Вирок № 100295050, 12.10.2021, Лисичанський міський суд Луганської області

Справа № 415/6292/20

Провадження № 1-кп/415/708/21

ВИРОК

Іменем України

12.10.21 р. м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області в складі:

головуючої судді Старікової М.М.,

за участі секретаря судового засідання Малахова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції в приміщенні Лисичанського міського суду Луганської області кримінальне провадження, внесене 24 листопада 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019130240002189 у відношенні

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Лисичанська Луганської області, громадянина України, маючого базову загальну середню освіту, неодруженого, не працюючого, який не є особою з інвалідністю, не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

за обвинуваченням у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України,-

за участі сторін кримінального провадження:

прокурора Шевцова В.О.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника Циби В.М.,

В С Т А Н О В И В:

24 листопада 2019 року, приблизно о 14 годині 30 хвилин, ОСОБА_1 , знаходячись біля будинку № 3 по кварталу Молодіжний міста Лисичанська Луганської області, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи з корисливих мотивів, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу, таємно, викрав екшн-камеру марки «GoPro» моделі «HERO 7 Black (CHDHX-701-RW)» вартістю 8351 гривня 13 копійок з акумулятором марки «GoPro» вартістю 899 гривень 10 копійок та штативом марки «Velbon» моделі «М45» вартістю 924 гривні 23 копійки, які належать ОСОБА_2 , та були залишені нею в режимі запису без нагляду.

Заволодівши вказаним майном, ОСОБА_1 зник з місця вчинення кримінального правопорушення та у подальшому розпорядився ним на власний розсуд, чим заподіяв потерпілій ОСОБА_2 майнову шкоду на загальну суму 10174 гривні 46 копійок.

Таким чином, ОСОБА_1 своїми умисними діями вчинив кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 185 КК України, а саме: таємне викрадення чужого майна (крадіжка).

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України при обставинах, викладених у зміненому стороною обвинувачення обвинувальному акті, визнав повністю, та зазначив, що час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального проступку, описаного в обвинувальному акті, викладені вірно та відповідають дійсності, і він їх в повному обсязі підтверджує. Суду пояснив, що в середині листопада 2019 року, в обідній час доби, він проходив повз будинку № 3 по кварталу Молодіжному міста Лисичанська, де група людей розмальовувала стіну вказаної багатоповерхівки. Зацікавившись, він підійшов ближче та побачив, що вказані події на відеокамеру, розташовану на штативі, знімає не знайома йому дівчина. Потім вказана дівчина відійшла від камери, а він, впевнившись за його діями ніхто не спостерігає, вкрав камеру зі штативом та пішов в район розташування гаражів з метою сховати викрадене майно. В масиві гаражів він зустрів своїх знайомих, яким запропонував придбати камеру, проте вони відмовились. Відкрутивши штатив від камери, він сховав його у траву, а камеру здав у ломбард за 800 гривень. Грошові кошти витратив на власні потреби. У скоєному щиро кається, про те що сталося жалкує, виказавши готовність нести кримінальну відповідальність за вчинене та усвідомивши свою провину, в судовому засіданні вибачався за вчинене. Просив суд надати йому шанс на виправлення та суворо не наказувати. Майнову шкоду потерпілій не відшкодував, зобов`язавшись у подальшому відшкодувати її в повному обсязі.

Потерпіла ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, надала до суду заяву, в якій просила розглянути дане кримінальне провадження за її відсутності та призначити обвинуваченому покарання на розсуд суду.

Враховуючи те, що обвинувачений в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, та, беручи до уваги те, що прокурор також не оспорював фактичні обставини подій, і судом встановлено, що учасники зазначеного кримінального провадження, в тому числі і обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз`яснивши учасникам процесу положення ч. 3 ст. 349 КПК України, відповідно до яких останні будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Суд, допитавши обвинуваченого ОСОБА_1 , дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, прийшов до висновку, що вина ОСОБА_1 у таємному викраденні чужого майна (крадіжки), повністю доведена, а його дії суд кваліфікує за ч. 1 ст. 185 КК України.

При цьому, суд враховує відсутність обвинувального вироку, яким би ОСОБА_1 було визнано винуватим та засуджено за вчинення корисливих злочинів та правову позицію Верховного Суду, викладену в ухвалі від 19 вересня 2018 року (справа № 6471283/17) а саме, що відповідно до положень постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» № 7 від 04.06.2007, «для повторності не має значення, чи було особу засуджено за раніше вчинений злочин» є неприйнятним, адже така правова оцінка діяння є можливою тільки за умови, коли всі епізоди злочинної діяльності є предметом одного судового розгляду, оскільки за таких умов суд безпосередньо досліджує докази та у вироку робить висновок про доведеність винуватості особи одночасно за всіма епізодами кримінальних правопорушень, які інкриміновані обвинуваченому, тобто коли декілька епізодів злочинних діянь, у вчиненні яких обвинувачується особа, перебувають у провадженні одного суду та розглядаються одночасно.

Дана правова позиція також знаходить своє відображення у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року у справі № 591/4366/18, згідно якої, виходячи з аналізу норм ч. ч. 1, 3 ст. 32 КК України, сам факт вчинення злочину не вперше утворює повторність без постановлення обвинувального вироку суду стосовно особи лише у випадку, коли такий факт розслідується органом досудового слідства чи розглядається судом з іншим епізодом тотожного або однорідного злочину в одному кримінальному провадженні.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2004 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України, стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п. 3 вищезазначеної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, суд, на підставі ст. 65 КК України, враховує:

- ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, є кримінальним проступком;

- особу винного, який не працює, має постійне місце реєстрації, за яким характеризується негативно (а.с.77), на утриманні неповнолітніх дітей або осіб похилого віку не має, на консультативному та диспансерному нагляді у лікаря нарколога не перебуває (а.с.79), амбулаторну психіатричну допомогу у лікаря – психіатра м. Лисичанська не одержує (а.с.78), не судимий у порядку ст. 89 КК України (а.с.81);

- та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

В якості обставини, що пом`якшує покарання обвинуваченого, згідно до ст. 66 КК України, суд визнає його щире каяття.

При цьому, суд враховує, що щире каяття характерне тим, що воно засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність, тобто характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого кримінального правопорушення, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

У судовому засіданні обвинувачений свою вину визнав у повному обсязі, у вчиненому щиро розкаявся та неодноразово, в ході судового розгляду вибачався за вчинене та висловлював жаль з приводу вчиненого, критично оцінив свої дії, зауважив на тому, що готовий нести відповідальність за вчинене, що також свідчить про те, що особа розуміє тяжкість наслідків від своїх дій та щиро кається, дійсно бажає виправити ситуацію, що склалася з його вини.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, згідно до ст. 67 КК України, суд не вбачає.

Приймаючи до уваги вищевикладене, а також враховуючи вимоги ст. 65 КК України про те, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, і що більш суворий вид покарання з числа передбачених за скоєне кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, є кримінальним проступком, ураховуючи наявність обставини, що пом`якшує покарання обвинуваченого – щире каяття, усвідомлення характеру своєї протиправної поведінки і її наслідків, поведінку обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення, який під час досудового слідства, так і в судовому засіданні надав змістовні, повні та правдиві свідчення про обставини вчиненого кримінального проступку, дав критичну оцінку своїм протиправним діям, виказав готовність нести кримінальну відповідальність, беручи до уваги думку потерпілої ОСОБА_2 , яка щодо призначення покарання посилалась на розсуд суду, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_1 покарання у виді арешту в межах, передбачених, санкцією ч. 1 ст. 185 КК України, в редакції Закону України № 2617-VIII від 22.11.2018, з урахуванням вимог ст. 5 КК України. Підстав для призначення ОСОБА_1 більш суворого виду покарання у виді обмеження волі, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 185 КК України, суд не вбачає.

Обставин, які б суттєво знижували ступінь тяжкості вчиненого кримінального проступку та являлись передумовою для застосування вимог ст. 69 КК України судом не встановлено.

Суд також не вбачає підстав для застосування приписів, передбачених ст. 69-1 КК України, у зв`язку з відсутністю передумов, за яких дані правові норми можуть бути застосовані.

Підстав для обрання запобіжного заходу до набрання вироком законної сили у відношенні обвинуваченого ОСОБА_1 суд не вбачає, клопотання про обрання запобіжного заходу від сторони обвинувачення на розгляд суду не надходили.

Цивільний позов у встановленому законом порядку потерпілою не пред`явлений.

Відповідно до ст. 122, ч. 2 ст. 124 КПК України витрати на залучення експертів у зв`язку з проведенням в рамках досудового розслідування кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 :

-судової товарознавчої експертизи № 19/113/9/1-1392е від 18.12.2021 (а.с. 32-37), що згідно довідки Луганського НДЕКЦ № 19/13/9/1-1255д (а.с. 31) складає 785 грн. 05 коп., - підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.

Речові докази по справі відсутні.

Керуючись ч. 3 ст. 349, ст. 368-370, ст. 373, ст. 374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, та призначити йому покарання у виді арешту строком на 2 (два) місяці.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили не обирати.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_1 обчислювати з дня його фактичного затримання на приведення вироку до виконання.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів, у зв`язку з проведенням судової товарознавчої експертизи № 19/113/9/1-1392е від 18.12.2021 у сумі 785 (сімсот вісімдесят п`ять) грн. 05 коп. (одержувач - УК у м. Лисичанську/м. Лисичанськ/24060300, код ЄДРПОУ 37800278, банк - Казначейство України (ЕАП), р/р UA928999980313070115000012051, код класифікації доходів бюджету 24060300).

На вирок суду протягом 30 днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Луганського апеляційного суду через Лисичанський міський суд Луганської області.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору та направити потерпілій в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.

Суддя М.М. Старікова