Рішення № 100277289, 06.10.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/8957/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Клочка К.І.,

секретаря судового засідання – Вязун К.Ю.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Сидоренко І.О.,

представника відповідача - Акатової А.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Шевченківської районної у м. Полтаві ради про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

06 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Шевченківської районної у м. Полтаві ради про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Шевченківської районної у м. Полтаві ради від 08 липня 2021 року №106-ОС "Про дострокове припинення повноважень заступника голови ради";

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника голови ради з 8 липня 2021 року;

- стягнути з Шевченківської районної у м. Полтаві ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 8 липня 2021 року по день ухвалення рішення (станом на день подачі позову - 44952,20 грн) без урахування податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів;

- стягнути з Шевченківської районної у м. Полтаві ради на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду в сумі 20000,00 грн .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 категорично не погоджується із розпорядженням голови Шевченківської районної у місті Полтаві ради від 08.07.2021 року № 106-ОС, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на те, що у разі порушення особою частини 2 статті 57 Закону, а саме ненадання особою згоди на проведення спеціальної перевірки, протягом трьох робочих днів з дня відповідного обрання, питання щодо організації спеціальної перевірки не розглядається, в той час як спеціальна перевірка відносно позивачки була організована відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону та п. 3 Порядку, та успішно нею пройдена, про що була складена відповідна довідка, і позивачка шість місяців сумлінно виконувала покладені на неї обов`язки заступника голови ради. Питання ж причин несвоєчасного подання нею заяви про проходження спеціальної перевірки в межах проведеного щодо позивачки службового розслідування взагалі не розглядалося, відтак, комісією не надано належної правової оцінки обставинам, які об`єктивно перешкодили ОСОБА_1 подати заяву про проходження спеціальної перевірки впродовж трьох днів з моменту обрання її на посаду. Крім того, позивач посилається на низку процедурних порушень звільнення, а саме: звільнення під час перебування на лікарняному, незазначення в розпорядженні про звільнення норм трудового законодавства, відсутність правових підстав для проведення службового розслідування.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.09.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

30.08.2021 судом отримано відзив на позовну заяву відповідача, в якому останній заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що повноваження особи, зазначеної в абзаці восьмому частини першої статті 56 цього Закону, достроково припиняються без припинення повноважень депутата ради, а відповідна особа звільняється з відповідної посади без прийняття рішення відповідної ради у випадку, якщо вона не пройшла спеціальну перевірку або не надала у встановлений цим Законом строк згоди на проведення спеціальної перевірки. ОСОБА_1 пропустила триденний строк, при цьому закон не передбачає можливості його продовження, тому позивачку було звільнено правомірно. Метою її звільнення було припинення розтрати бюджетних коштів на виплату позивачці заробітної плати.

Крім того, необхідність звільнення ОСОБА_1 підтверджується і листом НАЗК № 23-04/47964/21 від 25.06.2021.

Щодо відсутності норм трудового законодавства в оскарженому розпорядженні та звільнення позивачки під час перебування на лікарняному представник відповідача зазначила, що норми статті 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» передбачають спеціальні підстави звільнення посадових осіб місцевого самоврядування, зокрема, порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону), внаслідок чого положення норм трудового законодавства, на які посилається позивач, не поширюються на спірні правовідносини.

Підстави для відшкодування моральної шкоди, на думку відповідача, відсутні внаслідок відсутності його вини та причинно - наслідкового зв`язку.

09.09.2021 судом отримано відповідь на відзив, в якому представник позивача стверджує, що доводи відповідача, викладені у відзиві, не спростовують аргументів позову.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.

08 липня 2021 року головою Шевченківської районної у місті Полтаві ради Сергієм Хавренковим було прийнято розпорядження № 106-ОС «Про дострокове припинення повноважень заступника голови ради», яким достроково припинено повноваження заступника голови ради ОСОБА_1 без прийняття рішення ради, як такої, що не надала у встановлений Законом України «Про запобігання корупції» строк згоди на проведення спеціальної перевірки 08 липня 2021 року.

Підставою винесення даного розпорядження вказано акт службового розслідування від 07 липня 2021 року.

Відповідно до акту службового розслідування від 07.07.2021 року, розпорядженням голови ради «Про проведення службового розслідування та відсторонення від здійснення повноважень» № 93-ОС від 08 червня 2021 року визначено предметом службового розслідування встановлення причин щодо можливого порушення антикорупційного законодавства, в частині порушення строків надання згоди на проведення спеціальної перевірки ОСОБА_1 передбачених ч. 2 ст. 57 Закону України «Про запобігання корупції».

Під час службового розслідування установлено таке.

Рішенням другого пленарного засідання першої сесії восьмого скликання Шевченківської районної у м. Полтаві ради від 20.01.2021 року «Про обрання заступника голови Шевченківської районної у м. Полтаві ради» затверджено результати таємного голосування про обрання заступником голови ради ОСОБА_1 .

Згода на проведення спеціальної перевірки заступника голови ради ОСОБА_1 надана 05 лютого 2021 року.

09 червня 2021 року на адресу Національного агентства з питань запобігання корупції направлено звернення про надання роз`яснення щодо того чи є в діях заступника голови Шевченківської районної у м. Полтаві ради ОСОБА_1 порушення вимог Закону, в частині порушення строку надання згоди на проведення спеціальної перевірки, встановлених частиною другою статті 57 Закону України «Про запобігання корупції».

06 липня 2021 року на адресу виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради надійшов лист Національного агентства з питань запобігання корупції № 23-04/47964/21 від 25.06.2021, яким Національне агентство з питань запобігання корупції повідомило, зокрема, про те, що відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» стосовно осіб, які обрані (затверджені) відповідною радою на посади, зазначені в абзаці 3 статті 3 цього Закону за їх письмовою згодою проводиться спеціальна перевірка в порядку, встановленому Законом.

Позивачка не погодилася із розпорядженням про звільнення її з посади та звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі - Закон № 2493-ІІІ) служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Згідно зі статтею 2 Закону № 2493-ІІІ посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Статтею 3 Закону №2493-ІІІ передбачено, що посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються територіальною громадою: виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Відповідно до частини 3 статті 5 Закону № 2493-ІІІ стосовно осіб, які обрані (затверджені) відповідною радою на посади, зазначені в абзаці третьому статті 3 цього Закону, а також стосовно осіб, які претендують на зайняття зазначених в абзаці четвертому статті 3 цього Закону посад в органах місцевого самоврядування, за їх письмовою згодою проводиться спеціальна перевірка в порядку, встановленому Законом України "Про запобігання корупції".

Згідно з частиною 1 статті 56 Закону України «Про запобігання корупції» (далі - Закон №1700 -VII) стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, а також посад з підвищеним корупційним ризиком, перелік яких затверджується Національним агентством, проводиться спеціальна перевірка, у тому числі щодо відомостей, поданих особисто. У разі якщо призначення, обрання чи затвердження на посади здійснюється місцевою радою, спеціальна перевірка проводиться у встановленому цим Законом порядку стосовно призначених, обраних чи затверджених на відповідні посади осіб.

Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Переліку посад з високим та підвищеним рівнем корупційних ризиків, який затверджено Національним агентством з питань запобігання корупції від 17.06.2016 № 2, до такого переліку відносяться посади в органах місцевого самоврядування, зокрема, посади заступників голів районних, районних в містах рад.

Отже, посада позивача, на яку її обрано радою, підпадає під визначення посади з високим та підвищеним рівнем корупційних ризиків та відповідно до закону щодо неї повинна проводиться спеціальна перевірка.

Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 57 Закону №1700 -VII порядок проведення спеціальної перевірки та форма згоди на проведення спеціальної перевірки затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Частина 2 вказаної статті визначає, що для проведення спеціальної перевірки особа, яка претендує на зайняття посади, подає до відповідного органу: 1) письмову згоду на проведення спеціальної перевірки; 2) автобіографію; 3) копію паспорта громадянина України; 4) копії документів про освіту, вчені звання та наукові ступені; 5) медичну довідку про стан здоров`я за формою, затвердженою Міністерством охорони здоров`я України щодо перебування особи на обліку в психоневрологічних або наркологічних закладах охорони здоров`я; 6) копію військового квитка або посвідчення особи військовослужбовця (для військовослужбовців або військовозобов`язаних); 7) довідку про допуск до державної таємниці (у разі його наявності).

Особи, зазначені в абзаці сьомому частини першої статті 56 цього Закону, подають передбачені цією частиною статті документи для проведення спеціальної перевірки протягом трьох робочих днів з дня відповідного обрання або затвердження.

Відповідно до абзацу 1 пункту 21 Порядку проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №171 (далі - Порядок № 171), спеціальна перевірка стосовно претендентів на посади в органах місцевого самоврядування, призначення (обрання) чи затвердження на які здійснюється місцевою радою, проводиться відповідно до цього Порядку після їх призначення (обрання) чи затвердження на відповідні посади.

Згідно з абзацом 2 пункту Порядку № 171 для проведення спеціальної перевірки такі особи протягом трьох робочих днів з дня призначення (обрання) чи затвердження подають до органу місцевого самоврядування документи, зазначені у пункті 8 цього Порядку.

Пункт 8 Порядку № 171 передбачено, що для проведення спеціальної перевірки претендент на посаду подає до відповідного органу: 1) письмову згоду на проведення спеціальної перевірки; 2) автобіографію; 3) копію паспорта громадянина України; 4) копії документів про освіту, вчені звання та наукові ступені; 5) медичну довідку про стан здоров`я за формою, затвердженою МОЗ, щодо перебування на обліку в психоневрологічних або наркологічних закладах охорони здоров`я; 6) копію військово-облікового документа: для призовника - посвідчення про приписку до призовної дільниці; для військовозобов`язаного - військового квитка або тимчасового посвідчення військовозобов`язаного; для військовослужбовця - посвідчення особи військовослужбовця; 7) довідку про допуск до державної таємниці (у разі його наявності); 8) заяву, передбачену частиною першою статті 6 Закону України "Про очищення влади".

Відповідно до абзацу 6 частини 2 статті 58 Закону №1700 -VII повноваження особи, зазначеної в абзаці восьмому частини першої статті 56 цього Закону, достроково припиняються без припинення повноважень депутата ради, а відповідна особа звільняється з відповідної посади без прийняття рішення відповідної ради у випадку, якщо вона не пройшла спеціальну перевірку або не надала у встановлений цим Законом строк згоди на проведення спеціальної перевірки.

Спірні правовідносини між сторонами виникли щодо ненадання ОСОБА_1 у встановлений законом строк згоди на проведення щодо неї спеціальної перевірки.

Як встановлено судом, з 21 січня 2021 року по 02 лютого 2021 року включно ОСОБА_1 хворіла гострою респіраторною хворобою - коронавірусна хвороба COVID-19, що підтверджується копією листка непрацездатності серії АЛД № 249817 /а.с. 14/ та листом ТОВ «Центр медико-санітарної допомоги» № 16 від 05.08.2021 р., наданим на адвокатський запит стосовно перебування на лікарняному ОСОБА_1 з 21.01.2021 по 03.02.2021, згідно якого діагноз хвороби: гостра респіраторна хвороба COVID-19, тривалість самоізоляції в даному випадку співпадала з тривалістю перебування на листку непрацездатності /а.с. 15/.

Отже, з наступного дня після обрання на посаду ОСОБА_1 перебувала на лікарняному, після виходу з якого, 03.02.2021, протягом трьох робочих днів надала згоду на проведення спеціальної перевірки.

Надаючи оцінку правомірності застосування до ОСОБА_1 норми абзацу 6 частини 2 статті 58 Закону №1700 -VII суд зважає на таке.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі по тексту також ЄСПЛ).

Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" №1906-IV від 29.06.2004 (із змінами та доповненнями), чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу №1 та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

ЄСПЛ визнає звільнення працівника з роботи, у тому числі з посад публічної служби однозначним втручанням у право на повагу до приватного життя.

За сталою практикою Європейського Суду, приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 "C. проти Бельгії" від 07.08.1996 (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п. 61 рішення Суду у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа №2346/02, ECHR 2002)). Поняття "приватне життя" не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. п. 29 рішення Суду у справі "Niemietz проти Німеччини" від 16.12.1992). Таким чином, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на "приватне життя" (див. п. 47 рішення Суду у справі "Sidabras and Dћiautas проти Латвії" (справи №55480/00 та №59330/00, ECHR 2004) і п.п. 22-25 рішення Суду у справі "Bigaeva проти Греції" від 28.05.2009 (справа №26713/05)). Крім того, зазначалося, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. п.п. 43-48 рішення Суду у справі "Ozpinar проти Туреччини" від 19.10.2010 (справа №20999/04)).

Отже, виходячи з викладеного, розпорядження про звільнення позивача з посади становить втручання у її приватне життя і оцінюється судом крізь призму дотримання ним наступних критеріїв: 1) чи здійснювалося таке втручання на підставі закону, тобто чи мало втручання правове підґрунтя у національному законодавстві; 2) чи мало втручання у здійснення права легітимну мету; 3) чи є таке втручання необхідним у демократичному суспільстві.

Як вже зазначалося судом, звільнення ОСОБА_1 з посади здійснювалося на підставі норм абзацу 6 частини 2 статті 58 Закону №1700 -VII, абзацу 3 частини 1 статті 20 Закону № 2493-ІІІ, тобто, втручання у приватне життя позивачки мало правове підґрунтя у національному законодавстві.

Мало таке втручання і легітимну мету - недопущення на посаду заступника голови Шевченківської районної у м. Полтаві ради особи, яка не відповідає вимогам антикорупційного законодавства України.

За усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, втручання вважатиметься "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення законної мети, якщо воно відповідає "нагальній суспільній необхідності", та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті. Хоча саме національні органи влади здійснюють початкову оцінку необхідності втручання, остаточна оцінка щодо відповідності та достатності наведених підстав для втручання, залишається предметом вивчення Суду на відповідність вимогам Конвенції (див., наприклад, рішення у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" [ВП] (Chapman v. the United Kingdom) [GC], заява №27238/95, пункт 90, ЄСПЛ 2001).

Враховуючи встановлені судом обставини справи, зокрема, те, що ненадання згоди ОСОБА_1 на проведення спеціальної перевірки у визначений законом строк було зумовлено об`єктивною неможливістю надати таку згоду внаслідок хвороби, суд не може визнати втручання держави у приватне життя ОСОБА_1 таким, що є "необхідним у демократичному суспільстві", відповідає "нагальній суспільній необхідності" та є пропорційним переслідуваній законній меті.

Отже, звільнення ОСОБА_1 з посади заступника голови Шевченківської районної у м. Полтаві ради відбулося з порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відтак, оскаржене у цій справі розпорядження голови Шевченківської районної у м. Полтаві ради від 08 липня 2021 року №106-ОС "Про дострокове припинення повноважень заступника голови ради" є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, відповідачем при звільненні ОСОБА_1 з посади не враховано об`єктивні обставини, які позбавили можливості позивачку своєчасно подати заяву на проведення спеціальної перевірки.

Так, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 року № 1236 відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 19 грудня 2020 р. до 31 грудня 2021 р. на території України установлено карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211, від 20 травня 2020 р. № 392 та від 22 липня 2020 р. № 641.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 затверджено Порядок проведення протиепідемічних заходів, пов`язаних із самоізоляцією осіб, згідно пункту 2 якого самоізоляція здійснюється з метою запобігання поширенню на території України COVID-19 та зменшення кількості хворих з тяжким перебігом COVID-19.

Згідно підпункту 2 пункту 3 цього Порядку особами, які потребують самоізоляції, зокрема, є особи, щодо яких є підозра на інфікування, або особи, які хворіють на COVID-19 в легкій формі та не потребують госпіталізації.

Згідно пункту 11 зазначеного Порядку, особи, які потребують самоізоляції, зобов`язані постійно перебувати у визначеному ними місці самоізоляції, утримуватися від контакту з іншими особами, крім тих, з якими спільно проживають.

Отже, оскаржене розпорядження винесено без урахування вищенаведених обставин, що підлягали врахуванню.

Крім того, суд враховує, що проведеною спеціальною перевіркою встановлено, що інформації, що перешкоджає зайняттю ОСОБА_1 посади, яка передбачає зайняття відповідального або особливо відповідального становища, або посади з підвищеним корупційним ризиком не виявлено, що підтверджується довідкою, підписаною головою Шевченківської районної у м. Полтаві ради /а.с. 19/.

За приписами частини 1 статті 57 Закону №1700 -VII спеціальна перевірка проводиться за письмовою згодою особи, яка претендує на зайняття посади, у строк, що не перевищує двадцяти п`яти календарних днів з дня надання згоди на проведення спеціальної перевірки. У разі ненадання особою такої згоди питання щодо призначення її на посаду не розглядається.

Згідно пункту 6 Порядку проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 171, у разі ненадання згоди претендента на посаду спеціальна перевірка не проводиться і питання про призначення на відповідну посаду не розглядається.

Відповідачем не заперечується, що ним допущено порушення зазначених норм, адже, вважаючи згоду ОСОБА_1 на проведення спеціальної перевірки, поданою з пропущенням встановленого строку, питання про призначення її на посаду та про проведення перевірки не повинні були розглядатися взагалі.

Втім, призначивши ОСОБА_1 на посаду заступника голови Шевченківської районної у м. Полтаві ради та успішно провівши спеціальну перевірку, а згодом звільнивши її з посади за несвоєчасне надання згоди на проведення перевірки, відповідач діяв не у відповідності до принципів "належного врядування" та "юридичної визначеності", сформульованих у практиці Європейського суду з прав людини.

Згідно пункту 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень.

Потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

В контексті вищенаведено слід врахувати, що з 05.02.2021 по 08.07.2021 ОСОБА_1 працювала на посаді заступника голови Шевченківської районної у м. Полтаві ради.

Водночас, доказів неналежного виконання своїх посадових обов`язків чи вчинення інших дій, які б перешкоджали перебуванню ОСОБА_1 на цій посаді відповідачем не надано та судом не встановлено.

Разом з тим, посилання позивача на порушення норм трудового законодавства судом відхиляються з огляду на те, що норми статті 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» передбачають спеціальні підстави звільнення посадових осіб місцевого самоврядування, зокрема, порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону), внаслідок чого положення норм трудового законодавства, на які посилається позивач, не поширюються на спірні правовідносини.

Судженням позивача про безпідставність проведення службового розслідування щодо неї суд не вбачає необхідності давати оцінку з огляду на те, що зазначена обставина є підставою адміністративного позову у справі Полтавського окружного адміністративного суду № 440/7044/21, в якому ОСОБА_1 просить визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Шевченківської районної у м. Полтаві ради від 08 червня 2021 року № 93-ОС "Про проведення службового розслідування та відсторонення від здійснення повноважень за посадою".

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди суд зазначає таке.

Статтею 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року (справа № 560/798/16-а) та від 27 листопада 2019 року (справа № 750/6330/17) зазначено що загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89; від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (стаття 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Як вже зазначалося судом, у спірних правовідносинах відповідем порушено права позивача, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також "принцип належного урядування" та принцип "юридичної визначеності".

Сама лише констатація у судовому рішенні порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.

Аналогічні висновки висловлені Верховним Судом у постанові 21.04.2021 у справі № 160/1744/19 (реєстраційний № 96441580).

У цій справі позивачка стверджувала, що її звільнення мало наслідком завдання шкоди її діловій репутації, спричинило душевні страждання ти викликало гіпертонічне захворювання.

На підтвердження факту заподіяння моральних страждань позивачем надано роздруківки публікацій у засобах масової інформації (випуск газети "Вечірня Полтава" № 28 від 14.07.2021 та статтю в інтернет - виданні "Полтавщина", а.с. 25-26), в яких повідомлялося про звільнення позивачки з посади заступника голови Шевченківської районної у м. Полтаві ради.

На підтвердження хворобливого стану, що був спричинений звільненням з посади, позивачкою надано листки непрацездатності від 08.07.2021 серії АЛА № 904490 та від 23.07.2021 серії АЛБ № 232336. /а.с. 27-28/, а також лист ТОВ "Центр медико - соціальної допомоги" № 103 від 25.08.2021 за змістом якого ОСОБА_1 в період з 08.07.2021 по 01.08.2021 перебувала на лікарняному внаслідок гіпертонічної хвороби ІІ ст. кризу (08.07.2021), ускладненого носовою кровотечею, ст. ІІ, ризик 3. ІХС: дифузний кардіосклероз СНІ. Дисциркуляторна енцефалопатія ІІ, вегетативні судинні кризи (16.07.2021, 21.07.2021), з цефалічним, вестибуло-атактичним синдромом ОХЗ попереково-крижового відділу хребта з больовим та м`язево-тонічним синдромом /а.с. 84/.

Отже, завдання позивачці моральної шкоди протиправним звільненням з посади є документально підтвердженим.

Визначаючи адекватний розмір відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди суд, враховуючи характер спірних правовідносин та обставини справи, дійшов висновку про необхідність стягнення з Шевченківської районної у м. Полтаві ради на користь позивача моральної шкоди у розмірі 3000,00 грн.

Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, як визначено частиною дев`ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Системно проаналізувавши наведені вище норми Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що документально підтверджені судові витрати належить компенсувати стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16, від 18 жовтня 2018 року у справі №813/4989/17.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 червня 2019 року у справі №200/14113/18-а.

У цій справі представник позивача просить відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати позивача на правничу допомогу у розмірі 6000, 00 грн.

На підтвердження розміру витрат адвокатом надані копії: договору від 14 липня 2021 року про надання правової допомоги, акт приймання - передачі наданих юридичних послуг № 1 від 04.10.2021, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, копію ордеру, копію квитанцій від 14 липня 2021 року № 10, від 28.07.2021 № 12, від 14.09.2021 № 19, від 30.09.2021 № 22.

Суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Оцінивши обставини цієї справи суд дійшов висновку, що заявлений обсяг витрат позивача на правничу допомогу є обґрунтованим та співмірним, внаслідок чого підлягає відшкодуванню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Отже, ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді заступника голови Шевченківської у м. Полтаві ради, але не з 08.07.2021, як просить позивач, а з 09.07.2021, оскільки день звільнення, 08.07.2021, є останнім днем перебування ОСОБА_1 на посаді.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24.12.1999 №13" зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою Шевченківської у м. Полтаві ради середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два перед звільненням місяці складала 1498,33 грн.

Відповідно до кількості робочих днів, що минули за час вимушеного прогулу позивача, стягненню на її користь підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09.07.2021 по 06.10.2021 в розмірі 94394,79 грн (1498,33 грн. х 63 робочі дні) без урахування обов`язкових відрахувань.

Позовна заява містить інші доводи на користь заявлених вимог, які взяті до уваги однак, не зазначені в даному рішенні, оскільки мають опосередковане відношення у питанні встановлення протиправності оскаржуваного рішення.

При цьому судом враховується пункт 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, згідно якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищенаведене позов підлягає частковому задоволенню.

Оскільки судом прийнято рішення про поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь заробітної плати за час вимушеного прогулу, відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України слід звернути до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді.

На підставі викладеного та керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Шевченківської районної у м. Полтаві ради (вул. Івана Мазепи, 30, м. Полтава, Полтавська область, ідентифікаційний код 34742397) про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Шевченківської районної у м. Полтаві ради від 08 липня 2021 року № 106-ОС "Про дострокове припинення повноважень заступника голови ради".

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника голови Шевченківської районної у м. Полтаві ради з 9 липня 2021 року.

Стягнути з Шевченківської районної у м. Полтаві ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09.07.2021 року по 06.10.2021 у розмірі 94 394,79 грн. з відрахуванням обов`язкових платежів.

Стягнути з Шевченківської районної у м. Полтаві ради на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати правничої допомоги у розмірі 6000,00 грн.

Стягнути з Шевченківської районної у м. Полтаві ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 3000,00 грн.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника голови Шевченківської районної у м. Полтаві ради з 9 липня 2021 року та стягнення з Шевченківської районної в м. Полтаві ради середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць з відрахуванням обов`язкових платежів.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 11 жовтня 2021 року.

Суддя К.І. Клочко