Рішення № 100280943, 11.10.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2021 року м. Київ № 640/13055/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), у якому позивач просить суд:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (місцезнаходження: вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код: 42098368) щодо відмови в переведенні пенсії ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року на пенсію за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991 року (в редакції Закону України № 2663-ПІ від 12.07.2001 року) протиправними;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві (місцезнаходження: вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код 42098368) з 16 березня 2021 року перевести пенсію ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року на пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХП від 05.11.1991 року (в редакції Закону України № 2663-ПІ від 12.07.2001 року) та виплачувати у розмірі 90 % від суми від суми нарахованої місячної заробітної плати зі всіма складовими відповідно до довідки про складові заробітної плати (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед звільненням за пенсією), виданою Офісом Генерального прокурора від 16.06.2020 р. № 21-125Ізп, без обмеження максимального розміру пенсії.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що дії відповідача щодо відмови в переведенні позивача з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року на пенсію за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991 є протиправними та такими, що суперечить нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.06.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив про відсутність підстав для переведення позивача з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1796, оскільки у позивача відсутній стаж за вислугу років, який має становити 25 років.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію по інвалідності (III група), призначеної відповідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з копією диплома про вищу освіту позивача, ОСОБА_1 з 24.07.1997 по 26.06.2001 навчався на денній формі юридичного факультету Національної академії внутрішніх справ України.

Відповідно до відомостей про роботу, які містяться у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 :

- з 15.08.1997 по 31.07.2001 проходив службу в Головному управління МВС України в Київській області;

- з 21.07.2001 по 02.06.2004 працював на посаді помічника Переяслав-Хмельницького міжрайонного прокурора Прокуратури Київської області;

- з 03.06.2004 по 08.02.2008 працював на посаді заступника Переяслав-Хмельницького міжрайонного прокурора Прокуратури Київської області;

- з 09.02.2008 по 10.04.2011 працював на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, Державної митної служби та Державної прикордонної охорони при провадженні оперативно-розшукової діяльності та досудового слідства управління нагляду за додержанням законів, органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство прокуратури Прокуратури Київської області;

- з 11.04.2011 по 07.04.2014 працював на посаді Переяслав-Хмельницького міжрайонного прокурора Прокуратури Київської області;

- з 08.04.2014 по 10.12.2014 працював на посаді заступника начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури області управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Київської області;

- з 11.12.2014 по 10.08.2015 працював на посаді прокурора Миронівського району Прокуратури Київської області;

- з 11.08.2015 по 03.01.2016 працював на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, Державної митної служби та Державної прикордонної охорони при провадженні оперативно-розшукової діяльності та досудового слідства управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Київської області;

- з 04.01.2016 по 12.09.2016 працював на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Київської області;

- з 13.09.2016 по 14.04.2017 працював на посаді старшого слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області;

- з 14.04.2017 по 20.11.2019 працював на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтримки державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України, Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Прокуратури Київської області.

16.03.2021 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою щодо переведення з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1796.

Листом від 19.04.2021 № 2600-0305-8/65452 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII, оскільки заявник не набув необхідного стажу за вислугу років.

У листі зазначено, що відповідно до частини 1 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Також вказано, що згідно поданих документів загальний стаж позивача складає 22 роки 07 місяців 27 днів, стаж за вислугу років складає 20 років 02 місяці 19 днів (входить половина навчання у вищому юридичному навчальному закладі денної форми навчання 01 рік 10 місяців 28 днів), в тому числі на посадах прокурорів - 18 років 03 місяці 21 день.

Враховуючи викладене, в переведенні з пенсії інвалідності, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1796 відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови у переведенні його пенсії з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання призначення пенсії працівникам прокуратури до 1 червня 2015 року регулювалося статтею 50-1 Закону України від 5 листопада 1991 року №1789-XII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1789-XII).

Згідно з пунктом 5 Розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону №213-VIII (який діяв на час виникнення спірних відносин) у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Оскільки такий закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 1 червня 2015 року прийнятий не був, то з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону №1789-ХІІ щодо права прокурорів і слідчих на пенсійне забезпечення і, відповідно, пенсії за цим Законом не призначаються.

Проте, 15.07.2015 набрав чинності Закон №1697-VII (крім окремих його приписів, що не мають значення для цієї справи), який у статті 86 поновив правове регулювання питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури.

18.06.2020 Конституційний Суд України ухвалив Рішення №5-р(ІІ)2020, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), припис пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.

У рішенні Конституційний Суд України зазначив, що від часу виникнення спору щодо призначення й перерахунку пенсії ОСОБА_2 до питання вирішення цього спору мають стосунок три закони України - Закон №1058-IV, Закон №1697-VII, Закон №213-VIII, у яких містяться приписи, що потребують належного застосування з огляду на те, що вони співдіють як суперечливі норми одного ієрархічного рівня.

Конституційний Суд України взяв до уваги такі обставини: Закон №213-VIII ухвалено 02.03.2015, він набрав чинності 01.04.2015 (крім окремих його приписів, що не стосуються цієї справи), його спрямовано на реалізацію «заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів та приведення до фінансових можливостей дії положень окремих Законів України» (пояснювальна записка до законопроєкту), а отже, є загальним законом (lex generalis), що набрав чинності раніше (lex priori); ухвалений 14.10.2014 Закон №1697-VII набрав чинності 15.07.2015 (крім окремих його приписів, що не мають значення для цієї справи), відповідно він є законом, що набрав чинності пізніше (lex posterior), а оскільки він визначає юридичні засади організації та діяльності всієї системи прокуратури, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, то він є спеціальним законом (lex specialis).

Отже, питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України регулюється статтею 86 Закону №1697-VІІ, який набув чинності 15.07.2015, та є діючим, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме норми Закону №1697-VІІ.

Аналогічну позицію висловлено Верховним Судом у складі суддів палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 26 червня 2018 року по справі № 686/17309/17.

Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах об`єднана палата або Велика Палата Верховного Суду у відповідності до статті 346 КАС не відступала, а тому підстав для їх неврахування при вирішенні дано спору немає.

Так, питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури врегульовано статтею 86 Закону № 1697-VII.

Відповідно до частини першої статті 86 Закону № 1697-VII (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії (ч.2 ст.86 № 1697-VII).

Згідно з частиною шостою статті 86 Закону № 1697-VII до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на посадах прокурорів (в тому числі адміністративних) органів прокуратури, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів, слідчими, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання.

Відповідно до частини одинадцятої статті 86 Закону № 1697-VII прокурорам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їхнім вибором.

Таким чином, що для переведення позивача на пенсію за вислугу років необхідним є наявність у нього стажу роботи визначеного частиною 1 статті 86 вказаного Закону № 1697-VII, а саме 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Згідно з матеріалами справи, стаж за вислугу років ОСОБА_1 складає 20 років 02 місяці 19 днів (враховано половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі денної форми навчання - 01 рік 10 місяців 28 днів), у тому числі стаж на посаді прокурора 18 років 03 місяці 21 день.

Водночас, позивач оскаржує відмову та просить зобов`язати відповідача перевести його на пенсію за вислугу років саме за статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ, а не за статтею 86 Закону № 1697-VІІ.

Слід зазначити, що наявність права на призначення пенсії на підставі положень ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ, позивач пов`язує з тим, що вказана норма права (у зазначеній редакції) діяла під час його роботи в органах прокуратури.

Однак, відповідно до ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ, яка діяла в редакції Закону з 26 липня 2001 року (в редакції Закону №2663-111 від 12 липня 2001 року) до 01 жовтня 2011 року (в редакції Закону № 3668 від 8 липня 2011 року), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 % від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 %, але не більше 90 % від суми місячного (чинного) заробітку.

Отже, у прокурорів та слідчих, які в період часу з 26 липня 2001 року до 01 жовтня 2011 року мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми права.

Разом з тим, позивач у період часу з 26 липня 2001 року по 01 жовтня 2011 року, не мав необхідного стажу роботи для призначення пенсії, а отже у нього не виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції 1991 року).

Оскільки, позивач не набув такого права, то неможливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 24.05.2016 в справі №33/6710/15-а, а також Верховним Судом у справах №372/2909/17, №211/3177/17, №752/19006/16-а, 357/4059/17 від 11.01.2019.

Отже, позивач ні на момент дії Закону України «Про прокуратуру» №1789, ні на час звернення до відповідача із заявою ще не набув право на пенсію за вислугою років, у зв`язку з недостатністю необхідного стажу роботи.

Крім зазначеного, суд звертає увагу, що зміни в законодавстві не є звуженням обсягу вже набутих прав та/або позбавленням права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.07.2018 у справі №752/2806/17, від 30.08.2018 у справі № 212/7438/16-а, від 31.10.2018 у справі №638/1952/17, від 14.03.2019 у справі № 333/3279/16-а.

У справі "Суханов та Ільченко проти України" (рішення від 26 червня 2014 року, пункт 35) Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами.

Суд звертає увагу, що у спірних правовідносинах вимоги позивача не мають достатнього підґрунтя у національному законодавстві, оскільки зазнали змін норми законодавства щодо призначення пенсій працівникам органів прокуратури, а також немає усталеної практики національних судів на підтримку аналогічних скарг заявників. З огляду на це, у позивача не було "законних сподівань", які могли б підпадати під дію статті 1 Першого протоколу.

У п. 2.1 рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року зазначено, що зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того у рішенні Європейського суду з прав людини від 3 червня 2014 року у справі "Великода проти України" Суд розглянув скаргу за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19 січня 2010 року після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів. Суд дійшов висновку про відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат. Такого висновку Суд дійшов за відсутності доказів того, що ці зміни внесені не у відповідності до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.07.2018 у справі №752/2806/17, від 30.08.2018 у справі № 212/7438/16-а, від 31.10.2018 у справі №638/1952/17, від 14.03.2019 у справі № 333/3279/16-а.

Підсумовуючи викладене, оскільки стаж позивача є недостатнім для призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до частини першої статті 86 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», а в період дії статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-XII позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, суд дійшов висновку, що відповідач правомірно відмовив позивачу у переведенні з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 на пенсію за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Відповідно статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні позову судові витрати, понесені позивачем, компенсації не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 );

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код: 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Т.П. Балась