Рішення № 100312768, 11.10.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

11.10.2021 р. справа №520/14631/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., за участі секретаря - Стрєлка О.В., позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - Репетун К.О., представника Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Міністерства соціальної політики України - не прибув, представника Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації - Подобайло Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

ОСОБА_1 до Комісія зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Міністерства соціальної політики України Департамент соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації проскасування правового акту індивідуальної дії, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом – заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства (з урахуванням заяви про зменшення позову) заявив вимогу про скасування рішення Міністерства соціальної політики України в особі Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у формі протоколу №2 від 27.05.2021р.

Аргументуючи цю вимогу зазначив, що брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час виконання військового обов`язку у ході спеціальних військових зборів. Наполягав на протиправності вчиненого управлінського волевиявлення, за наслідками якого відбулось позбавлення правового статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідач, Міністерство соціальної політики України в особі Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (далі за текстом – владний суб`єкт, адміністративний орган, Комісія), із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що у 1988р. заявник виконував роботи у зоні відчуження 28 днів.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , у 1988 році проходив службу в органах внутрішніх справ Української РСР, згідно із текстом довідки Управління державної охорони ГУМВСУ в Київській області від 09.09.2006р. №548 у вигляді маршрутного листа у 1988 році заявник протягом періоду 06.07.1988р.-31.08.1988р. у якості відрядженого співробітника органів внутрішніх справ Української РСР виконував службові завдання по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у межах 30-ти кілометрової зони (зони відчуження), а саме: у період 06.07.1988р.-18.07.1988р. (13 днів) та у період 01.08.1988р.-15.08.1988р. (15 днів) у м. Чорнобиль, у період 19.07.1988р.-31.07.1988р. (13 днів), у період 16.08.1988р.-20.08.1988р. (5 днів) та у період 29.08.1988р.-31.08.1988р. (3 дні) у ОСОБА_2

08.05.2008р. Харківською ОДА заявнику було видано посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС серії НОМЕР_1 категорії 1.

Рішенням Комісії у формі протоколу №2 від 27.05.2021р. заявника було позбавлено правового статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у зв`язку із непідтердженням факту виконання робіт у зоні відчуження протягом 30 календарних днів у 1988 році.

Жодних юридичних чи фактичних мотивів вчинення адміністративним органом владного управлінського волевиявлення текст названого рішення не містить.

Не погодившись із відповідністю закону вчиненого адміністративним органом волевиявлення, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист.

Відносини з приводу соціального захисту громадян, котрі брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС) унормовані, зокрема, приписами Закону України від 28.02.1991р. №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

У розумінні ч.1 ст.10 Закону України від 28.02.1991р. №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, визначеними законом умовами для набуття статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є одночасне поєднання декількох факторів, а саме: 1) участь громадянина у роботах з приводу усунення аварії на Чорнобильській АЕС або з приводу усунення наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) виконання робіт у зоні відчуження; 3) тривалість робіт у 1988-1990 роках повинна перевищувати показник у 30 календарних днів.

Згідно з ст.2 Закону України від 27.02.1991р. №791а-XII "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" залежно від ландшафтних та геохімічних особливостей ґрунтів, величини перевищення природного доаварійного рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому середовищі, пов`язаних з ними ступенів можливого негативного впливу на здоров`я населення, вимог щодо здійснення радіаційного захисту населення та інших спеціальних заходів, з урахуванням загальних виробничих та соціально-побутових відносин територія, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, поділяється на зони.

Такими зонами є:

1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;

2) зона безумовного (обов`язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/кв. км та вище, або стронцію від 3,0 Кі/кв. км та вище, або плутонію від 0,1 Кі/кв. км та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;

3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення грунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/кв. км, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/кв. км, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/кв. км, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.

У силу застереження ст.12 Закону України від 27.02.1991р. №791а-XII "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зонах відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення забороняється, зокрема, постійне проживання населення.

Аналогічне за змістом обмеження сформульовано законодавцем і у приписах ст.3 Закону України від 28.02.1991р. №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", де указано, що в`їзд у зони відчуження і безумовного (обов`язкового) відселення для постійного проживання забороняється. Проживання населення у цих зонах дозволяється лише до завершення відселення. Порядок в`їзду для постійного проживання в зону гарантованого добровільного відселення визначається рішенням Кабінету Міністрів України.

Згідно з довідкою Управління державної охорони ГУМВСУ в Київській області від 09.09.2006р. №548 заявник протягом 28 календарних днів ніс службу безпосередньо у м. Чорнобиль.

Ця обставина учасниками спору не заперечується, не спростовується, під сумнів не ставиться.

Стосовно несення заявником служби на території під найменуванням "Зелений мис" протягом періоду 06.07.1988р.-31.08.1988р. суд відзначає, що ані на карті Київської області Української РСР, ані на карті Київської області Держави Україна такого населеного пункту не значиться.

Згідно з відомостями інтернет–ресурсу "Вікіпедія" найменування території "Зелений Мис" може використовуватись в аспекті позначення населеного пункту – с. Страхолісся.

Однак, жодних об`єктивних даних про просторове співвідношення території "Зелений Мис" із межами с. Страхолісся судом у ході розгляду справи не виявлено.

Суд відзначає, що у розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

У ході розгляду даної справи судом вичерпно реалізовані усі діючі юридичні механізми з`ясування об`єктивної істини, але існування джерел достовірного встановлення просторового розміщення території "Зелений Мис" не виявлено.

До того ж суд зважає, що матеріалами справи не виключено ймовірності того, що у межах справи охорони публічного/громадського порядку органами внутрішніх справ Української РСР у 1988 році найменування "Зелений Мис" використовувалось не у значенні населеного пункту або місця компактного проживання людей, а у якості мобільного пункту несення служби атестованим складом органів внутрішніх справ Української РСР.

Саме на слушність такої кваліфікації обставини фактичної дійсності у межах даного спору показує зміст довідки Управління державної охорони ГУМВСУ в Київській області від 09.09.2006р. №548, де прямо, чітко та однозначно указано, що об`єкт "Зелений Мис" розташовувався у межах 30 кілометрової зони відчуження Чорнобильської АЕС.

Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли видача державним органом системи МВС України офіційного письмового документа з приводу належності певного об`єкта до 30-ти кілометрової зони відчуження і не спростування цієї обставини іншим органом публічної адміністрації не створює підстав для позбавлення громадянина раніше набутого правового статусу за відсутності явних та очевидних ознак отримання цього статусу унаслідок вжиття будь-яких діянь з кола тих, котрі поглинаються судовою доктриною «неприпустимості використання права на зло».

Продовжуючи розгляду справи, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що матеріалами справи не спростовано обставину виконання заявником службового обов`язку у 1988 році у зоні 30-ти кілометрового відчуження Чорнобильської АЕС понад 30 календарних днів.

Ця обставина підтверджена довідкою Управління державної охорони ГУМВСУ в Київській області від 09.09.2006р. №548.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанов Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) та від 29.01.2021р. у справі №140/2133/19 (адміністративне провадження №К/990136860/19) обов`язковою умовою задоволення позову приватної особи є доведеність факту порушення особистих прав (охоронюваних законом інтересів) унаслідок управлінського волевиявлення владного суб`єкта.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах не дотримався вимог ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк обставини події з`ясував неповно, діяння особи кваліфікував неправильно, оцінки усім юридично значимим факторам не надав.

Указане призвело до погіршення правового становища заявника за рахунок невмотивованого позбавлення правового статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, раніше наданого самою ж Державою без жодних перепон/перешкод.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом – Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Міністерства соціальної політики України в особі Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у формі протоколу №2 від 27.05.2021р. відносно ОСОБА_1 .

Роз`яснити, що судове рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч.3 ст.243 КАС України 12 жовтня 2021 року; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя Сліденко А.В.