Рішення № 100307135, 12.10.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2021 року м. Житомир справа № 240/15473/21

категорія 109020100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Попової О. Г.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 02.03.2022 №6-869/14-21-СГ;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 ЗВ-9300227562020 від 11.12.2020;

- стягнути судові витрати з відповідача із сплати судового збору та витрати на правничц допомогу в розмірі 4500,00 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що наказом відповідача №6-869/14-21-СГ ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробленню землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з підстав неможливості визначення відповідності місця розташування земельної ділянки вимогам законів. Поивач вважає вказане рішення протиправним. Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області мало можливість достеменно встановити бажане місце розташування земельної ділянки. На думку позивача мотиви відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою є необгрунтованими та не передбаченими ч. 7 ст. 118 Земельного кодеку, а тому наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області №6-869/14-21-СГ є протиправним.

Ухвалою суду від 23.07.2021 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).

У відзиві на позовну заяву представник відповідача проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що На Викопіюванні відсутня інформація щодо прив`язки земельної ділянки до відповідного населеного пункту, безпосередньо у графічній частині не наводиться інформація стосовно меж населеного пункту, частіша якого відображена на графічному матеріалі, тобто відсутня прив`язка до адміністративно- територіальної одиниці, на території якої Позивач має намір отримати земельну ділянку у власність.

Отже. Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області розпоряджається землями сільськогосподарського призначення державної власності на території Житомирської області, саме за межами населених пунктів. Тому, для встановлення того факту, чи дійсно Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області має право розпоряджатися даною земельною ділянкою, необхідно додавати сформовані належним чином графічні матеріали. Графічні матеріали, які додаються до клопотання повинні бути такими, обсяг даних яких дозволяє чітко ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки відносно інших землевласників та землекористувачів, а бажана земельна ділянка маг бути максимально конкрегизовапою, що б давало можливість відповідачу, насамперед, встановити зазначене місце розташування, перевірити відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та у передбачених земельним законодавством випадках надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо чітко визначеної земельної ділянки. Таким чином, додані позивачем до клопотання викопіювання не можна розцінювати як графічні матеріали в розумінні частини 6 статті 118 ЗК України, тому були відсутні підстави для надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою та дії Головного управління Де ржге о кадастру були правомірними. Вважає, що Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області при розгляді звернення діяло в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

13.09.2021 від представника відповідача до суду надійшла письмова відповідь на відзив, в якому заперечує щодо доводів відповідача та вказує, що наказ є протиправним. Оскільки наказ від 02.03.2021 №6-869/14-21-СГ є протиправним та підлягає скасуванню, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області в силу вимог ч. 7 ст. ст. 118 Земельного кодексу України повинен розглянути клопотання і надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні. Позивач звернув увагу суду на те, що предметом позовних вимог є саме зобов`язання повторно розглянути клопотанням ОСОБА_1 ЗВ-9300227562020 від 11.12.2020, а не зобов`язання його надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою. Таким чином рішення суду про зобов`язання повторно розглянути вищевказане клопотанням не свідчить про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області розпорядитися земельною земельною, оскільки воно не буде позбавлене права надати мотивовану відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

10.09.2021 від ГУ Держгеокадастру в Житомисрькій до суду надійшли письмові заперечення на відповідь позивача. Прпедставник відповідача зазначає, що Законом України від 28.04.2021 №1423-ІХ Перехідні положення Земенного кодексу доповнено пунктом 24 такого змісту "з дня набрання чинності (27.05.2021 року) цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними". В силу відсутності повноважень Відповідача розпоряджатися вказаною земельною ділянкою суд не може зобов`язати його видати наказ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки таке судове рішення буде суперечити нормам чинного законодавства.

У відповідності до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч.5 ст.250 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

Встановлено, що ОСОБА_1 через веб-ресурс електронних посслуг Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області з клопотанням №ЗВ-9300227562020 від 11.12.2020 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Раковецької сільської ради Радомиешльського району Житомирської області.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області №6-869/14-21-СГ ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробленню землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з підстав неможливості визначення відповідності місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудувної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань ви користання та охорони земель щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З вирішення питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Положеннями статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Пунктом «б» частини 1 статті 121 ЗК України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірі не більше 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 вказаного Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 вказаного Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені зазначеною статтею.

Частиною 7 статті 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою для відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тобто, у разі надання органом виконавчої влади відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою обов`язковим є зазначення конкретної підстави для такої відмови, що визначені у частині 7 статті 118 ЗК України.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого земельного питання. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.

Проте, відмовляючи позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачем у спірному наказі не було конкретизовано в чому саме полягає невідповідність поданих позивачем графічних матеріалів вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, затверджених у встановленому законом порядку.

Стосовно тверджень відповідача щодо нечіткого відображення у поданих позивачем графічних матеріалах місця розташування бажано земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Так, частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до пункту 1.3 «Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками», затвердженої наказом Держземагентства України від 18 травня 2010 року №376, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року №391/17686, межа земельної ділянки це сукупність ліній, що утворюють замкнений контур і розмежовують земельні ділянки.

Бажане місце розташування земельної ділянки з її орієнтовними розмірами зазначається заявником на фрагментах планово - картографічних матеріалів, які надають можливість правильно визначити місце розташування земельної ділянки, на яку претендує особа, яка звернулась з клопотанням з метою безоплатного отримання земельної ділянки у власність.

Тобто, графічні матеріали, які додаються до заяви, повинні бути такими, обсяг даних яких дозволяє чітко ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки відносно інших землевласників та землекористувачів, а бажана земельна ділянка має бути максимально конкретизованою, що б давало можливість відповідачу насамперед встановити зазначене місце розташування, перевірити відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та, у передбачених земельним законодавством випадках, надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо чітко визначеної земельної ділянки.

Так з наданих суду графічних матеріалів слідує, що за кадастровим номером 1825088300060000058 знаходиться земельна ділянка, де чітко відображено межі бажаної земельної ділянки.

Таким чином, суд вважає, що додані позивачем до заяви викопіювання слід розцінювати, як належні графічні матеріали в розумінні частини 6 статті 118 ЗК України.

При цьому слід вказати, що відповідач, користуючись своїми повноваженнями держателя Державного земельного кадастру, на якого покладено обов`язки надання викопіювання з кадастрової карти (плану) фізичним та юридичним особам, мав можливість визначити розташування бажаної земельної ділянки відповідно до вимог Порядку ведення Державного земельного кадастру.

Таким чином, суд вважає, що в порушення зазначених норм Земельного кодексу України, відповідач протиправно відмовив позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із зазначених підстав, а тому наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 02.03.2022 №6-869/14-21-СГ є протиправним та підлягає скасуванню.

Отже враховуючи, що відповідач, відмовляючи позивачу наказом в задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, не дотримався вимог Земельного кодексу України, суд вважає необхідним зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 №ЗВ-9300227562020 від 11.12.2020.

З приводу розподілу судовий витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 1 статті 132 КАС України врегульовано, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2 статті 134 КАС України).

За змістом частини 3 статті 134 КАС України для цілей судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як слідує з матеріалів справи, на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивачем, додано: Договір про надання правової допомоги, акт приймання-передачі наданої правової допомоги від 12.07.2021, детельний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.

Як вказує позивач, загальна вартість наданих послуг становить 4500,00 грн.

Проте, на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу не надано жодних доказів, а саме не надано банківських розрахункових документів (платіжного доручення чи прихідного касового ордера).

Колегія суддів зазначає, що стаття 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини 5 статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12 вересня 2018 року (справа №810/4749/15), аналізуючи положення статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначив, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, а також такі обставини повинні бути підтверджені відповідними документами, тобто доведеними стороною в процесі.

При визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.

Суд зауважує, що позивачем не надано доказів проведення оплати за надані послуги правничої допомоги.

Відтак, з огляду на вказані обставини, суд дійшов висновку, що понесення позивачем витрат на правничу допомогу в межах даної справи у загальному розмірі 4500,00 грн в даному випадку не підтверджено належними та допустимими доказами, а тому не підлягають стягненню.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не було доведено в судовому порядку належними та допустимими доказами правомірність наказу, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір підлягає розподілу відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул. Довженка, 45, м. Житомир, 10002. РНОКПП/ЄДРПОУ: 39765513) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 02.03.2022 №6-869/14-21-СГ.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 №№ЗВ-9300227562020 від 11.12.2020

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду складено у повному обсязі: 12 жовтня 2021 року.

Суддя О.Г. Попова