Рішення № 100294527, 12.10.2021, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/4546/21

Провадження № 2/204/1669/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

23 вересня 2021 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:

головуючого - судді Приваліхіної А.І.,

за участю секретаря судового засідання – Сокола Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» про стягнення заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі, -

В С Т А Н О В И В:

16 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача – ПАТ «Дніпропетровський агрегатний завод», із вимогою про стягнення заборгованості із заробітної плати (а. с. 1-3).

В обґрунтування своїх позовних вимог, з урахуванням подальших уточнень від 24 червня 2021 року, вказав на те, що наказом № 2442-К від 19 серпня 2004 року його було прийнято на роботу до ПАТ «Дніпропетровський агрегатний завод», де він пропрацював до 13 травня 2020 року та наказом № 471-К від 13 травня 2020 року його було звільнено за угодою сторін. Починаючи з січня 2019 року по травень 2020 року відповідач припинив виплачувати йому заробітну плату, у зв`язку з чим виникла заборгованість у загальному розмірі 143821 гривня 88 копійок. Разом з тим, на дату звільнення відповідач не провів з ним розрахунків. Вважає бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його трудові права, тому просить суд стягнути з відповідача заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі за період часу з 01 січня 2019 року по 13 травня 2020 року.

Ухвалою суду від 17 червня 2021 року позовну заяву залишено без руху, позивачеві запропоновано усунути недоліки (а. с. 18).

24 червня 2021 року позивачем до суду подано заяву з додатками у новій редакції, однак недоліки зазначені в ухвалі суду від 17 червня 2021 року, в повному обсязі позивачем не усунуто (а. с. 20-32).

Ухвалою суду від 15 липня 2021 року позовну заяву залишено бе руху повторно, позивачу надано термін на усунення недоліків (а. с. 33).

20 липня 2021 року недоліки, зазначені в ухвалі суду від 15 липня 2021 року, позивачем усунуто (а. с. 35-44).

Ухвалою суду від 21 липня 2021 року у справі відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання на 13 годину 11 серпня 2021 року (а. с. 45), копія якої надіслана відповідачу 26 липня 2021 року за вихідним № 16145/21-вих/2/204/1669/21 (а. с. 47) та, яка отримана відповідачем 17 серпня 2021 року, підтвердженням чого є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 52).

Позивач у судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, прохає їх задовольнити (а. с. 53).

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а. с. 52), про причини неявки суд не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та, спираючись на вимоги ст. ст. 223, 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення.

Судом встановлено, що 19 серпня 2004 року позивача прийнято на роботу до ПАТ «Дніпропетровський агрегатний завод» в цех № 17 ріжучого та вимірювального інструменту, підтвердженням чого є запис в трудовій книжці серії НОМЕР_1 (а. с. 29). 13 травня 2020 року відповідачем звільнено позивача за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, підтвердженням чого є запис в трудовій книжці серії НОМЕР_1 (а. с. 31).

Згідно з довідкою за формою ОК-5 Пенсійного фонду України, яка надана позивачем, йому у період часу з січня 2019 року по 13 травня 2020 року відповідачем (код 14311614) було нараховано загальну суму заробітної плати (доходу) у розмірі 143821 гривня 88 копійок, з яких: усього за 2019 рік - 86277 гривень 84 копійки; за січень 2020 року – 5125 гривень 75 копійок; за лютий 2020 року – 4723 гривні; за березень 2020 року – 0 гривень; за квітень 2020 року – 0 гривень; за травень 2020 року – 11379 гривень 50 копійок (а. с. 38-40).

Відповідно до вимог ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України передбачено, що однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

У п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз`яснено, що судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення не означає, що трудовий договір може бути припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, якщо сторони не досягли домовленості про припинення трудового договору саме з цієї підстави (за угодою сторін).

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16 та постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 487/5015/16-ц (провадження N 61-26930св18).

З матеріалів справи вбачається, що сторони дійшли згоди щодо дати звільнення, та відповідачем виконано свій обов`язок щодо звільнення позивача та розірвання з ним трудових відносин, про що видав відповідний наказ про звільнення.

Приписами ч. ч. 1, 2 ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно положень ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові ВС України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16.

Відповідно до вимог ч. ч. 1 та 2 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 4, 5 ст. 24 ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Приписами ч. 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, сума остаточного розрахунку, тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Оскільки відповідачем жодним чином не заперечувався та не спростовувався факт працевлаштування позивача та наявності заборгованості по заробітній платі, суд, з урахуванням обставин справи, вважає за можливе визнати встановленими обставини, що з січня 2019 року по травень 2020 року відповідач не виплатив позивачу нараховану йому заробітну плату.

Положеннями ст. 43 Конституції України, кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних с у передбачених цим Кодексом випадках.

Приписами ч. 1 ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з вимогами ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що стягненню з відповідача підлягає заборгованість по нарахованій заробітній платі, тому, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволення, однак частково, з огляду на наступне.

У позовній заяві позивач наполягає на тому, що відповідач заборгував йому заробітну сплату за період часу з січня 2019 року по 13 травня 2020 року у сумі 143821 гривня 88 копійок, на підтвердження чого ним надано довідку ПФУ за формою ОК-5.

Вказаний розрахунок судом ставиться під сумнів та не береться до уваги, оскільки відповідно до довідки ПФУ за формою ОК-5 (а. с. 38-40) вбачається, що відповідачем (код 14311614) позивачу нараховано: за 2019 рік усього - 86277 гривень 84 копійки; за січень 2020 року - 5125 гривень 75 копійок; за лютий 2020 року - 4723 гривні; за березень 2020 року - 0 гривень; за квітень 2020 року - 0 гривень та за травень 2020 року - 11379 гривень 50 копійок, що в сумі становить 107506 гривень 09 копійок, виходячи із розрахунку (86277 гривень 84 копійки + 5125 гривень 75 копійок + 4723 гривні + 0 гривень + 0 гривень + 11379 гривень 50 копійок). Натомість позивачем до суми заборгованості відповідача включено нарахування за кодом 41455598 (ТОВ "Флайт Контрол") в сумі 36315 гривень 79 копійок, виходячи із розрахунку (1515 гривень 79 копійок за травень 2020 року + 4800 гривень за червень 2020 року + 4800 гривень за липень 2020 року + 5100 гривень за вересень 2020 року + 5100 гривень за жовтень 2020 року + 5100 гривень за листопад 2020 року та 5100 гривень за грудень 2020 року).

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі за період часу з січня 2019 року по 13 травня 2020 року у сумі 107506 гривень 09 копійок.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з вимогами п. п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», за подачу позовної заяви майнового характеру, поданої фізичною особою, сплачується судовий збір, який становить 1% від ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Розмір задоволених позовних вимог становить 107506 (сто сім тисяч п`ятсот шість) гривень 09 (дев`ять) копійок, то 1% ціни позову становить 1075 гривень 06 копійок (107506гривень копійок / 100% = 1075 гривень 06 копійок ), що є більшою від визначеного ЗУ «Про судовий збір» мінімального розміру судового збору, тому з відповідача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 1075 гривень 06 копійок .

З урахуванням того, що позивач при подачі позову був звільнений від сплати судового збору, тому з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір у розмірі 1075 гривень 06 копійок .

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 280-288, 352-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» (49053, м. Дніпро, вул. Щепкіна, буд. 53; ЄДРПОУ 14311614) про стягнення заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі – задовольнити частково.

Стягнути із Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі заробітній платі у сумі 107506 (сто сім тисяч п`ятсот шість) гривень 09 (дев`ять) копійок.

Стягнути із Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» на користь Держави судовий збір у сумі 1075 (одна тисяча сімдесят п`ять) гривень 06 (шість) копійок.

В іншій частині позову – відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в межах стягнення заробітної плати за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня його підписання або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, які не були присутніми у судовому засіданні.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, які не були присутніми у судовому засіданні, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Заочне рішення може бути переглянуте Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська за письмовою заявою відповідача протягом двадцяти днів зо дня отримання ним копії рішення.

Суддя А.І. Приваліхіна