Рішення № 100315705, 12.10.2021, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

12.10.2021

Справа № 644/348/21

н/п 2/644/1151/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2021 року Орджонікідзевський районний суд м.Харкова в складі: головуючого - судді Бабенко Ю.П., за участю секретаря – Кузьміної Ю.С., розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Харкові позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій після уточнення позовних вимог просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 25497 грн. 07 коп., середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 84000 грн. та моральну шкоду у розмірі 10000 грн. В обґрунтування позову зазначив, що з 2004 року він працював на ПАТ «Харківський підшипниковий завод». 27.01.2020 року на підставі наказу №20/19 був звільнений за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України. Починаючи з 2019 року відповідач не виплачував позивачу заробітну плату, посилаючись на відсутність коштів. Станом на день звільнення борг відповідача по заробітній платі склав 25497,07 грн. В добровільному порядку відповідач тривалий час відмовлявся сплатити заборгованість, у зв`язку з чим позивач вимушений звернутися до суду з позовом. Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди посилається на те, що невиплата йому зарплати призвела до неможливості проходити курс лікування, а тому він зазнав сильних душевних страждань, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя і захисту свого порушеного стану, наслідком яких стало погіршення фізичного та духовного стану. Позивач перебував у постійному страху залишитися без засобів існування та стресі, що позбавляло його стану внутрішньої рівноваги та сенсу соціального буття і завдало почуття незахищеності перед необґрунтованими діями відповідача.

Позивач в судове засідання не з`явився, надав суду заяву з проханням розгляд справи проводити за його відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся в установленому законом порядку, повістку отримав , про причини неявки суду не повідомив. За таких обставин суд вважає за необхідне проводити судовий розгляд у відсутності представника відповідача.

Представник відповідача надала суду відзив на позовну заяву, в якому в задоволенні позовних вимог просила відмовити. В обґрунтування відзиву зазначила, що надана позивачем копія розрахункового листа, на яку посилається позивач як на єдину підставу своїх вимог, має невідоме походження та не засвідчена належним чином. Крім того, 06.08.2021 року заборгованість по заробітній платі перед позивачем погашена у повному обсязі. Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди зазначила, що позивачем не зазначено, в чому саме полягає завдана йому моральна шкода, яких саме моральних страждань зазнав позивач та з яких міркувань виходив, визначаючи розмір шкоди. Доказів на підтвердження заподіяння позивачу моральної шкоди та ступеню його страждань суду не надано. Вимога про стягнення середнього заробітку є неспівмірною з ймовірними втратами позивача. Застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, є не покарання, а компенсацією постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованого у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України. При цьому зменшення суми відшкодування залежить від розміру недоплаченої роботодавцем суми. Істотним є період затримки (прострочення) невиплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум. Вважала, що стягнення середнього заробітку в розмірі 84000 грн. є невиправдано обтяжливим та непосильним для відповідача. З урахуванням викладеного просила в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 15.01.2004 року працював на ПАТ «Харківський підшипниковий завод» (а.с. 8-9). 27.01.2020 року відповідно до наказу №20/19 ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади за власним бажання у зв`язку із виходом на пенсію на підставі ст. 38 КЗпП України. Станом на час звільнення у підприємства мала місце заборгованість перед позивачем по заробітній платі.

Згідно довідки про заборгованість по заробітній платі, ПАТ «Харківський підшипниковий завод» мав заборгованість перед ОСОБА_1 по заробітній платі за період з серпня 2019 року по січень 2020 року у розмірі 35341,67 грн., яка була повністю виплачена 06.08.2021 року (а.с. 81). Факт повного розрахунку підтверджує і позивач у своїй заяві.

Зважаючи на те, що відповідачем сплачено позивачу заборгованість по заробітній платі в повному обсязі, суд відмовляє позивачу в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на його користь заборгованості по заробітній платі у розмірі 25497,07 грн.

Згідно з ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає наступне.

Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Період затримки в проведенні остаточного розрахунку при звільненні складає з 27.01.2020 року по 06.08.2021 року.

Згідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивач в своїй уточненій позовній заяві просить стягнути середній заробіток за період затримки один рік з 27.01.2020 року по 27.01.2021 року.

З урахуванням викладеного, вимог ст.13 ЦПК України, суд розглядає вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку як просить позивач, не виходячи за межі заявлених ним вимог – 84000 грн.

Представник відповідача надав суду довідку від 12.07.2021 року №439/83-6-22, відповідно до якої середньоденна заробітна плата позивача становить 432.01 грн. у день. З цієї суми підлягають утриманню військовий збір – 1.5% та податок на доходи фізичних осіб – 18%.

Час затримки розрахунку з урахуванням робочого часу позивача на тій посаді, на якій він працював раніше, складає 250 днів. Розмір середнього заробітку за цей час затримки складає - 108002 грн. 50 коп. (Розрахунок: 432,01х250)

Згідно п. 20 Постанови Пленуму ВСУ N 13 від 24.12.99 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Представник відповідача не надав суду належні, допустимі та достатні докази, які б свідчили про відсутність вини відповідача в невиплаті позивачу кінцевого розрахунку при звільненні раніше 06.08.2021 року. До відзиву на позовну заяву додано звіт про фінансові результати відповідача за 1 квартал 2021 року, звіт про заборгованість по зарплаті на 01.06.2021 року. Ці документи не свідчать про відсутність вини відповідача. Звіт про фінансові результати стосується лише 1 кварталу 2021 року, а остаточний розрахунок не був проведений в більшій мірі протягом 2020 року. Крім того, сам по собі звіт не свідчить про матеріальний стан підприємства, так як підприємство у зазначений період здійснювало свою господарську діяльність. Звіт про заборгованість по зарплаті на 01.06.2021 року свідчить лише про наявність заборгованості по зарплаті, а не про матеріальний стан підприємства.

Беручи до уваги вищевикладене, суд позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку задовольняє і стягує з відповідача на користь позивача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 84000 грн., не виходячи за межі заявлених позовних вимог.

Також ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

Щодо цих вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом вказаного положення закону, передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно до наданих суду доказів, відповідач не провів з позивачем повний розрахунок по зарплаті тривалий період, що призвело до втрати нормальних життєвих зв`язків позивача і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Вказані обставини свідчать про спричинення позивачу моральної шкоди відповідачем. Моральна шкода виразилася у втраті нормальних життєвих зв`язків, необхідності додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що згідно статті 237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Встановивши факт тривалого порушення трудових прав позивача у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні та невиплати заробітної плати в період роботи, суд вважає, що такі дії відповідача призвели до вимушених змін у життєвих стосунках позивача і такі дії є втручанням у право на майно. З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про правомірність відшкодування моральної шкоди.

Даний висновок суду узгоджується з висновками Верховного Суду в постанові від 30 травня 2018 року по справі № 461/6803/16-ц, провадження № 61-15027св18.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Беручи до уваги вищевикладене, що для відновлення свого порушеного права позивачу довелось докладати додаткових зусиль, суд доходить висновку, що наявні правові підстави для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 2000 грн., що відповідає вимогам розумності і справедливості.

В зв`язку з цим, суд позовні вимоги щодо моральної шкоди задовольняє частково і стягує з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 2000 грн.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати позивача на сплату судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме – 860 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10-13, 76-84, 141, 263-265, 274,354 ЦПК України ст.ст. 47, 115-17, 237-1 КЗпП України, - суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

В задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 25497 грн. 07 коп., - відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» (юридична адреса: м. Харків, пр-т Індустріальний, 3, код ЄДРПОУ: 05808853) на користь ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 ) середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 84000 грн., моральну шкоду в розмірі 2000 грн., судові витрати в розмірі 860 грн., а всього стягнути 86860 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 30 днів з дня його проголошення безпосередньо до Харківського апеляційного суду або через Орджонікідзевський районний суд м.Харкова.

СУДДЯ: