Рішення № 100306762, 13.10.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2021 року Справа № 160/13431/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коренева А.О.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А3283 (польова пошта В3675) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини А3283 (польова пошта В3675), в якій позивач просить:

- зобов`язати Військову частину А3283 (польова пошта В3675) надати довідку про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 ;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А3283 (польова пошта В3675) щодо невиплати грошової компенсації у розмірі 27960 грн. 91 коп. за неотримане речове майно в період проходження військової служби ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Військову частину А3283 (польова пошта В3675) виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 27960 грн. 91 коп. за неотримане речове майно в період проходження військової служби;

- зобов`язати Військову частину А3283 (польова пошта В3675) виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно в період проходження військової служби при звільненні, обрахований на день фактичного розрахунку;

- зобов`язати Військову частину А3283 (польова пошта В3675) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 3618 грн. 75 коп;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А3283 (польова пошта В3675) при відправленні особової справи для зарахування на військовий облік ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Військову частину А3283 (польова пошта В3675) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заподіяні збитки у вигляді упущеної вигоди (матеріальну шкоду) у розмірі 10000 грн;

- зобов`язати Військову частину А3283 (польова пошта В3675) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що позивач в період з 05.07.2016 року по 01.07.2021 року проходив військову службу у військовій частині А3283 (польова пошта В3675). Вподальшому, позивач був звільнений з військової служби в запас за станом здоров`я, відповідно до пункту 2 частини 5 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключений із списків особового складу військової частини та знятий з усіх видів грошового забезпечення. Проте, на час прийняття наказу про виключення останнього зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення відповідач протиправно не здійснив з ним усіх необхідних розрахунків, щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, а також не направлено особову справу останнього для зарахування на військовий облік до Смілянського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Черкаської області. Крім того, позивач зауважує, що під час проходження військової служби -29.06.2021 року, він звернувся до командира частини із проханням надати довідку про вартість речового майна, що належить йому до видачі, проте станом на теперішній час довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, яка видається речовою службою військової частини, не отримав. Вподальшому, за твердженням позивача, після особистого звернення до начальника речової служби частини останнім було отримано не завірену належним чином копію довідки №117 про вартість речового майна, за неповне використання якого утримуються кошти при звільненні, що суперечить пункту 5 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №178 від 16.03.2016 року. Крім того, посилаючись на приписи ст. ст. 116, 117 КЗпП України, позивач зазначив, що відповідач повинен провести нарахування та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку, а також, оскільки діями відповідача були порушені його права на працю та завдано матеріальну та моральну шкоду, останні повинні бути йому відшкодовані. За наведених обставин, позивач вважає, що заявлені ним позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі №160/13431/21 за вищевказаною позовною заявою ОСОБА_1 та призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

15 вересня 2021 року до суду надійшов відзив військової частини А3283 (польова пошта В3675) на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач пред`явлений позов не визнав та заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що відповідно до Наказу Міністра Оборони України за №260 від 07.06.2018 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам статті 8 «Грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців». Крім того у зв`язку з дією особливого періоду та в результаті необхідності утримання понаднормової чисельності військовослужбовців, збільшення розмірів грошового забезпечення в Міноборони уже в жовтні 2016 року не було забезпечено фінансовим ресурсом для виплати особовому складу грошового забезпечення, винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції. Також у чинному законодавстві не визначено пріоритетність виплат. Також відповідач зауважує, що військова частина є бюджетною, неприбутковою організацією та фінансується Міністерством оборони України. Військовослужбовець у рік звільнення з військової служби подає рапорт довільної форми командиру частини з проханням виплати грошову компенсацію за недотримане речове майно. Так, Позивач надав суду рапорт про надання йому довідки про вартість речового майна без жодної реєстрації військової частини А3283 що унеможливлює розгляд питання по суті позивача керівництвом військової частини А3283. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів. Крім того, відповідно до пунктів 4 та 7 цієї постанови - «Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації; виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв`язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік». Також відповідач заголошує, що Позивач до керівництва військової частини А3283 з рапортом не звертався.

Таким чином, всі дії посадових осіб військової частини А3283 ґрунтуються на положенні чинного законодавства України. Крім того, відповідач наголошує, що оскільки військова служба є публічною службою, а вимоги позовної заяви стосуються як проходження військової служби Позивачем, так і його звільнення, то з урахуванням того, що наказом командира частини останнього було звільнено з Лав Збройних Сил України 01 липня 2021 року, а звернення до суду ним було здійснено 9 серпня 2021 року, то враховуючи приписи ч. 1 та 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, Позивачем було пропущено строки звернення до суду з цим позовом.

27 вересня 2021 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій останнім викладено доводи аналогічні висловленим у власній позовній заяві та додатково зауважено, що відповідач посилаючись на те, що рапорт ОСОБА_1 був не зареєстрований, своєю бездіяльністю протиправно порушив пункти 3.9.2, 3.9.3 розділу 3.9 та пункту 3.10.1 розділу 3.10. Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України №124 від 07.04.2017 року. Також, позивач зауважує, що посилаючись на неотримання достатнього фінансування в жовтні 2016 року, відповідач посилається на Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ, який не має відношення до позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За змістом приписів п.8 ч.6 ст.12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності, зокрема, є типові справи.

Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257-262 КАС України справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 в період з 05.07.2016 року по 01.07.2021 року проходив військову службу у військовій частині А3283 (польова пошта В3675).

Відповідно до наказу Міністра Оборони України (по особовому складу) від 30 червня 2016 року № 587, лейтенанта ОСОБА_1 було призначено на посаду офіцера-психолога І танкового батальйону, який прибув з Військового інститута Київського націонатьного університету імені Тараса Шевченка.

З 05 липня 2016 року, лейтенанта ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військовій частині А3283 (польова пошта В3675) та на всі види забезпечення, що підтверджується витягом з наказу №225 від 05 липня 2016 року.

Відповідно до наказу Командувача військ оперативного командування “Схід” (по особовому складу) від 24 червня 2021 року №153, капітана ОСОБА_1 , заступника командира медичної роти з морально-психологічного забезпечення було звільнено з військової служби у запас відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” підпункту “а” (у зв`язку із закінченням строку контракту) та, в подальшому, виключений із списків особового складу частини, знятий з усіх видів грошового забезпечення і направлений для зарахування на військовий облік до Смілянського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Черкаської області, що підтверджується витягом з наказу №186 від 01 липня 2021 року.

В зазначеному вище наказі також встановлено вислугу років ОСОБА_1 у Збройних Силах: календарна 11 років 1 місяць 13 днів, пільгова 2 роки 9 місяців 16 днів, загальна 13 років 10 місяці 29 днів, а також визначено виплатити: щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби у повному розмірі, надбавку за виконання особливо важливих завдань у розміру 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за період з 01 червня по 01 липня 2021 року; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік відповідно до наказу Міністерства оборони України від 12 березня 2021 року № 59 “Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2021 рік” (з урахуванням змін) у розмірі 1270 (одна тисяча двісті сімдесят) гривень; грошову компенсацію у розмірі 27960 (двадцять сім тисяч дев`ятсот шістдесят) гривень 91 копійка за не отримане речове майно в період проходження військової служби; грошову допомогу по звільненню у запас за одинадцять календарних років у розмірі 50% за кожний повний прослужений рік. Також визначено провести відрахування вартості обмундирування в сумі 3500 (три тисячі п`ятсот) гривень обчислену пропорційно часу, що залишився до кінця строку носіння.

29.06.2021 року, ОСОБА_1 звернувся до командира частини А3283 з рапортом, в якому просив надати довідку про вартість речового майна, що належить до видачі, на підставі пунктів 4 та 5 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178.

ОСОБА_1 отримано довідку № 117 за підписами начальника фінансово-економічної служби військової частини А.Вакуленко, начальника речової служби військової частини М. Чернецького, бухгалтера фінансово-економічної служби військової частини О.Федоренко, діловода речової служби військової частини О. Нікітіна «Про вартість речового майна, за неповне використання якого утримається кошти при звільненні» (підстава: наказ командира військової частини А3283 від 30.06.2021 р. – «закінчення контракту»), усього предметів: 42 найменування, на загальну суму 27960,91 грн.

01 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до військової частини А3283 з заявою, в якій, зокрема, просив надати довідку про вартість речового майна, що належить до видачі; виплатити грошову компенсацію у розмірі 27960 грн. 91 коп. за неотримане речове майно в період проходження військової служби; терміново усунути порушення направлення особової справи до Смілянського об`єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів та провести службову перевірку з метою перевірки інформації про вчинення правопорушення.

Вказана заява направлена позивачем засобами поштового зв`язку, що підтверджується копією фіскального чека АТ «Укрпошта», копія якого міститься в матеріалах справи.

Проте, матеріали справи не містять відповіді відповідача на вищенаведену заяву ОСОБА_1 , а також, за твердженням позивача, – ним вона не була отримана.

Вважаючи, що на час прийняття наказу про виключення ОСОБА_1 із списків особового складу частини та зняття останнього з усіх видів грошового забезпечення, відповідач протиправно не здійснив з ним усіх необхідних розрахунків, щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, а також не направлено особову справу останнього для зарахування на військовий облік до Смілянського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Черкаської області, а також, оскільки, на думку позивача, такими діями відповідача були порушені його права на працю та завдано матеріальну та моральну шкоду, останній звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та спірним правовідносинам сторін, суд враховує таке.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 за № 2232-XII зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XIІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1-2 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються всіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону № 2011-XII).

Згідно із частиною першою статті 9-1 Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 за № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно п. 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 року № 232 , встановлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку № 178. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Згідно п. 5 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року № 178, довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно із пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 за № 475, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.06.2017 за № 797/30665 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно». Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.

Із вищенаведених законодавчих приписів убачається, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.

Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №803/756/17, від 17 січня 2019 року у справі №822/2309/17, від 29 серпня 2019 року у справі №2040/7697/18 та ряду інших.

Відповідно до абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за № 1153/2008, (дія якого відповідно до ч. 3 Указу поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

З наведених законодавчих приписів випливає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.

Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 на період проходження військової служби у військовій частині А3283 був забезпечений державою всіма видами матеріального забезпечення, в тому числі речовим майном.

Наказом командира військової частини А3283 від 01 липня 2021 року №186 (по стройовій частині) позивача з 01 липня 2021 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а також направлено для постановки на військовий облік до Смілянського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Черкаської області.

Також у вказаному наказі зазначено, що позивачеві слід виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 27960 (двадцять сім тисяч дев`ятсот шістдесят) гривень 91 копійка.

Так, 01 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до військової частини А3283 з заявою, в якій, зокрема, просив надати довідку про вартість речового майна, що належить до видачі; виплатити грошову компенсацію у розмірі 27960 грн. 91 коп. за неотримане речове майно в період проходження військової служби.

Враховуючи, що Порядок №178 чітко визначає, що речове майно або грошова компенсація виплачується за бажанням військовослужбовця за місцем військової служби, за їх заявою (рапортом), судом встановлено, що позивач заяву від 01.08.2021 року з вимогою виплатити останньому грошову компенсацію за речове забезпечення направив відповідачузасобами поштового зв`язку.

Як вже встановлено судом, незважаючи на звернення позивача із відповідною заявою та на безпосередню вказівку у наказі про необхідність виплати, грошова компенсація за неотримане речове майно позивачеві виплачена не була.

Також, як самостійно зазначається позивачем у власній позовній заяві, останнім отримано довідку № 117 за підписами начальника фінансово-економічної служби військової частини А.Вакуленко, начальника речової служби військової частини М. Чернецького, бухгалтера фінансово-економічної служби військової частини О.Федоренко, діловода речової служби військової частини О. Нікітіна «Про вартість речового майна, за неповне використання якого утримається кошти при звільненні» (підстава: наказ командира військової частини А3283 від 30.06.2021 р. – «закінчення контракту»), усього предметів: 42 найменування, на загальну суму 27960,91 грн.

При цьому, суд зауважує, що відповідач під час розгляду справи не надав суду доказів того, що ОСОБА_1 на момент звільнення з військової служби був у повному обсязі забезпечений речовим майном, відповідно до закріплених норм, а лише вказував на відсутність права на отримання компенсації у зв`язку із відсутністю відповідного рапорту позивача.

При цьому, Конституційний Суд України у рішеннях від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо.

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.

Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність військової частини А3283 щодо невиплати позивачеві грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно у розмірі 27960 грн. 91 коп. (двадцять сім тисяч дев`ятсот шістдесят гривень 91 копійка), а також зобов`язанні відповідача виплатити позивачеві компенсацію за не отримане під час проходження військової служби речове майно.

Стосовно вимог ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача виплатити йому середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно в період проходження військової служби при звільненні, обрахований на день фактичного розрахунку та середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 3618 грн. 75 коп., суд зазначає таке.

З системного аналізу чинного законодавства слідує, що відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами ч.6 ст.7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навивши у рішенні відповідні доводи.

Оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження військової служби, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями ст. 9 КАС України вправі застосувати до спірних правовідносин положення КЗпП України.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Зважаючи на те, що відповідачем не проведено остаточного розрахунку з позивачем у день виключення останнього зі списків особового складу військової частини, чим порушено вищевказані вимоги ст.116 КЗпП України, суд, керуючись приписами ч.2 ст.9 КАС України, якими передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, у даному випадку суд доходить висновку про протиправність бездіяльності військової частини А3283 щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку у день виключення зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, у постанові від 15.09.2015р. у справі №21-1765а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що передбачений ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП, водночас, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

З вказаного слідує, що передбачений ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Проте на час звернення позивача до суду з позовом щодо нарахування та виплати середнього заробітку, передбаченого ст.117 КЗпП України, остаточний розрахунок по виплаті належних позивачеві сум індексації грошового забезпечення ще не відбувся.

Таким чином, враховуючи відсутність такої юридично значимої обставини, як факту проведення з позивачем остаточного розрахунку, підстави для застосування до відповідача відповідальності саме за період, передбачений ст.117 КЗпП України, на час розгляду цієї справи в суді відсутні.

Отже, права особи на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, передбаченого ст.117 КЗпП України відповідачем, ще не порушено.

Згідно зі статтею 5 КАС України, судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Однак, обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Відповідно, дії суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо: по-перше, такі дії вчинені владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції і по-друге, оспорювані дії є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Враховуючи те, що відповідачі не відмовляли позивачеві у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як наслідок питання щодо його виплати відповідачами не вирішувалося, суд доходить висновку щодо передчасності цих позовних вимог, оскільки в адміністративному судочинстві захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.

Щодо посилань відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає таке.

Відповідно до частин третьої та п`ятої статі 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Відповідно до пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Аналіз частини п`ятої статі 122 КАС України свідчить про те, що цією нормою визначений місячний строк звернення до суду стосовно трьох стадій, пов`язаних з публічною службою: 1) прийняття на публічну службу; 2) проходження публічної служби; 3) звільнення з публічної служби.

По даній справі позивач вважає, що його права порушені стосовно грошової винагороди (оплати праці) за періоди, коли він проходив публічну службу. Позивачем не оскаржуються умови проходження публічної служби або звільнення з неї.

Частиною п`ятою статі 122 КАС України не визначений місячний строк звернення до адміністративного суду відносно спорів стосовно «грошової винагороди» або «оплати праці» за проходження публічної служби.

Сама процедура проходження публічної служби, має широкий характер та включає багато процедур, таких як: призначення на посади, переміщення і просування по службі, атестація, відпустки, умови звільнення зі служби, особливості проходження служби окремими категоріями осіб начальницького складу, питання соціального захисту тощо.

Натомість, питання «грошової винагороди» або «оплати праці» (рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків) врегульоване спеціальними законами: Законом України «Про оплату праці», Кодексом законів про працю України, а також іншими підзаконними нормативними актами та судовими рішеннями.

Зазначене свідчить про те, що при даних спірних правовідносинах норми Закону України «Про оплату праці», Кодексу законів про працю України, а також інших підзаконних нормативних актів та судові рішення з питань оплати праці є спеціальними порівняно з нормами КАС України. Тому в даному випадку повинні застосовуватися положення спеціальних норм в частині можливості звернення працівника до суду з позовом про стягнення належних його виплат без обмеження будь-яким строком, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

З урахуванням вищевикладеного, відсутні законодавчо визначені обмеження відносно строків звернення до суду осіб, які проходили публічну службу, стосовно питання стягнення винагороди за її проходження.

У зв`язку з чим, суд вважає за необхідне застосувати частину другу статті 233 КЗпП України по даній справі, тобто позивач не обмежений строком звернення з даним адміністративним позовом.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності посадових осіб відповідача при відправленні особової справи для зарахування останнього на військовий облік та внаслідок цього завданні йому матеральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.9 Положення про військові комісаріати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2013 р. № 389 військові комісаріати відповідно до покладених на них завдань: ведуть облік осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах в запас або у відставку (далі - особи, звільнені з військової служби), які проживають на відповідній території, для оформлення документів, що додаються до пенсійної справи відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до положень ч.3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, відповідно до п. 215 якого військовослужбовцям, звільненим зі строкової військової служби у запас, командування військової частини видає обліково-послужну картку, припис, службову характеристику та медичну книжку. Військовослужбовці строкової військової служби за їх бажанням можуть бути звільнені в запас у власному цивільному одязі.

Пунктом 242 Указу Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік. Витяги з наказів про звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються до відповідних державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів для дальшого розрахунку звільнених осіб та направлення їх на військовий облік. У день розрахунку таких осіб у зв`язку із звільненням з військової служби керівник державного органу, підприємства, установи, організації, державного та комунального навчального закладу направляє їх на військовий облік до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік

Аналізуючи вищевказані положення Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положення № 1153/2008, суд прийшов до висновку, що відповідач, приймаючи наказ №186 від 01.07.2021р., зокрема, щодо направлення ОСОБА_1 для зарахування на військовий облік до Смілянського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Черкаської області, був зобов`язаний видати припис на вибуття до вказаного у наказі військового комісаріату.

Так, як самостійно зазначається позивачем як у власній позовній заяві, так і в заяві від 01.08.2021 року, яка направлена на адресу відповідача засобами поштового зв`язку, що

після звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 - 01.07.2021 року йому було видано припис про вибуття та необхідність прибуття 05.07.2021 року до Смілянського об`єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до абз. 1 п. 2 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України на військовий облік військовозобов`язаних звільнені з військової служби в запас.

Постановою Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2016 р. № 921 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних (далі - Порядок), відповіно до п. 1 якого, цей Порядок визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад та виконавчими апаратами районних, обласних рад (далі - державні органи), військовими комісаріатами, військовими частинами, підприємствами, установами, організаціями та закладами освіти незалежно від їх підпорядкування та форми власності (далі - підприємства, установи та організації).

Пунктом 56 вищезазначеного Порядку, зокрема встановлено, що взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників і військовозобов`язаних у районних (міських) військових комісаріатах здійснюється за їх особистої присутності. При цьому взяття на військовий облік, зняття або виключення з нього здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України та військово-облікових документів, визначених у пункті 16 цього Порядку.

Так, відповідно до пункту 16 Порядку, - військовий облік ведеться на підставі паспорта громадянина України та таких військово-облікових документів: для військовозобов`язаних - військового квитка або тимчасового посвідчення військовозобов`язаного.

Крім того відповідно до абз. 1 п. 1 п. 37 Порядку, на який посилається позивач у власній позовній заяві встановлено, що з метою ведення персонального обліку призовників і військовозобов`язаних на державні органи, підприємства, установи та організації покладається виконання таких заходів: перевірка у громадян під час прийняття на роботу (навчання) наявності військово-облікових документів (у військовозобов`язаних - військових квитків або тимчасових посвідчень, а у призовників - посвідчень про приписку до призовних дільниць). Приймання на роботу (навчання) призовників і військовозобов`язаних здійснюється тільки після взяття їх на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах, а також у разі перебування на військовому обліку в СБУ та Службі зовнішньої розвідки.

Таким чином, твердження ОСОБА_1 стосовно того, що не надходження його особової справи в момент звернення до Смілянського об`єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки для оформлення його військово-облікових документів, у зв`язку з чим було порушено його право на працю, яке закріплено статтею 42 Конституції України, унеможливлюючи отримання військово-облікового документа та виконання пункту 37 Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №921 від 07.12.2016 року, та підпункту 3 пункту 18 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №792 від 19 вересня 2018 року є безпідставним та необґрунтованим.

Так, судом встановлено, що відповідачем в момент винесення наказу (по стройовій частині) №186 від 01 липня 2021 року, яким ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини, знято з усіх видів грошового забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Смілянського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Черкаської області було дотримано всіх законодавчих приписів, в тому числі надано позивачеві документи, які необхідні для зарахування його на військовий облік, а отже в цій частині позовні вимогт – не підлягають задоволенню.

За наведених обставин, суд доходить висновку про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог ОСОБА_1 , в тому числі і щодо зобов`язання відшкодування заподіяних збитків у вигляді упущеної вигоди (матеріальну шкоду) у розмірі 10000 грн.

Щодо позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача відшкодовувати йому моральну шкоду у розмір 5 000,00 грн.

Статтею 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89; від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

Сама лише констатація порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для стягнення моральної шкоди.

Суд зазначає, що необхідною умовою виникнення відповідальності у вигляді обов`язку відшкодувати заподіяну майнову і немайнову шкоду є неправомірність дій або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду, наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою, вини особи у заподіянні шкоди.

Враховуючи вищевикладене та часткове задоволення позовних вимог позивача, суд приходить до висновку, про недоведеність заявленої до стягнення моральної шкоди позивача та відсутності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

Враховуючи викладені обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі п.12 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір”, тому судовий збір останнім сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 260-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини А3283 (польова пошта В3675) (код ЄДРПОУ 07880837, місцезнаходження: військове містечко-30, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл., 50046) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А3283 (польова пошта В3675) (код ЄДРПОУ 07880837, місцезнаходження: військове містечко-30, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл., 50046) щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошової компенсації за неотримане речове майно у розмірі 27960 грн. 91 коп. (двадцять сім тисяч дев`ятсот шістдесят гривень 91 копійка) в період проходження ним військової служби.

Зобов`язати Військову частину А3283 (польова пошта В3675) (код ЄДРПОУ 07880837, місцезнаходження: військове містечко-30, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл., 50046) виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію у розмірі 27960 грн. 91 коп. (двадцять сім тисяч дев`ятсот шістдесят гривень 91 копійка) за неотримане речове майно в період проходження ним військової служби.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А3283 (польова пошта В3675) (код ЄДРПОУ 07880837, місцезнаходження: військове містечко-30, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл., 50046) щодо не проведення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) остаточного розрахунку у день виключення його зі списків особового складу військової частини.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Коренев