Ухвала суду № 100307845, 11.10.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ПРО ПОВЕРНЕННЯ ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ

11 жовтня 2021 року Справа № 280/8040/21 м.Запоріжжя Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Батрак І.В., перевіривши адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до Військової частини А1978 (вул. Стефанова, 1, м. Запоріжжя, 69068, код ЄДРПОУ 08160298)

про визнання протиправною бездіяльності та стягнення остаточної суми грошової компенсації вартості речового майна

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини А1978, в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу остаточної суми грошової компенсації вартості речового майна, яке неотримане під час проходження військової служби;

стягнути з відповідача на користь позивача остаточну суми грошової компенсації вартості речового майна, яке не отримане під час проходження військової служби у сумі 23030,18 грн. (згідно з розрахунком).

Ухвалою суду від 08.09.2021 позовну заяву залишено без руху на підставі ст.ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та позивачу наданий строк 10 днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання позивачем суду: заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, оформленої у відповідності до статті 167 КАС України або обґрунтувань за яких позивач вважає, що строк звернення до суду не пропущений разом із відповідними доказами.

На виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачем надано заяву (вх. №57037 від 04.10.2021) про поновлення строку звернення до суду, заяву (вх. №57036 від 04.10.2021) про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Разом із цим, щодо строку звернення до адміністративного суду в поданій заяві зазначає, що в Запорізькому окружному адміністративному суду розглядалась справа №280/4232/20. Позов задоволено частково. Пояснює, що 14.05.2021 відповідачем на виконання рішення суду від 05.11.2020 по справі №280/4232/20 було нараховано та сплачено частку грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у сумі 20428,01 грн., що підтверджується банківською випискою. Зауважує, що вже після 14.05.2021 відповідач звернувся до суду з відстроченням виконання судового рішення, але з дня звернення відповідача до суду з питання відстрочення до сьогоднішнього дня відповідач додатково нічого не сплатив. Вказує, що ухвалою від 02.06.2021 по справі №280/4232/20 відстрочено виконання рішення суду від 05.11.2020 по справі №280/4232/20 на 60 діб – до 01.08.2021. Стверджує також, що позивач в період з 22.06.2021 по 17.09.2021 знаходився за кордоном, а саме в Германії. Стверджує, що позивач не однократно звертався до відповідача з даного питання, але відповідач зазначив, щоб позивач повторно звертався до суду щодо перерахунку та доплати остаточної суми у вигляді грошової компенсації вартості речового майна, яке не отримане під час проходження військової служби. Докази звернення позивача до відповідача та до правоохоронних органів додає до заяви.

Дослідивши матеріали позовної заяви, оцінивши докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

За приписами частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Разом із цим, згідно з частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині 2 статті 122 цього Кодексу.

Згідно із статтею 9 частинами 1, 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Таким чином, компенсація за неотримане речове майно не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, оскільки закупівля речового майна здійснюється незалежно від виплати грошового забезпечення і лише при незабезпеченні військовослужбовця речовим майном здійснюється виплата грошової компенсації (відповідно до пункт 7 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178).

Саме така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 і врахована судом.

Аналізуючи наведені вище правові норми та фактичні обставини справи, суд вважає, що предметом цього адміністративного спору є виплата грошової компенсації за неотримане речове майно, що не входить до структури заробітної плати (грошового забезпечення).

Тобто, компенсація за неотримане речове майно не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги частини 2 статті 233 КЗпП України щодо стягнення такої без обмеження будь-яким строком при звільненні військовослужбовця.

Разом з тим, суд звертає увагу, що спірні правовідносини пов`язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норм спеціального процесуального закону.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 815/2681/17.

Відтак, відносини з виплати компенсації за неотримане речове майно є відносинами щодо проходження публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягає саме положення КАС України, як норм спеціального процесуального закону.

Суд звертає увагу, що позивач звернувся до суду із позовом про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати остаточної суми компенсації за речове майно, тобто предмет даного спору стосується проходження позивачем публічної служби.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною 5 статті 122 КАС України.

Згідно із частиною 1 статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При визначенні початку вказаного строку суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Суд також зазначає, що доказами того, що особа знала про порушення своїх прав є не тільки її дії, спрямовані на захист порушених прав, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Суд встановив і те, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду по справі №280/4232/20 від 05.11.2020 14 травня 2021 року ВЧ А 1978 було нараховано та сплачено позивачу частину загальної суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у сумі 20428,01 грн., однак позивач вважає, що відповідач неправильно розрахував компенсацію за речове майно ОСОБА_1 , а саме неправильно вказав: вартість майна, кількість речового майна (шт., пари, комплекти) замінив на місяці, кількість майна в яких ніколи не вимірювалась.

В межах даного позову позивачем оскаржується бездіяльність відповідача, яка полягає у не проведенні з ним остаточного розрахунку в частині виплати йому грошової компенсації за не отримане речове майно, позивач також не погоджується з розрахунком компенсації за речове майно.

Дані обставини, на переконання суду, додатково підтверджують факт того, що перебіг строку звернення до суду з даним позовом слід розпочинати саме з 14.05.2021, тобто дати сплати частини грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Разом із тим, до суду з цим позовом позивач звернувся лише 03.09.2021 (дата подачі позову до канцелярії суду), тобто з пропуском місячного терміну звернення до суду.

Згідно з частиною 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Суд зазначає, що поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Законодавче обмеження строку звернення до суду з позовом, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду з відповідним позовом.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді.

Дана позиція суду узгоджується з постановою Верховного Суду від 31.03.2020 по справі № 807/235/16 (адміністративне провадження № К/9901/49805/18).

При цьому, з наведених положень КАС України вбачається, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

В контексті наведеного слід зазначити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Суд також звертає увагу на те, що положення «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії.

Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Суд вважає, що позивач, будучи обізнаним про порушення його прав, свобод чи інтересів стосовно виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, у встановлений законодавством строк до суду не звернувся, доказів обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом суду не надав.

У позовній заяві та заяві про поновлення строку звернення до суду позивач зазначає, що неодноразово звертався до відповідача з приводу надання розрахунків, документів про вартість неотриманого речового майна та сплати остаточної компенсації у сумі 23030,18 грн., проте жодних доказів з цього приводу позивачем суду не надано.

Щодо звернення до правоохоронних органів, то судом враховано, що відповіді на свої звернення від 17.05.2021 позивачем отримані ще у травні 2021 року (лист Запорізької обласної прокуратури від 20.05.2021 №27-2208вих-21, лист Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі від 21.05.2021 №К-775/17-02-21).

Стосовно посилання позивача на неналежне виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду по справі №280/4232/20 від 05.11.2020 суд звертає увагу останнього, що згідно з положеннями статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Тобто, відповідно до статті 383 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. При цьому, в порядку здійснення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах не передбачено звернення позивача з окремим позовом щодо зобов`язання виконати судове рішення по іншій справі.

Враховуючи викладене, суд вказує, що суб`єкт владних повноважень не може бути зобов`язаний виконувати судове рішення шляхом ухвалення судом іншого рішення, оскільки примусове виконання рішення суду являє собою завершальну стадію судового провадження та здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», в рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа.

Тобто, якщо позивач вважав, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси то він повинен був звернутись до суду в порядку ст. 383 КАС України із заявою про визнання протиправним рішення дій чи бездіяльності відповідача, а не пред`являти новий адміністративний позов.

Статтею 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Проаналізувавши подані позивачем обґрунтування та докази, суд приходить до висновку, що позивачем було пропущено шестимісячний строк звернення до суду, при цьому, належних доказів поважності причин пропуску такого строку позивачем суду не надано, а вказані позивачем підстави пропуску строку на звернення до суду є неповажними.

Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною 2 статті 123 цього Кодексу.

Оскільки позивач звернувся до суду після закінчення встановленого законом строку та протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху не подав до суду належних доказів поважності пропуску строку звернення до суду з даною позовною заявою, суд визнає неповажними вказані в заяві про усунення недоліків підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду та вважає за необхідне повернути позовну заяву позивачу.

Згідно із ч. 5 ст. 169 КАС України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

У зв`язку із поверненням позовної заяви позивачеві без розгляду суд не вбачає також підстав для задоволення його заяви про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Керуючись п. 9 ч. 4 ст. 169, ст.ст. 241, 248 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду - відмовити.

Визнати причини пропуску строку звернення до суду неповажними та повернути позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини А1978 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення остаточної суми грошової компенсації вартості речового майна.

Роз`яснити позивачеві, що повернення позовної заяви згідно з ч. 8 ст. 169 КАС України не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя І.В.Батрак