Рішення № 100308042, 24.09.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2021 року № 320/4370/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Коздровської К.Д., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, поновлення на посаді

за участю представників сторін:

від позивача - адвокат Зудінов О.О.,

від відповідача ДПС України - Волосовська А.В.,

від відповідача ДФС України - не з`явився

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Державної фіскальної служби України, Державної податкової служби України, в якому позивач з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог від 27.05.2021 та від 02.09.2021 просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 01.03.2021 №231-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та наказ Державної фіскальної служби України від 25.03.2021 №426-о «Про внесення змін до наказу ДФС від 01.03.2021 №231-о»;

- стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.03.2021 по день ухвалення рішення суду включно;

- поновити ОСОБА_1 на роботі в Державній податковій службі України на посаді заступника начальника відділу адміністрування ПДВ, а у разі неможливості поновлення на такій посаді - на іншій рівнозначній посаді державної служби в Державній податковій службі України;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі в Державній податковій службі України та в частині стягнення з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах одного місяця.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.04.2020 відкрито провадження у справі №320/4370/21, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовку справи до судового розгляду. Призначено підготовче засідання на 20.05.2021.

20.05.2021 підготовче судове засідання знято з розгляду у зв`язку з перебуванням судді Кушнової А.О. у щорічній відпустці. Призначено наступне підготовче судове засідання на 01.06.2021.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 прийнято до розгляду заяву представника позивача - адвоката Зудінова Олега Олексійовича про уточнення позовних вимог від 27.05.2021. Повторно витребувано докази та нові докази від відповідача ДФС України, від відповідача ДПС України. Продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі на 30 календарних днів та відкладено підготовче засідання на 29.06.2021.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 підготовче судове засідання відкладено на 15.07.2021 у зв`язку з необхідністю повторного витребування доказів від відповідача.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.07.2021 повторно витребувано докази від відповідача ДФС України та відкладено підготовче засідання на 30.07.2021.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 повторно витребувано докази від відповідача ДФС України та відкладено підготовче засідання на 06.09.2021.

30.08.2021 на адресу суду від відповідача ДФС України надійшли пояснення та витребувані судом докази, які були долучені судом до матеріалів справи.

У підготовчому судовому засіданні 06.09.2021 представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог від 02.09.2021, копію якої направлено всім учасникам справи.

Протокольною ухвалою суду від 06.09.2021 заяву про уточнення позовних вимог від 02.09.2021 прийнято до розгляду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 24.09.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що за приписами частини четвертої статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників. Разом з тим, вважає, що на день її звільнення з посади фактичного скорочення не відбулось, а у відповідності з частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» в редакції, чинній на цей день, державний службовець може бути звільнений внаслідок скорочення штату або чисельності посад державної служби лише у разі, коли відсутня можливість запропонувати йому рівнозначну або як виняток нижчу посаду державної служби. Стверджує, що відповідачі мали можливість запропонувати їй такі посади.

Державна фіскальна служба України проти позову заперечує.

У відзиві на позовну заяву (т.1, а.с. 54-57) вважає, що законодавство про державну службу, чинне на день звільнення позивача з посади передбачало право, а не обов`язок суб`єкта призначення пропонувати рівнозначні посади державної служби, отже суб`єкт призначення мав право на власний розсуд вирішити питання щодо надання пропозиції вакантних посад.

Також вказує, що оскільки Державна фіскальна служба припинила здійснення повноважень в сфері реалізації державної податкової політики, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача належить здійснити з Державної податкової служби України, яка є правонаступником майна, прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби України.

В поясненнях (т.4, а.с. 15-17), наданих на виконання ухвал Київського окружного адміністративного суду від 01.06.2021, 15.07.2021, 30.07.2021 вказує, що ДФС не мала обов`язку вживати заходів для працевлаштування позивача на рівнозначних посадах, оскільки на день попередження її про наступне вивільнення (17.03.2020) Закон України «Про державну службу» такого обов`язку не передбачав. В обґрунтування такої позиції посилається на роз`яснення Національного агентства з питань державної служби від 15.03.2021 № 132-р/з «Щодо окремих питань процедури звільнення державного службовця за ініціативою суб`єкта призначення».

Також вказує, що Державна фіскальна служба України не мала законодавчих підстав для пропонування позивачу переведення на рівнозначну посаду в Державній податковій службі України.

Державна податкова служба України проти позову також заперечує.

У відзиві на позовну заяву (т.1, а.с. 54-57) та у відзиві на заяву про уточнення позовних вимог (т.2, а.с. 59-61) висловлює аналогічні з Державною фіскальною службою України доводи стосовно відсутності у суб`єкта призначення обов`язку пропонувати державному службовцю рівнозначні або нижчі посади державної служби.

Вказує, що даний спір виник у відносинах, що не пов`язані з реалізацією суб`єктом владних повноважень його компетенції, у зв`язку з чим, оскільки Державна фіскальна служба України на теперішній час не припинена як юридична особа, Державна податкова служба України не є її правонаступником у спірних правовідносинах.

Також посилається на пункт 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду трудових спорів» від 06.11.1992 № 9, та вважає, що працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, має бути поновлений на тому підприємстві де його місце роботи зберігалось. У зв`язку з цим вважає, що правові підстави для поновлення позивача на роботі в Державній податковій службі України відсутні.

Позивачем подано відповідь на відзив на заяву про уточнення позовних вимог (т.3, а.с 176-182).

У судовому засіданні 24.09.2021 представник позивач підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі, просив позов задовольнити. Представник відповідача ДПС України проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.

Представник відповідача ДФС України в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, клопотань від відповідача ДФС України не надходило.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Жовтневим РВДМУ України в Дніпропетровській області 23.10.1997), з 05.06.2019 проходила державну службу на посаді заступника начальника відділу адміністрування ПДВ управління адміністрування податків та контрольної роботи Департаменту податків і зборів з юридичних осіб Державної фіскальної служби України (т.1, а.с. 222).

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25.09.2019 № 846 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України») Державну фіскальну службу України реорганізовано шляхом поділу на новоутворені Державну податкову службу України та Державну митну службу України.

У відповідності з вказаною постановою (із змінами):

Державна податкова служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок);

Державна митна служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну митну політику, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування митного законодавства;

Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності;

Державна фіскальна служба продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби.

Підрозділи податкової міліції у складі Державної фіскальної служби продовжують здійснювати повноваження та виконувати функції з реалізації державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, здійснюючи оперативно-розшукову, кримінальну процесуальну та охоронну функції до завершення здійснення заходів з утворення центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.

Згідно з пунктом 13 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074, після здійснення заходів, пов`язаних з державною реєстрацією утвореного органу виконавчої влади як юридичної особи публічного права, затвердженням положення про нього, структури та штатного розпису його апарату, кошторису та заповненням 30 відсотків вакансій, видається акт Кабінету Міністрів України про можливість забезпечення здійснення утвореним органом виконавчої влади повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється.

На виконання зазначеного Порядку Кабінетом Міністрів України видано розпорядження від 21.08.2019 № 682-р «Питання Державної податкової служби», згідно з яким Уряд погодився з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, зокрема, з реалізації державної податкової політики.

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 682-р «Питання державної податкової служби України» Державною податковою службою України видано наказ від 28.08.2019 № 36 «Про початок діяльності Державної податкової служби України», відповідно до якого наказано розпочати виконання Державною податковою службою України функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняться, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням яких покладено на ДПС (т.2, а.с. 92).

Таким чином, з 28.08.2019 Державна податкова служба України розпочала виконання функцій, в тому числі з адміністрування податку на додану вартість, а Державна фіскальна служба України, виконання таких функцій припинила.

Наказами Державної фіскальної служби України від 21.12.2019 № 791 «Про введення в дію Структури Державної фіскальної служби України» (т.4, а.с.20-25) та від 28.12.2019 № 168-ф «Про введення в дію Штатного розпису на 2019 рік Державної фіскальної служби України» (т.4, а.с. 123-131) введено в дію відповідно Структуру та Штатний розпис ДФС, якими на відміну від попереднього Штатного розпису на 2019 рік від 26.02.2019 (т.3., а.с. 197-198) не передбачено структурного підрозділу, що здійснює функції з адміністрування податку на додану вартість.

В свою чергу, наказами Державної податкової служби України від 31.05.2019 № 2 «Про введення в дію Структури апарату Державної податкової служби України та затвердження Організаційної структури та Переліку індексів підрозділів апарату ДПС» (т. 2, а.с. 93-108) та від 18.06.2019 № 1-ф «Про введення в дію Штатного розпису на 2019 рік Державної податкової служби України» (т.3, а.с. 9-11) введено в дію відповідні Структуру та Штатний розпис, якими передбачено утворення відділу адміністрування ПДВ в складі управління адміністрування непрямих податків та контрольної роботи Департаменту адміністрування податків.

На підставі постанов Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» та від 25.09.2019 № 846 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України», наказів ДФС від 21.12.2019 № 791 «Про введення в дію Структури Державної фіскальної служби України» та від 28.12.2019 № 168-ф «Про введення в дію Штатного розпису на 2019 рік Державної фіскальної служби України» позивач 17.03.2020 ознайомлена з попередженням від 17.02.2020 про наступне вивільнення із займаної посади не раніше ніж за 30 календарних днів з дати ознайомлення з цим попередженням на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» та пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з реорганізацією, скороченням чисельності та штату державних службовців (т.1, а.с. 228).

Судом встановлено, що зазначене попередження про наступне вивільнення із займаної посади пропозицій іншої роботи не містить.

Наказом Державної фіскальної служби України від 01.03.2021 № 231-о «Про звільнення ОСОБА_1 » позивачу припинено державну службу та звільнено 01 березня 2021 року ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу адміністрування ПДВ управління адміністрування податків та контрольної роботи Департаменту податків і зборів з юридичних осіб Державної фіскальної служби України у зв`язку із скороченням чисельності, штату державних службовців та реорганізацією Державної фіскальної служби України (пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (т.1, а.с.230-231).

Наказом Державної фіскальної служби України від 25.03.2021 № 426-о «Про внесення змін до наказу ДФС від 01 березня 2021 р. № 231-о» внесено до наказу Державної фіскальної служби України від 01.03.2021 № 231-о «Про звільнення ОСОБА_1 » такі зміни, зокрема в пункті 1 слова та цифри « 01 березня 2021 року» замінено словами та цифрами « 22 березня 2021 року» (підстава: листок непрацездатності серія АДЯ №062771, виданий 01 березня 2021 року Комунальним некомерційним підприємством Броварської міської ради «Броварський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» амбулаторія загальної практики №2) (т.1, а.с.236).

Отже, наказом Державної фіскальної служби України від 01.03.2021 № 231-о «Про звільнення ОСОБА_1 » зі змінами, внесеними наказом Державної фіскальної служби України від 25.03.2021 № 426-о «Про внесення змін до наказу ДФС від 01 березня 2021 р. № 231-о» позивача звільнено із займаної посади 22 березня 2021 року у зв`язку із скороченням чисельності, штату державних службовців та реорганізацією Державної фіскальної служби України.

Позивач, не погодившись із наказом про звільнення, звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з частинами першою та шостою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частина перша статті 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) містить визначення трудового договору як угоди між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливим видом такої роботи є державна служба.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» в редакції, чинній станом на день звільнення позивача з роботи (далі - Закон № 889-VIII) державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби, зокрема, в органі державної влади, та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу (частина друга статті 1 Закону).

Посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону (пункт 4 частини першої статті 2 Закону № 889-VIII).

Відповідно до частин другої та третьої статті 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Статтею 4 Закону № 889-VIII визначено, що державна служба здійснюється з дотриманням таких принципів:

1) верховенства права - забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави;

2) законності - обов`язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

3) професіоналізму - компетентне, об`єктивне і неупереджене виконання посадових обов`язків, постійне підвищення державним службовцем рівня своєї професійної компетентності, вільне володіння державною мовою і, за потреби, регіональною мовою або мовою національних меншин, визначеною відповідно до закону;

4) патріотизму - відданість та вірне служіння Українському народові;

5) доброчесності - спрямованість дій державного службовця на захист публічних інтересів та відмова державного службовця від превалювання приватного інтересу під час здійснення наданих йому повноважень;

6) ефективності - раціональне і результативне використання ресурсів для досягнення цілей державної політики;

7) забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження;

8) політичної неупередженості - недопущення впливу політичних поглядів на дії та рішення державного службовця, а також утримання від демонстрації свого ставлення до політичних партій, демонстрації власних політичних поглядів під час виконання посадових обов`язків;

9) прозорості - відкритість інформації про діяльність державного службовця, крім випадків, визначених Конституцією та законами України;

10) стабільності - призначення державних службовців безстроково, крім випадків, визначених законом, незалежність персонального складу державної служби від змін політичного керівництва держави та державних органів.

Частинами першою та другою статті 21 Закону № 889-VIII визначено, що вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу (частина п`ята статті 22 Закону № 889-VIII).

Порядок переведення державних службовців регламентовано частиною першою статті 41 Закону № 889-VIII.

Державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу:

1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення;

2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.

Згідно із пунктом 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Статтею 87 Закону № 889-VIII визначені підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті Закону підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців; скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; реорганізація державного органу.

Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду (частина третя статті 87 Закону № 889-VIII).

Відповідно до частини четвертої статті 36 КЗпП України у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) підприємства дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Частинами першою та другою статті 235 КЗпП України установлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оцінюючи доводи відповідачів про відсутність у ДФС обов`язку виконувати приписи Закону № 889-VIII щодо пропонування позивачу іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, суд виходить з наступного.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо виконання власником обов`язку із працевлаштування працівника у зв`язку з реорганізаційними заходами, що міститься в постанові від 18.09.2018 у справі № 800/538/17, власник є таким, що виконав цей обов`язок, якщо запропонував працівникові роботу, яка існувала не тільки на день попередження про наступне вивільнення, але і на день звільнення.

З огляду на зазначену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду попередження про наступне вивільнення та безпосередньо звільнення з посади є окремими подіями.

В Рішенні Конституційного Суду України № 1-рп від 09.02.1999 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів вказано, що до події, факту має застосовуватися той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце, до факту звільнення позивача з посади має застосовуватись законодавство, що було чинним на день звільнення.

У зв`язку з цим суд не приймає до уваги посилання відповідачів на роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 15.03.2021 № 132-р/з, оскільки такі роз`яснення суперечать наведеним вище нормам матеріального права України, а також, як зазначено у самих роз`ясненнях, мають лише інформативний характер і не встановлюють правових норм.

В день звільнення 22.03.2021 позивач перебувала на роботі, що підтверджується її розпискою в Книзі обліку руху трудових книжок та Табелем обліку використання робочого часу за березень 2021 року (т.1, а.с. 233-235, т.4, а.с.81).

В матеріалах справи наявні копії листів ДФС від 14.05.2021 № 196/ЗПІ/99-99-08-02-14 (т.2 а.с. 3-14) та ДПС від 14.05.2021 № 953/ЗПІ/99-00-11-01-03-10 (т.2, а.с. 8-44), якими на запит представника позивача про надання інформації про вакантні посади станом на 22.03.2021 відповідачі надали відповідні переліки вакантних посад.

Проте, жодної із вказаних в цих переліках вакантних посад позивачу для працевлаштування в день звільнення запропоновано не було, що не заперечується відповідачами.

Будь-яких доводів щодо наявності об`єктивних перешкод для працевлаштування позивача на одній з таких посад відповідачами ні у заявах по справі, ні в судовому засіданні не наведено.

Суд вважає, що ДФС не тільки мала можливість в день звільнення позивача з посади вжити заходи з її працевлаштування, а й була зобов`язана вжити такі заходи.

Оскільки переведення позивача на рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби було можливим, суд вважає, що звільнення ОСОБА_1 з займаної посади суперечить приписам абзацу третього частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, а, отже, є незаконним.

Суд також звертає увагу на те, що порівняння наявних в матеріалах справи штатного розпису Державної фіскальної служби України від 26.02.2019, тобто станом до прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про її реорганізацію шляхом поділу на Державну податкову службу України та Державну митну службу України, з штатними розписами цих новоутворених служб свідчать про таке.

Штатним розписом Державної фіскальної служби України на 2019 рік станом на 26.02.2019 (тобто, до поділу) передбачений штат у кількості 2126 одиниць, в тому числі відділ адміністрування податку на додану вартість в кількості 7 одиниць, зокрема - 1 заступник начальника відділу (т.3, а.с. 197-198).

Штатним розписом новоутвореної Державної митної служби України на 2020 рік передбачено штат в кількості 571 одиниця (т.3, а.с. 200-201).

Штатним розписом новоутвореної Державної податкової служби України на 2021 рік передбачено штат в кількості 1400 одиниць, в тому числі відділ адміністрування податку на додану вартість у кількості 7 одиниць, зокрема - 1 заступник начальника відділу (т.3, а.с. 202-204).

Штатним розписом Державної фіскальної служби України на 2021 рік (після поділу) передбачений штат в кількості 370 одиниць (т.4., а.с. 61-80).

Таким чином, після поділу загальна кількість штатних працівників Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України та Державної податкової служби України складає 2341 одиниць (370 + 571 + 1400), що на 215 одиниць (2341 - 2126) більше, ніж кількість штатних працівників Державної фіскальної служби України до реорганізації.

Як у штатному розписі Державної фіскальної служби України до її поділу, так і в штатному розписі виділеної Державної податкової служби України наявний відділ адміністрування ПДВ у кількості 7 штатних одиниць з однією посадою заступника начальника відділу, що свідчить про відсутність у відповідачів скорочення чисельності або скорочення штату стосовно посади позивача.

Порівняння змісту Положення про відділ адміністрування ПДВ в структурі апарату ДФС (т.3, а.с. 188-197) та Положення про відділ адміністрування ПДВ, створений в структурі апарату ДПС у зв`язку з початком виконання нею повноважень в сфері реалізації державної податкової політики (т.3, а.с. 12-28) свідчить про тотожність виконуваних цими структурними підрозділами функцій та процедур.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідно до частини четвертої статті 36 КЗпП України дія трудового договору позивача з Державною фіскальною службою України мала бути продовжена в Державній податковій службі України.

З особової справи позивача, копія якої додана до матеріалів справи, вбачається, що позивач в 2004 році закінчила Академію митної служби України і отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Інформаційні управляючі системи та технології» та здобула кваліфікацію інженер з комп`ютерних систем (т.1, а.с. 143), у 2009 році закінчила Київський національний університет внутрішніх справ і отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобула кваліфікацію юриста (т.1, а.с. 145).

За наявними в матеріалах справи результатами виконання завдань державним службовцем, який займає посаду державної служби категорії «Б» або «В» за червень-вересень 2019 року (т.1, а.с. 225-227) позивач, перебуваючи на посаді заступника начальника відділу адміністрування ПДВ, отримала відмінну оцінку.

Інформації про наявність задовільних або негативних оцінок виконання позивачем завдань за посадою матеріали особової справи позивача не містять та відповідачами не наведено.

Також, з трудової книжки позивача (т.2, а.с. 32-37) вбачається, що стаж державної служби на посадах в Центральному бюро аналізу ризиків та аудиту, Департаменті аналізу ризиків та аудиту, Державній митній службі України, Міністерстві доходів і зборів України та Державній фіскальній служби України обчислюється з серпня 2004 року, тобто на день звільнення позивача 22.03.2021 року складає понад 16,5 років.

Представник Державної податкової служби України в судовому засіданні пояснила, що частина співробітників ДПС прийнята на роботу в порядку переведення з ДФС. Проте, критерії, за якими здійснювався відбір працівників, яким запропоновано переведення на відповідні посади до ДПС, а яким такого переведення керівники державної служби в ДФС та ДПС не пропонували, їй не відомі.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративне судочинство здійснюється на засаді верховенства права.

За приписами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд звертає увагу, що за встановлених обставин справи рішення про звільнення позивача з посади не відповідає жодному з наведених критеріїв правомірності.

Оскаржувані накази щодо звільнення позивача видані всупереч приписам частини четвертої статті 36 КЗпП України та абзацу третьому частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, тобто не у спосіб, визначений законами України.

Суд вважає, що з огляду на наведене в статті 1 Закону № 889-VIII визначення державної служби як діяльності з виконання функцій держави, що має здійснюватись публічно, професійно, політично неупереджено та принципи державної служби, зокрема, принципи ефективності та стабільності, реалізація суб`єктом призначення повноваження на звільнення позивачки, яка має дві вищі освіти, понад 16-річний досвід державної служби за спеціальністю та відмінно виконувала завдання за посадою, не відповідає меті, з якою це повноваження надано.

З цих же підстав рішення про звільнення позивача з посади не може вважатись обґрунтованим, добросовісним та розсудливим.

Той факт, що частині працівників ДФС суб`єктами призначення було надано можливість продовжувати проходження державної служби на посадах в ДПС, а позивач такої можливості була позбавлена, при відсутності чітких та прозорих критеріїв надання такого права та його позбавлення, свідчить про недотримання відповідачами принципів безсторонності (неупередженості) та рівності перед законом.

З огляду на очевидну відсутність легитимної мети, на досягнення якої було спрямовано рішення про звільнення позивача з роботи, таке рішення вочевидь є непропорційним.

Враховуючи, що жодних пропозицій іншої роботи від дня попередження про наступне вивільнення до дня звільнення з посади позивачу зроблено не було, суд вважає, що позивачка була позбавлена права на участь у процесі прийняття рішення про її звільнення.

Приймаючи до уваги те, що з попередженням про наступне вивільнення від 17.02.2020 позивач ознайомлена 17.03.2020, а звільнення її з посади відбулось 22.03.2021, суд констатує порушення принципу своєчасності прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про звільнення позивача з займаної посади.

За таких обставин оскаржувані накази Державної фіскальної служби України від 01.03.2021 № 231-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та наказ Державної фіскальної служби України від 25.03.2021 № 426-о «Про внесення змін до наказу ДФС від 01 березня 2021 р. №231-о» є протиправними та підлягають скасуванню, а позивач має бути поновлена на роботі.

Вирішуючи питання про поновлення позивача на роботі суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі.

Пленум Верховного Суду України в абзаці другому пункту 19 постанови від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» вказував наступне: «У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч.3 ст.36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Суд підкреслює, що дієслово «збереглося» використовується в п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 в теперішньому часі, що своєю чергою означає наявність місця роботи на підприємстві на день поновлення працівника на роботі.

Відтак, суд відхиляє доводи Державної податкової служби України, наведені у відзиві на позовну заяву, про те, що працівник, незаконно звільнений під час реорганізації, має бути поновлений на тому підприємстві, де зберігалось його місце роботи.

В свою чергу Верховний Суд в пункті 73 постанови від 20.01.2021 у справі №640/18679/18 висловив правову позицію, згідно з якою поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи.

Системний аналіз дефініцій «трудовий договір», що міститься в частині першій статті 21 КЗпП України, «державна служба», «державний службовець», «посада державної служби», що містяться в частинах першій та другій статті 1, пункті 4 частині першої статті 2 Закону № 889-VIII відповідно, дозволяють дійти висновку про те, що поновлення державного службовця на попередній роботі означає надання йому можливості виконувати такі повноваження з виконання завдань та функцій держави, які він виконував до звільнення.

Матеріали справи свідчать про те, що на сьогодні посада заступника начальника відділу адміністрування ПДВ існує, тобто збереглася в Державній податковій службі України, яка є правонаступником Державної фіскальної служби України у відповідній сфері.

Зміст Положення про відділи адміністрування податку на додану вартість у Державній фіскальній службі України (т.3, а.с. 188-197) та в Державній податковій службі України (т.3, а.с. 12-28), а також посадових інструкцій заступників начальника відповідних відділів (т.3, а.с. 209-219) свідчать про те, що тією роботою, яку позивач виконувала до звільнення, є робота заступника начальника відділу адміністрування податку на додану вартість в чинній структурі Державної податкової служби України.

Також судом враховується правовий висновок, наведений Верховним Судом в постанові від 22.01.2020 у справі № 2а-15057/09/2670, який полягає у тому що встановлена законодавством можливість реорганізації державної установи (організації) шляхом її приєднання до іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що приєднується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників такої установи.

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

У такому разі, при реорганізації до правонаступника переходять права та обов`язки юридичної особи, які стосуються не лише майнових правовідносин, але і правовідносин з приводу проходження публічної служби, зокрема в частині продовження дії трудового договору з працівником.

Суд вважає, що вказана правова позиція має застосовуватись у всіх випадках реорганізації державних органів - приєднання, злиття та поділу, як у даній справі.

Також суд приймає до уваги що постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2021 №761 «Про внесення зміни в додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2014 р. № 85» внесено зміну в додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 № 85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів» що полягає у виключенні позиції «ДФС».

У зв`язку з цим Державною фіскальною службою України видано наказ від 23.07.2021 «Про вивільнення працівників Державної фіскальної служби України» (т.4, а.с. 155), згідно з яким розпочато процедуру звільнення всіх працівників ДФС.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зазначається наступне: кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Суд зауважує, що під «ефективним» слід розуміти такий засіб, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. За змістом ефективний засіб захисту повинен відповідати природі порушеного права, характеру допущеного порушення та наслідкам, які спричинило порушення права особи.

Оскільки належним способом поновлення порушеного права позивачки на працю є надання їй можливості виконувати ту роботу, яку вона виконувала до звільнення, а така робота наразі наявна в Державній податковій службі України, що є правонаступником Державної фіскальної служби України, позивач має бути поновлена на роботі на посаді заступника начальника відділу адміністрування ПДВ управління адміністрування ПДВ Департаменту управління ризиками Державної податкової служби України з дня, наступного за днем незаконного звільнення, тобто з 23 березня 2021 року.

Вирішуючи питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд виходить з наступного.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).

Згідно з підпунктом «з» пункту 1 Порядку №100 цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу працівника.

Згідно з наданою Державною фіскальною службою України до матеріалів справи інформаційною довідкою (т.1, а.с.124) середньоденна заробітна плата позивача до звільнення з роботи складала 497,44 грн.

З урахуванням норми тривалості робочого часу на 2021 рік (т.4, а.с 152) тривалість вимушеного прогулу позивача з 23.03.2021 по 24.09.2021 включно становить 128 робочих днів.

Таким чином, розмір належного до стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 63 672,32 грн. (128 робочих днів * 497,44 грн.), з відрахуванням обов`язкових податків і зборів.

Відповідно до пунктів 2 та 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи наведені приписи до негайного виконання слід допустити рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника начальника відділу адміністрування ПДВ управління адміністрування ПДВ Департаменту управління ризиками Державної податкової служби України з 23 березня 2021 року.

Згідно з абзацом третім пункту 4 Порядку №100 якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

У відповідності із зазначеною вище інформаційною довідкою відповідача ДФС (т.1, а.с.124) посадовий оклад позивача за посадою заступника начальника відділу станом на 22.03.2021 становить 9700,00 грн.

Таким чином, до негайного виконання слід звернути рішення суду в частині стягнення з Державної фіскальної служби України (ідентифікаційний код 39292197 на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця у розмірі 9700,00 грн. з відрахуванням обов`язкових податків і зборів.

Враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог, що має наслідком задоволення адміністративного позову у повному обсязі.

В судовому засіданні 24.09.2021 проголошено вступну та резолютивну частину рішення, повний текст рішення суду складено 06.10.2021.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 01.03.2021 № 231-о "Про звільнення ОСОБА_1 " та наказ Державної фіскальної служби України від 25.03.2021 № 426-о "Про внесення змін до наказу ДФС від 01 березня 2021 р. № 231-о".

3. Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника начальника відділу адміністрування ПДВ управління адміністрування ПДВ Департаменту управління ризиками Державної податкової служби України з 23 березня 2021 року.

4. Стягнути з Державної фіскальної служби України (ідентифікаційний код 39292197, місцезнаходження: Україна, 04053, місто Київ, Львівська площа, будинок 8) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 березня 2021 року по 24 вересня 2021 року включно в розмірі 63672,32 грн. (шістдесят три тисячі шістсот сімдесят дві грн. 32 копійки) з відрахуванням обов`язкових податків і зборів.

5. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника начальника відділу адміністрування ПДВ управління адміністрування ПДВ Департаменту управління ризиками Державної податкової служби України з 23 березня 2021 року.

6. Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Державної фіскальної служби України (ідентифікаційний код 39292197, місцезнаходження: Україна, 04053, місто Київ, Львівська площа, будинок 8) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця у розмірі 9700,00 грн. (дев`ять тисяч сімсот грн. 00 копійок) з відрахуванням обов`язкових податків і зборів.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі проголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Кушнова А.О.