Правилами зі зразками підписів та відбитком печатки, Тарифами, що розташовані на офіційному сайті Банку (www.privatbank.ua) складають Договір про надання банківських послуг, відповідачці було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 (п. п. 1.1.1.90, 2.1.1.11 Умов) - ключем до карткового рахунку є пластикова картка (п. 1.1.1.62 Умов), яку отримала відповідачка, та номер мобільного телефону, що вона вказала (п. 1.1.1.15 та п. 1.1.1.16 Умов) в Анкеті-заяві.

Стосовно наданих Банком доказів укладення кредитного договору, представник позивача зазначає наступне, то зазначає, що Банком надані наступні докази, які підтверджують факт укладення кредитного договору та наявність невиконаних кредитних зобов`язань: копія кредитного договору; розрахунок заборгованості; копія паспорта відповідачки ОСОБА_2 , за яким був оформлений кредитний договір; виписка по рахунку. Також, позивачем надана до суду копія Анкети-заяви від 17.04.2014 року, з якої чітко вбачається наступна інформація: персональні дані відповідачки ОСОБА_2 , адреса її проживання, та інша додаткова, інформація необхідна для отримання кредитної картки. Крім того, з копії Анкети-заяви відповідачки ОСОБА_2 чітко вбачається, що вона висловила свою згоду на укладення договору та виявила бажання оформити на своє ім`я Кредитку «Універсальна», і особистим підписом засвідчила, що вона згодна з тим, що ця заява, разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та Банком Договір про надання банківських послуг. Вона ознайомилася і згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.. Зобов`язалась виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті Приватбанку.

Крім того, до матеріалів позовної заяви долучено «Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», з якого чітко вбачається, що на момент оформлення кредиту Банком встановлено поточну процентну ставку у розмірі 2,5% (30% на рік), вказано розміри комісій та штрафів, розмір щомісячного платежу тощо. Тобто, сторонами при укладенні Кредитного договору були досягнути усі істотні умови договору.

Також, представник позивача вказує, що з розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що відповідачка ОСОБА_2 користувалась кредитними коштами, а також частково сплачувала заборгованість за договором і виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі кредитної картки відповідачки – баланс станом на дату укладання кредитного договору (надана сума кредиту), всі операції за кредитною карткою (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після поведеної з коштами операції). Саме виписка по картковому рахунку, яка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженого наказом Мін`юсту від 12.04.2012 року № 578/5, та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами у справі, оскільки вказаний розрахунок відповідачкою не спростований, контррозрахунок не наданий, а також не було заявлено клопотання про призначення судово – економічної експертизи.

При користуванні кредитними коштами, відповідачці були добре відомі і зрозумілі умови договору, а тому її твердження щодо не знання тарифів, умов та правил не відповідають дійсним обставинам справи.

А тому, враховуючи викладене вище, просить суд задовольнити позовні вимоги позивача в повному обсязі та вирішити питання про розподіл судових витрат при прийнятті остаточного рішення.

08.04.2021 року представником відповідачки ОСОБА_2 – адвокатом Гнатюк А.І. було подано до суду письмові пояснення, в яких остання вказує, що позивачем так і не було спростовано аргументи, які були зазначені відповідачкою у відзиві на позовну заяву та не було подано належних та допустимих доказів у розумінні ЦК України. Натомість мала місце формальна відписка та відсторонення від своїх обов`язків щодо надання первинних документів, які є доказами виникнення заборгованості. Розрахунок заборгованості повинен ґрунтуватись на первинній документації – на основі виписки по рахунках бухгалтерського обліку, який веде банк, відповідно до інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою правління Національного банку України від 11.09.2017 № 89. Жодних первинних документів та/або довідок належним чином завірених банком до позову додано не було. А тому, просить в задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу відмовити. Судові витрати просила розподілити відповідно до законодавства.

28.04.2021 року представником позивача АТ КБ «Приватбанк», за довіреністю Меркуловою В.В., подано до суду відповідь на пояснення відповідачки, в якій представник вказує, що на думку позивача, ним надані суду такі докази, які дійсно підтверджують факт укладання кредитного договору та наявність не виконаних кредитних зобов`язань відповідачки, а відтак, обставини, на які остання посилається в своєму запереченні на позов, не відповідають дійсності. Тому, позовні вимоги позивача підлягають до задоволення в повному обсязі.

В судове засідання представник позивача, не з`явився, не повідомивши суд про причину неявки, хоча про день, час та місце розгляду справи був повідомлений в установленому законом порядку. Разом з позовною заявою позивачем подано письмове клопотання про розгляд справи у відсутність його представника.

В судове засідання відповідачка ОСОБА_2 та її представник – адвокат Гнатюк А.І. не з`явилися, не повідомивши суд про причину неявки, хоча про день, час та місце розгляду справи були повідомлені в установленому законом порядку.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до висновку про часткове задоволення позову, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Частиною другою статті 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

В судовому засіданні встановлено, що 17.04.2014 року між ПАТ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ «Приватбанк», та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого відповідачка ОСОБА_3 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, в подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 8500 грн. та 20.03.2019 року зменшився до 0,00 грн., що стверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_4 (а.с. 18).

В межах вказаного Кредитного договору позичальнику ОСОБА_5 були надані наступні кредитні картки: 22.04.2014 року - № НОМЕР_1 ; 17.04.2014 року - № НОМЕР_2 ; 09.08.2017 року - № НОМЕР_3 ; 20.11.2018 року - № НОМЕР_4 (а. с. 17), на які останній зараховувались кредитні кошти. Відповідачка ОСОБА_5 вказані кошти отримувала через банкомат, здійснювала розрахунки цими коштами через термінали в касах магазинів, а також частково сплачувала заборгованість за договором, що стверджується випискою за вказаним Договором, станом на 14.08.2020 року (а. с. 58-63, 94-99).

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Положеннями статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Доводи відповідачки та її представника про те, що сума боргу позивачем визначена на підставі недопустимих доказів за відсутності в матеріалах справи первинних документів, не заслуговують на увагу, оскільки чинне законодавство не містить вимог щодо засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватися розмір заборгованості, тому застосовуються загальні правила щодо доказів та обов`язків доказування. Позивач доводить свої позовні вимоги вищезгаданими виписками про рух коштів за вказаним Договором б/н від 17.04.2014 року, які є первинними документами. Сама ж відповідачка ОСОБА_5 та її представник не надали свого розрахунку або доказів відсутності заборгованості, тобто не спростували розміру заборгованості за Кредитним договором. Крім того, відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони, а суд тільки оцінює надані ними матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 30.08.2019 року у справі № 353/614/15-ц (провадження № 61-14701св18), від 05.12.2019 року у справі № 759/6389/17 (провадження № 61-4238св19), від 23.09.2020 року у справі № 759/9446/15-ц (провадження № 61-11243св19) та від. 04.08.2021 року у справі № 127/2487/15-ц (провадження № 61-16538св20).

Таким чином, оскільки в судовому засіданні встановлено, що відповідачка ОСОБА_5 кредитні кошти отримала та користувалась ними, однак, свої зобов`язання за Кредитним договором № б/н від 17.04.2014 року не виконала, так як, не здійснювала платежів, достатніх для погашення кредиту, в зв`язку з чим, як вбачається з розрахунку заборгованості за Договором № б/н від 17.04.2014 року (який відповідачкою не спростований), станом на 13.08.2020 року, має заборгованість за тілом кредиту в сумі 16 798 грн. 15 коп., суд приходить до висновку про задоволення позову в цій частині та стягнення вказаної суми з відповідачки на користь позивача.

Що стосується позову в частині стягнення з відповідачки ОСОБА_5 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» нарахованої пені за порушення умов Кредитного договору в сумі 12 022 грн. 02 коп., то суд приходить до наступного висновку.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що ОСОБА_5 була обізнана з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, оскільки вона користувалася кредитними коштами, в межах встановленого ліміту, та здійснювала погашення боргу. Крім того, остання в анкеті-заяві від 17.04.2014 року підтвердила, що вона ознайомилася із Умовами та правилами надання банківських послуг, Пам`яткою клієнта та Тарифами Банку, які складають Договір надання банківських послуг, та, відповідно, була зобов`язана знайомитися з Тарифами Банку та Умовами кредитування на банківському сайті позивача www.privatbank.ua, тому вважає правомірним нарахування останній пені за прострочення виконання зобов`язання.

Згідно статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частина 1 ст. 638 ЦК України визначає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, за порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Однак, враховуючи, що умови договорів розробляються Банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного Договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Як вбачається із Анкети-заяви позичальника ОСОБА_5 від 17.04.2014 року, в ній розмір пені сторонами не погоджений (а. с. 19). Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір пені та порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 17.04.2014 року, посилався на Умови та Правила надання банківських послуг, Умови та Правила використання платіжних карток Банку, які розміщені на сайті Банку, а також на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт, як невід`ємну частину договору.

При цьому, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що відповідачці ОСОБА_5 при укладенні договору та видачі кредитних карток в межах вказаного Кредитного договору, надавалися на ознайомлення саме ті Умови та правила надання банківських послуг, Умови та Правила використання платіжних карток Банку та Тарифи Банку, які додані позивачем до позову та на які він посилається, як на підставу для стягнення з відповідачки пені в загальній сумі 12 022 грн. 02 коп., і що саме з ними вона погодилася, підписуючи Анкету-заяву від 17.04.2014 року про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати пені за прострочення виконання зобов`язань, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані позивачем до позовної заяви розмірах і порядку нарахування.

Крім того, суд враховує, що з наданого позивачем до позовної заяви Витягу з Тарифів вбачається, що в них вже зазначається про те, що з 01.09.2014 року та з 01.04.2015 року були змінені процентні ставки по картках, що лише підтверджує те, що на момент укладення із відповідачкою Кредитного договору (станом на 17.04.2014 року) вказані Тарифи не могли існувати та, що саме вони, із відповідачкою ОСОБА_5 не погоджувалися.

Посилання позивача на те, що відповідачка зобов`язана була знайомитися з Тарифами Банку та Умовами кредитування на банківському сайті є безпідставними, оскільки ніяких заяв та договорів, які б зобов`язували відповідачку це робити, між нею та Банком не укладалося. Сам факт отримання відповідачкою в межах даного договору кредитних карток № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 ; № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 та користування кредитним коштами також не зобов`язує останню до цього.

Крім того, роздруківка із сайту позивача також не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (Банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг та Тарифи, відсутність у анкеті-заяві від 17.04.2014 року домовленості сторін про сплату пені, підстав для стягнення такої пені з відповідачки ОСОБА_5 та саме в тому розмірі, про який просить позивач, немає.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій та третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12.05.1991 року «Про захист прав споживачів»).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 вищевказаного Закону, споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09.04.1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що, при укладенні Кредитного договору з відповідачкою ОСОБА_5 , позивач – АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими Банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту Кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена і в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17.

При цьому, суд враховує і наступне. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.12.2019 року у справі № 503/1169/16-ц та постанові 27.12.2019 року у справі №641/6191/17, відповідно до якої, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

Таким чином, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які посилалися позивач та відповідачка (представник відповідачки), як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, враховуючи відповідні позиції Верховного Суду та беручи до уваги, що в судовому засіданні не було доведено позивачем про конкретні запропоновані відповідачці ОСОБА_5 . Умови та Правила банківських послуг та Тарифи Банку, відсутність у Анкеті-заяві від 17.04.2014 року домовленості сторін про сплату пені за несвоєчасне погашення кредиту, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідачки ОСОБА_5 вказаної пені в сумі 12 022 грн. 02 коп., а відтак, позовні вимоги в цій частині до задоволення не підлягають.

Тому, до стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача – АТ КБ «Приватбанк» підлягає заборгованість за Кредитним договором № б/н від 17.04.2014 року, а саме за простроченим тілом кредиту в сумі 16 798 грн. 15 коп.

Що стосується стягнення із відповідачки ОСОБА_5 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судових витрат, а саме судового збору в розмірі 2 102 грн., то суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що при зверненні до суду з даним позовом за вимогу майнового характеру позивачем було сплачено судовий збір в сумі 2 102 грн., що підтверджується платіжним дорученням № PROM4BRJ11 від 14.08.2020 року (а.с. 1), а позовні вимоги задоволено частково на суму 16 798грн. 15 коп., відповідно, до стягнення на користь позивача підлягає судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 1 225 грн. 17 коп.

Разом з тим, слід зазначити, що суд не знаходить підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 щодо розподілу судових витрат та стягнення на її користь витрат на правову допомогу, оскільки заявницею не надано жодного належного та допустимого доказу понесення нею таких витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 526, 549 599, 611, 612, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 4, 11, 12, 13, 81, 89, 141, 263-266, 273 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, рах. № НОМЕР_6 ) заборгованість за Кредитним договором б/н від 17.04.2014 року, станом на 13.08.2020 року, в сумі 16 798 грн. 15 коп. та судовий збір в розмірі 1 225 грн. 17 коп., а всього 18 023 грн. 32 коп.

В решті позову – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складений 01.10.2021 року.

Головуючий: В.М. Скляренко