Рішення № 100294441, 12.10.2021, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/10425/21

Провадження № 2/201/3749/2021

УХВАЛА

про передачу справи на розгляд іншому суду

12 жовтня 2021 року місто Дніпро

Суддя Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Федоріщев С.С., ознайомившись із матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Дніпропетровській області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолікон Плюс», третя особа - Головний сервісний центр МВС України про визнання права власності на рухоме майно за набувальною давністю, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною позовною заявою до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Дніпропетровській області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолікон Плюс», третя особа - Головний сервісний центр МВС України про визнання права власності на рухоме майно за набувальною давністю.

Ознайомившись із позовною заявою та доданими до неї матеріалами, вважаю, що цивільну справу необхідно передати на розгляд іншому суду з огляду на наступне.

Як вбачається з змісту позовної заяви, позивачем заявлено вимогу майнового характеру щодо визнання за ним права власності за набувальною давністю на мотоцикл GEON GN 250 (Tossa), транзитний номер НОМЕР_1 , номер рами НОМЕР_2 , 2013 року виробництва.

Разом із тим з матеріалів поданої ОСОБА_1 позовної заяви вбачається, що останнім 05 вересня 2014 року було придбано спірний мотоцикл у ТОВ «Автолікон Плюс», але не зареєстровано належним чином.

Згідно ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред`явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п`ятнадцять, а на рухоме майно - через п`ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно п.9, 11, 13, 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», особа яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено Цивільним кодексом.

Відповідно до пункту 13 вказаної вище постанови, можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтування позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. Висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Суд акцентує увагу позивача на тому, що відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

В даному ж випадку позивач зазначає відповідачем не тільки ТОВ «Автолікон Плюс», а ще й регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Дніпропетровській області, при цьому не висуває до вказаної юридичної особи жодних вимог. Також зі змісту позовної заяви вбачається, що такий не вказує на будь-які неправомірні дії вказаної особи, що призвели б до порушення його прав.

З огляду на те, що з матеріалів справи вбачається, що попереднім власником спірного транспортного засобу є ТОВ «Автолікон Плюс», місцезнаходженням якого згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є: м. Одеса, вул. Михайла Грушевського, 39-Е, каб. 16, та беручи до уваги той факт, що до регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Дніпропетровській області, який територіально знаходиться у Соборному районі м. Дніпра на який розповсюджується юрисдикція Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, не заявлено жодної позовної вимоги, слід дійти до висновку про можливість передачі справи на розгляд до іншого суду, за місцезнаходженням ТОВ «Автолікон Плюс».

Суд звертає увагу позивача, що відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань..

Місцезнаходженням ТОВ «Автолікон Плюс» є: м. Одеса, вул. Михайла Грушевського, 39-Е, каб. 16, що територіально відноситься до Малиновського району м. Одеси, на який розповсюджується юрисдикція Малиновського районного суду м. Одеси.

Згідно із п. 1 ч.1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.).

Зважаючи на те, що позивачем заявлено позовну вимогу лише про визнання права власності за набувальною давністю на рухоме майно, попереднім власником якого був ТОВ «Автолікон Плюс», вищевказана справа не підсудна Жовтневому районному суду м. Дніпропетровська і підлягає передачі на розгляд до Малиновського районного суду м. Одеси за місцезнаходженням відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 27, 31 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Дніпропетровській області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолікон Плюс», третя особа - Головний сервісний центр МВС України про визнання права власності на рухоме майно за набувальною давністю передати на розгляд до Малиновського районного суду м. Одеси.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Передача справи на розгляд іншого суду здійснюється не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Суддя С.С. Федоріщев