Рішення № 100304210, 01.10.2021, Господарський суд Житомирської області

Господарський суд

Житомирської області

_________

____________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2021 р. м. Житомир Справа № 906/800/21

Господарський суд Житомирської області у складі: судді Сікорської Н.А.

секретар судового засідання: Русецька Ю.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Вернидуб Д.В. - адвокат (ордер серія АМ №1012856 від 12.07.2021р.);

від відповідача: Ващук Ю.С. - адвокат (ордер АМ № 1015086 від 10.09.2021,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю" ТОВ" Вудпоінт"

до Дочірнього підприємства "Пулинський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради

про стягнення 41723,75 грн.

Процесуальні дії по справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вудпоінт" звернулося до суду з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства "Пулинський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради 41723,75 грн., з яких: 34310,46 грн. безпідставно набутих коштів, 880,00 грн. 3% річних, 2729,11 грн. інфляційних, 3804,18 грн. пені.

Ухвалою суду від 20.07.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження; судовий розгляд по суті справи призначено на 19.08.2021р.

Ухвалою суду від 19.08.2021р. відкладено розгляд справи по суті на 20 вересня 2021р.

17.09.2021р. від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву (а.с.33-41).

20.09.2021р. від позивача надійшли письмові пояснення (а.с.42-46).

У судовому засіданні від 20.09.2021р. суд оголосив перерву до 22.09.2021р.

22.09.2021р. від позивача надійшла відповідь на відзив (а.с.49-52).

22.09.2021р. на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи: копії податкової накладної від 03.09.2021р.; копії договору купівлі-продажу лісоматеріалів круглих №122 від 02.09.2020 (а.с.53-56).

В судовому засіданні 22.09.2021р. судом оголошено перерву до 01.10.2021р.

В судовому засіданні 01.10.2021р., відповідно до ст.240 ГПК України, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

В ході розгляду справи господарським судом Житомирської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, сторонам було створено всі умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем на адресу відповідача було направлено проект договору купівлі-продажу лісоматеріал круглих за №122 від 02.09.2020 року. Відповідач договір не підписав і позивачу не повернув.

03 вересня 2020 року позивач здійснив попередню оплату за лісоматеріали в сумі 60000,00 грн. В призначенні платежу було вказано "За лісоматеріали круглі згідно договору №121 від 02.09.2020 року".

5 вересня 2020 року відповідачем було поставлено позивачу лісоматеріали круглі на суму 25689,54 грн.

У зв`язку з відсутністю інших відвантажень, на адресу відповідача було направлено лист від 18 січня 2021 року про повернення зайво перерахованих коштів в сумі 34310,46 грн.

5 квітня 2021 року на адресу відповідача було направлено лист про повернення підписаного та скріпленого печаткою другого примірника договору купівлі - продажу лісоматеріалів круглих №122 від 02.09.2020 року, який залишено без відповіді та реагування.

Оскільки договір сторонами не було підписано, позивач вважає, що отримані відповідачем кошти в сумі 34310,46 грн. є безпідставно набутими коштами та просить стягнути їх з відповідача.

Також просить стягнути з відповідача 880,00 грн. 3% річних, 2729,11 грн. інфляційних, згідно ч.2 ст.625 ЦК України та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 3804,18 грн,. згідно Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Відповідач у відзиві на позовну заяву вказав, що 02.09.2020р. сторонами був укладений договір купівлі-продажу лісоматеріалів круглих №122, на виконання якого позивач здійснив передоплату в сумі 60000,00 грн., а відповідач поставив товар на суму 25689,54 грн., тому не можна вважати договір неукладеним після його повного чи часткового виконання сторонами.

Крім того, відповідач подав до суду копію договору купівлі-продажу лісоматеріалів круглих №122 від 02.09.2020р., який підписаний сторонами та завірений їх печатками.

Також, відповідач вказує, оскільки вимога про повернення попередньої оплати була надіслана позивачем 18.01.2021р., нарахування річних та інфляційних слід здійснювати з 26.01.2021р., а не 03.09.2020р.,

Повідомив суд, що кошти в сумі 34310,46 грн. були ним повернуті згідно платіжного доручення №5331 від 09.09.2021р.

Позивач у письмових поясненнях від 20.09.2021р. підтвердив, що 09.09.2021р. відповідачем було сплачено 34310,46 грн., у зв`язку з чим позивач не підтримує свої позовні вимоги в частині суми основного бору в розмірі 34310,46 грн.

Просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн., на підтвердження понесення яких надав платіжні доручення №1501 від 08.07.2021р., №1626 від 15.09.2021р.

Звертає увагу, що у призначенні платежу платіжного дорученні №5331 від 09.09.2021р., яким повернуто кошти, вказано: "Повернення коштів за неотриману лісопродукцію згідно листа №4 від 18.01.2021р., акту звірки за 2021р."

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в частині стягнення з відповідача сум річних, інфляційних, пені та понесених судових витрат.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

ТОВ "Вудпоінт" зазначає, що надіслав відповідачу проект договору купівлі-продажу лісоматеріалів круглих №122 від 02.09.2020р., специфікацію №1 до договору, протокол №1 погодження ціни на лісоматеріали круглі (а.с.5-9).

Відповідно до п.1.1 договору №122 продавець (ДП "Пулинський лісгосп АПК") зобов`язується відпустити покупцю (ТОВ "Вудпоінт") лісопродукцію (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти і оплатити товар у порядку та на умовах, передбачених даним договором.

Згідно п.2.2 договору кількість, порода і якість товару, одиниці виміру якого визначається у специфікації (додаток №1 до цього договору) протоколі погодження ціни (додаток №2 до цього договору), які є невід`ємною частиною даного договору.

Пунктом 3.2 договору визначено, що товар відпускається партіями відповідно до заявок покупця, на складі продавця протягом 30 днів після його оплати.

В специфікації №1 визначено найменування продукції, характеристика, ціна та кількість; в протоколі №1 визначено ціну на лісоматеріали (а.с.7-9).

03.09.2020р. згідно платіжних доручень №728, №729 ТОВ "Вудпоінт" перерахувало ДП "Пулинський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради 60000,00 грн. з призначенням платежу: "За лісоматеріали кругі зг.дог. №122 від 02.09.2020р." (а.с.10,11).

05.09.2020р. ДП "Пулинський лісгосп АПК" згідно товарно-транспортної накладної накладної поставило ТОВ "Вудпоінт" товар - круглі лісоматеріали на суму 25689,54 грн. (а.с.12).

Позивач зазначає, що направив відповідачу лист №4 від 18.01.2021р. з вимогою повернути зайво перераховані кошти в сумі 34310,46 грн. (а.с.13).

Листом № 35 від 05.04.2021р., який отримано відповідачем 13.04.2021р. (а.с.14-16), позивач просив відповідача повернути підписаний та скріплений печаткою другий примірник договору №122 від 02.09.2020р.

Відповідно до підписаного сторонами акту звіряння взаємних розрахунків ТОВ "Вудпоінт" було сплачено ДП "Пулинський лісгосп АПК" 60000,00 грн., а останнє поставило товар на 25689,54 грн., борг становить 34310,46 грн. (а.с.17).

Відповідач кошти в сумі 34310,46 грн., не повернув, тому ТОВ "Вудпоінт" звернулося до суду з позовом про стягнення з ДП "Пулинський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради 41723,75 грн., з яких: 34310,46 грн. безпідставно набутих коштів, 880,00 грн. 3% річних, 2729,11 грн. інфляційних, 3804,18 грн. пені.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ "Вудпоінт" посилається на приписи ст.ст.1212, 1213 ЦК України, які визначають загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави та порядок повернення такого майна в натурі.

Після відкриття провадження у справі відповідачем перераховано на рахунок позивача 34310,46 грн., що підтверджується платіжним дорученням №5331 від 09.09.2021р. (а.с.44).

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на приписи ст.1212, 1213 ЦК України та вказує, що оскільки договір купівлі-продажу лісоматеріалів круглих №122 сторонами укладений не був, отримані відповідачем кошти в сумі 34310,46 грн. є набутими без достатньої правової підстави.

Згідно ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Статтею 1213 ЦК України передбачено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Аналіз ст.1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Таким чином, вирішення питання про стягнення безпідставно набутих коштів залежить від висновків про наявність/відсутність між сторонами договірних правовідносин, на підставі яких здійснено відповідне перерахування заявлених до стягнення коштів.

Відповідно до ч.1 ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Відповідно до ст.ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч.ч.1,2 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Дослідивши подані сторонами докази, суд встановив, що проект договору №122 від 02.09.2020 був виготовлений позивачем.

Здійснюючи перерахування 03.09.2020 коштів в сумі 60000,00 грн. позивач діяв відповідо до умов, викладених у п. 2.3 договору, і в платіжних дорученнях в графі "Призначення платежу" послався саме на договір №122 від 02.09.2020р.

05.09.2020 відповідач, після отримання коштів за договором №122 від 02.09.2020, тобто у строк визначений п. 3.2 договору, здійснив поставку частини товару на суму 25689,54 грн., найменування якого міститься в специфікації №1 та протоколі погодження ціни №1 - додатках до договору №122 від 02.09.2021р.

Таким чином, сторонами були вчинені дії направлені на виконання зобов`язань, визначених договором №122 від 02.09.2020, а тому позиція позивача відносно того, що договір є неукладений, а отримані відповідачем кошти в сумі 34310,46 грн. набуті без достатньої правової підстави є помилковою.

Разом з тим, посилання відповідача у платіжному дорученні №5331 від 09.09.2021р. на лист №4 від 18.01.2021р., в якому позивач просив повернути зайво перераховані кошти, не спростовує факт укладання сторонами договору купівлі-продажу лісоматеріалів круглих №122 від 02.09.2020.

Суд звертає увагу, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами.

Аналогічна правова позиція з даного питання викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини з поставки товару на підставі договору, укладення та виконання якого регулюється главою 54 ЦК України та главою 30 ГК України

Статтею 180 ГК України передбачено, що істотними умовами, є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Виходячи з приписів ст.180 ГК України, при укладанні договору поставки сторони зобов`язані узгодити його істотні умови:

предмет договору (найменування продукції, що поставляється);

ціну договору (установлюється за домовленістю сторін);

строки та порядок поставки. Також у цьому розділі оговорюється періодичність поставок і порядок проведення відвантаження товару;

якість товару - вказуються якісні характеристики, яким повинен відповідати товар, а також порядок його повернення при невідповідності таким характеристикам;

гарантія якості товару та порядок пред`явлення претензій у зв`язку з недоліками поставленого товару. У цьому розділі прописується порядок розрахунку гарантійного строку та його тривалість, а також порядок усунення виявлених дефектів;

комплектність товару, що поставляється.

Зі змісту договору №122 від 02.09.2020р. вбачається, що сторони дійшли згоди з приводу всіх умов, які є істотними для договору поставки.

Так, в розділі 1 визначено предмет договору - лісопродукція, кількість, якість, одиниці виміру та ціна якої погоджені сторонами додатково у специфікації №1 та протоколі погодження ціни №1 до договору; розділом 3 визначено умови та строки поставки товару.

Таким чином, договір №122 від 02.09.2020р. не суперечить вимогам чинного законодавства, сторонами виконувався, а це виключає кваліфікацію договору як неукладеного.

З`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Дані правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 04.12.2019р. у справі №917/1739/17, від 25.06.2019 у справі №924/1473/15.

Оскільки позивачем у даній справі невірно визначено правову кваліфікацію існуючих між сторонами правовідносин, суд самостійно надає таку кваліфікацію виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За нормами ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших умов, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Матеріали справи свідчать, що позивачем було здійснено передоплату лісоматеріалів круглих в сумі 60000,00 грн. (а.с.10, 11).

Відповідач свої зобов`язання за договором №122 від 02.09.2020р. виконав частково, передавши позивачу продукцію на загальну суму 25689,54 грн. (а.с.12).

Згідно ч.2 ст.693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Позивач, здійснивши попередню оплату за договором та отримавши товар лише частково, мав право вимагати від відповідача передання решти товару або повернення частини суми попередньої оплати.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача з вимогою поставити решту товару, лише листом №4 від 18.01.2021р. позивач вимагав повернути зайво перераховані кошти у зв`язку з відсутністю відвантажень товару.

Під час розгляду справи відповідач платіжним дорученням №5331 від 09.09.2021р. перерахував позивачу 34310,46 грн. за неотриману лісопродукцію згідно листа №4 від 18.01.2021р., акту звірки за 2021р. (а.с.44).

За вказаних обставин, розмір основної заборгованості станом на дату прийняття рішення погашено в повному обсязі.

Згідно п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження є формою закінчення розгляду судом справи без прийняття рішення, у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами по справі у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Враховуючи наведене, в частині позовних вимог про стягнення 34310,46 грн. заборгованості провадження у справі підлягає закриттю у зв`язку відсутністю предмета спору.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних та 3 % річних суд зазначає наступне.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 22.09.2020р. у справі №918/631/19 вказала, що правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

Також Верховний Суд вказав, що у відповідача (постачальника, продавця) виникає зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки.

Пунктами 3.1 та 3.2 договору визначено, що товар відпускається покупцю після оплати за товар. Товар відпускається партіями відповідно до заявок покупця, на складі продавця протягом 30 днів після його оплати.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів подачі покупцем заявки на поставку товару. Разом з тим умовами договору не визначено і форму подачі заявки, однак договором визначено строк, протягом якого має бути поставлений товар, який становить 30 днів після оплати товару. Тому враховуючи, що кошти за договором були оплачені позивачем 03.09.2020р., кінцевою датою поставки товару є 03.10.2020р.

Оскільки відповідачем здійснено поставку лише частково, 06.10.2020р. (з урахуванням приписів ч.5 ст.254 ЦК України) у нього виник обов`язок повернути позивачу (покупцю) частину суми попередньої оплати.

З огляду на викладене, нарахування 3% річних та інфляційних слід проводити саме з цієї дати.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних, з урахуванням вихідних даних позивача, суд встановив, що їх розмір за період з 06.10.2020р. по 12.07.2021р. (дата визначена позивачем) становить 788,94 грн. і саме ця сума підлягає стягненню з відповідача.

В стягненні 91,06 грн. 3% річних суд відмовляє за безпідставністю їх нарахування.

Нарахування інфляційних також слід проводити з жовтня місяця 2020 року, а не вересня 2020 року як вказує позивач.

Згідно власного розрахунку суду розмір інфляційних за період жовтень 2020р. - березень 2021р. становить 2544,87 грн., а тому позовні вимоги підлягають задоволенню саме в цьому розмірі. В стягненні 184,24 грн. суд відмовляє в зв`язку безпідставністю їх нарахування.

Позивач також просить стягнути з відповідача 3804,18 грн. пені, нарахованої за період з 03.09.2020р. по 12.07.2021р.

Зі змісту ст. 610 ЦК України випливає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Зі змісту договору купівлі-продажу лісоматеріал круглих за №122 від 02.09.2020 року вбачається, що відповідальність у вигляді пені за прострочення виконання зобов`язання сторонами не передбачена, а тому відсутні підстави для застосування такої міри відповідальності до відповідача.

З огляду на викладене, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3804,18 грн. пені суд відмовляє в повному обсязі.

Відповідно до п.30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України", зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.

За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 3333,81 грн., з яких: 788,94 грн. - 3% річних, 2544,87 грн. - інфляційних нарахувань.

В стягненні 3804,18 грн. пені, 91,06 грн. 3% річних, 184,24 грн. інфляційних судом відмовлено.

В частині стягнення 34310,46 грн. основного боргу провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Судові витрати за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.129 ГПК України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позову, на підставі п.3 ч.4 ст.129 ГПК України, судовий збір в сумі 2048,05 грн., сплачений з правомірно заявлених позовних вимог в сумі 37644,27 грн., покладається на відповідача.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1-4 статті 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

В судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція з даного питання викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надав суду копії: договору про надання адвокатських послуг від 07.07.2021р., укладений з адвокатом Вернидубом Д.В., платіжного доручення №1501 від 08.07.2021р. про сплату 5000,00 грн., ордеру адвоката від 12.07.2021р., свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №444 від 26.11.2007р., платіжного доручення №1626 від 15.09.2021р. про сплату 5000,00 грн. (а.с.18-21, 45).

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною доказів та обґрунтувань відповідності заявлених витрат цим критеріям.

Поряд з цим, аналіз наведених норм частини четвертої статті 126 ГПК України, а також статті 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

За умовами п.4.1 договору про надання адвокатських послуг за юридичні послуги клієнт сплачує адвокату винагороду в сумі 10000,00 гривень без врахування ПДВ.

Водночас, у самому тексті договору лише зазначено про вартість і порядок оплати професійної правової допомоги, що має здійснюватися на підставі рахунку адвоката, однак відсутні умови щодо порядку та форми розрахунку адвокатського гонорару.

Відтак, суд дійшов висновку про відсутність об`єктивної можливості пересвідчитись в домовленості між адвокатом та його клієнтом щодо порядку обчислення адвокатського гонорару, перевірити співмірність понесених витрат виконаній адвокатом роботі/наданим послугам та предмету спору у даній справі.

Крім того, слід звернути увагу, що позивачем невірно було визначено правову кваліфікацію існуючих між сторонами правовідносин, у зв`язку з чим суд самостійно надавав таку кваліфікацію, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи.

З огляду на вищевикладені обставини, а також враховуючи часткове задоволення позову, суд вважає, що справедливими, співрозмірними, а також пропорційними до предмета спору, є витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн., у зв`язку з чим саме вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

З огляду на викладене, заява позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню в сумі 5000,00 грн., в стягненні решти суми - 5000,00 грн. суд відмовляє.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1. Закрити провадження у справі в частині вимог в сумі 34310,46 грн. на підставі п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Дочірнього підприємство "Пулинський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради (12001, Житомирська обл., смт.Пулини, вул.М.Грушевського, 24, код ЄДРПОУ 20420193)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю" ТОВ" Вудпоінт" (21050, м.Вінниця, вул.Мури, 14, приміщення, 3, код ЄДРПОУ 42704356)

- 788,94 грн. 3% річних;

- 2544,87 грн. інфляційних нарахувань;

- 2048,05 грн. судового збору;

- 5000,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу.

4. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 12.10.21

Суддя Сікорська Н.А.

Віддрукувати:

1 - до справи

2,3 - сторонам (рек. з повід)