Рішення № 100306079, 12.10.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

12 жовтня 2021 р. Справа № 120/8710/21-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 звернулись в суд з адміністративним позовом до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що позивачі звернулись з клопотаннями про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення по 2 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташовані за межами с. Ясенки, Липовецької територіальної громади Вінницького району, Вінницької області. Однак рішенням Липовецької міської ради № 430 від 16.07.2021 року позивачам відмовлено у наданні таких дозволів, підставою для відмови стало те, що спірна земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, право оренди на які виставляються на земельні торги (аукціон) та до завершення торгів не може відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися в користування.

Відповідачем надано відзив на адміністративний позов, яким заперечує щодо заявлених позовних вимог. Зауважує, що рішенням 15 сесії Липовецької міської ради 8 скликання від 18.06.2021 року "Про включення земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності в перелік земельних ділянок, право оренди на які виставлено на земельні торги", було включено спірну земельну ділянку право оренди на яку виставляється на торги.

Більше того зазначає, що рішенням 15 сесії міської ради 8 скликання від 18.06.2021 року № 383 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою створення громадського пасовища", надано дозвіл виконавчому комітету міської ради на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою створення громадських пасовищ, площею 24,1597 га, кадастровий номер 0522283600:09:000:2101, із земель запасу комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Таким чином, на пленарному засіданні 18 сесії Липовецької міської ради 8 скликання від 06.08.2021 року № 448 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Липовецької міської ради, з метою створення громадських пасовищ за кадастровим номером 0522283600:09:000:2190 з цільовим призначенням 18.00 Землі загального користування (громадські пасовища).

На думку відповідача у нього були усі підстави для відмови позивачам у наданні дозволів на виготовлення проектів землеустрою.

Відповідно до ухвали від 30.08.2021 року про відкриття провадження, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 звернулись з клопотаннями про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення по 2 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами с. Ясенки, Липовецької територіальної громади Вінницького району, Вінницької області.

Рішенням Липовецької міської ради № 430 від 16.07.2021 року, за результатом розгляду клопотань, позивачам було відмовлено у наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення по 2 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами с. Ясенки Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області, у зв`язку з тим, що земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, право оренди на які виставляються на земельні торги (аукціон) та до завершення торгів не може відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування.

Не погоджуючись з такою відмовою органу місцевого самоврядування, позивачі звернулися до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі частини другої статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту "б" частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектара.

Відповідно до пункту "в" статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною шостою та сьомою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що чинним законодавством визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Водночас, вмотивована відмова має містити пояснення з вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №813/481/17, від 18.10.2018 справі №527/43/17, від 25.02.2019 у справі №347/964/17 та від 22.04.2019 у справі №263/16221/17.

Судом встановлено, що підставою для відмови у наданні позивачам дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки у власність, орієнтовною площею по 2 га, для ведення особистого селянського господарства згідно оскаржуваного рішення від № 430 від 16.07.2021 року стало те, що земельна ділянка включена в перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення для продажу прав на них на земельних торгах.

Відповідно до частини першої статті 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як передбачено частинами першою - третьою статті 135 ЗК України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.

Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу.

Організатором земельних торгів є фізична або юридична особа - власник земельної ділянки, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, що здійснює реалізацію права державної чи комунальної власності на земельні ділянки, які уклали з виконавцем земельних торгів договір про проведення земельних торгів.

Згідно з частинами першою-третьою статті 136 ЗК України організатор земельних торгів визначає перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами. Забороняється вносити до зазначеного переліку призначені під забудову земельні ділянки без урахування у випадках, передбачених законом, результатів громадського обговорення.

У переліку зазначаються місце розташування (адреса) земельної ділянки, її цільове призначення (функціональне використання), площа, кадастровий номер, умови продажу.

Земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Таким чином, відповідач як розпорядник земель комунальної власності є організатором земельних торгів та відповідно до вимог чинного законодавства наділений повноваженнями визначати перелік земельних ділянок комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги. При цьому, законодавцем чітко визначено, що земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Така правова позиція відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 29.05.2019 у справі №2040/7204/18, від 24.09.2020 у справі №805/3195/17-а.

Разом з тим, відповідно до частини 4 статті 135 ЗК України проведення земельних торгів щодо земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них здійснюється за рішенням організатора земельних торгів, у якому зазначаються: а) перелік земельних ділянок або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами; б) стартова ціна лота; в) строк та інші умови користування земельною ділянкою у разі набуття права користування земельною ділянкою на земельних торгах; г) особа, уповноважена організатором земельних торгів на укладення договору купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки, яка або право на яку виставляється на земельні торги.

На думку суду, до завершення земельних торгів не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування лише ті земельні ділянки (з числа включених до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них для продажу на земельних торгах), які виставлені на земельні торги за рішенням організатора, з моменту прийняття організатором рішення про проведення земельних торгів та протягом строку проведення таких торгів, регламентованих частиною шостою статті 137 ЗК України.

При цьому, суд вважає, що сам лише факт включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок державної або комунальної власності або прав на них, які плануються в майбутньому виставити на земельні торги, не є самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.

Суд звертає увагу, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту включення земельної ділянки, на яку претендує позивач, до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення для продажу прав на них на земельних торгах, не надано суду і рішення організатора (Липовецької міської ради) про проведення земельних торгів щодо спірної земельної ділянки, яка виставляється на торги окремим лотом. Тобто, відповідач не надав суду доказів того, що як на момент подання клопотань позивачів про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою, так і на час її розгляду, спірна земельна ділянка була включена у відповідний перелік та була виставлена на торги.

Стосовно тверджень представника відповідача, що бажана для позивачів земельна ділянка на пленарному засіданні 18 сесії Липовецької міської ради 8 скликання від 06.08.2021 року № 448, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою створення громадського пасовища (за межами населеного пункту с. Ясенки), на території Липовецької міської ради, площею 23,4926 га.

То суд вказує, що така підстава не була покладена в основу рішення про відмову, а тому відсутня в спірному рішенні.

Однак з даного приводу слід зауважити, що нормами ЗК України визначено вичерпний перелік підстав, за існування яких особі, яка звертається до відповідного суб`єкта із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, може бути відмовлено, і чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 ЗК України.

Обов`язковими умовами для акту індивідуальної дії у даному випадку є зазначення конкретних положень нормативно-правового акту, які передбачають підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та мотиви відмови.

Тому, твердження відповідача про те, що земельну ділянку спочатку включено до переліку земель право на яку виставлено на торги, а потім відведено з метою створення на ній громадських пасовищ, суд вважає безпідставними та такими, що не передбачені нормами ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Отже, відповідач прийняв спірне рішення, яке по суті не відповідає фактичним обставинам, а саме, не було встановлено невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, а тому відмовив позивачам у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, що не передбачені законом.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оскаржувана відмова не ґрунтується на нормах закону, та є протиправною, відповідно підлягає скасуванню.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача прийняти рішення, яким надати дозвіл позивачам на розробку проекту землеустрою, суд зазначає наступне.

Спосіб відновлення порушеного права позивачів має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.03.2019 року у справі № 2040/6320/18.

Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У даному випадку суд приходить до переконання, що позивачі обрали належний спосіб захисту своїх порушених прав, а саме зобов`язання відповідача надати їм дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок. У зв`язку з чим позовні вимоги зобов`язального характеру теж підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Липовецька міська рада, як суб`єкт владних повноважень, не довела правомірності своїх дій щодо відмови позивачам у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачами, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивачів, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Що стосується відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд також зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс-19).

Отже, з аналізу змісту статті 134 КАС України встановлено, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

Враховуючи те, що представником позивача лише зазначено у позовній заяві орієнтовний розрахунок суми судових витрат в межах 34500 грн. Однак, ні до матеріалів справи під час звернення до суду з адміністративним позовом, ні підчас розгляду справи по суті в межах 60 днів, представником не було долучено жодного визначеного законодавцем документу на підтвердження понесених витрат позивачем. Також судом враховано, що матеріали справи не містять заяви позивача, поданої в порядку ч. 7 ст. 139, ч. 3 ст. 143 КАС України про подання відповідних доказів після ухвалення рішення по суті вимог.

За наведених вище обставин судові витрати позивача пов`язані з правничою допомогою адвоката відшкодуванню не підлягають.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 09.10.2020 у справі № 509/5043/17 та від 23.11.2020 у справі № 638/7748/18.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідент.номер НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , ідент.номер НОМЕР_3 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 , ідент.номер НОМЕР_4 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_5 , ідент.номер НОМЕР_5 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_6 , ідент.номер НОМЕР_6 ) до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області (вул. Василя Липківського, 30, Вінницька область, ЄДРПОУ 04325957) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Липовецької міської ради Вінницької області № 430 від 16.07.2021 року в частині відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Зобов`язати Липовецьку міську раду Вінницької області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства (01.03), із рівнозначної земельній ділянці площею 24,1597 га кадастровий номер 0522283600:09:000:2101 земельної ділянки 0522283600:09:000:2190, що розташована за межами с. Ясенки Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 908 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області (вул. Василя Липківського, Вінницька область, ЄДРПОУ 04325957).

Стягнути на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідент.номер НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 908 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області (вул. Василя Липківського, Вінницька область, ЄДРПОУ 04325957).

Стягнути на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , ідент.номер НОМЕР_3 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 908 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області (вул. Василя Липківського, Вінницька область, ЄДРПОУ 04325957).

Стягнути на користь ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 , ідент.номер НОМЕР_4 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 908 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області (вул. Василя Липківського, Вінницька область, ЄДРПОУ 04325957).

Стягнути на користь ОСОБА_5 ( АДРЕСА_5 , ідент.номер НОМЕР_5 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 908 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області (вул. Василя Липківського, Вінницька область, ЄДРПОУ 04325957).

Стягнути на користь ОСОБА_6 ( АДРЕСА_6 , ідент.номер НОМЕР_6 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 908 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області (вул. Василя Липківського, Вінницька область, ЄДРПОУ 04325957).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович