Рішення № 100277947, 11.10.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/5244/21

11 жовтня 2021 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Баранюка А.З.

за участю:

секретаря судового засідання Якібчук О.Д.;

позивача: ОСОБА_1 ;

представника відповідача: Марцун А.А.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до Тернопільської обласної прокуратури (далі - відповідач), в якому просить стягнути з Тернопільської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні в сумі 489826,33 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом прокурора Тернопільської області від 28 квітня 2020 року №259к позивача звільнено з посади начальника відділу організації представництва в суді та при виконані судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Тернопільської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» 30 квітня 2020 року. Даним наказом також зобов`язано відділ фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області провести остаточний розрахунок та виплату усі належних виплат при звільненні. Однак, відповідачем при виплаті належних позивачу коштів не було виплачено вихідної допомоги. Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач оскаржив їх до суду. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 14.04.2021 по справі №500/1013/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2021, стягнуто з Тернопільської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв`язку із звільненням в розмірі середньомісячної заробітної плати в сумі 33360,27 грн, за виключенням обов`язкових платежів до бюджетів. Оскільки суму вихідної допомоги позивач отримав 19.07.2021, відтак вважає, що має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні в сумі 489826,33 грн.

Ухвалою судді від 27.08.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №500/5244/21. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від27.09.2021 розгляд справи відкладено.

27.09.2021 від представника відповідача надійшов відзив, в якому він просить відмовити в задоволенні позову та вказує, що у зв`язку з неуспішним проходженням атестації, на підставі рішення кадрової комісії від 02.04.2020 № 57, наказом прокурора Тернопільської області від 28.04.2020 № 259к ОСОБА_1 звільнено з посаді начальника відділу організації представництва в суді та при виконанні судова рішень прокуратури Тернопільської області та органів прокуратури з 30.04.2020 на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Відділом фінансування та бухгалтерського обліку обласної прокуратури проведено остаточний розрахунок та виплачено усі належні позивачу виплати при звільненні відповідно до наказу № 259к, а саме заробітну плату з 21 відпрацьований день та компенсацію щорічної відпустки за 60 днів.

При проведенні виплат, обласною прокуратурою також враховувалось, що перелік підстав, за яких у звільненого працівника виникає право на отримання вихідної допомоги, визначений ст. 44 КЗпП України є вичерпним, а саме: вихідна допомога виплачується при звільненні працівника за ініціативою власника у раз змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організацій скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП України); виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці (п. 2 ст. 40 КЗпП України); поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (п. 6 ст. 40 КЗпП України); відмови працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці (п. 6 ст. 36 КЗпП України).

Вказує, що вихідна допомога є виплатою, яка за своїм характером пов`язана з звільненням із незалежних від працівника обставин та виплачується з метою матеріальної підтримки особи, яка втрачає роботу та стабільний заробіток не за власним рішенням і настання таких подій може бути для неї неочікуваним та незапланованим.

Водночас ОСОБА_1 було звільнено з посади та органів прокуратури зв`язку з неуспішним проходженням ним атестації, а не з підстав, наведених у ст. 44 КЗпП України, тому, вважає, що права на виплату вихідної допомоги при звільненні на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 вказаного Закону він не набув.

Не погодившись з позицією роботодавця, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання бездіяльності обласної прокуратури щодо невиплати вихідної допомоги протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги.

Тернопільський окружний адміністративний суд своїм рішенням від 14.04.2021 по справі №500/1013/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2021, стягнув з Тернопільської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв`язку із звільненням в розмірі середньомісячної заробітної плати в сумі 33360,27 грн, за виключенням обов`язкових платежів до бюджетів.

Тому, на виконання судового рішення, 19.07.2021 з реєстраційного рахунку Тернопільської обласної прокуратури Головним управлінням Державної казначейської служби України у Тернопільській області було здійснено безспірне стягнення вихідної допомоги при звільненні на користь ОСОБА_1 в сумі 33360,27 грн.

04.10.2021 позивач подав до суду відповідь на відзив, в якому вказує, що будь-яких законних підстав на позбавлення його права на отримання середнього заробітку за несвоєчасну виплату вихідної допомоги немає і дане жодним чином не спростовано у відзиві.

Ухвалою суду від 07.10.2021 постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 11.10.2021 занесеною про проколу судового засідання, судом закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовну заперечив, просив відмовити в їх задоволенні.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 в період з 29.12.1988 по 30.04.2020 проходив службу в органах прокуратури України, що підтверджується записами в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 від 10.03.2015.

Наказом прокурора області №259К від 28.04.2020 ОСОБА_1 звільнено з начальника відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Тернопільської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30.04.2020.

Цим же наказом зобов`язано відділ фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області провести остаточний розрахунок та провести усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.

Позивач, виявивши невиплату йому вихідної допомоги при звільненні, звернувся із позовом до суду за захистом своїх порушених прав.

Тернопільський окружний адміністративний суд своїм рішенням від 14.04.2021 по справі №500/1013/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2021, стягнув з Тернопільської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв`язку із звільненням в розмірі середньомісячної заробітної плати в сумі 33360,27 грн, за виключенням обов`язкових платежів до бюджетів.

На виконання судового рішення, 19.07.2021 з реєстраційного рахунку Тернопільської обласної прокуратури Головним управлінням Державної казначейської служби України у Тернопільській області було здійснено безспірне стягнення вихідної допомоги при звільненні на користь ОСОБА_1 в сумі 33360,27 грн.

Оскільки суму вихідної допомоги позивач отримав 19.07.2021, відтак вважає, що має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні в сумі 489826,33 грн, що і слугувало підставою на його звернення до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що згідно частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно вимог частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Суд зазначає, Велика Палата Верховного Суду неодноразово переглядала судові рішення стосовно невиплати належних звільненому працівникові сум у відповідні строки.

Так у постанові від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17 провадження № 11-1329апп18 Велика Палата Верховного Суду, під час перегляду судового рішення стосовно подібних спірних правовідносин, які виникли з відносин публічної служби (звільнення з публічної служби), вказала, що відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що з аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналізуючи викладені вище норми законодавства, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зауважила, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Вказала, що при цьому необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Поряд із цим, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за спірний період можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

Отже, виходячи з вищенаведеного, з врахуванням принципу співмірності та наявність спору про розмір відповідних сум, суд вважає, що до відповідача необхідно застосувати відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтею 117 КЗпП України, та зобов`язати його виплатити позивачеві належну суму за час затримки розрахунку при звільненні, за період: з 28.04.2020 до моменту проведення повного розрахунку – 19.07.2021, з врахуванням даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за спірний період.

Як вбачається із вказаних даних, середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за 2020 становила 35,9% за січень-липень 2021 становила 34,3%.

Як встановлено судом, відповідач провів виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за спірний період у сумі 33360,27 грн.

Отже, з врахуванням середньозваженої ставки за кредитами в річному обчисленні за вказані періоди, позивач має право на нарахування та виплату йому належної суми у розмірі 14362,07 грн (66,54 грн за 29-30 квітня 2020 року, 7984,24 грн за травень-грудень 2020 року, 5726,28 грн за період з січня по червень 2021 року та 585,01 грн за період з 01.07.2021 по 19.07.2021).

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 1 статті 77 КАС України).

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні, оскільки згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674 -VІ "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Зобов`язати Тернопільську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 14362 (чотирнадцять тисяч триста шістдесят дві) грн 07 коп. за час затримки повного розрахунку при звільненні з роботи за період з 28 квітня 2020 року по 19 липня 2021 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 12 жовтня 2021 року.

Реквізити учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач: Тернопільська обласна прокуратура (місцезнаходження: вул. Листопадова, 4, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ 02910098).

Головуючий суддя Баранюк А.З.