Рішення № 100313871, 13.10.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2021 року м. Київ № 640/1357/20

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Огурцов О.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Апарату Верховної Ради України

про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді,

стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Апарату Верховної Ради України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5, код ЄДРПОУ 20064120), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України від 19.12.2019 № 3557-п «Про звільнення ОСОБА_1 з посади головного консультанта»

- поновити ОСОБА_1 на посаді головного консультанта Секретаріату Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики в Апараті Верховної Ради України,

- стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу,

- стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що оскаржуване розпорядження про її звільнення не відповідає законодавчим підставам припинення державної служби, вважає своє звільнення незаконним, в зв`язку і порушенням встановлених трудовим законодавством гарантій для працівників та порушенням порядку звільнення.

Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що позивача було звільнено із дотриманням порядку, встановленого трудовим законодавством та відповідно до вимог Закону України "Про державну службу", а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Позивачем було подано відповідь на відзив, в якій заперечує проти викладених відповідачами доводів та наполягає на задоволенні позовних вимог.

Під час судового розгляду справи судом встановлено наступне.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України «Про призначення ОСОБА_1 на посаду головного консультанта секретаріату» від 11.05.2011 № 2510 позивача було призначено з 05.05.2011 на посаду головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики.

Розпорядженням Голови Верховної Ради України «Про призначення ОСОБА_1 » від 07.05.2013 № 1072 позивача було призначено з 01.04.2013 на посаду головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики.

На підставі розпорядження Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 19.09.2019 № 2270-к, у зв`язку із утворенням комітетів Верховної Ради України дев`ятого скликання відповідно до постанови Верховної Ради України «Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради дев`ятого скликання» від 29.08.2019 № 19-ІХ, утворено секретаріат Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики на базі секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань фінансової політики і банківської діяльності та секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики.

ОСОБА_1 23.09.2019 була попереджена про звільнення з посади.

02.12.2019 року відповідач запропонував позивачу вакантні посади в Апараті Верховної Ради України - посаду головного консультанта Секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики та посаду головного консультанта Секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань енергетики та житлово-комунальних послуг.

03.12.2019 ОСОБА_1 від запропонованих вакантних посад відмовилась.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України «Про звільнення ОСОБА_1 з посади головного консультанта» від 19.12.2019 № 3557-к за пунктом 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 статті 40, статті 44 Кодексу законів про працю України у зв`язку з реорганізацією секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики на підставі розпорядження Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України - керуючого справами «Про затвердження структури та штатної чисельності секретаріатів комітетів Верховної Ради України дев`ятого скликання» від 19.09.2019 № 2270-к.

Позивач, вважаючи що з моменту поновлення на посаді по день звільнення їй має виплачуватись грошове забезпечення (заробітна плата), звернулась з цим позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про те, що права та інтереси, за захистом яких позивач звернувся до суду, не були порушені з огляду на наступне.

Згідно частини першої та другої статті 1 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII державна служба - це публічна служба, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань та функцій держави. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримання принципів державної служби.

В пунктах 3, 7 статті 2 цього Закону наведені терміни, які вживаються в такому значенні, зокрема: керівник державної служби в державному органі (далі- керівник державної служби) - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов`язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі; суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноважень від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 17 Закону України "Про державну службу" повноваження керівника державної служби здійснюють у державних органах, посади керівників яких належать до посад державної служби - керівник відповідного органу.

Керівник державної служби призначає громадян України, які пройшли конкурсний відбір, на посади державної служби категорії "Б" і "В", звільняє з таких посад, відповідно до цього Закону (пункт 4 частини 2 статті 17 зазначеного Закону).

Пунктом 3 частини другої статті 31 Закону України "Про державну службу" встановлено, що прийняття рішення про призначення на інші посади державної служби категорій "Б" і "В" здійснюється керівником державної служби, якщо інше не передбачено законом..

Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України «Про затвердження структури та штатної чисельності секретаріатів комітетів Верховної Ради України дев`ятого скликання» від 19.09.2019 №2270-к, відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України дев`ятого скликання» від 29.08.2019 № 19-ІХ було затверджено структуру секретаріатів, зокрема, утворено Комітет Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби є, зокрема, реорганізація державного органу.

Стаття 40 Кодексу Законів про працю України передбачає розірвання власником або уповноваженим ним органом трудового договору, укладеного на невизначений строк у випадку змін в організації виробництва і праці

Так, 23.09.2019 позивач була попереджена про звільнення з посади, відповідно до частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» та пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України через два місяці від дня цього попередження.

Про ознайомлення позивача із даним попередженням свідчить її особистий підпис під ним.

Частиною другою статті 40 Кодексу законів про працю України встановлено, що звільнення з підстав змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Тобто на роботодавця покладався обов`язок вчинити дії для працевлаштування працівника за його згодою на рівнозначну посаду або в разі відсутності такої на іншу посаду державної служби. Крім того, звільнення за наведених підстав допускалося в разі скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації державного органу, реорганізації державного органу.

Згідно зі статтею 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці (частина перша); при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (частина друга); одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (частина третя).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 25.01.2019 року справі №826/3806/17, від 19.03.2020 року по справі №804/1542/16, від 18.06.2020 справа №826/25065/15, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі наявні вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював, оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися в установі протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

На виконання вказаних вимог закону, позивачу було запропоновано іншу роботу в Апараті Верховної Ради України, а саме - вакантні посади головного консультанта секретаріату Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики; головного консультанта секретаріату Комітету з питань енергетики та житлово-комунальних послуг.

Тобто, позивач перебувала на посаді головного консультанта Секретаріату Комітету з питань податкової та митної політики, тоді як при звільненні їй була запропонована посада головного консультанта Секретаріату Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики.

Суд зауважує, що аналіз законодавства про працю, зокрема, стосовно державного службовця, ніяких переваг на працевлаштування, переведення на іншу роботу в разі їх звільнення за пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України не встановлює, оскільки переважне право на залишення на роботі не тотожне переважному праву на працевлаштування на нову посаду.

Отже, у даному випадку, мова йде не про скорочення кількісної чисельності працівників та про переважне право щодо зайняття посади на підставі статті 42 Кодексу законів про працю України, а про працевлаштування на нову посаду. Переваги при працевлаштуванні, надані положеннями даної статті, відсутні.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем дотримано порядок про попередження позивача про звільнення, оскільки позивачу було запропоновано рівнозначну посаду, яку вона обіймала до звільнення, а саме: позивач до звільнення займала посаду головного спеціаліста секретаріату комітету, тоді як під час попередження про звільнення позивачу запропонована та ж сама посада, але в реорганізованому секретаріаті Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики.

Суд звертає увагу, що позивач була звільнена лише після того, як відмовилась від посад, які були їй запропоновані відповідачем.

Судом не приймається до уваги судова практика, яка наведена позивачем, зокрема у схожих адміністративних справах № 640/1337/20, № 640/1311/20, № 640/1302/20, оскільки, хоча предметом розгляду зазначених справ також є протиправне звільнення державних службовців Апарату Верховної Ради України, а саме Секретаріату Комітету з питань податкової та митної політики.

Водночас, обставини у зазначених справах відрізняються від тих, які розглядаються у межах цієї справи. Зокрема, в адміністративній справі № 640/1337/20 позивача було звільнено навіть за умови погодження ним переведення на вакантну рівнозначну посаду, в адміністративних справах № 640/1311/20 та № 640/1302/20 позивачам була запропонована посада нижчої категорії. У справі, що розглядається, позивачу було запропоновано рівнозначну посаду тій, на якій перебувала позивач до звільнення, а отже рішення відповідача про звільнення позивача прийнято правомірно.

Щодо позовних вимог стосовно стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, суд зазначає, що такі вимоги є похідними від позовних вимог щодо поновлення позивача на посаді.

Враховуючи те, що за результатами розгляду справи судом встановлено відсутність вини протиправних дій відповідача щодо звільнення позивача, вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 241, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Апарату Верховної Ради України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5, код ЄДРПОУ 20064120) про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - відмовити повністю.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.П. Огурцов