Рішення № 100276698, 11.10.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/9447/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2021 року м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації у Львівській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації у Львівській області (далі - ТУ ДСА у Львівській області, відповідач 1), Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України, відповідач 2) з такими вимогами:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області щодо нарахування та виплати судді Залізничного районного суду м. Львова ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік";

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівській області нарахувати суддівську винагороду ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 28.08.2020, обчисливши її відповідно до вимог ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових платежів.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що у період з 18.04.2020 по 29.08.2020 відповідно до ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» позивачу нараховувалась та виплачувалась суддівська винагорода із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної зарплати, встановленої на 01.01.2020, а не згідно ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до зменшення її розміру, і відповідно, порушення прав та гарантій позивача, як судді. Позивач зазначає, що загальна сума обмеження суддівської винагороди на підставі довідки-розрахунку від 03.06.2021 №02-1238/21 Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області з урахуванням суми податків (податок з доходів фізичних осіб та військовий збір) складає 223259,06 грн., яку позивач просить нарахувати та виплатити.

Ухвалою судді від 16.06.2021 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін та залучено до участі у справі співвідповідачем Державну судову адміністрацію України.

Ухвалою суду від 11.10.2021 відмовлено у клопотанні представника Державної судової адміністрації України про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Від відповідача 1 Територіального управління Державної судової адміністрації України надійшов відзив на позовну заяву (вх. №7471 ел.). Відповідач заперечує позовні вимоги з тих підстав, що здійснюючи у період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року виплату суддівської винагороди позивачу у розмірі, визначеному абзацом 1 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ), діяв на підставі, у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідач вказує, що вимога щодо нарахування суддівської винагороди є недостатньо обґрунтованою, оскільки така винагорода позивачу нарахована, але не була виплачена у зв`язку із застосуванням обмеження, встановленого Законом України від 13.04.2020 «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Відтак, належною позовною вимогою у даному випадку мало б бути стягнути коштів, а не зобов`язання перерахувати та виплатити такі кошти. Звертає увагу, що для виконання рішень судів на користь суддів працівників апаратів судів введена бюджетна програма 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України. Окремої програми, на яку б з Державного бюджету України виділялися кошти для проведення виплат з метою виконання рішень судів на користь судді для територіальних управлінь ДСА України не передбачено.

15.07.2021 від відповідача 2 Державної судової адміністрації України надійшов відзив на позовну заяву (вх. №50660). У поданому відзиві вказує, що Територіальне управління Державної судової адміністрації у Львівській області, як розпорядник коштів нижчого рівня, не мало правових підстав для виплати у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Виплата суддівської винагороди, як і заробітна плата працівників апарату суду, у 2020 році здійснювалась за кодом економічної класифікації податків (КЕКВ) 211 «Заробітна плата». Кошторисні призначення Територіального управління Державної судової адміністрації в Львівській області для місцевих загальних судів за зазначеним кодом станом на 31.12.2020 становили 281505,9 тис. гривень. Бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Львівській області за КПКВК 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів та установ системи правосуддя», за КЕКВ 211 «Заробітна плата» у сумі в Львівській області відкриті в повному обсязі. В зв`язку з наведеним, у задоволенні позову просить відмовити повністю.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 Указом Президента України «Про призначення суддів» від 06.02.2007 №82/2007 призначено на посаду судді Залізничного районного суду м. Львова строком на п`ять років.

Наказом Залізничного районного суду м. Львова від 15.02.2007 №9-К «Про призначення на посаду судді ОСОБА_1 » призначено вперше строком на п`ять років на посаду судді Залізничного районного суду м. Львова.

Постановою Верховної Ради України від 09.02.2012 ОСОБА_1 обрано на посаду судді безстроково.

Наказом Залізничного районного суду м. Львова від 27.10.2016 №184/К встановлено з 19.10.2016 ОСОБА_1 - судді Залізничного районного суду м. Львова щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 40% від посадового окладу, відповідно до стажу роботи, що дає право на отримання доплати, який станом на 19.10.2016 становить 15 років 00 міс. 00 днів.

Позивач 01.06.2021 звернувся до Територіального управління Державної судової адміністрації у Львівській області із заявою, в якій просив надати довідку щодо нарахованої та фактично виплаченої заробітної плати за період квітня-серпня 2020 року.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Львівській області листом №02-1238/21 від 03.06.2021 надало позивачу довідку про нараховану та виплачену суддівську винагороду в розрізі нарахувань та утримань за період з 01 квітня по 30 вересня 2020 року.

Із змісту вказаної довідки слідує, що за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року позивачу нарахована суддівська винагорода відповідно до статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.

Загальна сума обмеження суддівської винагороди на підставі довідки-розрахунку від 03.06.2021 № 02-1238/21 Територіального управління державної судової адміністрації України у Львівській області з урахуванням суми податків (податок з доходів фізичних осіб та військовий збір) складає 223259,06 грн., у тому числі: за квітень 2020 року - 22366,02 грн.; за травень 2020 року - 58710,80 грн.; за червень 2020 року - 58710,80 грн.; за липень 2020 року - 30631,72 грн.; за серпень 2020 року - 58710,80 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступне.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 2 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3)науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.

Відповідно до ч. 6 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

З аналізу ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд встановив, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

Відповідно до ч. 9 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

У рішенні від 08.04.2016 №4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

У рішенні від 03.06.2013 №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

У рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України карантин.

Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено на всій території України згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392.

18.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено ст. 29 наступного змісту: «Стаття 29. Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).».

Суд звертає увагу, що з 18.04.2020 суддівська винагорода нарахована та виплачена позивачу з урахуванням обмежень, встановлених зазначеним Законом №553-ІХ, що не заперечується сторонами.

Однак, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами, абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ.

Зокрема, у зазначеному рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону №294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини рішення від 9 липня 2007 року №6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Крім того, у рішенні Конституційного суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 також констатовано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону №294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права. Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Тобто, оспорюваними положеннями статті 29 Закону №294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку, суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди, не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Разом з цим, суд наголошує, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що, в свою чергу, виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.

Також, судом враховано, що Конституційний Суд України у вказаному рішенні від 28.08.2020 №10-/2020 вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак, такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження, також, може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Отже, в силу приписів ч. 3 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України до спірних правовідносин суд застосовує ч. 2 ст. 130 Конституції України, а тому розмір суддівської винагороди належить визначати відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII без застосування будь-яких обмежень, що не передбачені цим Законом та не застосовує до спірних правовідносин статтю 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у розмірі, передбаченому ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Обмеження відповідачем 1 виплати позивачеві в період з 18.04.2020 до 28.08.2020 суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять мінімальних заробітних плат) на підставі ст. 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ, у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) було неправомірним.

Отже, позовні вимоги щодо визнання протиправними дій ТУ ДСА у Львівській області щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 року із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-ІХ, є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Щодо ефективності захисту прав позивача, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів. Відповідно до ч. 5 ст. 22 головний розпорядник бюджетних коштів затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.

Відповідно до п.п. 1, 4 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Вищої ради правосудця від 17.01.2019 №141/0.15-19 (далі - Положення), ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Згідно з п.п.1, 2 п. 5 Положення, основними завданнями ДСА України є організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.

Отже, виплаті будь-яких коштів ТУ ДСА у Львівській області передує їх виділення головним розпорядником бюджетних коштів - Державною судовою адміністрацією України.

01.01.2021 набрав чинності наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Змін до Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету» від 27.10.2020 №636 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13 листопада 2020 р. за № 1130/35413), відповідно до якого КЕКВ 2.1. Код 2100 «Оплата праці і нарахування на заробітну плату», який включає в себе КЕКВ 2111 «Заробітна плата», доповнено новим підрозділом - 2.1.1.3. Код 2113 «Суддівська винагорода», за яким виділяються бюджетні призначення для виплати таких видатків бюджету: 1) суддівська винагорода за встановленими посадовими окладами; надбавка за вислугу років; доплата за перебування на адміністративній посаді в суді, доплата за науковий ступінь, доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці; 2) допомога на оздоровлення в розмірі посадового окладу під час надання щорічної відпустки; 3) вихідна допомога у разі виходу у відставку.»

Відтак, в 2021 році (на відміну від 2020) бюджетні видатки на виплату суддівської винагороди здійснюються не за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» (за яким і надалі фінансуються видатки на виплату заробітної плати працівникам апарату суду), а за новим КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода».

Водночас, суд вважає, що для відновлення права ОСОБА_1 на отримання недоплаченої частини суддівської винагороди за квітень-серпень 2020 року шляхом зобов`язання нарахувати та виплатити чи стягнення з ТУ ДСА у Львівській області суддівської винагороди не буде ефективним способом захисту, оскільки призведе до неможливості чи суттєвої затримки виплати суддівської винагороди за 2021 рік суддям загальних місцевих судів м. Львова та Львівської області, котрі фінансуються ТУ ДСА у Львівській області в межах закладених в кошторис на 2021 рік сум.

Для виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів у Державному бюджеті України передбачена спеціальна бюджетна програма КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є ДСА України; водночас для ТУ ДСА у Львівській області не передбачено бюджетних видатків чи окремих бюджетних програм для виконання рішень судів на користь судді (позивача).

Відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Відповідно до статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З врахуванням усіх наведених обставин суд приходить до висновку, що належним способом захисту позивача буде стягнення недоплаченої ОСОБА_1 суддівської винагороди на суму 223259,06 грн. (за вирахуванням податків та зборів), яке слід провести за рахунок бюджетної програми КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є ДСА України.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Щодо судового збору, то суд зазначає, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області щодо нарахування та виплати судді Залізничного районного суду м. Львова ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 до 28.08.2020 із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-ІХ.

Стягнути за рахунок бюджетної програми КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (код ЄДРПОУ:26255795, місцезнаходження: 01601, місто Київ, вулиця Липська, 18/5), на користь судді Залізничного районного суду м. Львова ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) недоплачену за період з 18.04.2020 до 28.08.2020 суддівську винагороду у розмірі 223259,06 грн., з утриманням при виплаті з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати зі сторін стягувати не належить.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 11.10.2021.

Суддя Потабенко В.А.