Рішення № 100306846, 11.10.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2021 р. Справа№200/10642/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

20.08.2021 ОСОБА_1 , позивач, звернувся з позовною заявою до Донецького окружного адміністративного суду з вимогами до Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області:

- визнати протиправним та скасувати рішення Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 29.01.2021 №53 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років;

- зобов`язати Бахмутсько-Лиманське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву № 592 від 26.01.2021 ОСОБА_1 про призначення йому пенсії за вислугу років згідно пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та зарахувати ОСОБА_1 до його загального сумарного пільгового стажу періоди роботи з 22.09.1988 по 04.02.1990 на посаді складача поїздів на станції Кринична Донецької залізниці, з 10.02.1990 по 05.10.1990 на посаді помічника машиніста електровозу в Локомотивному депо Іловайськ Донецької залізниці, з 08.04.1993 по 17.12.1993 на посаді помічника машиніста електровозу.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25.08.2021 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

22.09.2021 надійшло клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про заміну відповідача його правонаступником.

22.09.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву. Разом із заявою відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27.09.2021 задоволено клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про заміну відповідача його правонаступником – Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

27.09.2021 ухвалою суду відмовлено в клопотанні відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 27.09.2021 призначено судове засідання у справі на 11.10.2021, про що належним чином повідомлено сторін у справі.

11.10.2021 відповідач надав витребувані судом документи.

11.10.2021 представники сторін в судове засідання не прибули, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Разом з тим, 11.10.2021 представник позивача надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідно до частини першої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце підготовчого засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.

Інших заяв і клопотань від сторін до суду не надходило.

Відповідно до частини першої статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини п`ятої статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відтак, відсутні перешкоди для розгляду справи по суті.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач протиправно відмовив йому в призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу. Крім того, відповідач не зарахував до пільгового стажу роботи весь період роботи позивача за професіями, які надають право на пенсію за вислугу років згідно з пунктом «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують його конституційні права. Просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В установлений судом строк відповідачем через Відділ документообігу та архівної роботи суду надано відзив на адміністративний позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача.

Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням вимог пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», позивачу відмовлено в призначенні пенсії, оскільки у нього відсутній необхідний спеціальний стаж – 25 років, підтверджений в установленому чинним законодавством порядку.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Єнакіївським МВ УМВС України в Донецькій області 02.10.1998, має реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Позивач звернувся до відповідача-1 із заявою №592 від 26.01.2021 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Позивачем при зверненні до пенсійного органу надано такі скан-копії документів:

- довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків;

- паспорта серії НОМЕР_1 ;

- військового квитка серії НОМЕР_3 від 27.06.1983;

- свідоцтва про навчання №26 від 06.02.1993;

- посвідчення № НОМЕР_4 від 06.05.1993;

- трудової книжки серії НОМЕР_5 від 12.06.1982;

- довідки про підтвердження пільгового характеру роботи №02-03/22 від 22.01.2021;

- довідки про підтвердження періоду роботи за вислугу років №№02-03/21 від 22.01.2021;

- наказів про атестацію робочих місць за умовами праці та перелік пільгових професій за умовами праці;

- індивідуальні відомості про застраховану особу (код 2339121693) з 1999 по 2020 роки.

29.01.2021 Бахмутсько-Лиманське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області прийняло рішення №53 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .

Зі змісту зазначеного рішення вбачається, що відповідно до наданих документів та даних наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, страховий стаж ОСОБА_1 склав 35 років 11 місяців 19 днів, спеціальний стаж за вислугу років – 5 років 1 місяць 22 дні, стаж за списком №2 – 4 роки 9 місяців 2 дні.

За таких обставин Бахмутсько-Лиманським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років згідно з пунктом «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу, підтвердженого в установленому чинним законодавством порядку.

Крім того, суб`єкт владних повноважень зазначив, що за таких обставин, ОСОБА_1 набуде право на пенсію за віком на загальних умовах, за досягнення 60-річного пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а саме з 17.01.2024, або у разі набуття необхідних 12 років 6 місяців спеціального стажу роботи згідно Списку професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 №583, на підприємствах, які підконтрольні українській владі.

08.06.2021 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надало відповідь на адвокатський запит №350/05 від 25.05.2021 по пенсійному забезпеченню ОСОБА_1 , в якій зазначило наступне.

Відповідно до наданих документів та даних наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, страховий стаж ОСОБА_1 склав 35 років 11 місяців 19 днів. Спеціальний стаж за вислугу років – 5 років 1 місяць 22 дні.

До спеціального стажу за вислугу років відповідно до довідки №02-03/21 від 22.01.2021, виданої адміністрацією Вуглегірської теплової електростанції, зараховані періоди:

з 20.05.2010 по 15.05.2013;

з 07.12.2013 по 30.06.2014;

з 05.07.2014 по 31.07.2014;

з 25.08.2014 по 31.08.2014;

з 24.09.2014 по 30.09.2014;

з 11.10.2014 по 31.12.2014;

з 02.01.2015 по 31.06.2016;

До спеціального стажу не враховано періоди:

з 16.05.2013 по 06.12.2013 – згідно табелю не виконував роботи за професією помічник машиністу тепловоза;

з 01.07.2014 по 04.07.2014 – згідно табелю обліку робочого часу простой;

з 01.08.2014 по 24.08.2014 – згідно табелю обліку робочого часу простой;

з 01.09.2014 по 23.09.2014 – згідно табелю обліку робочого часу простой;

з 01.10.2014 по 10.10.2014 – згідно табелю обліку робочого часу простой 5 днів, безоплатна відпустка 5 днів;

з 01.01.2015 по 01.01.2015 – безоплатна відпустка.

Вказані періоди зараховані до загального страхового стажу.

Пільговий стаж за списком №2 згідно з довідкою №02-03/22 від 22.01.2021, виданою адміністрацією Вуглегірської теплової електростанції, склав 04 роки 09 місяців 02 дні:

з 20.07.2001 по 20.09.2004;

з 17.10.2008 по 31.03.2009;

з 05.04.2009 по 19.05.2010.

Період з 01.04.2009 по 04.04.2009 не зараховано до пільгового стажу, згідно табелю робочого часу, оскільки ОСОБА_1 знаходився в безоплатній відпустці. Вказаний стаж зараховано до загального страхового стажу.

Враховуючи вищевикладене, управлінням 29.01.2021 прийнято рішення №53 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу, підтвердженого в установленому чинним законодавством порядку.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Судом встановлено, що відповідно до записів № 7-10, 12-13 трудової книжки серії НОМЕР_5 від 12.06.1982, на ім`я ОСОБА_1 , позивач, зокрема,:

- з 22.09.1988 по 04.02.1990 працював складачем поїздів на станції Кринична Донецької залізниці;

- з 10.02.1990 по 05.10.1990 працював помічником машиніста електровозу в Локомотивному депо Іловайськ Донецької залізниці;

- з 08.04.1993 по 17.12.1993 працював помічником машиніста електровозу.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.2014 № 280 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Основними завданнями Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; внесення пропозицій Міністрові соціальної політики щодо забезпечення формування державної політики із зазначених питань; виконання інших завдань, визначених законом.

Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).

На підставі статей 1, 2 Закону №1788 громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. За цим Законом призначаються: трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Статтею 7 вказаного Закону визначено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Стаття 55 Закону №1788 визначає окремі категорії працівників інших галузей народного господарства, які мають право на пенсію за вислугу років.

Відповідно до пункту «а» статті 55 Закону №1788 право на пенсію за вислугу років мають: робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стажі роботи:

для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі;

для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року право на пенсію за вислугу років надається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п`ятнадцятим - двадцять третім пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону.

Статтею 48 Кодексу законів про працю України та статтею 62 Закону №1788 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 62 Закону №1788 Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 №637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок №637).

Згідно з пунктами 1 та 2 вказаного Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 20 Порядку №637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналізуючи наведене, суд приходить до висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Разом з цим суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1 (далі - Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно норм пункту 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Судом встановлено, що відповідачем не було вжито заходів для отримання додаткових відомостей щодо оскаржуваних періодів роботи позивача.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Як встановлено судом вище, що трудова книжка позивача містить належним чином здійснені записи про періоди роботи позивача з 22.09.1988 по 04.02.1990 складачем поїздів на станції Кринична Донецької залізниці, з 10.02.1990 по 05.10.1990 помічником машиніста електровозу в Локомотивному депо Іловайськ Донецької залізниці, з 08.04.1993 по 17.12.1993 помічником машиніста електровозу. Наведені записи трудової книжки про роботу позивача за вказані періоди свідчать про зайнятість останнього за відповідними посадами. Записи про спірні періоди роботи засвідчені відповідними печатками підприємств і дефектів їх вчинення не мають.

Суд зазначає, що згідно роз`яснення «Про деякі питання призначення пенсій на пільгових умовах та пенсій за вислугу років» №25 від 18.11.1992 Міністерства соціального забезпечення України, відповідно до статті 55 Закону №1788 право на пенсію за вислугу років мають зазначені в ній категорії працівників згідно з затвердженими Кабінетом Міністрів України переліками і списками. Якщо в ці переліки і списки включені професії та посади під загальною назвою, то правом на пенсію за вислугу років користуються працівники всіх найменувань по цих професіях та посадах, тобто старші, головні, провідні, а також помічники.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення» від 12.10.1992 №583 затверджено Список професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років.

Відповідно до вищезазначеного списку професії позивача, а саме помічники машиністів електровозів, складачі поїздів входять до переліку професій, які дають право на вихід на пенсію відповідно до статті 55 Закону №1788.

Враховуючи вищезазначене, позивач має право на зарахування періодів його роботи з 22.09.1988 по 04.02.1990, з 10.02.1990 по 05.10.1990, з 08.04.1993 по 17.12.1993 до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії згідно з пунктом «а» статті 55 Закону №1788, проте в оскаржуваному рішенні №53 від 29.01.2021 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідач не дає оцінку зазначеним періодам роботи позивача.

При вирішені цього спору суд керується частиною другою статті 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, критерій «прийняття рішень, вчинення (не вчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» - за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України: «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень:

- має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України;

- зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Критерій «прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії» - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо.

Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.

Як встановлено судом вище, спірним рішенням відмовлено позивачу в призначенні пенсії за вислугу років згідно з пунктом «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу, підтвердженого в установленому чинним законодавством порядку, проте рішення не містить зазначення періодів роботи позивача, які включено або не включено до спеціального стажу, конкретних підстав для не включено до таких періодів, не зазначено, яких саме документів в підтвердження спеціального стажу не надано позивачем, що свідчить про недотримання відповідачем принципів обґрунтованості та добросовісності при прийнятті рішення суб`єкта владних повноважень, дотримання яких перевіряється адміністративним судом відповідно до вимог пунктів 3, 5 частини другої статті 2 КАС України, і недотримання яких є підставою для скасування такого рішення, оскільки позивачу та суду з тексту такого рішення неможливо визначити, які саме періоди роботи не включено до страхового та пільгового стажу.

З урахуванням наведеного та встановлених обставин, суд приходить висновку, що у даній справі відповідач, як суб`єкт владних повноважень, приймаючи спірне рішення використав повноваження не з метою, з якою це повноваження надано; не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); без дотриманням принципу рівності перед законом, дискримінаційно; без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Наведена правова позиція цілком узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 07.02.2019 у справі №699/155/17, від 26.02.2019 у справі №497/2223/16-а.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення складено без врахування зазначених вище критеріїв, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача зарахувати до загального сумарного пільгового стажу періоди роботи з 22.09.1988 по 04.02.1990 на посаді складача поїздів на станції Кринична Донецької залізниці, з 10.02.1990 по 05.10.1990 на посаді помічника машиніста електровозу в Локомотивному депо Іловайськ Донецької залізниці, з 08.04.1993 по 17.12.1993 на посаді помічника машиніста електровозу, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що у спірному рішенні відповідача не зазначено вказані періоди роботи, які не зараховані до спеціального стажу. Крім того, відповідно до алгоритму розрахунку пенсії ОСОБА_1 , вказані періоди не зараховано до спеціального стажу позивача.

Оскільки рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях, має бути чітким та зрозумілим, а відсутність у рішенні №53 від 29.01.2021 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років мотивів не зарахування до спеціального стажу роботи окремих періодів, та наявність розбіжностей вказаного у рішенні та додатку до рішення, не дозволяє суду перевірити, чи правомірно зазначенні періоди роботи, що не зараховані до спеціального стажу, і свідчить про те, що відповідач діяв необґрунтовано.

Враховуючи те, що суд позбавлений можливості на даний час встановити, які саме періоди роботи позивача не були зараховані відповідачем до спеціального стажу та мотиви не зарахування, у зв`язку із чим позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача зарахувати до загального сумарного пільгового стажу періоди роботи з 22.09.1988 по 04.02.1990 на посаді складача поїздів на станції Кринична Донецької залізниці, з 10.02.1990 по 05.10.1990 на посаді помічника машиніста електровозу в Локомотивному депо Іловайськ Донецької залізниці, з 08.04.1993 по 17.12.1993 на посаді помічника машиніста електровозу, задоволенню не підлягають, як передчасні.

При цьому, з метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №53 від 29.01.2021 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 №592 від 26.01.2021 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Також суд зауважує, що обрання даного способу захисту порушеного права позивача узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а, від 17.07.2018 у справі №514/166/16-а, в яких, зокрема, зазначено, що «..Повідомляючи позивачу про відмову в призначенні пільгової пенсії, ПФУ діяло необґрунтовано. При цьому, суд не обраховує дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв`язку з чим відсутні підстави для зобов`язання ПФУ призначити пенсію позивачу за віком на пільгових умовах».

Суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.

Відповідно до вимог частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частин п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності та враховуючи, що правомірність своїх дій відповідачем-1 не доведена, суд приходить висновку про обґрунтованість пред`явленого позову та про задоволення позовних вимог позивача частково.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 частини третьою статті 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За правилами статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_1 та адвокатом Деменковою Євгенією Сергієвною укладено договір №67 від 14.05.2021 про надання правової допомоги.

Згідно з пунктом 3.2 договору гонорар складає 3500,00 гривен.

Відповідно до пункту 3.6. договору клієнт сплачує гонорар у день укладення договору.

Відповідно до розрахункової квитанції №67/05 від 14.05.2021 адвокатом Деменковою Євгенією Сергієвною прийнято від ОСОБА_1 за адвокатські послуги згідно договору №67 від 14.05.2021 4408,00 грн., у тому числі судовий збір – 908,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з розглядом справи, в частині стягнення витрат на правничу допомогу, суд враховує наступне.

Частиною сьомою статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, з аналізу наведених правових норм випливає, що судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, які є документально підтвердженими.

Відтак, суд вважає необхідним керуватись пунктом 1 частини третьої статті 134 КАС України , згідно норм якого витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 по справі № 922/445/19.

В свою чергу, при вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, кількості витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 (справа № 810/3806/18) та від 10.12.2019 (справа № 10.12.2019).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 N 3477-IV, суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

Так, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Проте, відповідно пункту 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункту 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункту 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

В той же час, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Відповідач не оспорює розмір наданої позивачу правової допомоги.

Враховуючи обраний спосіб захисту, суд вважає, що позивачем надано достатні та належні докази понесення витрат на правничу допомогу, тому на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3500,00 грн.

Крім того, відповідно до квитанції №2РС9-С894-92РН-К186 від 17.08.2021 позивачем сплачено судовий збір в сумі 908,00 грн.

Згідно частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, зважаючи на те, що позивачем сплачено суму судового збору та позовні вимоги задоволено, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору на користь позивача.

Керуючись статтями 32, 139, 243 – 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місце знаходження: пл. Соборна, буд. 3, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122, Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 29.01.2021 №53 про відмову в призначені ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.01.2021 №592 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 (три тисячі п`ятсот) грн. 00 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 11.10.2021.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду у паперовому вигляді або через електронний кабінет (https://id.court.gov.ua/) у підсистемі «Електронний суд».

У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.С. Молочна