Рішення № 100281114, 11.10.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2021 року м. Київ № 640/25243/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К. розглянувши у порядку прощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до треті особи:Пенсійного фонду України 1. ОСОБА_2 ; 2. ОСОБА_3 ; 3. ОСОБА_4 ; 4. ОСОБА_5 ; 5. ОСОБА_6 провизнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Пенсійного фонду України (відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною відповідь Пенсійного Фонду України № 2800-030202-8/34609 від 12.10.2020 щодо посилання відповідача на Постанову Кабінету Міністрів України № 637 від 05.11.2014 (зі змінами) при виконанні судових рішень протиправною та незаконною;

- заборонити відповідачу застосовувати Постанову Кабінету Міністрів України № 637 від 05.11.2014 (зі змінами) до спірних правовідносин.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04..12.2020 прийнято позову заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №640/25243/20, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, залучити до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Позовні вимоги мотивовано тим, що наведена відповідачем постанова КМУ від 05.11.2014 №637 не врегульовує порядок виконання судового рішення, а тому такі посилання є безпідставними.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши, що надання Пенсійним фондом України відповіді на запит Позивача у спосіб встановлений законом при цьому з посиланням на діючі нормативні-правові акти, зокрема, якими керується Фонд у своїй діяльності, є правомірним. Позивач фактично не погоджується зі змістом наданої відповіді, при цьому незгода заявника з відповіддю, не свідчить про порушення відповідачем вимог законодавства.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 направили колективний запит на тримання публічної інформації від 07.10.2020 до Пенсійного фонду України , в якому поставлені питання:

1. Повідомити про порядок виконання судових рішень органом пенсійного забезпечення (зокрема Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року № 520/9917/19, яке безпосередньо стосується Позивачки). Роз`яснити стадії виконання (конкретний нормативно-правовий акт, яким керуються органи пенсійного забезпечення при виконанні судових рішень, механізм виконання і.т.д.).

2. Повідомити причини невиконання перелічених у запиті судових рішень (У тому числі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року № 520/9917/19).

Листом від 12.10.2020 №2800-030202-8/34609 Департаментом пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України проінформовано, що запит направляється до Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області.

Повідомлено «… реалізація прав на пенсійне забезпечення осіб, які змушені залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації тощо, здійснюється органами Пенсійного фонду України відповідно до пенсійного законодавства України, Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509, та постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 788) (далі - Постанова 637).

Згідно пункту 1 Постанови 637 суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 2 статті 14, статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими для виконання на всій території України.

Судові рішення, що набрали законної сили, виконуються органами Пенсійного фонду України відповідно до покладених зобов`язань.

На виконання судових рішень, які містять зобов`язання щодо поновлення нарахування та виплати пенсій, територіальні органи Пенсійного фонду України відновлюють виплату пенсії та здійснюють нарахування коштів за періоди, вказані у судових рішеннях.

Кошти, нараховані пенсіонерам з числа внутрішньо переміщених осіб за періоди, вказані у судових рішеннях, що обліковуються територіальними органами Пенсійного фонду України, буде виплачено на умовах окремого порядку, після прийняття його Кабінетом Міністрів України та внесення відповідних змін до бюджетного законодавства України.».

Вважаючи посилання відповідача у своєї відповіді на застосування постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» такими, що не гуртуються на законодавстві, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Деталізацію наведене право отримало у Законі України «Про звернення громадян». Відносини з розгляду звернень громадян є основним і єдиним предметом регулювання цього Закону. Тому він є спеціальним у цій сфері, але ним не вичерпується поняття «спеціальний закон», що вживається у частині другій статті 2 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Отже, визначальною ознакою публічної інформації є те, що це заздалегідь готовий, зафіксований на певному матеріальному носієві продукт, отриманий або створений суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків.

Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти.

Таким чином, Закон України «Про доступ до публічної інформації» не регулює відносин зі створення публічної інформації; предметом його регулювання є діяльність з приводу інформації, яка вже існує (створена, отримана, знаходиться у володінні) на момент виникнення конкретних інформаційних відносин з приводу неї. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №359/6551/17 (адміністративне провадження № К/9901/51067/18).

З аналізу змісту колективного запиту від 07.10.2020 вбачається, що надання відповіді на питання, які у них ставляться, а саме - щодо порядку виконання судових рішень за переліком не є заздалегідь зафіксованими будь-якими засобами, а тому не підпадають під поняття «публічна інформація» згідно з Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Одержавши запит на інформацію, який подано згідно із Законом України «Про доступ до публічної інформації», проте який за своїм змістом є зверненням громадянина відповідно до Закону України «Про звернення громадян», розпорядник інформації повинен відмовити у задоволенні такого запиту через невідповідність його предмета вимогам закону (пункт 2 частини п`ятої статті 19, пункт 4 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»), та з урахуванням принципів добросовісності і розсудливості розглянути запит за Законом України «Про звернення громадян».

Зокрема, в листі від 12.10.2020 Пенсійний фонду України повідомив позивача, що запит направляється до Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області.

Поряд з цим, у відповіді на запит, відповідачем вказані посилання на норми Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509, та постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 788).

Суд зазначає, що фактично обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зводиться до незгоди в застосуванні при виконанні рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2019 №520/9917/19 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637.

Суд зазначає, що відповідач, як центральний органу виконавчої влади, у своїй діяльності повинен керуватись, зокрема, обов`язковими до виконання постановами Кабінету Міністрів України, який за своїм конституційним статусом є вищим органом у системі органів виконавчої влади, при цьому ПФУ не наділене правом діяти на власний розсуд всупереч вимог підзаконних нормативно - правових актів, відступати від положень останніх, якщо такі є чинними, їх дія не зупинена, в порядку, передбаченому Конституцією і законами України, або вони не визнані неконституційними, протиправними, нечинними чи не скасовані у судовому порядку.

При цьому, суд не надає правову оцінку вказаній постанові №637, оскільки остання не є предметом позову, що розглядається.

Наведені доводи позивача стосуються безпосередньо виконання судового рішення в іншій справі.

Втім, адміністративним процесуальним законодавством передбачено спеціальний інститут судового контролю (ст.ст. 382, 383 КАС України), метою якого є саме забезпечення ефективного захисту прав позивача, захищених судом, та реального виконання судового рішення, що набрало законної сили.

Тобто, невиконання відповідачем чи його територіальним органом рішення суду в іншій справі може бути підставою для застосування процесуальних важелів, передбачених інститутом судового контролю, але не є підставою для звернення з новим позовом на захист тих самих прав, які вже захищені судом.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, суд зазначає, що звернення вважається розглянутим, якщо розглянуто по суті всі порушені у ньому питання, незгода заявника з відповіддю не свідчить про порушення відповідачем вимог Закону України «Про звернення громадян»

Аналогічні висновки, викладені і в постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у справі №520/3571/17.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 129 Конституції України та частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочиснтваУкраїни кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 6-11, 73-77, 79, 90, 139, 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя С.К. Каракашьян