Рішення № 100312757, 12.10.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Харків

12 жовтня 2021 року справа № 520/11486/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник, громадянин) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, пенсійний орган, ГУ, Управління, орган публічної адміністрації) визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Матеріали позову одержані судом 24.06.2021 р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 29.06.2021 р. Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 15.07.2021 р. Ухвалою від 23.07.2021 р. провадження у справі було зупинено, а ухвалою від 04.10.2021 р. - поновлено.

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання дій пенсійного фонду України в Харківській області про невизнання роботи в Сорокошицькім лісництві Остерського лісгоспу на території радіоактивного забруднення з 26.04.1986 р. по квітень 1987 р. протиправними; 2) зобов`язання Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати роботу з 26.04.1986 р. по квітень 1987 р. на території радіоактивних забруднень, нарахувати пенсію згідно ст. 57 з 5-и мінімальних виплат з 18.12.2017 р. та виплатити ОСОБА_1 .

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що орган публічної адміністрації вчинив протиправну відмову у призначенні пенсії за ст. 57 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" через неврахування періоду роботи з 26.04.1986 р. по квітень 1987 р. у Сорокошицькому лісництві ДП «Остерське лісове господарство».

Відповідач з позовними вимогами не погодився, направив до суду відзив на позов, в якому зазначив, що у спірних правовідносинах немає підстав для перерахунку пенсії заявник, оскільки він не віднесений до учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і не має доказів отримання заробітної плати в зоні відчуження.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 03.05.1985 року по 13.02.1986 року працював здирником живиці у Сорокошицькому лісництві ДП « Остерський лісгосп», з лютого 1986 року по квітень 1987 року працював в Сорокошицькому лісництві ДП «Остерський лісгосп» тимчасово, що підтверджено довідкою №83, виданою 24.07.2014 року ДП «Остерське лісове господарство».

Рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 08.12.2017р. №631/368/17 встановлено факт проживання позивача на момент аварії на Чорнобильській АЕС, 26 квітня 1986 року, у с. Сорокошичі Козелецького району Чернігівської області у зоні гарантованого добровільного відселення.

Позивачем було ініційовано низку спорів у сфері правовідносин, пов`язаних зі статусом особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи.

Зокрема, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2019 р. по справі 3520/8911/19 було визнано протиправними дії Комунального закладу охорони здоров`я «Обласний центр медико-соціальної експертизи» щодо відмови у проведенні медико-соціальної експертизи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 , щодо зміни причини інвалідності з «загальне захворювання» на «захворювання, пов`язане з впливом аварії на ЧАЕС»; зобов`язано Комунальний заклад охорони здоров`я «Обласний центр медико-соціальної експертизи» провести медико-соціальну експертизу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 , щодо зміни причини інвалідності з «загальне захворювання» на «захворювання, пов`язане з впливом аварії на ЧАЕС» та визначити ступінь втрати здоров`я, групу і час настання інвалідності та її причинний зв`язок із Чорнобильською катастрофою.

На виконання вказаного рішення суду, позивачу було встановлено другу групу інвалідності відповідно до довідки МСЕК серії 12ААА №992932 від 09.01.2020р. з 12.03.2019р безстроково з підстав захворювання, отриманого при виконанні обов`язків військової служби при ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, а в подальшому документовано посвідченням серії НОМЕР_2 від 05.02.2020р. має статус особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи з інвалідністю другої групи безстроково.

Заявник перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Харківській області та з 12.03.2019р. отримує пенсію по 2 групі інвалідності відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждати внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Розмір пенсії позивачу визначено відповідно до Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.11.2011 року № 1210», без врахування заробітку позивача, одержаного за роботу в посиленого радіологічного контролю в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків.

31.08.2020р. позивач звернувся з письмовою заявою до відділу обслуговування громадян № 18 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, де просив, зокрема, зробити перерахунок пенсії, виходячи з заробітної плати, отриманої ним за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 рр.

Відповідач листом від 07.12.2020 р. № 2000-0220-8/100552 повідомив позивача про відсутність підстав для перерахунку.

Не погодившись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду у межах справи Харківського окружного адміністративного суду №520/2578/21 з вимогами про: 1) визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 , виходячи із заробітної плати, отриманої за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 рр.; 2) зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зробити перерахунок пенсії ОСОБА_1 , виходячи із заробітної плати, отриманої за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 рр.

Рішенням суду від 25.03.2021 р. по вказаній справі позов було залишено без задоволення.

27.03.2021р. заявник в черговий раз звернувся до ГУПФУ з заявою довільного форми стосовно перерахунку пенсії по інвалідності з 18.12.2017 р. по 12.03.2019 р.

Не полишаючи спроб домогтися перерахунку пенсії, заявник ініціював даний спір, вирішуючи який по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтею 46 Конституції України проголошено право громадян на соціальний захист і за приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

За приписами п.6 ч. 1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключи о законами України.

Відносини з приводу соціального захисту громадян, котрі брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС) унормовані, зокрема, приписами Закону України від 28.02.1991р. №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Поширюються вказані норми закону і на відносини із пенсійного забезпечення заявника.

Так, згідно зі ст.54 Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. Дружинам (чоловікам), які втратили годувальника із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від причинного зв`язку смерті з Чорнобильською катастрофою. В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців. Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.

У свою чергу, положеннями ст. 57 вказаного закону визначено, що порядок обчислення середньомісячного заробітку для призначення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначеної відповідно до статті 54 цього Закону, визначається Кабінетом Міністрів України. Особам, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, а також в евакуації населення на добровільній безплатній основі і стали особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджено відповідними документами, пенсія по інвалідності за їх бажанням обчислюється з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, що був встановлений на час їхнього перебування в зоні відчуження.

Відповідно до п. 1 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (затверджений постановою КМУ від 23.11.2011р. №1210; далі за текстом - Порядок №1210) пенсії за бажанням осіб можуть призначатися виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків.

Отже, з викладених норм слідує, що право на обчислення пенсії у порядку ст. 57 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, що був встановлений на час їхнього перебування в зоні відчуження, мають особи, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, а також в евакуації населення на добровільній безплатній основі.

Тобто, визначеними законом умовами для набуття право на обчислення пенсії у порядку ст.57 вказаного Закону є одночасне поєднання таких факторів, як: 1) участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році та/або в евакуації населення на добровільній безплатній основі, 2) набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджено відповідними документами, 3) робота в зоні відчуження.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що положеннями ст. 9 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт; 4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.

Отже, положення Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" розрізняють статус осіб, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, і учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. У розумінні ч. 1 ст. 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, визначеними законом умовами для набуття статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є одночасне поєднання декількох факторів, а саме: 1) участь громадянина у роботах з приводу усунення аварії на Чорнобильській АЕС або з приводу усунення наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) виконання робіт у зоні відчуження; 3) тривалість робіт у 1988-1990 роках повинна перевищувати показник у 30 календарних днів.

Згідно з ст.2 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" залежно від ландшафтних та геохімічних особливостей ґрунтів, величини перевищення природного доаварійного рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому середовищі, пов`язаних з ними ступенів можливого негативного впливу на здоров`я населення, вимог щодо здійснення радіаційного захисту населення та інших спеціальних заходів, з урахуванням загальних виробничих та соціально-побутових відносин територія, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, поділяється на зони.

Такими зонами є:

1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;

2) зона безумовного (обов`язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/кв. км та вище, або стронцію від 3,0 Кі/кв. км та вище, або плутонію від 0,1 Кі/кв. км та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;

3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/кв. км, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/кв. км, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/кв. км, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.

У свою чергу, Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи, встановлений Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 р. №106, містить такі категорії населених пунктів, як 1) зона відчуження, 2) зона безумовного (обов`язкового) відселення згідно з постановами Ради Міністрів УРСР, 3) зона гарантованого добровільного відселення, 4) зона посиленого радіоекологічного контролю.

Як місто Остер Чернігівської області, так і село Сорокошичі Козелецького району Чернігівської області до зони відчуження нормами чинних нормативно-правових актів не відносились.

Отже, матеріали справи не містять доказів отримання заявником заробітної плати в зоні відчуження.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Продовжуючи розгляд справи, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб`єктом подано достатній обсяг доказів відповідності закону реально вчиненого управлінського волевиявлення у формі відмови, а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично неправильними та фактично необґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу цього волевиявлення.

Матеріалами справи підтверджено, що у даному конкретному випадку адміністративний орган забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк обставини фактичної дійсності з`ясував з достатньою повнотою, зміст належної норми права витлумачив правильно, унаслідок чого вчинене управлінське волевиявлення цілком узгоджується із змістом нормативного регламентування та характером, суттю спірних правовідносин.

Відсутність у заявника порушеного суб`єктивного права зумовлює прийняття рішення про відмову у позові.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України “Про судовий збір”.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя Сліденко А.В.