Ухвала суду № 100277944, 12.10.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

Справа № 500/6322/21

12 жовтня 2021 рокум.ТернопільСуддя Тернопільського окружного адміністративного суду Чепенюк О.В., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, у якому просить: "визнати бездіяльність Тернопільського міськрайонного суду протиправними, зобов`язати Тернопільський міськрайонний суд занести в електронний кабінет електронний суд всі матеріали, документи справи №607/12522/21, в т.ч. за номерами 49100/21-Вх, 50647/21-Вх, 50648/21-Вх".

Ухвалою судді від 05.10.2021 позовна заява залишена без руху та встановлено позивачу строк для усунення зазначених у ній недоліків – десять днів з дня отримання вказаної ухвали. Позивачу у цей строк необхідно було усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду нової редакції позовної заяви (разом з її копією для відповідача), у якій зазначити усі відомості про учасників справи відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 160 КАС України, а також зміст позовних вимог відповідно до положень статті 5 КАС України з чітким обґрунтуванням таких позовних вимог, а також надати документ про сплату судового збору у розмірі та за реквізитами, вказаними в ухвалі.

Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху від 05.10.2021 позивач отримав 05.10.2021, що підтверджується довідкою про направлення електронного листа одержувачу ОСОБА_1 .

11.10.2021 до суду від ОСОБА_1 надійшла заява про залишення позову без розгляду. У цій заяві позивач просить звільнити його від сплати судового збору, оскільки «предметом позову є захист права соціальних прав, на безперешкодно участь в розгляді своєї справи в суді, споживача інформаційних послуг, підсистеми Електронний суд тощо; позов подається особою звільненою від сплати судового збору ст. 8 ЗУ «Про судовий збір»; позов пред`являється клієнтом Тернопільського міськрайонного суду, споживачем, що пов`язаний з порушенням прав». Одночасно зазначає, що «у випадку незвільнення повернути позовну заяву».

Ухвалою судді про залишення позовної заяви без руху від 05.10.2021 у задоволенні клопотання позивача (поданого одночасно з позовною заявою) про звільнення від сплати судового збору було відмовлено.

У заяві, що надійшла до суду 11.10.2021 на усунення недоліків позовної заяви, ОСОБА_1 наводить такі підстави для звільнення його від сплати судового збору:

«У Тернопільському окружному адміністративному суді перебуває позовна заява. Використанню обов`язку на звернення до правосуддя, оплаті судового збору серед іншого також перешкоджають: неможливість належним чином відпрацьовувати 3 роки за договором №501Д-МО36 (в т.ч. за посвідченням свідоцтвом ТК 107/15); заклад освіти в односторонньому порядку відмовляється достроково від договору №501Д-МО36 про підготовку фахівця з вищою освітою; неможливість безперешкодно безоплатно отримувати освіту, навіть за укладеним договором №501Д-МО36 про державне замовлення (вимагання і примушування до неправомірної вигоди в т.ч. у вигляді витрат на додаткові послуги закладу освіти, що і так мають надаватись безоплатно, виробнича практика, стажування на городі у професорів, на складах будівельних матеріалів, замість як на робочому місці у роботодавця, в час навальних занять возити овочі на базарі, вантажити будівельні матеріали тощо); скрутна ситуація на ринку праці протягом тривалого часу, неможливість стабільно отримувати дохід та безперешкодно витрачати його; неможливість безперешкодно допомогою по безробіттю сплачувати мої зобов`язання в т.ч. комунальні послуги в т.ч. з причини нехтування моїм правом ст. 46 Конституції України - не менше прожиткового мінімуму; неможливість безоплатного проходу в будинок, вимагання абонплати за прохід, примушування до закупівель карток-чіпів тощо; роботодавець затримує мені зарплату, перешкоджає розпоряджатись нею».

Додатково позивач вказує, що позов пред`являється «споживачем, що пов`язаний з порушенням прав. Тернопільський міськрайонний суд погодився надавати позивачу послуги споживачу, в тому числі інформаційні послуги, із застосуванням підсистеми Електронному суді, однак Тернопільський міськрайонний суд належним чином не виконує порушує зобов`язання».

Позивач долучає відомості про доходи з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за 2020 рік.

Вирішуючи питання наявності підстав для звільнення позивача від сплати судового збору, суд виходить з наступного.

За приписами частини першої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

При цьому, згідно з частинами першою, другою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України “Про судовий збір” від 08.07.2011 №3674-VI (далі Закон №3674-VI) враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Частиною другою цієї ж статті встановлено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Аналіз вказаної норми дає підстави зробити висновок про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони.

Особа, яка звертається до суду, має право подати відповідне клопотання, в якому навести обставини щодо її майнового стану та, за наявності, обставини, з якими закон пов`язує можливість реалізації судом права зменшити тягар несення судових витрат у частині сплати судового збору. Такі обставини повинні бути підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами.

Суд, що вирішує питання відкриття провадження, встановивши за результатом розгляду відповідного клопотання наявність установленої законом підстави для зменшення тягаря несення судових витрат та дійшовши висновку про необхідність реалізації такого свого права, самостійно, зважаючи на наявні обставини, визначає спосіб зменшення цього тягаря. Визначення способу зменшення тягаря несення судових витрат є прерогативою (виключним правом) відповідного суду.

З наведеного вбачається, що звільнення від сплати судового збору, його відстрочення чи розстрочення є дискреційним правом, а не обов`язком суду, можливість реалізації якого пов`язується з майновим станом особи.

Суд також виходить з того, що саме на заявника покладається обов`язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення від сплати судового збору; обов`язок сплатити судові збори, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов`язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.

Перевіривши клопотання позивача щодо наявності підстав для звільнення його від сплати судового збору, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи, що Закон України “Про судовий збір” не містить вичерпного й чітко визначеного переліку документів, які можливо вважати такими, що підтверджують майновий стан особи, тому у кожному конкретному випадку суд установлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.

Верховний Суд в ухвалі від 15.09.2020 у справі № 640/20109/19 зазначив: “Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2005 у справі “Княт проти Польщі” (“Kniat v. Poland”), заява №71731/01; пункти 63- 64 рішення Європейського суду з прав людини від 26.07.2005 у справі “Єдамскі та Єдамска проти Польщі” (“Jedamski and Jedamska v. Poland”), заява №73547/01)”.

У цій же справі Верховний Суд, відмовляючи у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, вказав, що надані позивачем відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за попередній рік не свідчать про відсутність у заявника інших джерел доходів, доводи про скрутний майновий стан належними та допустимими доказами не підтверджені.

У даному випадку позивачем до клопотання про звільнення від сплати судового збору додані лише відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за 2020 рік. Такі відомості містять виключно інформацію, що наявна в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків, яка підтверджує відсутність у позивача лише оподатковуваних доходів за цей період.

Згідно з пунктом 2 розділу І Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.09.2017 № 822, Державний реєстр створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов`язані сплачувати податки, збори у порядку та на умовах, що визначаються Податковим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами України, з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотриманням податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

З вказаного випливає, що надані позивачем відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників не охоплюють виплати, які не підлягають оподаткуванню. Отож, такі відомості самі по собі не є достатнім доказом майнового стану особи.

Доказів відсутності інших джерел доходів за попередній рік (інформації про розмір пенсійних та інших соціальних виплат і допомог), та, відповідно, скрутного майнового стану, що зумовили неможливість сплати судового збору, в матеріалах позовної заяви немає, що свідчить про необґрунтованість указаного клопотання. При цьому суд повинен враховувати майновий стан сторони в цілому, а не лише відсутність окремих джерел доходу, в даному випадку – тих, що підлягають оподаткуванню.

Обов`язок сплатити судовий збір має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно, застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов`язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.

Крім того, невмотивоване звільнення від сплати судового збору утворить дискримінаційне становище по відношенню до інших суб`єктів звернення до судового захисту.

Право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб не є абсолютним. Людина має таке право за умови, якщо вважає, що рішення, дія чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб порушують або ущемляють її права і свободи чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Норма, що передбачає повноваження суду на звільнення особи від сплати судового збору не є імперативною, це є правом, а не обов`язком суду. Водночас сплата судового збору є обов`язком позивача, а тому зловживання правом на звільнення від його сплати є неприпустимим.

Верховний Суд в ухвалі від 17.06.2020 у справі № 309/3902/19 вказав “Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ “SHISHKOV v. RUSSIA” від 20 лютого 2014 року, пункт 111)”.

Крім того, слід вказати, що в даному випадку позивач оскаржує бездіяльність Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області щодо реєстрації в системі електронний суд документів, які ним подавалися. Зі змісту позовної заяви не вбачається, що позовні вимоги стосуються порушення особистих майнових чи соціальних прав позивача, які можуть впливати на його життєвий рівень. Також у спірних правовідносинах позивач не є споживачем послуг, як він помилково вважає, а тому відсутні підстави, визначені частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» для звільнення від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням прав споживачів.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для звільнення позивача від сплати судового збору, а тому в задоволенні клопотання відмовляє.

Розглядаючи заяву позивача про залишення позову без розгляду, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктом другим частини четвертої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач до відкриття провадження в адміністративній справі подав заяву про її відкликання.

Отже, процесуальним законом до відкриття провадження у справі позивачу надано право подати до суду заяву про відкликання позовної заяви. З огляду на це, суд розцінює заяву позивача про залишення позову без розгляду як заяву про відкликання позовної заяви.

Згідно із частиною восьмою статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Згідно із частиною шостою статті 169 КАС України про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху або про повернення позовної заяви надсилається особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення. Копія позовної заяви залишається в суді.

З врахуванням того, що право розпоряджатися вимогами відповідно до позовної заяви, в тому числі, і її відкликання, є диспозитивним правом позивача і не потребує додаткового обґрунтування, а провадження у цій справі не відкрито, то заяву позивача слід задовольнити, позовну заяву ОСОБА_1 до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії повернути позивачеві без розгляду.

Керуючись статтями 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії повернути позивачу без розгляду.

Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя Чепенюк О.В.