Ухвала суду № 100295684, 12.10.2021, Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 128/2495/19

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2021 року м. Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Шевчук Л.П.,

при секретарі судового засідання Ружицькій І.В.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Релігійна організація Релігійна громада (парафія) св. Дмитрівського храму села Лаврівка р-ну Вінницького Вінницької єпархії Української Православної Церкви, про визнання недійсними рішень загальних зборів, оформлених протоколом, -

встановив:

У провадженні Вінницького районного суду Вінницької області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Релігійна організація Релігійна громада (парафія) св. Дмитрівського храму села Лаврівка р-ну Вінницького Вінницької єпархії Української Православної Церкви, про визнання недійсними рішень загальних зборів, оформлених протоколом.

В підготовче судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з`явилася, надіслала до суду клопотання про відкладення підготовчого судового засідання.

Представник відповідачів – адвокат Чубенко С.В. до судового засідання подала до суду клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку із непідсудністю цієї справи судам загальної юрисдикції.

Представник третьої особи в підготовче судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи.

Тому суд вважає можливим розглянути клопотання позивачки ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи та клопотання представника відповідачів – адвоката Чубенко С.В. про закриття провадження у справі у відсутність сторін та їх представників.

Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши подані сторонами клопотання та матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Щодо клопотання позивачки ОСОБА_1 про відкладення підготовчого судового засідання, то суд зазначає наступне.

Ухвалою суду від 10.03.2020 прийнято до провадження судді Шевчук Л.П. цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Релігійна організація Релігійна громада (парафія) св. Дмитрівського храму села Лаврівка р-ну Вінницького Вінницької єпархії Української Православної Церкви, про визнання недійсними рішень загальних зборів, оформлених протоколом; призначено у справі підготовче судове засідання з викликом сторін.

Так, підготовче судове засідання вперше було призначено на 23.03.2020, проте за клопотанням позивачки ОСОБА_1 було відкладено.

В подальшому підготовче судове засідання призначалося на 05.05.2020, 02.06.2020, 10.07.2020, 13.08.2020, 24.09.2020, 27.10.2020, 06.11.2020, 16.12.2020, 21.01.2021, 05.03.2021, 10.05.2021, 14.06.2021, 28.07.2021, 03.09.2021, 09.09.2021, 12.10.2021. Однак, щоразу до початку підготовчого судового засідання позивачкою ОСОБА_1 подавалися клопотання про відкладення підготовчого судового засідання із посиланнями на запроваджені в державі карантинні обмеження та небажанням позивачки наражати на небезпеку себе, своїх рідних, учасників справи та суд. Окрім того, позивачка зазначала, що нею розірвано угоду укладену із адвокатом Швець А.В. та поки що не укладено угоди з іншим представником.

Слід відмітити, що до жодної із заяв про відкладення розгляду справи позивачка доказів поважності причин неявки не подавала. Всі заяви містять загалом ідентичні доводи та неточні дані про карантинні обмеження, які на її думку, унеможливлюють її прибуття до суду. При цьому відповідачі з`являлися до суду для отримання повісток, про свідчать їх розписки про наступну дату, а представник третьої особи з”являвся до суду для ознайомлення із матеріалами справи, що вказує на можливість такої явки і відсутність перешкод для прибуття учасника процесу до приміщення суду.

В клопотанні позивачка недостатньо конкретизувала, які саме карантинні обмеження перешкоджають їй з`явитись в судове засідання, а сам факт наявності на території України карантину підставою для відкладення розгляду справи бути не може.

Наведені у клопотанні відомості щодо умов карантину та нормативно-правових актів щодо карантинних обмежень дійсності частково не відповідають.

Суд погоджується із доводами заяв щодо неможливості прийняти участь в судовому засіданні у зв`язку із впровадженням карантину, припиненням пасажирських перевезень у Вінницькій області, оскільки дійсно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211, листа Ради суддів України від 16.03.2020 року №9рс-186/20 з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 року, з метою запобігання виникненню, поширенню гострих респіраторних захворювань та коронавірусу СОVID-19 було запроваджено тимчасовий особливий режим роботи, однак ці обставини носили тимчасовий характер та враховувались судом.

Однак, надалі 20 травня 2020 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів». З 25 травня 2020 року запроваджено послаблення протиепідемічних заходів відповідно до рішення Вінницької обласної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій. Таким чином, рішеннями Уряду та уповноважених органів місцевої влади були дозволені пасажирські перевезення у міському, приміському, міжміському внутрішньо обласному сполученні, що свідчить про необґрунтованість доводів позивачів та третіх осіб про неможливість прибуття до суду.

На офіційному сайті суду неодноразово оприлюднювалась інформація щодо способів реалізації прав учасників судових розглядів щодо участі в судових засіданнях, зокрема шляхом особистої участі із застосуванням засобів індивідуального захисту або у режимі відеоконференції. Позивачка не зверталась до суду із клопотаннями про забезпечення участі у розгляді справи в режимі відеоконференції, до суду особисто не з`являлась.

Наведені у заявах обставини, на думку суду, не свідчать про неможливість участі у судових засіданнях, оскільки обмеження, впроваджені у зв`язку з карантином не перешкоджали позивачці з`явитись до суду особисто або прийняти участь у розгляді справи іншим процесуальним способом.

Реалізація принципу змагальності в цивільному судочинстві спонукає учасників справи та їх представників до використання всіх можливих механізмів захисту права, у зв`язку з чим ними можуть допускатися і певні зловживання. Водночас слід наголосити, що зловживання правом має розглядатися як процесуальне правопорушення виключно за умови встановлення причино-наслідкового зв`язку між зловживанням та завданою шкодою (встановленням певних ризиків) іншому учаснику справи. Тобто зловживання процесуальним правом як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає в порушенні умов належної реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав іншими учасниками справи.

Верховний Суд трактує зловживання як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення, що полягає у зловживанні процесуальними правами, за якого відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав, і визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав (ухвала ВС від 6.09.2018, справа №552/2378/17).

Процесуальні права та обов`язки учасників справи визначені ст. 43 Цивільного процесуального кодексу України. Зокрема, учасники справи мають право: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом, брати участь у дослідженні доказів, ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Водночас учасник справи зобов`язаний: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подавати усі наявні у нього докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази, надавати суду повні й достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, розглядаючи справу №552/2378/17, визначив зловживання, як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає у тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав.

Зловживаючи процесуальними правами, особа може вдатися до дезінформації суду. Мова йде про неповідомлення суду відомостей, які мають значення для справи, введення суду в оману, свідоме викривлення фактів у заяві (рішення ЄСПЛ у справі «Мельник проти України»).

Ознаками зловживання процесуальними правами є: недобросовісність; нечесність; відсутність відкритості поведінки; відсутність поваги до інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин.

Це підтверджується постановою Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі №337/474/14.

«Основною ознакою зловживання процесуальними правами є відсутність наміру вирішити реально існуючий цивільний спір, або забезпечити захист свого реально порушеного права, або намір перешкодити законнім діям інших осіб шляхом звернення до суду та створення штучного судового спору, або використання судового спору як способу не виконувати вимоги законодавства щодо здійснення визначених ним дій» (окрема думка судді Валентини Сімоненко щодо постанови ВС від 02 жовтня 2019 року у справі №750/3021/18).

Таким чином, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Зловживання процесуальними правами не допускається.

Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією з основних засад цивільного судочинства.

Ухилення позивачки від участі в судовому розгляді поданого нею ж позову порушує права іншої сторони – відповідачів.

Крім того, суд зауважує, що утримання від участі в судових засідання під час карантину було рекомендовано і не мало обов`язкового характеру. Вінницький районний суд Вінницької області не зупиняв свою роботу, судові засідання відбувались та відбуваються за визначеними датами та часом призначення, про що свідчить. Судом було враховано ситуацію з транспортним сполученням, підготовче судове засідання відкладалося та призначався розгляд справи після закінчення дії встановленого обмеження, послаблення умов карантину і відновлення транспортного пасажирського сполучення.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення суду у справі Жоффер де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р.).

Разом з тим, сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі «Олександр Шевченко проти України»).

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь у всіх етапах розгляду, що мають безпосередній стосунок до нього, утримуватися від використання прийомів для затягування процесу, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухань.

У зв`язку з наведеним, враховуючи повторність неявки в судове засідання, відсутність клопотання про участь в режимі відеоконференції, беручи до уваги те, що в постанові від 16.07.2020 року Верховний Суд висловив позицію про те, що саме адаптивний карантин не є перешкодою для прибуття у суд, достатніх підстав для задоволення заяв позивачки ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи суд не вбачає.

За таких обставин в задоволенні клопотань позивачки ОСОБА_1 про відкладення підготовчого судового засідання слід відмовити, оскільки судом вбачається зловживання позивачкою своїми процесуальними правами.

Щодо клопотання представника відповідачів – адвоката Чубенко С.В. про закриття провадження у справі, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (в чинній редакції), релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації; релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Згідно зі ст.7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (в чинній редакції) релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій.

Положеннями частин першої - п`ятої ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (в чинній редакції) передбачено, що релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади; релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади; рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюються загальними зборами релігійної громади; такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

Отже, спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою і мають розглядатись у порядку господарського судочинства.

Такий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 06 квітня 2021 року у справі №910/10011/19 (провадження №12-84гс20), вказуючи, що спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом), пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої організації, мають розглядатись в порядку господарського судочинства.

При цьому Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними в розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК незалежно від того, чи є позивач та інші учасники справи акціонерами (учасниками) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК.

Судом установлено, що позивачем у справі є ОСОБА_1 , та є членом релігійної громади (парафії) св. Дмитрівського храму с. Лаврівка р-ну Вінницького Вінницької єпархії Української Православної Церкви.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 є її членами.

Предметом спору між сторонами є рішення зборів про зміну підлеглості релігійної організації в організаційних та канонічних питаннях та внесення відповідних змін та доповнень до статуту релігійної організації, а також реєстраційні дії пов`язані з цими рішеннями.

Оскільки спір виник між членами релігійної громади (парафії) св. Дмитрівського храму с. Лаврівка р-ну Вінницького Вінницької єпархії Української Православної Церкви з приводу прийняття загальними зборами релігійної організації рішень, оформлених протоколами, щодо зміни підлеглості у канонічних та організаційних питаннях релігійної громади з відповідними внесеннями змін до статуту релігійної організації та подальшої реєстрації нової редакції статуту, а такі рішення належать до рішень, які були ухвалені всередині цієї громади (релігійної організації) щодо реалізації цивільних прав, свобод та інтересів членів релігійної громади, а також спрямовані на забезпечення діяльності релігійної організації як юридичної особи з метою задоволення інтересів її членів, суд дійшов висновку, що спір виник щодо діяльності та управління релігійною організацією, а тому підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

При цьому суд звертає увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України, фізичні особи, які не є підприємцями, мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, з огляду на викладене, суд дійшов висновку, що клопотання представника відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 – адвоката Чубенко С.В. про закриття провадження у справі підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 19, п. 2 ч. 2 ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 255, ст. 256, 263 ЦПК України, ст. 4, 20 ГПК України, Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації», суд –

постановив:

В задоволенні клопотання позивачки ОСОБА_1 про відкладення підготовчого судового засідання – відмовити.

Клопотання представника відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 – адвоката Чубенко С.В. про закриття провадження у справі – задоволити.

Закрити провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Релігійна організація Релігійна громада (парафія) св. Дмитрівського храму села Лаврівка р-ну Вінницького Вінницької єпархії Української Православної Церкви, про визнання недійсними рішень загальних зборів, оформлених протоколом.

Роз`яснити позивачці ОСОБА_1 , що вона має право звернутися до суду з вирішенням даного спору в порядку господарського судочинства.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення до Вінницького апеляційного суду. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Л.П. Шевчук