Ухвала суду № 100313927, 12.10.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

12 жовтня 2021 року м. Київ № 640/16682/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Шевченко Н. М., розглянувши у письмовому порядку звіт про виконання судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

У провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва знаходилась адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2021, залишеного без змін ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.04.2021, позовні вимоги задоволено частково, ухвалено:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 за рахунок виплати з 05.03.2019 по 13.08.2019 75 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.01.2018.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити виплату не отриманих ОСОБА_1 сум підвищення пенсії з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії з 05.03.2019 по 13.08.2019.

- у задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2021 заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю задовольнити та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подати до суду звіт про виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва 27.01.2021, у місячний строк з дати отримання даної ухвали.

Представником відповідача надано до суду пояснення, в яких зазначено, що пенсію позивача перераховано, а виплату заборгованості за рішенням Окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі № 640/16682/20 за період з 05.03.2019 по 13.08.2019 в сумі 7 085,22 грн буде здійснено в межах бюджетних асигнувань виділених на цю мету.

Позивач заперечував проти поданих пояснень, оскільки сума заборгованості вже була закладена в бюджет, а тому посилання пенсійного органу на відсутність коштів є недоречним. Тому, просив встановити судовий контроль за виконання рішення суду з наданням нового строку для подання звіту.

Відповідно до частини 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідачем зазначено, що фінансування видатків, пов`язаних з погашенням заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, що здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачаються у складі бюджетної програми за КПКВК 2506080 «Фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду», за кодом КЕКВ 2710 «Виплата пенсій і допомог».

Протягом 2020 року за напрямком «Погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду» за рахунок коштів Державного бюджету України у 2020 році Пенсійному фонду України передбачено 200 млн. грн.

Головному управлінню Пенсійного фонду України в м. Києві у період з січня по грудень 2020 року за бюджетним призначенням «Погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду» було виділено 42 125 930,73 грн., виплату яких проведено на виконання рішень суду, ухвалених у 2018-2019 роках.

Бюджетом Пенсійного фонду України на 2021 рік (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.02.2021 № 126) окремою бюджетною програмою на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду передбачено 360 млн. грн., які протягом І півріччя 2021 року були профінансовані в повному обсязі, що підтверджується листом Пенсійного фонду України від 05.07.2021 №2800-040201-9/31883.

З них Головним управлінням здійснено виплату заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду на суму 73 414 128,53 грн.

За таких умов відповідач наголошує, що погашення Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, за рахунок інших бюджетних призначень вважається порушенням бюджетного законодавства.

Вирішуючи питання щодо прийняття звіту про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з ч. 2-4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Такі ж вимоги передбачені статтею 14 КАС України.

Крім того, згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.

В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Також у Рішенні від 26.06.2013 Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, зазначив, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив на тому, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.

Тому обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов`язок.

Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Також суд зазначає, що обмежене або несвоєчасне фінансування органу державної влади суб`єкта владних повноважень не може бути визнане судом обставиною, яка істотно ускладнює виконання рішення або робить його неможливим. Відсутність коштів у Держави та її органів не є підставою для невиконання нею взятих на себе обов`язків.

Право на виплати у сфері соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше в рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд установив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні від 16 вересня 1996 року «Гайгузус проти Австрії», у якому якщо особа робила внески у певні фонди, у тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» (рішення від 8 листопада 2005 року) органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 7 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 3 грудня 2010 року у справі № 21- 44а10).

Відповідно до частини 2 статті 10 Бюджетного кодексу України програмна класифікація видатків та кредитування бюджету використовується у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі. Програмна класифікація видатків та кредитування державного бюджету (місцевого бюджету) формується Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом), за пропозиціями, поданими головними розпорядниками бюджетних коштів під час складання проекту закону про Державний бюджет України (проекту рішення про місцевий бюджет) у бюджетних запитах, при цьому визначається шляхом розподілу видатків та кредитування державного бюджету (місцевого бюджету) за бюджетними програмами у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет) і може бути уточнена під час виконання державного бюджету (місцевого бюджету) при внесенні змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) та у разі застосування положень частини шостої статті 23 та частини другої статті 24 цього Кодексу.

Відповідно до статті 2 Бюджетного кодексу України, бюджетний запит - документ, підготовлений головним розпорядником бюджетних коштів, що містить пропозиції з відповідним обґрунтуванням щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для виконання покладених на нього функцій на середньостроковий період, на підставі відповідних граничних показників видатків бюджету та надання кредитів з бюджету.

При цьому, відповідачем не надано доказів вчинення всіх можливих заходів для забезпечення реального здійснення виплати позивачу відповідної суми заборгованості в сумі 7 085,22 грн.

З урахуванням вищевикладеного, суд не може вважати виконаним рішення суду від 27.01.2021 у справі № 640/16682/20 та як наслідок прийняти до уваги подані відповідачем пояснення.

Тому, з урахуванням вимог частини 2 ст. 382 КАС України, суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача та з урахуванням ч.2 ст.382 КАС встановити новий строк для виконання судового рішення у вказаній частині - протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили даною ухвалою.

На підставі вищенаведеного, керуючись статтями 248, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У Х В А Л И В:

Встановити для Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві новий строк для надання звіту про виконання судового рішення Окружного адміністративного суду міста Києва 27.01.2021 у місячний строк з дати отримання даної ухвали.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України та може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 293-297 КАС України.

Суддя Н.М. Шевченко