Рішення № 100290891, 04.10.2021, Оболонський районний суд міста Києва

04.10.2021 Справа № 756/1003/21

Справа пр. № 2/756/3058/21

ун. № 756/1003/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2021 року Оболонський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Андрейчука Т.В.,

за участю секретарів судового засідання - Шлапака Р.О.,

розглянувши у загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Качай гроші" про захист прав споживача, визнання недійсним кредитного договору, -

в с т а н о в и в:

У січні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся в порядку цивільного судочинства до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Качай гроші" (далі - ТОВ "Качай гроші") про захист прав споживача, визнання недійсним кредитного договору.

ОСОБА_1 свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 25 березня 2020 року ним та ТОВ "Качай гроші" укладено договір про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту № 00-1011410, згідно з яким фінансова установа надала позичальнику позику у сумі 11000,00 грн на строк 30 днів. Процентна ставка за користування кредитом становить 1,8 % в день (648 % річних). Також сторони погодили, що у випадку несвоєчасно виконання зобов`язань щодо погашення кредиту та/або процентів за користуванням ним розмір процентної ставки збільшується до 2,8 % в день.

Як стверджував позивач, при укладенні договору про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту від 25 березня 2020 року № 00-1011410 порушено вимоги ч. 2 ст. 12 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", зокрема йому не було надано інформацію про умови кредитування та всі ризики.

ОСОБА_1 зазначив, що відповідач ввів його в оману, що розміру процентної ставки за користування кредитом, зокрема вона становить 657 % річних, а не 648 % річних, як це вказано у п. 1.4 договору про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту від 25 березня 2020 року № 00-1011410.

Позивач вказував на те, що усупереч п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" компенсація, передбачена у п. 3.2 договору про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту від 25 березня 2020 року № 00-1011410, становить більше 50 %.

Також позивач зазначив, що п. 7.2 договору про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту від 25 березня 2020 року № 00-1011410 суперечить вимогам Закону України "Про захист персональних даних".

З цих підстав ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту від 25 березня 2020 року № 00-1011410.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому зазначив, що позичальник був належним чином ознайомлений про умови кредитування, оспорюваний договір був укладений в електронній формі, що відповідає вимогам Закону України "Про електронну комерцію". Також відповідач вказував на те, що проценти за користування коштами, наданими в позику, не є компенсацією у розумінні ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Також відповідач звернув увагу на те, що позивач, зареєструвавшись інформаційній-телекомунікаційні системі ТОВ "Качай гроші", надав відповідачеві году на використання та обробку його персональних даних.

З огляду на наведене, відповідач просив суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог.

Позивач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся, у позовній заяві просив суд розглянути справу за його відсутності.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся, про причини неявки в судове засідання свого представника суд не повідомив.

Таким чином, відповідно до положень ст. 223 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності позивача та представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що ТОВ "Качай гроші" та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту від 25 березня 2020 року № 00-1011410, за умовами якого фінансова установа зобов`язалась надати позичальнику позику у сумі 11000,00 грн на строк 30 днів.

Відповідно п. 1.3 договору про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту від 25 березня 2020 року № 00-1011410 сторони визначили, що процентна ставка за користування кредитом становить 1,8 % в день (648 % річних).

У п. 3.2 договору про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту від 25 березня 2020 року № 00-1011410 сторони погодили, що у випадку несвоєчасно виконання зобов`язань щодо погашення кредиту та/або процентів за користуванням ним розмір процентної ставки збільшується до 2,8 % в день.

Вирішуючи питання про дійсність указаного правочину, суд виходить з такого.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені

ст. 203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

У ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Ч. 5 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець зобов`язується за кредитним договором надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Ст. 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України або ГК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Необхідно, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

У силу ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію").

Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію").

Наведене свідчить, що одноразовий ідентифікатор це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Оспорюваний договір про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту від 25 березня 2020 року № 00-1011410 був укладений з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (а. с. 39-40). Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Цей правочин був укладений в електронній формі, що не заборонено цивільним законодавством України. Цей договір містить усі істотні умови кредитного договору.

Незважаючи на те, що ч. 1 ст. 627 ЦК України закріплює принцип свободи договору, за яким сторони вільні у визначенні умов договору, ця свобода не є абсолютною, позаяк законодавець передбачив, що при укладенні договору сторони повинні враховуватись вимоги ЦК України, інших законодавчих актів цивільного законодавства, звичаї ділового обороту.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Права та обов`язки споживачів урегульовано Законом України "Про захист прав споживачів".

Cфера дії цього Закону окреслена у ч. 1 ст. 11. Так, Закон України "Про захист прав споживачів" регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Отже, якщо договір, у тому числі кредитний, укладений на задоволення особистих потреб фізичної особи і не пов`язаний з підприємницькою діяльністю такої фізичної особи чи виконанням ним обов`язків як найманим працівником, такий договір є споживчим і наявність судового спору щодо цього договору не впливає на його характер, як споживчого, відтак і сам спір у будь-якому випадку стосується прав сторони договору, як споживача, а вирішення такого спору, незалежно від його ініціатора, має ґрунтуватися та враховувати і вимоги Закону України "Про захист прав споживачів" (такий висновок суду відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 755/11648/15-ц).

Суд вважає, що договір про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту від 25 березня 2020 року № 00-1011410 за своїм змістом є договором про надання споживчого кредиту, а тому він не повинен суперечити, зокрема, приписам Закону України "Про захист прав споживачів" (тут і далі - у редакції, чинній на час укладення кредитного договору).

Нормою ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

За приписами ч. ч. 1-6 ст. 9 Закону України "Про споживче кредитування" (тут і далі - у редакції, чинній на час укладення кредитного договору) кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.

До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з ч. 3 цієї статті.

Інформація, що надається кредитодавцем споживачу, зазначена у частині другій цієї статті, має містити відомості про:

1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та його структурного підрозділу, через який надається споживчий кредит, реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру банків чи Державного реєстру фінансових установ;

2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо);

3) суму кредиту, строк кредитування, мету отримання та спосіб надання кредиту;

4) тип процентної ставки (фіксована, змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни, а також індекси, що застосовуються для розрахунку змінюваної процентної ставки. Індекс, що застосовується для розрахунку змінюваної процентної ставки, повинен відповідати вимогам, встановленим ЦК України;

5) види забезпечення за кредитом, необхідність проведення оцінки предмета забезпечення за кредитом та про те, за чий рахунок така оцінка проводиться;

6) реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача на дату надання інформації виходячи з обраних споживачем умов кредитування.

Якщо кредитодавець пропонує різні способи надання кредиту, надана споживачу інформація має містити застереження про те, що використання інших способів надання кредиту може мати наслідком застосування іншої реальної річної процентної ставки.

Якщо платежі за послуги кредитодавця, пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, є періодичними, надана споживачу інформація має містити застереження про те, що витрати на такі послуги можуть змінюватися протягом строку дії договору про споживчий кредит;

7) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, які є обов`язковими для отримання кредиту, перелік осіб, яких кредитодавець визначив для надання відповідних послуг (за наявності). Споживач має бути письмово проінформований про те, що вартість послуг третіх осіб установлюється виключно такими особами, відповідно кредитодавець не здійснює інформування про розмір відповідних витрат та/або їх зміну протягом строку дії договору про споживчий кредит і не включає їх до розрахунку реальної річної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача;

8) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися);

9) попередження про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит;

10) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту;

11) порядок дострокового повернення кредиту;

12) у разі укладення договору про споживчий кредит у формі кредитування рахунку - відомості про те, що від споживача може вимагатися повне повернення суми кредиту в будь-який час, строк попередження про таку вимогу.

Інформація про платежі, що надається споживачу кредитодавцем відповідно до

ч. ч. 2 та 3 цієї статті, обов`язково має включати базу розрахунку платежів (суму, на підставі якої робиться відповідний розрахунок, зокрема суму наданого кредиту, суму непогашеного кредиту тощо).

У разі якщо окремі умови надання споживчого кредиту, визначені у ч. ч. 2 та 3 цієї статті, діятимуть протягом частини строку користування кредитом, кредитодавець повідомляє споживача про такі умови, строк їх дії та порядок інформування про їх зміну.

Споживач зобов`язаний надати кредитодавцю підтвердження про ознайомлення з інформацією, надання якої передбачено ч. ч. 2 та 3 цієї статті, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством).

Відповідач належним чином виконав приписи ч. ч. 1-6 ст. 9 Закону України "Про споживче кредитування", розмістивши на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем (https://kachay.com.ua), також надавши ОСОБА_1 для ознайомлення оферту з пропозицією укласти договір про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, в якій він зазначив про ознайомлення з Правилами надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ "Качай гроші" (а. с. 50-53). Також ТОВ "Качай гроші" надало позивачеві інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту, у формі паспорта споживчого кредиту, що підтвердив ОСОБА_1 в письмовій формі (в електронному вигляді з накладенням електронного підпису) (а. с. 39-40).

Отже, доводи позивача щодо порушення відповідачем законодавчих положень щодо обов`язкового інформування позивача про умови кредитування не заслуговують на увагу.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором (п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів").

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Згідно зі ст. 6, ч. 1 ст. 627 та ч. 1 ст. 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Аналіз наведених законодавчих норм свідчить, що свобода договору включає не тільки вільний вияв волі сторін на вступ у договірні відносини, а й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників.

Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями ст. ст. 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

Розмір та умови надання та повернення грошових коштів, а також сплати процентів (плати за користування кредитом), у тому числі черговість погашення заборгованості, визначаються за домовленістю сторін у кредитному договорі, що відповідає принципу свободи договору (правова позиція, що була висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-845цс15 та Верховним Судом у постанові від 25 січня 2018 року у справі № 475/704/15-ц).

ОСОБА_1 , уклавши договір про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту від 25 березня 2020 року № 00-1011410, добровільно і свідомо погодився з його змістом, зокрема, з умовами, які визначають з розмір плати за користування кредитом, механізмом її нарахування у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником взятих на себе за договором зобов`язань щодо своєчасного повернення кредиту. Позивач на момент укладення договору не заявляв заперечень чи додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував умови кредитного договору.

Крім цього, проценти за користування кредитом є платою за надану послугу щодо користування кредитними коштами, а відтак не є компенсацією у розумінні п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Також необґрунтованим є покликання позивача на те, що п. 7.2 договору про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту від 25 березня 2020 року № 00-1011410 суперечить вимогам Закону України "Про захист персональних даних", позаяк наведена умова договору жодним чином не обмежує право ОСОБА_1 на реалізацію ним прав, гарантованих йому нормами абз. абз. 5, 11 ч. 2 ст. 8 Закону України "Про захист персональних даних".

Ураховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Качай гроші" про захист прав споживача, визнання недійсним кредитного договору - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В. Андрейчук