Рішення № 100295279, 12.10.2021, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

"12" жовтня 2021 р.

642/2750/20

2/642/226/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

24 вересня 2021 року Ленінський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Бородіної О.В., при секретарі Добронос Д.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , що діють в інтересах малолітнього сина: ОСОБА_6 , треті особи: Виконавчий комітет Люботинської міської ради Харківської області, Відділ реєстрації місця проживання у Холодногірському районі м. Харкова, про скасування реєстрації місця проживання, -

встановив:

У травні 2020 року позивачі звернулися до суду із вказаним позовом, який уточнили, та просили скасувати реєсрацію місця проживання малолітнього ОСОБА_6 , 2007 р.н., за адресою АДРЕСА_1 , посилаючись на ст. 72 ЖК України, та те, що він втратив право користування вказаним житловим приміщенням.

В обґрунтування позовних вимог вказали, що рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів м. Харкова № 122/1 від 06.08.1985 року «Про змін договору найму житлового приміщення» було вирішено оформити договір найму житлового приміщення на трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 на ім`я ОСОБА_7 , матері позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_4 . На підставі вказаного рішення було видано ордер № 028064 від 09.08.1985 року на вказане житлове приміщення, в якому вказаний склад сім`ї ОСОБА_7 - наймач, ОСОБА_8 - син, ОСОБА_5 - син, ОСОБА_4 - син.

На теперішній час квартира перебуває у державному житловому фонді.

На теперішній час у цій квартирі зареєстровані та фактично проживають позивачі по справі.

Крім того, у вказаній вкартирі з травня 2010 року зареєстрований малолітній ОСОБА_6 , 2007 р.н.. Його реєстрацій проведена за ініціативою його батька ОСОБА_4 , який на час реєстрації також був зареєстрований у цій квартирі.

Рішенням апеляційного суду у Харківській області від 10.02.2011 року у справі № 22-ц/1302/2011, яке набуло законної сили, позбавлено ОСОБА_4 права користування квартирою АДРЕСА_2 . Зобов`язано відділ Державного департаменту у справах громадянства, іміграції та реєстрації фізичних осіб у Ленінському районі м. Харкова скасувати реєстрації місця проживання ОСОБА_4 за вказаною адресою.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про вселення ОСОБА_4 та його неповнолітніх дітей - ОСОБА_9 , 1995 р.н., та ОСОБА_6 , 2007 р.н., у квартиру АДРЕСА_2 - відмовлено.

Своїх дітей, які ніколи не проживали у спірній квартирі, ОСОБА_4 зареєстрував під час розгляду цивільної справи № 22-ц/1302/2011 у суді першої інстанції.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 04.09.2014 року, яке набуло законної сили, позбавлено ОСОБА_9 , 1995 р.н., права користування квартирою АДРЕСА_2 .

Але до теперішнього часу залишається зареєстрованим у цій квартирі малолітній ОСОБА_6 , який навіть не заселявся в квартиру та ніколи в ній не мешкав, та фактично проживає разом із батьком та його матір`ю в домоволодінні по АДРЕСА_3 .

Реєстрація місця проживання ОСОБА_6 у квартирі, перешкоджає позивачам користуватися і вільно нею розпоряджатися, в тому числі завдає суттєвих збитків при оплаті комунальних послуг та послуг на утримання житла (квартирної плати), що призводить до порушення їх прав, тому позивачі звернувся до суду із даним позовом.

В судовому засіданні позивачі та їх представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечували.

Відповідачі, які діють в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

За таких обставин у відповідності до ст. 280 ЦПК України, суд розглянув справу у відсутність відповідачів в порядку заочного провадження на підставі наявних в ній доказів, оскільки позивачі не заперечували проти такого порядку вирішення спору.

Представник третьої особи Виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області у судовому засіданні позовні вимоги не підтримала, посилаючись на те, що зняття з реєстрації неповнолітньої дитини призведе до порушення її прав на житло.

Представник третьої особи відділу реєстрації місця проживання у Холодногірському районі м. Харкова у судове засідання не з`явився, надали заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Суд вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до копії ордеру на житлове приміщення № 028064 від 09.08.1985 року ОСОБА_7 та членам сім`ї із 4-х осіб була видана трьохкімнатна квартира за адресою АДРЕСА_1 . Склад сім`ї зазначено: ОСОБА_7 - наймач, ОСОБА_8 - син, ОСОБА_5 - син, ОСОБА_4 - син. (т. 1 а.с. 12).

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 10.02.2011 року у справі № 22-ц/1302/2011 позбавлено ОСОБА_4 права користування квартирою АДРЕСА_2 . Зобов`язано відділ Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб у Ленінському районі м. Харкова скасувати реєстрації місця проживання ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про вселення та усунення перешкод у користуванні житовим приміщенням - відмовлено.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 04.09.2014 року, визнано ОСОБА_9 такою, яка втратила право користування квартирою АДРЕСА_2 .

Згідно довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 12.02.2020 року Департаменту реєстрації Харківської міської ради станом на 12.02.2020 року в квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані позивачі та неповнолітній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якого у квартирі зареєстровано 28. 05.2010 року.

Так судом встановлено, що неповнолітній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований в зазначеному приміщенні у 2010 році, але ніколи там фактично не мешкав.

Відповідно до листа КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Люботинської міської ради № 01-34/161 від 19.02.2020 малолітній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на обліку у закладі з 12.05.2018 року, задекларований у лікаря-педіатра ОСОБА_10 .

Відповідно до листа Виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області № 15-33/1009-а від 12.10.2020 на адвокатський запит, повідомлено, що спеціалістами служби у справах дітей 12.10.2020 року перевірено умови проживання за адресою АДРЕСА_3 . За результатами перевірки встановлено, що за вказаною адресою разом з батьками мешкає малолітній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. В будинку створено належні умови для проживання дитини. У дитини ОСОБА_6 є окрема кімната, особистий диван, письмовий стіл для навчання, стілець, ноутбук, шафа для одягу, іграшки, необхідний одяг.

На адвокатський запит Департаментом служб у справах дітей Служби у справах дітей по Холодногірському району повідомлено листом № 09-22/766/20 від 01.06.2020, що спеціалістами ССД здійснено обстеження умов проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 ха адресою АДРЕСА_1 . На час обстеження малолітній ОСОБА_6 за вказаною адресою був відсутній.

З листа Люботинського навчального- виховного комплексу «загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів- дошкільний начальний заклад» № 2 Люботинської міської ради Харківської області №01-26/149 від 21.05.2021 вбачається, що ОСОБА_6 навчається у даному закладі у 7 класі. Місце проживання дитини значиться АДРЕСА_4 .

Питання визначення місця проживання малолітніх та неповнолітніх регулюється ст. 29 Цивільного кодексу України, яка визначає місце проживання фізичної особи в залежності від її віку: відповідно до частини 4 ст. 29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Ця норма є імперативною, тобто дитина, яка не досягла 10 років може бути зареєстрована лише з батьками, або з одним із батьків.

В силу ст.160 СК України місце проживання дитини визначається по місцю проживання батьків.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

На батьків покладається обов`язок забезпечення дітей всім необхідним, в тому числі житлом. Неповнолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.

Права неповнолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Причини не проживання неповнолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для неповнолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків.

Неповнолітня дитина не є самостійним суб`єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.

Отже, системний аналіз цивільного та житлового законодавства дає підстави вважати, що неповнолітня дитина зберігає або втрачає право користування житлом автоматично разом з батьками.

Згідно зі ст. ст. 71, 72 ЖК України право на житло за відсутнім громадянином зберігається протягом 6 місяців з часу вибуття, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

За змістом ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Виходячи з положення ст.ст. 16, 391, 286 ЦК України, власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право. Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік, місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік.

Відповідно до ст. 7 вказаного закону, зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

У відповідності до п.3 Правил реєстрації місця проживання, реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради. Реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється управліннями, відділами (секторами) Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення (далі - територіальний підрозділ ДМС України) у день подання особою документів (п.1.3. Порядку).

Зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, що передбачено п. 26 вищевказаних правил.

Відповідно до п. 26 Постанови Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 р. № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підстав рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Таку ж правову позицію висловив Верховний Суд України у своїй постанові 6-467цс15 від 01.07.2015 року.

З врахуванням наведеного вище, суд вважає, що є підстави для задоволення позову, оскільки, суд достовірно встановив, що неповнолітній ОСОБА_6 проживає зі своїми батьками у м. Люботин.

Реєстрація неповнолітнього ОСОБА_6 у спірній квартирі створює перешкоди позивачам у користуванні житловим приміщенням.

Інтереси неповнолітньої дитини цим рішенням не порушуються з огляду на те, що він у спірному житлі ніколи не проживав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При цьому статтею 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Отже, наведені приписи чинного законодавства визначають об`єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за приписами чинного законодавства захисту в суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз`яснив Конституційний Суд України у Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У цьому Рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

При цьому суд касаційної інстанції зазначає, що захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Тобто вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспоренню суд може прийняти рішення про задоволення позову.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, або компенсація витрати, що виникли у зв`язку з порушенням прав, чи в інший спосіб нівелює негативні наслідки такого порушення.

Суд приходить до висновку, що інших альтернативних способів забезпечення реалізації прав позивачів, ніж як визнання особи такою, що втратила право користування спірним житлом, у даній ситуації немає, позивачі саме так бажають захистити свої права і мають на це право.

Це порушення має триваючий характер, і така ситуація потребує негайного відновлення прав за наявності такої можливості.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання ОСОБА_6 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Проаналізувавши наведені правові норми, суд прийшов до висновку, що інтереси дитини даним рішенням не порушуються з огляду на те, що ОСОБА_6 у спірній квартирі не мешкав з моменту реєстрації по теперішній час.

При викладених обставинах, з урахуванням заочного розгляду справи, відсутності обґрунтованих заперечень відповідачів, позов є обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню шляхом визнання неповнолітнього ОСОБА_6 таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

У позовній заяві позивачі просили про зняття з реєстрації ОСОБА_6 посилаючись саме на втрату ним права користування житловим приміщенням на підставі ст. 72 ЖК України, однак суд зазначає, що така вимога є некоректною, оскільки визнання особи такою, що втратила право користування житлом є підставою для зняття з реєстрації у зазначеній квартирі, у порядку встановленому зазначеними вище Правилами та Законом.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 81, 89, 141, 263, 265, 268, 280-282 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позовні вимоги - задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної чинності, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 12.10.2021 року.

Суддя О.В. Бородіна