Рішення № 100297045, 11.10.2021, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/6598/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(Заочне)

11 жовтня 2021 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючої - судді Крегул М.М.,

за участю секретаря судового засідання – Тимко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, який обґрунтовує тим, що їй на підставі договору дарування, на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 . При цьому, в даній квартирі значаться зареєстрованими ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована з 26.11.1988р., ОСОБА_3 (син) ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований з 30.06.2017р., ОСОБА_2 (колишній чоловік) ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований з 05.01.2012р., ОСОБА_4 ( сестра) ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована з 26.07.2011р., ОСОБА_5 ( чоловік сестри ) ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований з 24.01.2008р., ОСОБА_6 (племінник) ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований з 11.12.1993р., ОСОБА_5 ( племінник) ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрований з 24.01.2008р. Однак, як стверджує позивач, ОСОБА_2 , її колишній чоловік, не проживає в зазначеному житловому приміщенні понад один рік без поважних причин, не сплачує комунальні платежі, в утриманні житла участі не бере, особистих речей в квартирі не має і взагалі квартирою він не цікавиться. Перешкод в користуванні жилим приміщенням ні позивач, ні інші члени сім`ї відповідачеві не чинили. Факт реєстрації відповідача за вказаною адресою порушує право позивача на вільне розпорядження і користування майном та позбавляє можливості оформити субсидію. Також позивач вказує, що вона просила особисто відповідача знятися з реєстрації з квартири у позасудовому порядку, однак останній відмовляється. У зв`язку з наведеним просить суд визнати відповідача ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням – квартирою АДРЕСА_1 ; судові витрати по справі стягнути з відповідача.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16.06.2021 року дану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та вирішено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 22.09.2021 року закрито підготовче судове засідання, а справу призначено до розгляду по суті.

Позивач у судове засідання не з`явилася, однак у матеріалах справи міститься її заява від 22.09.2021 року, в якій просить суд розгляд справи провести без її участі, позов підтримує, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач у судове засідання не з`явився повторно, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, а тому суд в порядку ст. 280 ЦПК України, вважає, що справу слід вирішити на підставі наявних у ній доказів та постановити заочне рішення.

Відзиву у визначений судом строк відповідач не надіслав. Згідно з ч.8 ст.178 ЦПК України - у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що відповідачем у встановлений законом строк відзив на позов не подано, в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

В зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, виходячи з їх належності, допустимості, достовірності та достатності, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що у відповідності до договору дарування квартири від 23.08.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Петрик Н.В. та зареєстрованого в реєстрі за №2336, ОСОБА_7 ( ОСОБА_8 ) продала та передала ОСОБА_1 (позивачеві), а остання прийняла в дар квартиру під АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 36508201, що підтверджується копією договору та копією витягу з Державного реєстру правочинів №117744703.

17.09.2012 року позивач ОСОБА_1 зареєструвала право власності на вказану квартиру, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав № 35523642.

Так, згідно наданої довідки об`єднання співвласників багатоквартирного будинку « АДРЕСА_2 » від 07.05.2021 року № 11/05 вбачається, що за адресою АДРЕСА_3 зареєстровані наступні особи: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована з 26.11.1988р., ОСОБА_3 (син) ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований з 30.06.2017р., ОСОБА_2 (колишній чоловік) ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований з 05.01.2012р., ОСОБА_4 ( сестра) ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована з 26.07.2011р., ОСОБА_5 ( чоловік сестри ) ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований з 24.01.2008р., ОСОБА_6 (племінник) ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований з 11.12.1993р., ОСОБА_5 ( племінник) ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрований з 24.01.2008р. Фактично за вищевказаною квартирою проживають ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ..

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є колишнім чоловіком позивача ОСОБА_1 , що вбачається з рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30.03.2015 року, яким шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.

Також, згідно долучених до матеріалів справи актів складених комісією у складі члена правління ОСББ «8-го Березня, 5» Лазаренко К., мешканців будинку кв. АДРЕСА_4 ОСОБА_9 , та кв. 65 ОСОБА_10 , у присутності гр. ОСОБА_1 , проведено обстеження факту реєстрації та проживання у вищевказанй квартирі встановлено, що ОСОБА_2 не проживає за вказаною адресою з 15 січня 2015 року.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦК України кожна особа в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способи захисту цивільних прав і інтересів визначені у статті 16 ЦК України, і такий перелік не є вичерпним. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Також перераховані конкретні способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 89 ЦПК України).

У відповідності до ст. 1 Першого протоколу до Європейської Конвенції з прав людини та основних свобод, що згідно ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Частиною 1 ст.321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Права власника житлового будинку (квартири) визначені у статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише за підстав, передбачених законом.

Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.

У частині першій статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

У частині першій статті 402 ЦК України вказано, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту. Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Крім того, згідно ч.1 статті 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Члени сім`ї власника будинку зобов`язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Разом з цим, згідно положення ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб і будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відтак за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти висновку про те, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення будинку, квартири тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік.

Оскільки відповідач не є членом сім`ї позивача, шлюб між сторонами розірвано, і зареєстрований у спірному будинку з позивачем, то такий може втратити право на користування житлом з підстав захисту права власності (статті 383, 391 ЦК України).

У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі N 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі N 753/481/15-ц (провадження N 6-13113цс16), від 09 жовтня 2019 року у справі N695/2427/16-ц, (провадження N 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі N523/12186/13-ц (провадження N 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Крім того, згідно статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Судом, з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач є зареєстрованим у спірній квартирі, разом з тим, більше року у ньому не проживає, комунальні платежі не сплачує, в утриманні житла участі не бере.

Із змісту позовної заяви слідує, що реєстрація відповідача у спірній квартирі належній позивачеві на праві приватної власності порушує права останньої передбачені ст. ст. 317, 119, 121 ЦК України, а саме: перешкоджає вільному користуванню та розпорядженню майном.

Так, стаття 7 Закону України № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначає, що зняття з реєстрації місця проживання здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Як убачається з вказаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про виселення; 4) визнання особи безвісно відсутньою; 5) оголошення фізичної особи померлою.

Враховуючи викладене, задоволення позову власника про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, і є належним способом усунення перешкод у користуванні власністю, а рішення суду - підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання.

З огляду на викладене, оцінивши докази по справі в їх сукупності, враховуючи вказані норми закону, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та визнання відповідача такими, що втратив право користування житловим приміщенням, оскільки право користуватися житлом для членів сім`ї власника може виникати та існувати лише за умови, якщо особа, членами сім`ї якої вони є, сама володіє правом власності на житло.

Керуючись ст.ст. 4, 6, 10, 12, 228, 229, 247, 258, 259, 263- 265, 273, 279, 280-283 ЦПК України, ст.ст. 16, 317, 319, 321, 383, 391, 401-406 ЦК України, ст.7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) таким, що втратив право користування житловим приміщенням – квартирою за адресою: АДРЕСА_3 .

Стягнути з ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_8 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 2270,00 (дві тисячі двісті сімдесят грн. 00 копійок.) грн.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до апеляційного суду Закарпатської області.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду М.М. Крегул