Рішення № 100313879, 12.10.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2021 року м. Київ № 640/33530/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Апарату Верховної Ради України (далі - відповідач), у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 02 січня 2002 року по 29 серпня 2019 року;

- стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 198 900,91 грн.;

- зобов`язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки з 14.05.2002 року по день фактичного розрахунку, з 25.02.2006 року по день фактичного розрахунку, з 23.11.2007 року по день фактичного розрахунку, з 11.03.2010 року по день фактичного розрахунку, з 27.11.2014 року по день фактичного розрахунку, з 29.08.2019 року по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в порушення вимог законодавства при звільненні з посад помічника-консультанта народного депутата 15.05.2020, 25.05.2006, 23.11.2007, 11.03.2010, 27.11.2014 та 29.08.2019 їй не виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку. Доводи відповідача про відсутність бюджетних призначень на оплату праці помічників-консультантів, на думку позивача, не може бути підставою для невиконання вимог закону. У зв`язку з невиплатою позивачу у день звільнення в повному розмірі грошової компенсації за невикористану відпустку з відповідача також належить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.02.2021 відкрито спрощене провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Відповідач у письмових запереченнях та у відзиві на збільшений позов зазначив про незгоду із заявленими позовними вимогами мотивуючи тим, що Апарат ВРУ не має законних підстав для нарахування та виплати позивачеві будь-яких коштів поза межами фонду оплати праці помічників-консультантів народних депутатів України, оскільки повну відповідальність за здійснення розподілу фонду оплати праці своїх помічників-консультантів несуть народні депутати України.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 137 від 22 січня 2002 року ОСОБА_1 зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України Біловола О.М. на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України "Про державну службу" на підставі подання народного депутата України Біловол О.М. від 22.01.2002 року та заяви ОСОБА_1 від 02.01.2002 року.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 856 від 07 травня 2002 року помічників-консультантів народних депутатів України, повноваження яких припинено, увільнено із займаних посад 14 травня 2002 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору (пункт 2 статті 36 КЗпП України та п. п 1.1 статті 4.5 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР).

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 1144 від 30 травня 2002 року ОСОБА_1 зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України Біловола О.М.. на час його депутатських повноважень на підставі подання народного депутата України Біловола О.М. від 15 травня 2002 року та заяви ОСОБА_1 від 15 травня 2002 року.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 1340 від 19 травня 2006 року (витяг) помічників-консультантів народних депутатів України, повноваження яких припинено, увільнено із займаних посад 25 травня 2006 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору (пункт 2 статті 36 КЗпП України та п. п 1.2 статті 4.5 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР).

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 1731 від 07 червня 2006 року ОСОБА_1 зараховано з 26 травня 2006 року на посаду помічника-консультанта народного депутата України Келестина В.В. на час його депутатських повноважень на підставі подання народного депутата України Келестина В.В. від 25 травня 2006 року та заяви ОСОБА_1 від 26 травня 2006 року.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 7050 від 22 листопада 2007 року ОСОБА_1 помічника-консультанта народного депутата України Келестина В.В., повноваження якого припинено, звільнено із займаної посади 23 листопада 2007 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору (пункт 2 статті 36 КЗпП України та п.2 ч.1 статті 4.5. Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР).

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 864 від 26 січня 2008 року ОСОБА_1 зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України Толстоухова А.В. на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України "Про державну службу" із залишенням раніше присвоєного 7 рангу державного службовця на підставі подання народного депутата України Толстоухова А.В. від 19 грудня 2007 року та заяви ОСОБА_1 від 19 грудня 2007 року.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 1115 від 18 березня 2010 року ОСОБА_1 помічника-консультанта народного депутата України Толстоухова А.В., повноваження якого достроково припинено, звільнити з посади 11 березня 2010 року (пункт 2 статті 36 КЗпП України). Підстава Постанова Верховної Ради України від 11 березня 2010 року № 1984- VI та пункт 2 частини 1 статті 4.5 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР).

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 6212 від 26 грудня 2012 року ОСОБА_1 зараховано з 13 грудня 2012 року на посаду помічника-консультанта народного депутата України Біловола О.М.. на час його депутатських повноважень без поширення дії Закону України "Про державну службу", встановлено заробітну плату в сумі 20 000 грн., на підставі подання народного депутата України Біловола О.М. від 19 грудня 2012 року та заяви ОСОБА_1 від 19 грудня 2002 року.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 7212 від 26 листопада 2014 року (витяг) ОСОБА_1 звільнено із займаної посади 27 листопада 2014 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору (пункт 2 статті 36 КЗпП України).

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 8586 від 22 грудня 2014 року ОСОБА_1 зараховано з 01 грудня 2014 року на посаду помічника-консультанта народного депутата України Біловола О.М. на час його депутатських повноважень без поширення дії Закону України "Про державну службу", встановлено заробітну плату в сумі 12 218 грн., на підставі подання народного депутата України Біловола О.М. від 17 грудня 2014 року та заяви ОСОБА_1 від 01 грудня 2014 року.

Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 1305-к від 27 серпня 2019 року (витяг) помічників-консультантів народних депутатів України восьмого скликання Верховної Ради України, повноваження яких достроково припинено, звільнено із займаних посад 29 серпня 2019 року у зв`язку із закінченням строкового трудового договору (пункт 2 статті 36 КЗпП України).

Після звільнення 05.11.2020 ОСОБА_1 звернулась до відповідача з заявою про надання інформації щодо кількості днів невикористаної нею відпустки, а також довідки щодо розміру її заробітної плати.

Відповідно до наданої Довідки Апарату Верховної Ради України № 20-26/1541 від 17.11.2020 ОСОБА_1 працювала на посаді помічника-консультанта народних депутатів України з наступною кількістю календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки:

- з 02 січня 2002 року по 15 травня 2002 року - 11 календарних днів;

- з 15 травня 2002 року по 25 травня 2006 року - 51 календарних днів;

- з 26 травня 2006 року по 23 листопада 2007 року - 15 календарних днів;

- з 19 грудня 2007 року по 11 березня 2010 року - 67 календарних днів;

- з 13 грудня 2012 року по 27 листопада 2014 року - 59 календарних днів;

- з 01 грудня 2014 року по 29 серпня 2019 року - 142,5 календарних днів.

Також у зазначеній довідці № 20-26/1541 від 17.11.2020 відповідач повідомив позивача, що відповідно до статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» та статті 4.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР із наступними змінами, народний депутат самостійно у межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, здійснює розподіл місячного фонду оплати праці, надає матеріальну допомогу та компенсацію за невикористану відпустку.

Таким чином, як вказує позивач, Апарат Верховної Ради України відмовив йому у виплаті грошової компенсації за невикористану відпустку.

Не погоджуючись з такою відмовою позивач звернувся з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.

Згідно з частиною третьою статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.

Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.

Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.

Відповідно до статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" затверджено Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затверджене постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року №379/95-ВР (далі по тексту - Положення).

Згідно з частиною сьомою статті 1.1 Положення помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Відповідно до частини другої статті 2.2 Положення на помічників-консультантів народного депутата України, які прикріплені для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, поширюється дія розділів III, VI та VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Апарату Верховної Ради України.

Згідно із статтями 3.1, 3.2 Положення персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.

Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Відповідно до статті 4.1 Положення, розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.

У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

За правилами частини першої та третьої статті 4.4 Положення, помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.

Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлені Законом України "Про відпустки".

Щодо застосування до спірних правовідносин норм Кодексу законів про працю України та Закону України "Про відпустки" суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у тих випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Таким чином, до правовідносини у сфері проходження патронатної служби і, які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України підлягають застосуванню відповідні норми Кодексу законів про працю України та Закону України "Про відпустки".

Згідно з частиною третьою статті 2 Закону України "Про відпустки" право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Відповідно до частини першої, четвертої статті 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Аналогічні положення містить також частина перша, четверта статті 83 Кодексу законів про працю України.

Статтею 3 Закону України "Про відпустки" передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що підставою для виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення з посади.

При цьому, суд звертає увагу на те, що виплата роботодавцем працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій, закріпленою на законодавчому рівні нормами Закону України "Про відпустки" та Кодексу законів про працю України та не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці.

Згідно з пунктом першим розділу І Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року №769 (далі по тексту - Положення №769) Апарат Верховної Ради України є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.

Підпунктами першим та другим пункту 10 Положення №769 передбачено, що Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Як вже було встановлено вище, ОСОБА_1 була зарахована на посади помічника-консультанта народного депутата та звільнена з вказаних посад розпорядженнями керівника Апарату Верховної Ради України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач перебував у трудових відносинах саме з Апаратом Верховної Ради України, а не з народними депутатами України Верховної Ради України.

Отже, виплата грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України відноситься до видатків Апарату Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 березня 2019 року у справі №757/9144/16-ц.

За таких обставин, посилання відповідача на те, що роботодавцем по відношенню до помічника-консультанта народного депутата України є народний депутат України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України є необґрунтованими.

Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність фонду оплати праці та бюджетних призначень на здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, оскільки відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для не нарахування та невиплати компенсації за невикористану щорічну відпустку.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зауважив, що межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути залежною від бюджетних асигнувань та від наявності фонду оплати праці.

Таким чином, обмежене фінансування не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на отримання виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що невикористані позивачем дні щорічної основної відпустки підлягають компенсації.

Як вбачається зі змісту довідки Апарату Верховної Ради України № 20-26/1541 від 17.11.2020, а також як зазначено відповідачем у відзиві, компенсацію не виплачено позивачу, у зв`язку з відсутністю на момент звільнення економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України.

Суд звертає увагу на те, що нормами Закону України "Про статус народного депутата України" визначено право народного депутата визначати порядок виплат і розмір заробітної плати помічників-консультантів, однак, не передбачено права обмежувати у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв`язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу при звільненні грошової компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки є протиправною.

Порядок обчислення щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Згідно з пунктом 7 Порядку №100, нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Як встановлено судом:

1) згідно довідки Управління справами Апарату Верховної Ради України по зарплаті № 9-1-15/584 від 02 грудня 2020 року заробітна плата позивача за період січня 2002 - квітня 2002 року складає 4 256,41 грн.

Кількість робочих днів за період з 02.01.2002 по 15.05.2002 становить 90.

Таким чином, компенсація за невикористані 11 днів додаткової відпустки за період з 02.01.2002 по 15.05.2002 становить 520,22 грн. (4 256,41 грн. / 90 днів * 11 днів).

2) згідно довідки Управління справами Апарату Верховної Ради України по зарплаті № 9-1-15/583 від 02 грудня 2020 року заробітна плата позивача за період травня 2005 - квітня 2006 року складає 17 272,66 грн.

Кількість робочих днів за період з 24.05.2005 по 25.05.2006 становить 253.

Таким чином, компенсація за невикористані 51 днів додаткової відпустки за період з 15.05.2002 по 25.05.2006 становить 3 481,84 грн. (17272,66 грн. / 253 днів * 51 день).

3) згідно довідки Управління справами Апарату Верховної Ради України по зарплаті № 9-1-15/582 від 02 грудня 2020 року заробітна плата позивача за період листопада 2006 - жовтня 2007 року складає 17 580,80 грн.

Кількість робочих днів за період з 24.11.2007 по 23.11.2007 становить 251.

Таким чином, компенсація за невикористані 15 днів додаткової відпустки за період з 26.05.2006 по 23.11.2007 становить 1 050,64 грн. (17 580,80 грн. / 251 днів * 15 днів).

4) згідно довідки Управління справами Апарату Верховної Ради України по зарплаті № 9-1-15/581 від 02 грудня 2020 року заробітна плата позивача за період березня 2009 - лютого 2010 року складає 27 756,00 грн.

Кількість робочих днів за період з 10.03.2009 по 11.03.2010 становить 253.

Таким чином, компенсація за невикористані 67 днів додаткової відпустки за період з 19.12.2007 по 11.03.2010 становить 7 350,40 грн. (27 756,00 грн. / 253 днів * 67 днів).

5) згідно довідки Управління справами Апарату Верховної Ради України по зарплаті № 9-1-15/566 від 25 листопада 2020 року заробітна плата позивача за період листопада 2013 - жовтня 2014 року складає 203 976,00 грн.

Кількість робочих днів за період з 26.11.2013 по 27.11.2014 становить 253.

Таким чином, компенсація за невикористані 59 днів додаткової відпустки за період з 13.12.2002 по 27.11.2014 становить 47 567,53 грн. (203 976,00 грн. / 253 днів * 59 днів).

6) згідно довідки Управління справами Апарату Верховної Ради України по зарплаті № 9-1-15/567 від 25 листопада 2020 року заробітна плата позивача за період серпня 2018 - липня 2019 року складає 241 873,00 грн.

Кількість робочих днів за період з 28.08.2018 по 29.08.2019 становить 251.

Таким чином, компенсація за невикористані 142,5 днів додаткової відпустки за період з 01.12.2014 по 29.08.2019 становить 137 318,34 грн. (241 873,00 грн. / 251 днів * 142,5 днів).

Отже, загальний розмір компенсації за невикористані ОСОБА_1 щорічні відпустки становить 197 288,97 грн. (520,22 грн. + 3 481,84 грн. + 1 050,64 грн. + 7 350,40 грн. + 47 567,53 грн. + 137 318,34 грн.)

Враховуючи викладене, розмір компенсації за невикористані дні щорічних відпусток, що підлягає стягненню з відповідача становить 197 288,97 грн.

Суд вважає за необхідне зазначити, що визначення конкретної суми компенсаційної виплати у даному випадку не відноситься до дискреційних повноважень відповідача, оскільки Порядком №100 закріплено чітку формулу обчислення суми компенсації за невикористані дні відпустки.

Правову позицію аналогічного змісту викладено Верховним Судом в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №826/8319/16, а також вказаний спосіб захисту порушеного права позивача узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною в постанові від 27 березня 2019 року у справі №757/9144/16-ц.

В частині позовних вимог щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, суд зазначає таке.

Оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці помічників-консультантів народного депутата України не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, тому суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексів законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення.

Частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, від 26.022020 року у справі №821/1083/17, постановах Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №400/2884/18, від 16.07.2020 у справі №812/1259/17, від 16.07.2020 у справі №825/1540/17, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 13.08.2020 у справі №808/610/18.

Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 вказав, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність. Закріплені у статтях 116, 117 цього Кодексу норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Також Верховний Суд акцентував увагу на тому, що відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Синтаксичний розбір текстуального змісту частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Разом з тим, виходячи з приписів наведеної правової норми вбачається, що у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною першою статті 94 Кодексу законів про працю України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Положеннями статті 2 Закону України "Про оплату праці" зокрема передбачено, що основною заробітною платою є винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

З аналізу наведеної правової норми вбачається, що компенсація за невикористану щорічну основну відпустку відноситься до складової додаткової заробітної плати, виплату якої власник або уповноважений ним орган повинен здійснити в день звільнення працівника.

Як встановлено судом вище, позивачеві у день звільнення підлягала компенсація за невикористані щорічні відпустки, яка не виплачена у зв`язку з відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів.

Таким чином, враховуючи невиплату відповідачем позивачу компенсації за невикористану відпустку в день його звільнення за наявності законних підстав для здійснення такої виплати, та, як наслідок, не проведення повного розрахунку під час звільнення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягають задоволенню, у розмірі, пропорційному сумі невиплачених належних позивачу коштів.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеному в постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В свою чергу, відповідачем не спростовано доводів позивача щодо первинного придбання ним житла та не надано суду жодних належних і допустимих у розумінні статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України доказів, які б підтверджували відсутність у позивача права на пільгу у вигляді звільнення від сплати вказаного збору у зв`язку з придбанням житла вперше.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору за подання даного позову, останній з відповідача не стягується.

Керуючись статтями 2, 5-11, 14, 72-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 02 січня 2002 року по 29 серпня 2019 року.

3. Зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 02 січня 2002 року по 29 серпня 2019 року у розмірі 197 288,97 грн. (сто дев`яносто сім тисяч двісті вісімдесят вісім гривень дев`яносто сім копійок).

4. Зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки з 14.05.2002 року по день фактичного розрахунку, з 25.02.2006 року по день фактичного розрахунку, з 23.11.2007 року по день фактичного розрахунку, з 11.03.2010 року по день фактичного розрахунку, з 27.11.2014 року по день фактичного розрахунку, з 29.08.2019 року по день фактичного розрахунку.

5. В іншій частині позову відмовити.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Апарат Верховної Ради України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5; ідентифікаційний код 20064120).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя Т.П. Балась