Рішення № 100308411, 13.10.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

13 жовтня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/187/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (далі – Держгеокадастр, відповідач), в якому позивач просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного кадастрового реєстратора відділу у Бердянському районі Міжрайонного управління у Бердянському районі та м. Бердянську Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 01 липня 2019 року № РВ-2300813372019 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до державного земельного кадастру;

- зобов`язати державного кадастрового реєстратора відділу у Бердянському районі Міжрайонного управління у Бердянському районі та м. Бердянську Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області внести відомості щодо реєстрації земельної ділянки площею 0,1 гектарів, яка розташована за адресою: Бердянський район. Азовська сільська рада (за межами населеного пункту) з цільовим призначенням для індивідуального садівництва.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з реалізацією свого права як учасника бойових дій звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за яким просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 19 квітня 2018 року № 8-594/15-18-СГ “Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою” позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Азовської сільської ради Бердянського району Запорізької області (за межами населених пунктів), за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Орієнтовний розмір земельної ділянки становить 0,1000 га. Цільове призначення земельної ділянки - для індивідуального садівництва (01.05).

12 листопада 2018 року підписаний висновок про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №559/16809 з “підсумковою оцінкою проекту землеустрою: погоджується”.

14 червня 2019 року позивач звернувся із заявою про державну реєстрацію земельної ділянки з документами до Державного кадастрового реєстратора.

В порушення вимог діючого законодавства 01 липня 2019 року державним кадастровим реєстратором відділу у Бердянському районі Міжрайонного управління у Бердянському районі та м. Бердянську Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області прийнято Рішення № РВ-2300813372019 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до державного земельного кадастру, з підстав “невідповідності електронного документа установленим вимогам, а саме ХSD Схема Наявні зауваження щодо валідності електронного документу. Перетин ділянок з ділянкою 2320683000:02:003:0148 Площа співпадає на 100% (Накладка)”.

З посиланням на норми Конституції України, Закону України “Про Державний земельний кадастр” та Порядку ведення Державного земельного кадастру, представник позивача вважає, дії відповідача такими, що не відповідають діючому законодавству та є протиправними, прийняте рішення про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до державного земельного кадастру є таким, що підлягає скасуванню.

Відповідачем до відділу діловодства та обліку звернень громадян (канцелярії) суду за подано відзив на позовну заяву, в якому просили у задоволенні позову відмовити з підстав правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного рішення (том 1 арк. спр. 95-104).

Відповідно доположень частини дев`ятої статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення частини дев`ятої статті 205 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Ухвалою суду від 13.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі (том 1 арк. спр. 16-17).

Ухвалами суду від 27.01.2020, 04.02.2020, 19.02.2020, 09.06.2020, 20.07.2020, 23.07.2020 задоволено клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції (том 1 арк. спр.25, 77, 141, 220, 231, том 2 арк. спр. 17).

Ухвалою суду від 17.02.2020 у задоволені клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції відмовлено (том 1 арк. спр. 126).

Ухвалою суду від 02.03.2020 позовну заяву залишено без руху (том 1 арк. спр. 149).

Ухвалою суду від 11.02.2020 клопотання представника позивача про перехід до загального позовного провадження у справі повернуто без розгляду (том 1 арк. спр. 162-163).

Ухвалою суду від 11.03.2020 позовну заяву залишено без розгляду (том 1 арк. спр. 165-166).

Ухвалою суду від 26.05.2020 прийнято до провадження (том 1 арк. спр. 207-208).

Ухвалою суду від 22.07.2020 зупинено провадження у справі (том 2 арк. спр. 11).

Ухвалою суду від 17.08.2020 поновлено провадження у справі (том 2 арк. спр. 78).

Ухвалою суду від 17.08.2020 закрито провадження у справі (том 2 арк. спр. 82-85).

Ухвалою суду від 20.04.2021 прийнято справу до провадження (том 2 арк. спр. 160).

Ухвалою суду від 17.06.2021 витребувано докази у справі (том 2 арк. спр. 187-188).

Ухвалою суду від 17.06.2021 вирішено подальший розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження (том 2 арк. спр. 189).

Ухвалою суду від 13.08.2021 продовжено строк підготовчого провадження (том 2 арк. спр. 237).

Ухвалою суду від 15.09.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті (том 3 арк. спр. 2).

Ухвалою суду від 07.10.2021 здійснено замінену сторони у справі (том 3 арк. спр. 7-8).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є учасником бойових дій, що підтверджено копіями виданих на ім`я позивача паспорта громадянина України, картки платника податків, посвідченням учасника бойвих дій (том 1 арк. спр. 4-6).

Позивач з реалізацією свого права як учасника бойових дій звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за яким просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва. Орієнтовний розмір земельної ділянки становить 0,1000 га. Цільове призначення земельної ділянки - для індивідуального садівництва (01.05).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 19 квітня 2018 року № 8-594/15-18-СГ “Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою” позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Азовської сільської ради Бердянського району Запорізької області (за межами населених пунктів), за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності (том 1 арк. спр. 7).

12 листопада 2018 року підписаний висновок про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №559/16809 з “підсумковою оцінкою проекту землеустрою: погоджується” (том 1 арк. спр. 8).

14 червня 2019 року позивач звернувся довідповідача із заявою про державну реєстрацію земельної ділянки з документами до Державного кадастрового реєстратора (том 2 арк. спр. 77).

01 липня 2019 року державним кадастровим реєстратором відділу у Бердянському районі Міжрайонного управління у Бердянському районі та м. Бердянську Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області прийнято рішення № РВ-2300813372019 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до державного земельного кадастру, з підстав “невідповідності електронного документа установленим вимогам, а саме ХSD Схема Наявні зауваження щодо валідності електронного документу. Перетин ділянок з ділянкою 2320683000:02:003:0148 Площа співпадає на 100% (Накладка)” (том 1 арк. спр. 9).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Частиною першою статті 35 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) визначено, що громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

Відповідно до частини шостої статті 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Пунктом в частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.

Згідно з частиною сьомою цієї статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з абзацами першим, другим частини другої статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Абзацом першим частини третьої статті 123 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З вищевикладеного слідує, що до повноважень Держгеокадастру та його територіальних органів віднесено вирішення питань щодо безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян із земель державної власності.

Абзацами 1,2 частини першої статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 № 3613-VI (далі - Закон № 3613-VI) визначено, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Статтею 5 Закону № 3613-VI закріплено, що ведення Державного земельного кадастру здійснюється шляхом: створення відповідної державної геодезичної та картографічної основи, яка визначається та надається відповідно до цього Закону; внесення відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру; внесення змін до відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру; оброблення та систематизації відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру.

Державний земельний кадастр включає геопросторові дані, метадані та сервіси, оприлюднення, інша діяльність з якими та доступ до яких здійснюються у мережі Інтернет згідно із Законом України "Про національну інфраструктуру геопросторових даних".

Державний земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях.

Порядок ведення Державного земельного кадастру визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до вимог цього Закону.

Державний земельний кадастр є державною власністю.

Внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями здійснюється виключно на підставі та відповідно до цього Закону. Забороняється вимагати для внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених цим Законом.

Згідно частини першої статті 9 Закону № 3613-VI внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Частиною першою статті 11 Закону № 3613-VI передбачено, що відомості про об`єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об`єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до норм та правил, технічних регламентів.

Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону № 3613-VI державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Абзацом першим частини тертьої цієї статті закріплено, що державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи.

Частиною четвертою цієї статті визначено, що для державної реєстрації земельної ділянки державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються:

заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин;

документація із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки, в електронній формі та формі електронного документа.

У разі якщо відповідно до закону поділ, об`єднання земельних ділянок здійснюються за погодженням з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, фізичними чи юридичними особами, до заяви про державну реєстрацію земельної ділянки, сформованої в результаті поділу або об`єднання земельних ділянок, також додаються документи, що належним чином підтверджують таку згоду.

Заява з доданими документами надсилається заявником засобами телекомунікаційного зв`язку.

Згідно частини п`ятої цієї статті підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є:

подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі;

невідповідність поданих документів вимогам законодавства;

знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 затверджено Порядок ведення Державного земельного кадастру (далі - Порядок № 1051), який визначає процедуру та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру.

Згідно пунктів 3 - 5 цього Порядку Державний земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях. Ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр.

До складу Держгеокадастру та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом України "Про Державний земельний кадастр" та цим Порядком. Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, а також відмову у внесенні або наданні відомостей.

Пунктом 10 та 12 Порядку № 1051 встановлено, що відомостями Державного земельного кадастру є всі відомості, які підлягають внесенню до нього згідно з цим Порядком та у порядку інформаційної взаємодії з іншими кадастрами та інформаційними системами, а також відомості, одержані внаслідок їх оброблення, систематизації та узагальнення.

Відомості Державного земельного кадастру є офіційними і вважаютьея об`єктивними та достовірними, якщо інше не доведено судом.

Перелік відомостей, що включається до Державного земельного кадастру визначено у п. 24 Порядку № 1051.

Згідно пункту 110 Порядку № 1051 для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстраторові, який здійснює таку реєстрацію, подаються:

1)заява про державну реєстрацію земельної ділянки за формою згідно з додатком 22;

2)оригінал погодженої відповідно до законодавства докз^ентації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (разом з позитивним виеновком державної експертизи землевпорядної документації у разі, коли така документація підлягає обов`язковій державній екепертизі землевпорядної документації);

3)електронний документ.

Пунктом 111 Порядку № 1051 встановлено, що Державний кадастровий реєстратор для здійснення державної реєстрації земельної ділянки протягом 14 календарних днів з дня реєетрацїї відповідної заяви перевіряє:

1)відповідність поданих документів вимогам, передбаченим пунктом 67 цього Порядку;

2)електронний документ відповідно до пункту 74 цього Порядку.

За результатами перевірки Державний кадастровий реєстратор виконує одну з таких дій: 1) здійснює державну реєстрацію земельної ділянки:

- за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру присвоює кадастровий номер земельній ділянці; - відкриває Поземельну книгу та вноеить відомоеті до неї (крім відомостей про затвердження документації із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки, а також про власників, користувачів земельної ділянки);

- робить позначку про проведення перевірки електронного документа та внесення відомостей до Державного земельного кадастру відповідно до підпункту 2 пункту 75 цього Порядку; - надає за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру відомості, зазначені у підпункті 1 пункту 197 цього Порядку, відповідним органам державної влади, органам місцевого самоврядування;

2) приймає ріщення про відмову у державній реєстрації земельної ділянки відповідно до пунктів 70, 73, 77-85 цього Порядку в разі:

- невідповідності поданих документів, зазначених у пункті 110 цього Порядку, вимогам, зазначеним у підпунктах 1 і 2 цього пункту; - розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини;

- розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; - подання заявником документів, зазначених у пункті 110 цього Порядку, не в повному обсязі.

Пунктом 67 Порядку № 1051 визначено, що внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру здійснюється виключно на підставі та відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр" та цього Порядку.

Як вже зазначалося судом раніше, ріщенням відповідача від 01.07.2019 № РВ-2300813372019 відмовлено позивачу у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру у зв`язку з невідповідністю електронного документа установленим вимогам, а саме: «Х 8Р Схема Наявні зауваження щодо валідності електронного документу. Перетин ділянок з ділянкою 2320683000:02:003:0148 Площа співпадає на 100% (Накладка)». Проте, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка кадастровий номер: 2320683000:02:003:0148 зареєстрована на праві державної власності за Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області з цільовим призначенням «землі запасу» (том 1 арк. спр. 10).

Отже, судом встановлено, що оскаржуваним рішенням відповідача відмовлено позивачу у задовленні заяви від 14.06.2019 про державну реєстрацію земельної ділянки з підстав валідності електронного документу, проте згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка кадастровий номер: 2320683000:02:003:0148 у Запорізькій області з цільовим призначенням «землі запасу».

Тобто, підстави відмови у задоволенні вказаної заяви позивача відмінні від відомостей наявних у Державномуреєстрі речових прав на нерухоме майно.

Оскільки положеннями Земельного кодексу України та Законом України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 № 3613-VI чітко визначенні підстави для відмови у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру та судом достовірно встановлено, що відомості навні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно земельна ділянка кадастровий номер: 2320683000:02:003:0148, відмінні від підтав вказаних відповідачем у рішенні від 01.07.2019 № РВ-2300813372019 про відмову позивачу у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 01 липня 2019 року № РВ-2300813372019 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до державного земельного кадастру.

Доводи відповідача стосовного необізнаності про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Азовської сільської ради Бердянського району Запорізької області (за межами населених пунктів), за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, оскільки останній звернувся із заявою від 18.06.2019 про внесення відомостей до Державного земельного кадастру після проведення державної реєстрації спірної земельної ділянки (02.05.2019), судом визнаються незмістовними з огляду на таке.

Як вже зазначалося судом раніше, наказом Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 19 квітня 2018 року № 8-594/15-18-СГ “Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою” позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Азовської сільської ради Бердянського району Запорізької області (за межами населених пунктів), за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Таким чином, відповідач, починаючи з часу надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Азовської сільської ради Бердянського району Запорізької області (за межами населених пунктів), за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, був обізнаний про намір позивача отримати відповідну земельну ділянку у власність для індивідуального садівництва.

При цьому, позивач, отримавши дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, та вчинивши дії щодо оформлення та погодження технічної документації, необхідної для отримання відповідної земельної ділянки у власність, також мав законні сподівання на внесення відповідачем відмостей до Державного земельного кадасту щодо цієї земельної ділянки.

Вирішуючи позовні вимоги про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області внести відомості щодо реєстрації земельної ділянки площею 0,1 гектарів, яка розташована за адресою: Бердянський район. Азовська сільська рада (за межами населеного пункту) з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

За своїм змістом дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначати повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи без діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.

Дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни «може», «має право», «за власної ініціативи», «дбає», «забезпечує», «веде діяльність», «встановлює», «визначає», «на свій розсуд». Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб`єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним.

При реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

-визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

-визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

-визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

-інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язати утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Окрім того, суд звертає увагу відповідача на те, що частиною третьою статті 245 КАС України передбачено право суду у разі скасування індивідуального акта зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області є органом, який, зокрема, вносить відомості до Державного земельного кадастру, тобто має виключну компетенцію в у зазначених питаннях.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Оскільки вирішення питання внесення відомостей до Державного земельного кадастру є виключною компетенцією відповідача, з метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним), а саме: зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.06.2019 про державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1 гектарів, розташованої на території Азовської сільської ради Бердянського району Запорізької області (за межами населених пунктів).

Таким чином, позов слід задовольнити частково.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вищевикладені факти та обставини свідчать, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.

Питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до положень Закону України «Про судовий збр».

Керуючись статтями 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області (місто Запоріжжя, вулиця Українська, 50, код ЄДРПОУ 39820689) про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 01 липня 2019 року № РВ-2300813372019 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до державного земельного кадастру.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.06.2019 про державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1 гектарів, розташованої на території Азовської сільської ради Бердянського району Запорізької області (за межами населених пунктів).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Є.О. Кисельова