Рішення № 100272058, 12.10.2021, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/4601/21

Провадження № 2/344/2416/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого – судді Шамотайла О.В.

секретаря Устинської Н.С.,

з участю позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Альянс ІФ і КО» про стягнення неустойки та відшкодування моральної шкоди за неналежне виконання договірних зобов`язань,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Альянс ІФ і КО», в якій просила стягнути на її користь неустойку та завдану моральну шкоду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами 21.05.2019 був укладений попередній договір купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомості, який розташований в об`єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_1 . Метою укладення такого договору було отримання позивачем у власність двокімнатної квартири в новозбудованому будинку шляхом внесення грошових коштів на розрахунковий рахунок відповідача. Як вказано позивачем, на виконання умов укладеного договору нею сплачено повну вартість квартири у розмірі 854 736,96грн., однак відповідачем не дотримано виконання п.1.3 договору, а саме порушено строк здачі об`єкта, у зв`язку з чим у позивача виникло право на стягнення неустойки у розмірі 5% від сплаченої повної вартості квартири, що становить 42 736,85грн., а також моральної шкоди у розмірі 150 000,00грн.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 05.04.2021 відкрито провадження в даній справі за правилами загального позовного провадження.

Відповідач скористався наданим правом подати відзив на заявлений позов. Так, через канцелярію суду 31.05.2021 подано відзив, зі змісту якого вбачається, що ТОВ «Будівельна компанія «Альянс ІФ і КО» не погоджується із заявленими вимогами та позицією заявника. В обгрунтування своїх заперечень відповідач вказав, що причиною, на його думку, звернення позивача із позовом є заборгованість у розмірі 264 долари США ОСОБА_1 перед товариством. Відповідачем заявлено, що позивач не виконала умови договору та не набула права власності на об`єкт нерухомості. Крім того, стороною відповідача заявлено про пропуск позивачем строків позовної давності, встановлених ст.258 ЦК України.

Позивачем 01.06.2021 подано до суду відповідь на відзив, де позивач в спростування твердження відповідача про пропуск строків позовної давності вказала на помилковість відповідачем тлумачення норм. Зокрема, на переконання позивача річний строк позовної давності у даному випадку розпочався з наступного дня після закінчення місячного терміну на очікувану відповідь щодо заяви №57 від 04.11.2020 про добровільне відшкодування неустойки, тобто з 05.12.2020.

ТОВ «Будівельна компанія «Альянс ІФ і КО» 01.06.2021 подано до канцелярії суду заяву про застосування строку позовної давності.

Позивачем 03.06.2021 подано до суду доповнення до відповіді на відзив.

Відповідач 17.06.2021 подав заперечення на відповідь на відзив.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст.13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставин, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, що врегульовано ч.3 ст.12 ЦПК України.

Заслухавши пояснення сторін позивача та відповідача, дослідивши позовну заяву, відзив, відповідь на відзив та її доповнення, заперечення на відповідь на відзив, матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши норми матеріального права, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Альянс ІФ і КО» був укладений попередній договір купівлі-продажу майнових прав №21052019/163 від 21.05.2019.

Відповідно до умов зазначеного договору позивач зобов`язався здійснити своєчасну та повну оплату суми договору на умовах договору, а відповідач у свою чергу зобов`язався виконувати взяті на себе зобов`язання. Сторони погодили, що відповідач продає, а позивач купує майнові права на об`єкт нерухомого майна у порядку та на умовах, передбачених даним договором.

Відповідно до п.1.2 договору об`єкт нерухомого майна, майнові права на який передаються за даним договором має характеристики: проектна адреса: АДРЕСА_1 ; тип приміщення: двох-кімнатна квартира, проектний номер 36, 7 поверх, 1 під`їзд; загальна проектна площа квартири – 59,52м2.

Дослідження змісту укладеного між сторонами договору свідчить про наявність обов`язку у позивача, як покупця сплатити на користь продавця грошові кошти в розмірі: за майнові права на квартиру 854 409,6грн. Однак, вказані ціни не є кінцевими, оскільки п.2.4 правочину передбачає, що загальна сума у розмірі 854 736,96грн. не є остаточною та підлягатиме корегуванню після завершення будівництва за даними кінцевої технічної документації.

Згідно п.2.2 договору загальна сума договору на момент його укладання становить 854 736,96грн. Дана сума обчислена відповідно до проектної площі об`єкту енерухомого майна. При цьому п.2.4 договору передбачено, що покупець зобов`язаний повністю розрахуватися з продавцем не пізніше 10-ти календарних днів з моменту отримання повідомлення про остаточну суму договору.

Отже, положеннями договору передбачений порядок розрахунку між сторонами, відповідно до якого покупець набуває майнових прав на квартиру після остаточного розрахунку, який має бути проведений покупцем протягом 10днів з моменту отримання повідомлення від продавця про остаточну суму, розраховану відповідно до даних кінцевої технічної документації.

Зокрема, в матеріалах справи наявна копія технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_2 , де зазначена загальна площа в розмірі 60,0м2.(а.с.43-46)

При цьому подана суду копія не містить повних та достовірних відомостей стосовно місцезнаходження даної квартири, оскільки не вказано номера житлового будинку, який знаходиться по АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим немає можливості ідентифікувати квартиру, майнові права на яку були предметом договору від 21.05.2019 та квартири, на яку складений технічний паспорт. Крім того, в даному технічному паспорті відсутня інформація про дату виготовлення такого документа.

Відповідно до ч.2 Загальних положень Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, яка затверджена Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 24.05.2001 № 127 (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 липня 2018 року № 186) технічний паспорт - документ, що складається на основі матеріалів технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, містить основні відомості про нього (місцезнаходження (адреса), склад, технічні характеристики, план та опис об`єкта, ім`я/найменування власника/замовника, відомості щодо права власності на об`єкт нерухомого майна, відомості щодо суб`єкта господарювання, який виготовив технічний паспорт тощо) та видається замовнику.

Твердження відповідача стосовно безпідставності заявленого позивачем позову у зв`язку із недотриманням нею самою положень укладеного попереднього договору в частині неповного розрахунку за кінцеву площу, яка визначена в технічному паспорті, а саме наявності заборгованості в розмірі 254 доларів США не знайшли свого підтвердження. Суд не може прийняти як допустимий доказ копію технічного паспорта, де визначена завлена відповідачем площа в розмірі 60,0м2, враховуючи, що подана копія не відповідає вимогам визначеним в Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, яка затверджена Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 24.05.2001 №127. Крім того, суду не надано доказів повідомлення відповідачем позивача про необхідність доплати, яка виникла за результатами завершення будівництва за даними кінцевої технічної документації, у зв`язку з чим за покупцем сформувалась заборгованість у сумі 264 долари США.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень ч.1, 2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно до п.1.1 договору його предметом є майнові права на двох-кімнатну квартиру, проектний номер АДРЕСА_3 на сьомому поверсі, загальною площею 59,52м2, які передаються продавцем покупцю шляхом підписання Акту приймання-передачі.

Згідно до п.4.4. договору право власності покупця на об`єкт нерухомого майна, майнові права на які продаються за цим договором, підлягає реєстрації після підписання Акту приймання-передачі.

Сторонами у п.4.2 передбачено, що Акт підписується сторонами на підтвердження набуття покупцем права власноті на майнові права, після настання сукупності подій: завершення будівництва; введення об`єкту будівництва в експлуатацію; повний розрахунок покупця з продавцем; виконання всіх інших обов`язків сторін договору.

Таким чином, сторони погодили ряд умов та порядок їх виконання із належними зобов`язаннями, за наявності яких можлива реалізація домовленостей.

В пункті 1.3 зазначено, що плановий строк закінчення будівництва було встановлено 3 квартал 2019. Даний пункт не містив застережень про можливе продовження вказаного строку.

Таким чином, судом встановлено, що правовідносини сторін засновані на правочині, зміст якого за суттю умов відповідає купівлі-продажу певного майна, про що зокрема зазначено в самому договорі, а відтак до вказаного спору підлягають застосуванню норми глави 54 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.655, ч.1, 2 ст.656 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Положеннями ч.1, 2 ст.662, ч.1 ст.663 ЦК України передбачено зобов`язання продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Однак, як було зазначено позивачем в позовній заяві та не спростовано відповідачем в ході розгляду справи, ОСОБА_1 права власності на визначену квартиру набуто не було внаслідок невиконання продавцем своїх зобов`язань.

Разом з тим, відповідачем визнано, що у 3 кварталі 2019 будинок не був зданий у експлуатацію.

Пунктом 5.2 договору встановлено, що у випадку порушення встановленого в п.1.3 даного договору строку понад 90 календарних днів, по вині продавця, останній виплачує на вимогу покупця неустойку в розмірі 0,01% за кожен день прострочення, але не більше ніж 5% від загальної суми договору.

Враховуючи відповідне положення договору, стосовно якого сторони досягли згоди, виплата пені продавцем покупцю передбачена за умови: допущення понад 90 календарних днів порушення строку завершення будівництва; з вини саме продавця, а також на вимогу покупця.

Встановлений строк для планового завершення, про який йдеться в п.5.2 договору – третій квартал 2019. Тобто липень-вересень 2019 це період, який сторонами договору був обумовлений як запланований для завершення будівництва. При цьому, сторони узгодили допустимий строк в 90 календарних днів, по завершенню якого якщо продавець не завершить будівництво він має виплатити на вимогу покупця неустойку. Тобто, якщо 30.12.2019 продавець не завершив будівництво, то з цього дня у покупця виникає право на вимогу неустойки в розмірі 0,01% за кожен день прострочення, але не більше ніж 5% від загальної суми.

Стосовно аргументів відповідача, які наведені ним з метою доведеності відсутності вини з його сторони у несвоєчасному завершенни будівництва. Так, відповідачем вказано, що в першому кварталі 2020 будівельні роботи у зимово-весняний період були припинені, та повинні були відновитись з настанням сприятливої погоди, однак з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 відповідно до Постанови КМУ №211 від 11.03.2020 установлено з 12.03.2020 по 03.04.2020 на всій території України установлено карантин. В свою чергу працівники генпідрядної організації ТОВ «Франкомонтаж» перебували у відпустці.

Подані відповідачем суду пояснення та докази стосовно неможливості продовження та завершення будівництва стосуються періоду, який слідував за обумовленим у договорі від 21.05.2019, тобто після третього кварталу 2019.

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно ст.42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Стаатею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, суд не може прийняти як докази неможливості завершення будівництва відповідачем у строк передбачений п.1.3 договору копії наказів підрядної організації ТОВ «Франкомонтаж» про надання відпусток без збереження заробітної плати за згодою сторін працівників такого підприємства на період оголошення карантину, зокрема з 17.03.2020 по 03.04.2020, з 06.04.2020 по 24.04.3020, з 27.042020 по 11.05.2020, з 12.05.2020 по 22.05.2020, з 25.05.2020 по 31.10.2020.

Частинами 1 та 2 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (ст. 610 ЦК України).

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання (ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України).

Згідно з ч.1 та 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст.549, ч.2 ст. 551 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі яка розглядається, встановлено, що позивач звернулася до суду з вимогами про стягнення пені, підстави та порядок нарахування і виплати якої встановлений положеннями договору, який уклали між собою сторони.

Сторони були вільні у визначенні умов договору, на свій розсуд приймали правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши договір.

Судом встановлено, що відповідний попередній договір від 21.05.2019 є дійсним, чинність його положень ніким не оскаржена, не визнаний нечинним/недійсним вцілому чи в його частині.

Статтями 627 та 629 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В підтвердження належного виконання вимог п.5.2 договору позивачем, в контексті дотримання вимоги про підставне звернення до продавця з вимогою про виплату неустойки, позивач подала до суду копію заяви від 04.11.2020. Зі змісту заяви вбачається, що позивач звернулась до відповідача про зарахування суми компенсації за невиконання відповідачем умов договору від 21.05.2019 в рахунок недоплачених коштів ОСОБА_3 по договору від 19.04.2019.

Дана заява на думку суду не є вимогою про сплату пені, передбаченої положеннями п.5.2 договору, оскільки з її змісту вбачається, що позивач вказує на ряд порушень, які допущені відповідачем та у зв`язку з чим просить списати недоплачені ОСОБА_3 кошти в розмірі 78 296,10грн. як компенсацію за невиконання умов договорів №21052019/163 від 21.05.2019, укладеного з позивачем та №19042019/152 від 19.04.2019, укладеного з ОСОБА_3 . При поданні даної заяви ОСОБА_1 не зазначила однозначно, яка саме компенсація за порушення умов договорів має бути відповідачем компенсована з метою розуміння, що саме це звернення є вимогою для виплати компенсації, передбаченої п.5.2 договору та у зв`язку з чим у відповідача виникло зобов`язання виплати неустойкив розмірі 0,01% за кожен день прострочення, але не більше ніж 5% від загальної суми договору. Разом з тим, станом на 04.11.2020 (дата подання заяви) заявлена сума, яку позивач просила зарахувати в рахунок невиплачених ОСОБА_3 78 296,10грн., що в свою чергу значно перевищує заявлену в позові 26.03.2021 суму пені, що підлягає до стягнення в розмірі 42 736,85грн.

Враховуючи викладене, доводи позивача про її звернення 04.11.2020 із заявою про зарахування компенсації за невиконання продавцем положень договору в рахунок недоплати третьою особою – ОСОБА_4 внесків в розмірі 78 296,10грн. не є вимогою про виплату відповідачем пені у зв`язку з порушенням ним строків завершення будівництва в розумінні п.5.2 договору від 21.05.2019, де позивачем визначено з врахуванням максимальної ставки у 5% у розмірі 42 736,85грн. Крім того, зміст та порядок розрахунків, який був визначений позивачем у заяві не відповідав положенням договору від 21.05.2019, що в свою чергу не може свідчити про порушення зі сторони відповідача вимог п.5.2 стосовно зобов`язання виплати пені на користь позивача шляхом зарахування боргу третій особі.

Позивачем при зверненні до суду із вимогою про стягнення з відповідача пені не доведено виконання та вжиття необхідних заходів з метою звернення до відповідача із вимогою про стягнення на її користь пені, порядок виплати та порядок розрахунку якої обумовлено положеннями, перебаченими п.5.2 договору від 21.05.2019.

Як встановлено судом, позивачем при зверненні до суду із вимогою про стягнення з відповідача пені наведений розрахунок суми такого стягнення, де 42 736,85грн. це відповідно 5% від загальної суми договору - 854 736,96грн., які, як вказала позивач, були нею сплачені 21.05.2019.

Разом з тим, позивач не навела обґрунтувань та підстав для обрання нею максимальної ставки в 5% з метою розрахунку суми пені, заявленої до стягнення.

Однак, в матеріалах судової справи наявна копія квитанції, додана позивачем в якості доказів, згідно якої позивач здійснила 21.05.2019 оплату в розмірі 854 409,6грн., що не відповідає розміру суми договору в розмірі 854 736,96грн. Інших доказів, які б свідчили про належне виконання позивачем положень договору, а саме про повну сплату суми в розмірі 854 736,96грн., сторонами не забезпечено.

Враховуючи викладене вище, позивач при зверненні до суду про стягнення з відповідача пені, порядок розрахунку якої визначений п.5.2 договору, врахував фактичну договірну суму, яка не була сплачена позивачем в повній мірі. Таким чином, позивач скористався договірним способом захисту свого права, при цьому не виконав зі своєї сторони договірні зобов`язання по оплаті ціни договору.

Враховуючи те, що оскільки сплив позовної давності застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог, і якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

В даному випадку, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову за необґрунтованістю, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування сплину строків звернення до суду.

Оскільки вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від встановлення порушеного права, а судом не встановлено такого порушення права, то вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.

У ч.1-2 та 5 ст.263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення неустойки та відшкодування моральної шкоди за неналежне виконання договірних зобов`язань, а отже позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 76, 223, 263-265, 354 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення неустойки та відшкодування моральної шкоди за неналежне виконання договірних зобов`язань - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 12.10.2021.

Суддя О.В. Шамотайло