Рішення № 100293838, 06.10.2021, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/4057/2

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2021 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Кондрацької Н.М.

при секретарі Мелещенко О.В.

за участі:

представників позивача Савенко Ю.Н.

адвоката Поставничого Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Азот» до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,-

в с т а н о в и в :

Позивач ПрАТ «Азот» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів. Свої позовні вимоги мотивує тим, що рішенням Придніпровського райсуду м. Черкаси від 12.12.2017 у справі № 711/7946/17 стягнуто з підприємства на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 59 151,45 грн. та моральну шкоду в сумі 4000 грн., з відрахуванням всіх обов`язкових платежів. Судове рішення набрало законної сили 02.01.2018.

Головним державним виконавцем Придніпровського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області 05.02.2018 було відкрито виконавче провадження № 55705311 та № 55705074 про стягнення з ПрАТ «Азот» на користь стягувача вказані за судовим рішенням середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 59 151,45 грн. та моральну шкоду в сумі 4000 грн.

Постановою державного виконавця від 27.03.2018 вказані виконавчі провадження закінчені у зв`язку з повним фактичним виконанням. Проте, під час виконання виконавчих проваджень відповідач отримав середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та моральну шкоду без відрахування всіх обов`язкових платежів, передбачених законом, тобто у розмірі більшому, ніж встановлено чинним законодавством України та визначено рішенням Придніпровського райсуду м. Черкаси від 12.12.2017.

Вказує, що позивач повністю виконав вимоги податкового законодавства і дотримався правового механізму оподаткування доходу та, як податковий агент, сплатив податок 11367,26 грн. і військовий збір 947,27 грн. за відповідача за свій кошт, не маючи можливості відрахувати необхідну суму з належних відповідачу коштів. Таким чином, на думку позивача, у нього виникло право вимагати від відповідача відшкодування понесених на сплату податку і збору витрат, а у відповідача відповідне зобов`язання відшкодувати позивачу ці витрати. На письмову вимогу від 21.04.2020 позивача до відповідача сплатити ці кошти, остання не відреагувала.

Таким чином, на підставі викладеного вище позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в сумі 12314,53 грн. та судові витрати.

Ухвалою суду від 20.07.2021 відкрито провадження по справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

24.09.2021 відповідачем до суду подано відзив на позов, за яким просить відмовити у задоволенні позовних вимог. У відзиві зазначає, що оскільки позивач стверджує, що дане рішення закінчене в зв`язку з його повним фактичним виконанням, він тим самим підтверджує виконання і резолютивної частини вказаних рішень щодо відрахування при виплаті всіх обов`язкових платежів. Інакше рішення є невиконаним або не повно виконаним, і позивач мав би підстави для оскарження дій органів ДВС. У матеріалах справи відсутні докази, що свідчили б про наявність суперечок позивача з органами ДВС про оподаткування під час виплати відповідачу коштів. Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ПрАТ «АЗОТ» сплатило за ОСОБА_2 за інші доходи у другому кварталі 2018 року 894.41 грн. та 12 950.99 грн. податку. Тобто, надані позивачем вищезазначені документи не є і не можуть бути належними доказами позовних вимог позивача, так як суперечать фактичним даним, зазначеним у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків. До того ж, відповідальним за сплату (перерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору є податковий агент, в даному випадку ПрАТ «АЗОТ». Відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного бюджету несе юридична особа або її відокремлений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід. Тобто, жодна норма законодавства не передбачає обов`язок ОСОБА_2 здійснювати перерахування сум податків та обов`язкових платежів, також відсутній правовий механізм такого перерахування. Згідно листа Державної фіскальної служби України від 05.11.2015р. №23714/6/99-99-17-03-03-15 роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, нарахованої на підставі рішення суду. Тож, якщо ПрАТ «АЗОТ» не сплатило податки піл час виплати доходу, сума податків уже не може бути стягнута з ОСОБА_2 . При цьому виконавче провадження закінчене у зв`язку з повним фактичним виконанням 27.03.2018. А тому просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

04.10.2021 представником позивача - адвокатом Савенко Ю.Н. до суду подано відповідь на відзив, в якому заперечували проти доводів відповідача викладених у відзиві, вказуючи що обов`язок відрахувань передбачений саме законодавством України, а відповідач спотворює факти, трактуючи їх на свою користь. Просить врахувати доводи викладені у позові та відповіді на відзив на позовну заяву та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Савенко Ю.Н. позовні вимоги підтримала та просила задовольнити позовні вимоги, посилаючись на обґрунтування, що викладене у позовній заяві та відповіді на відзив.

В судовому засіданні представник відповідача адвокат Поставничий Р.В. позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на доводи, зазначені у відзиві.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення за таких підстав:

Встановлено, що рішенням Придніпровського райсуду м. Черкаси від 12.12.2017 позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто з ПАТ «Азот» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з роботи з 24.05.2017 по 12.12.2017 в сумі 59151, 45 грн. з відрахуванням всіх обов`язкових платежів. А також стягнуто моральну шкоду в сумі 4000 грн. (справа №711/7946/17). Вказане судове рішення набрало законної сили 02.01.2018.

Постановою головного державного виконавця Придніпровського ВДВС ГТУЮ у Черкаській області Назаренко Є.І. 05.02.2018 відкрите виконавче провадження № 55705311 з виконання виконавчого листа № 711/7946/17 про стягнення з боржника на користь стягувача грошових коштів - середнього заробітку за час затримки в сумі в сумі 59151, 45 грн., ВП № 55705074 - про стягнення моральної шкоди в сумі 4000 грн.

Постановами державного виконавця Придніпровського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області від 27.03.2018 закінчені виконавчі провадження у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення суду за виконавчим документом.

Крім того, встановлено, що підприємством ОСОБА_2 сплачені, враховуючи рішення суду, кошти на загальну суму 63151, 45 грн., з яких сплачено податки в сумі 12314,53 грн.: податок на доходи фізичних осіб - 11367, 26 грн. та військовий збір - 947, 27 грн

Отже, до виплати ОСОБА_2 підлягала сума 47616,92 грн. середній заробіток за час затримки та 3220,00 грн - сума моральної шкоди, що підтверджується даними довідки від 27.04.2021 № 593, та довідки № 33 від 13.01.2021 та платіжних доручень від 04.05.2018 № 3571 та № 3567 від 04.05.2018 відповідно.

На письмову вимогу від 21.04.2020 № 501-06/244 щодо відшкодування підприємству шкоди у розмірі 12314, 53 грн., відповідач ОСОБА_2 не відреагувала

Як визначено ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Цивільне процесуальне законодавство закріплює положення щодо того, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому жодні докази для суду не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК).

Згідно з принципом диспозитивності (ст. 13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 49 ЦПК України).

Предметом спору в даному випадку є повернення на користь позивача, як податкового агенту, коштів у вигляді не відрахованих із заробітної плати звільненого працівника податку та військового збору у спосіб, визначений ст. 1212 ЦК України.

Обраний позивачем спосіб захисту свого цивільного права не суперечить положенням ст. 16 ЦК України.

Частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Статтею 163 Податкового кодексу України визначені доходи, які є об`єктом оподаткування. Зокрема, об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід та доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання). Таким чином, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні є доходом, який підлягає оподаткуванню.

Згідно із п.п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Підпунктом 168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України визначено, що податковий агент, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 Кодексу.

Відповідно до п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно - правовими договорами.

Відповідно до п.16-1 підр.10 розд. ХХ ПК України, тимчасово, до набрання чинності рішенням ВР України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір. Ставка збору становить 1,5 % від об`єкта оподаткування.

Відповідно до п. 6 роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає і рішенні суду.

Також, слід зазначити, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є і об`єктом щодо сплати військового збору, що становить 1,5 відсотка об`єкта оподаткування.

За даними листа Державної фіскальної служби України від 05.11.2015 р. №23714/6/99-99-17-03-03-15, роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, нарахованої на підставі рішення суду.

Державна фіскальна служба України у листі від 09 березня 2016 року № 665/4/99-99-17-03-03-13 зазначила, що відповідно до пп. 14.1.48 ПКУ, заробітна плата це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні й компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Оскільки виплата доходу у вигляді суми середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку під час звільнення працівника, здійснюється звільненому працівнику й не пов`язана з відносинами трудового найму, такий дохід обкладається ПДФО за ставкою 18% і військовим збором за ставкою 1,5%, як інші доходи.

Підприємство, яке виплачує такий дохід, для такого платника податку являється податковим агентом, а тому повинно утримати ПДФО та військовий збір із суми доходу, перерахувати їх до бюджету та відобразити виплату у формі № 1ДФ.

Суми середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні працівника, слід класифікувати як інші доходи, відповідно до п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, оскільки між роботодавцем і колишнім працівником уже відсутні трудові відносини. При цьому, визначення виду доходу впливає на його відображення у податковому розрахунку 1-ДФ, а інші доходи зазначаються за ознакою «127». Оскільки об`єкти оподаткування військового збору фактично дублюють об`єкти оподаткування податку на доходи фізичних осіб, то із даного доходу утримується також військовий збір, за ставкою 1, 5 %, відповідно до п. 161 Перехідних положень Податкового кодексу України.

Ставка податку на доходи фізичних осіб, згідно із ст. 167 зазначеного Кодексу, на суму середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні працівника становить 18%.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Тому, незважаючи на те, що призначена судом сума зменшується на суму податкових відрахувань, цей факт в жодному разі не погіршує становище працівника, адже якби працівник просто отримував зарплату, а вимушено був відсутній на роботі, то таку зарплату він отримував би також з урахуванням утримання обов`язкових податкових платежів.

Схожі висновки містяться в постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020року у справі №817/893/17, від 18 липня 2018року у справі №359/10023/16-ц, Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019року у справі №522/13736/15 та у справі №369/10046/18, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019року у справі №910/4518/16 та в постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №401/1813/16-ц, від 18 липня 2018року у справі №359/10023/16-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі №523/14396/19.

Отже, правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані нормами Глави 83 Цивільного кодексу України про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття (придбання) майна виникають за наявності трьох умов: 1) має місце набуття або збереження майна; 2) вказане набуття або збереження майна здійснено за рахунок іншої особи; 3) має місце відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Стаття 1215 ЦК України встановлює випадки, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Відповідно до ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

До правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є заробітною платою і платежами, що прирівнюються до неї, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, застосуванню підлягають положення ст. 1215 ЦК України, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають.

Подібні висновки щодо застосування ст. 1215 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 02 липня 2014 року (справа 6-91цс14), від 22 січня 2014 року (справа 6-151цс13), постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року (справа №517/186/17), від 28 березня 2018 року (справа №173/166/17), від 03 травня 2018 року (справа №473/2859/17).

Виходячи із системного аналізу ст. 1215 ЦК України, безпідставно набуте майно не підлягає поверненню за відсутності рахункової помилки при виплаті коштів, а також добросовісності з боку набувача. Обов`язок довести недобросовісність набувача грошових сум, зазначених у ч. 1 вказаної статті, покладається на сторону, яка вимагає повернення цих коштів.

Однак, згідно ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно із п.п.14.1.48 ПК України заробітна плата - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

При цьому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст. 2 ЗУ «Про оплату праці», тому на неї не розповсюджується правило ст. 1215 ЦК України.

Суд звертає увагу, що в резолютивній частині рішення зазначено про відповідні відрахування податків і зборів із суми задоволеного середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати.

Таким чином, за результатами розгляду справи, суд дійшов висновку, що відповідач, отримавши у порядку примусового виконання, за рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12.12.2017 (справа № 711/2433/17) суму коштів, набула її частину без достатньої правової підстави, адже вона повинна була бути сплачена його податковим агентом в дохід держави, а враховуючи, що позивачем сплачені всі необхідні податки та збори, то вони підлягають стягненню із відповідача на користь позивача.

При цьому, суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що у задоволенні позову слід відмовити з підстав того, що позивачем не було оскаржено дії державного виконавця.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, необхідно із відповідача стягнути на користь позивача сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 2270, 00 грн. (платіжне доручення №118114 від 23.02.2021).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-84, 259, 268 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Азот» до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Азот» (м. Черкаси, вул. (Першотравнева) Героїв Холодного Яру, 72, код 00203826) грошові кошти в розмірі 12314,53 грн., судовий збір в розмірі 2270грн. 00коп., а всього -14584,53 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складений 11.10.2021.

Головуючий: Н. М. Кондрацька