Рішення № 100313919, 06.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2021 року м. Київ № 640/9530/21

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Донця В.А., секретар судового засідання Барміна Г.Ю., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін адміністративну справу за позовом громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправним та доручення,

за участю:

представник позивача - адвокат Кисельов Д.О.;

представник відповідача - Михальчук Ю.П.

Адвокат Кабальський Р. О. звернувся до Окружного адміністративного суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом про:

- визнання протиправною та скасування постанови Служби безпеки України від 24.02.2017 №9/2045 щодо заборони в`їзду в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 терміном на п`ять років;

- визнання протиправним та скасування доручення Служби безпеки України щодо заборони в`їзду в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 терміном на п`ять років.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва:

від 19.04.2021 - відкрито провадження в адміністративній справі, постановлено здійснювати судовий розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, установлено строки для подання заяв по суті та доказів, витребувано в Служби безпеки України належним чином засвідчену копію постанови від 24.02.2017 №9/2045 та доручення Служби безпеки України щодо заборони в`їзду в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 та всі матеріали, документи, які слугували підставою для прийняття оскарженого рішення;

від 19.07.2021 - у зв`язку з відмовою Служби безпеки України надати докази, які слугували підставою для прийняття оскаржуваного рішення, оскільки такі є державною таємницею, судом повідомлено відповідача про наявність в Окружному адміністративному суді міста Києва режимно-секретного органу, який діє на підставі Спеціального дозволу на провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею від 05.10.2020 №КВ2-2020-108, виданого Головним управлінням Служби безпеки України у місті Києві та Київській області. Згідно з номенклатурою посад працівників Окружного адміністративного суду міста Києва, перебування на яких потребує оформлення допуску та надання доступу до державної таємниці та вимог "Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах в установах і організаціях", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 №939 суддям Окружного адміністративного суду міста Києва надано допуск та доступ до державної таємниці для розгляду судових справ, які містять інформацію, віднесену до державної таємниці. Витребувано в Служби безпеки України належним чином засвідчену копію доручення Служби безпеки України щодо заборони в`їзду в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 та всі матеріали, документи, які слугували підставою для прийняття оскаржуваних рішень;

від 28.07.2021 - продовжено відповідачу строк для надання доказів, надано Службі безпеки України десять днів для виконання вимог ухвали суду від 19.07.2021 про витребування доказів;

від 17.08.2021 - судом ухвалено здійснити розгляд адміністративної справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у відкритому судовому засіданні та визначено дату судового засідання.

Судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Підставами позову визначено: порушення Службою безпеки України вимог статті 19 Конституції України, статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" під час прийняття оскаржуваного рішення щодо заборони позивачу в`їзду в Україну, позаяк не надано адвокату позивача оскаржуваного рішення та не наведено обставин, які слугували підставою для прийняття такого рішення; неврахування відповідачем обставин, які обов`язково мали враховуватись при прийнятті оскаржуваного рішення, зокрема те, що на території України проживає сім`я позивача, у нього був дозвіл на міграцію до України, місце проживання позивача зареєстроване в Україні, наявна житлова нерухомість; необґрунтоване втручання в право позивача на свободу пересування і свободу вибору місця проживання на території України, гарантоване статтею 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що також є порушенням статті 18 Загальної декларації прав людини.

Відповідачем подано відзив про невизнання позову. Підставами заперечень визначено, що оскаржуване рішення прийнято на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що визначені законами України "Про службу безпеки України" та "Правовий статус іноземців та осіб без громадянства". За твердженням представника Служби безпеки України отримано дані про готування до вчинення громадянином Російської Федерації ОСОБА_1 діянь, які суперечать інтересам національної безпеки України - матеріали щодо відкритих джерел стосовно діяльності позивача, яка може нести шкоду інтересам національної безпеки України, що слугувало підставою до застосування до позивача статті 13 Закону України "Правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Під час судового розгляду справи представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача позовні вимоги не визнав.

Розглянувши заяви по суті, дослідивши письмові докази, суд установив.

Згідно з паспортом Російської Федерації від 28.01.2012 51 № НОМЕР_1 ОСОБА_1 (російською морвою - ОСОБА_1 , англійською - ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - Чечено-Інгушетія / СРСР, громадянин Росії.

В паспорті міститься відмітка Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві про видання посвідки на постійне місце проживання від 03.10.2013 НОМЕР_2 .

До позову додано посвідку на постійне місце проживання від 03.10.2013 НОМЕР_2, видану громадянину Росії ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), 1966 року народження.

Державною податковою інспекцією у Солом`янському районі м. Києва ОСОБА_1 видано картку платника податків від 26.05.2004 та присвоєно ідентифікацій номер НОМЕР_3 .

Згідно зі свідоцтвом про укладення шлюбу від 13.04.1996 НОМЕР_4 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , село Урус-Мартан, Урус-Мартанівського району, Чечено-Інгуської АРСР уклав 13.04.1996 шлюб зі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що в книзі реєстрації актів укладення шлюбу зроблено запис №159, після укладення шлюбу чоловікові присвоєно прізвище ОСОБА_1 , дружині - ОСОБА_4 . Реєстрацію шлюбу здійснено відділом актів громадянського стану Залізничного району міста Києва.

У довідці Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України від 02.2011 №53, виданої ОСОБА_1 , зазначено про його реєстрацію як власника в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Представником позивача також додано посвідку на постійне місце проживання від 14.06.2017 НОМЕР_6, яка видана ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , з 30.11.2011 по час формування довідки.

Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи від 31.08.2021 №68630933 за відомостями відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб печерської РДА ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин Російської Федерації, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , з 30.11.2011 по час формування довідки.

Також представником позивача додано тимчасову посвідку на проживання, видана 26.03.2011 (безстроково) ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місто Урус-Мартан, Росія, громадянин Росії, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

У довідці про реєстрацію місця проживання особи від 31.08.2021 №68630933 за відомостями відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб печерської РДА ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянин Російської Федерації, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , з 30.11.2011 по час формування довідки.

Судом установлено, що згідно з інформацією в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є: керівником Благодійної організації "Благодійний фонд "Благо" (ідентифікаційний код НОМЕР_7, місцезнаходження: АДРЕСА_3); є засновником Товариства з обмеженою відповідальністю "Крокі" (ідентифікаційний код 321119119, місцезнаходження: 07541, Київська область, місто Березань, вул. Войкова, будинок 44).

Згідно з постановою Служби безпеки України про заборону в`їзду в Україну від 20.02.2017, підписаної начальником УВБ Служби безнеки України О. Саппа 21.02.2017, затвердженої Головою Служби безпеки України О. Грицаком 24.02.2017, управління внутрішньої безпеки Служби безпеки України за наслідками розгляду матеріалів стосовно ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Російської Федерації, паспорт № НОМЕР_5 , постановлено заборонити вказаній особі в`їзд в Україну строком на п`ять років.

Вирішуючи спір, суд ураховує таке.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначено Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 №3773-VI (у редакції, чинній на час ухвалення відповідачем оскаржуваної постанови, Закон №3773-VI).

Відповідно до статті 13 Закону №3773-VI:

в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну; якщо така особа намагається здійснити в`їзд через контрольні пункти в`їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в`їзду-виїзду (частин перша);

за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України (частина друга);

рішення про заборону в`їзду в Україну приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону (частина третя).

За змістом наведеної норми Служба безпеки України наділена повноваженнями приймати рішення про заборону особі в`їзду в України у визначених цією нормою випадках.

Судом установлено, що постановою Служби безпеки України про заборону в`їзду в Україну від 20.02.2017, затвердженої Головою Служби безпеки України 24.02.2017, управління внутрішньої безпеки Служби безпеки України за наслідками розгляду матеріалів стосовно ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Російської Федерації, паспорт № НОМЕР_5 , постановлено заборонити вказаній особі в`їзд в Україну строком на 5 років.

Зі змісту постанови вбачається, що під час виконання завдань, визначених Законом України "Про контррозвідувальну діяльність" щодо припинення розвідувальних, терористичних та інших протиправних посягань спеціальних служб іноземних держав, а також організацій окремих груп та осіб на шкоду Україні в установленому законом порядку отримано дані про готування до вчинення громадянином Російської Федерації ОСОБА_1 діянь, які суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України. Оскільки приїзд в України цього іноземного громадянина може нести шкоду інтересам національної безпеки України, на підставі пункту 1 частини першої статті 13 Закону №3773-VI прийнято постанову про заборону йому в`їзду в Україну строком на п`ять років.

З урахуванням змісту оскаржуваної постанови суд констатує, що позивачу заборонено в`їзд в України відповідно до абзацу другого частини першої статті 13 Закону №3773-VI, за яким в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється в інтересах, зокрема, забезпечення національної безпеки України.

З огляду на наведене, суд погоджується з доводами представника відповідача про наявність у Служби безпеки України повноважень приймати рішення про заборону в`їзду особі в Україну в інтересах забезпечення національної безпеки України, оскільки наведена підстава та повноваження відповідача передбачені статтею 13 Закону №3773-VI.

З огляду на те, що на адвокатський запит відповідачем не повідомлено підстав для прийняття оскаржуваної постанови, судом в ухвалі від 19.04.2021 про відкриття провадження у справі та в ухвалі від 19.07.2021 про витребування доказів витребувано у відповідача копію доручення Служби безпеки України щодо заборони в`їзду в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 та всі матеріали, документи, які слугували підставою для прийняття оскаржуваних рішень. При цьому судом повідомлено Службу безпеки України про наявність в Окружному адміністративному суді міста Києва режимно-секретного органу, який діє на підставі Спеціального дозволу на провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею від 05.10.2020 №КВ2-2020-108, виданого Головним управлінням Служби безпеки України у місті Києві та Київській області та згідно з номенклатурою посад працівників Окружного адміністративного суду міста Києва, перебування на яких потребує оформлення допуску та надання доступу до державної таємниці, вимог "Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах в установах і організаціях", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 №939, суддям Окружного адміністративного суду міста Києва надано допуск та доступ до державної таємниці для розгляду судових справ, які містять інформацію, віднесену до державної таємниці.

З огляду на те, що відповідачем витребуваних доказів не надано, з урахуванням позиції представників сторін, які визнали за необхідне здійснити розгляду справи за наявними доказами, суд ухвалив здійснити судовий розгляд справи з урахуванням доказів, які містяться в матеріалах адміністративної справи.

Суд зауважує на відсутності підстав для застосування принципу офіційного з`ясування обставин справи відповідно до частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), оскільки сторонами не подавались клопотання про витребування доказів, суду невідомі обставини, за яких ухвалювалась оскаржувана постанова, відповідно невідомі докази, які суд міг би витребувати, застосувавши вказаний принцип.

До відзиву представником позивача додано видруки статей інтернет видань: російської служби BBC від 07.12.2017; ТСН від 24.11.2017; LіgaNet від 24.11.2017; Антикор без дати, за змістом яких ОСОБА_1 , колишня довірена особа ОСОБА_13 , став фігурантом справи про шахрайство в Росії й підозрюваним в зборі інформації в Україні, позивача було затримано Службою безпеки України та видворено з України, зазначено про те, що Служба безпеки України підозрювала ОСОБА_1 в зборі інформації щодо учасників АТО. На світлинах, які містяться у зазначених видруках, позивач знаходиться біля ОСОБА_13 .

Також представником відповідача додано Додаток 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28.04.2017 "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших та інших обмежувальних заходів (санкцій)", відповідно до кого ОСОБА_13 ( ОСОБА_13 ), народився ІНФОРМАЦІЯ_5 у с. Центарой, Чеченська Республіка, Російська Федерація, глава Чеченської Республіки в складі Російської Федерації застосовано санкції інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим Законом (зупинення фінансових операцій; заборона на встановлення ділових контактів) строком на один рік.

Представник позивача заперечив, що позивач з 2010 року був офіційним представником ОСОБА_13 в Україні, оскільки цю посаду позивач ніколи не обіймав і така посада не передбачена чинним законодавством України.

На думку суду, наведена інформація в засобах масової інформації не є достатньою для висновку, що станом на 20.02.2017 ОСОБА_1 вчиняв діяння, які б загрожували національній безпеці України, оскільки затримання позивача за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення (шахрайство), що не заперечувалось представником позивача, не є свідченням вчинення позивачем дій, які шкодять національній безпеці України. Водночас представник відповідача не зміг пояснити, яким чином інформація в засобах масової інформації датована листопадам 2017 року, могла бути використана під час ухвалення оскаржуваної постанови у лютому 2017 року.

Перебування позивача на території України з 2010 року до кінця 2017 року також не може бути достатнім для висновку про загрозу національній безпеці України. Доказів того, що позивач провадив діяльність як представник ОСОБА_13 , здійснював збір інформації щодо учасників АТО представником відповідача не надано, про існування таких суд не повідомлено, клопотань про їх витребування не заявлено. Оскільки у засобах масової інформації джерелом такої інформації зазначено службу безпеки України, відповідно до частини другої статті 77 КАС України саме відповідач зобов`язаний був надати такі докази.

Відповідно до пункту 2 "Інструкції про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства", затвердженої наказом Служби безпеки України від 01.06.2009 №344, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 20.08.2009 за №785/16801 (чинної на час прийняття оскаржуваної постанови) рішення про заборону в`їзду в Україну особі (рішення про заборону в`їзду) приймається в інтересах забезпечення безпеки України у разі, якщо є наявність достатньої інформації, отриманої в установленому законом порядку, про факт вчинення нею суспільно небезпечного діяння, незалежно від території його вчинення, яке суперечить інтересам забезпечення безпеки України, попередження, виявлення, припинення та розкриття якого віднесено до компетенції Служби безпеки України.

Як уже вказувалось судом, відповідачем не надано доказів, які б підтверджували наявність достатньої інформації про факт вчинення особою суспільно небезпечного діяння, незалежно від території його вчинення, яке суперечить інтересам забезпечення безпеки України.

Пунктом 3 цієї Інструкції встановлювалось, що в разі наявності підстав для прийняття рішення про заборону в`їзду функціональним підрозділом Центрального управління, регіональним органом готується довідка. У довідці зазначаються, зокрема, обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в`їзду (викладаються згідно з пунктом 2 цієї Інструкції із зазначенням фактів вчинення особою суспільно небезпечного діяння та посиланням на відповідну статтю Кримінального кодексу України) (підпункт 2); в чому саме полягають інтереси забезпечення безпеки України - захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян, забезпечення охорони державної таємниці (підпункт 3); пропонований строк заборони в`їзду в Україну особі (від шести місяців до п`яти років) (підпункт 4); відомості, що обґрунтовують обрання строку заборони в`їзду в Україну особі, зокрема: обставини і характер вчинення особою суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за інформаційними системами і оперативними обліками Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України та банку даних Національного центрального бюро Інтерполу в Україні; наявність родинних зв`язків в Україні (дружини або чоловіка, дітей, батьків, осіб, які перебувають під її опікою чи піклуванням); наявність майнових зобов`язань перед юридичними та фізичними особами в Україні (підпункт 5).

Відповідачем такої довідки не надано, відповідно неможливо дійти висновку про підстави ухвалення оскаржуваної постанови.

Згідно з пунктом 12 зазначеної Інструкції матеріали, пов`язані із забороною в`їзду в Україну особі, зберігаються у підрозділі органу, який виніс постанову, протягом року після закінчення строку заборони їй в`їзду в Україну.

Строк заборони згідно з оскаржуваною постановою не сплив, тому матеріали, пов`язані із забороною позивачу в`їзду в Україну, повинні зберігатись у відповідача.

Не зважаючи на те, що Служба безпеки України за статтею 1 Закону України "Про Службу безпеки України" від 06.07.2005 №2747-IV як державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України, наділений широкими дискреційними повноваженнями ухвалювати рішення про заборону в`їзду особам, які загрожують національній безпеці України, таке рішення має відповідати засадам, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, зокрема, таке рішення має бути прийнятим з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано (пункт 2), воно має бути обґрунтованим, прийнятим з урахуванням усіх обставин (пункт 3), рішення повинно бути пропорційним, зокрема прийнятим з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8).

За відсутності доказів, які б свідчили про вчинення позивачем дій, внаслідок яких є обґрунтовані припущення вважати, що такі дії можуть нести загрозу національній безпеці України суд доходить висновку про необґрунтованість оскаржуваної постанови щодо заборони позивачу в`їзду в Україну протягом п`яти років.

Представник позивача вказував на те, що у позивача в місті Києві є житло, де він зареєстрований, в якому також проживає його сім`я, позивач є керівником та засновником Благодійної організації "Благодійний фонд "Благо" (ідентифікаційний код НОМЕР_7) Товариства з обмеженою відповідальністю "Крокі" (ідентифікаційний код 321119119), на підтвердження чого додано свідоцтво про укладення шлюбу від 13.04.1996 НОМЕР_4 , довідку Управління житловими будинками Управління правами Верховної Ради України від 02.2011 №53 щодо реєстрації позивача за адресою: АДРЕСА_2 , довідки про реєстрацію місця проживання від 31.08.2021 №68630933 та від 31.08.2021 №68631193 про реєстрацію, за твердженням представника позивача синів, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за цією ж адресою, інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Заборона в`їзду позивачу на території України, де проживає його сім`я, на думку суду, є втручання в сімейне життя позивача. За відсутності доказів, які б підтверджували правові підстави такого втручання, суд доходить висновку про невиправданість такого втручання.

Оскільки оскаржувана постанова не містить мотивів, які б ураховували наявність у позивача сім`ї на території України, житла, наявність у нього обов`язків щодо керівництва благодійною організацію, чи управління товариством як засновником, суд не може дійти висновку про те, що постанова про заборону в`їзду позивачу в Україну протягом п`яти років є пропорційною. Тобто, що постанова прийнята з урахуванням тієї небезпеки, яку, за твердження відповідача, становить позивач для України та наслідків, яких могла завдати правам позивача така заборона.

Відсутність доказів також унеможливлює встановлення судом дотримання відповідачем інших критеріїв, зокрема, що оскаржувана постанова ухвалена з метою забезпечення національної безпеки держави, неупереджено, розсудливо.

З огляду на зазначені висновки, встановлені обставини, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині визнання протиправною та скасування постанови Служби безпеки України від 20.02.2017 "Про заборону в`їзду в Україну", затвердженої Головою Служби безпеки України 24.02.2017, якою громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборонено в`їзд в Україну строком на п`ять років.

Суд відхиляє довід представника позивача про втручання відпововідача у права позивача, гарантовані статтею 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, за якою кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. На думку суду, оскаржуваною постановою не заборонялось позивачу свобода пересування чи свобода вибору місця проживання на території України, спірні відносини стосується заборони позивачу громадянину Російської Федерації на в`їзд в Україну.

Разом з тим, суд вважає, що застосовною у спірних відносинах з урахуванням підстав позову та наданих представником позивача доказів є стаття 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, якою передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

У даному випадку суд вважає, що заборона позивачу в`їжджати на Україну протягом п`яти років є втручання в права позивача на повагу до його сімейного життя.

Відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

За змістом наведеної норми, втручання може бути визнане виправданим, якщо воно здійснено згідно з законом, є необхідним у демократичному суспільстві та чи таке втручання переслідувало легітимну мету.

Судом уже вказувалось, що заборона в`їзду в Україну особі, яка загрожує національній безпеці держави встановлено статтею 13 Закону №3773-VI. Однак зміст наведеної норми, частина друга статті 2 КАС України, "Інструкція про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства", затверджена наказом Служби безпеки України від 01.06.2009 №344 вимагає від суб`єкта владних повноважень прийняття обґрунтованого рішення про заборону в`їзду в України, за наявності достатньої інформації про факт вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке суперечить інтересам забезпечення безпеки України.

Такої інформації відповідачем не надано, оскаржувана постанова також не містить такої інформації, відсутнє в ній і зазначення які саме суспільно небезпечні діяння вчинив позивач. Отже, оскаржувана постанова прийнята з порушення вказаних норм, тобто "не відповідно до закону" в розумінні практики Європейського суду з прав людини. Якщо розглядати питання про те, чи втручання у права позивача було необхідним у демократичному суспільстві, то суд зазначає, що ненадання відповідачем доказів дає підстави для висновку, що відповідачем не доведено потреби у втручанні в права позивача. Відтак втручання у право позивача на повагу до сімейного життя шляхом заборони йому в`їзду в Україну, де проживає його сім`я, є невиправданим.

Позивачем заявлено вимогу про визнання протиправним та скасування доручення Служби безпеки України щодо заборони в`їзду в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 терміном на п`ять років.

На думку суду, така вимога задоволенню не підлягає, оскільки саме на підставі цього рішення суду у відповідача виникне обов`язок повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби про відсутність підстав для заборони позивачу в`їзду згідно з постановою Служби безпеки України від 20.02.2017, затвердженою Головою Служби безпеки України 24.02.2017, що є належним способом виконання рішення суду в розглядуваній адміністративній справі. Крім того, суд вважає, що скасування постанови про заборону в`їзду в Україну є належним та достатнім способом захисту прав, інтересів позивача, позаяк виконання відповідачем цього рішення дозволить позивачу в`їхати в України за відсутності інших перешкод чи рішень.

Щодо строків звернення до адміністративного суду з позовом, то як убачається зі змісту позовної заяви позивач дізнався про оскаржувану постанову в грудні 2020 року зі слів членів сім`ї після повідомлення їм про намір повернутися в Україну. Представник відповідача не надав доказів того, що позивача було ознайомлено з оскаржуваною постановою чи така постанова надсилалась позивачу. У паспорті ОСОБА_1 від 28.01.2012 51 №5403751 громадянина Російської Федерації відсутні відмітка про відмову позивачу у в`їзді в Україну після 24.02.2017. З огляду на такі обставини, суд доходить висновку про дотримання позивачем шестимісячного строку звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження постанови, встановленого частиною другою статті 122 КАС України.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Представником позивача сплачено судовий збір у розмірі 1816,00 грн. (квитанція від 14.04.2021 №0.0.2087524766.1).

Оскільки позов задоволено частково, сторонами не надано інших доказів понесення судових витрат, на користь позивача підлягають присудженню судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача

Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Служби безпеки України від 20 лютого 2017 року "Про заборону в`їзду в Україну", затверджену Головою Служби безпеки України 24 лютого 2017 року, якою громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_6 , заборонено в`їзд в Україну строком на п`ять років.

У задоволені решти позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Служби безпеки України.

Позивач - громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , місце реєстрації в Україні: АДРЕСА_2 ).

Відповідач - Служба безпеки України (ідентифікаційний код 00034074, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вулиця Володимирська, будинок 33).

Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12 жовтня 2021 року.

Суддя В.А. Донець