Рішення № 100271547, 11.10.2021, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/3599/21

2/0203/1313/2021

РІШЕННЯ

IMEHEM УКРАЇНИ

11 жовтня 2021 року Кіровський районний суд м.Дніпропетровська в складі:

головуючого-судді - Казака С.Ю.

при секретарі - Биченковій Г.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет», треті особи – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, Центральний відділ державної виконавчої служби у м.Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилалась на те, що в серпні 2021 року їй стало відомо про те, що у Центральному відділі державної виконавчої служби у м.Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) перебуває виконавче провадження №66047468 щодо примусового виконання виконавчого напису, вчиненого 25.09.2020 року за реєстровим №16822 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М., про стягнення з неї на користь відповідача заборгованості в сумі 13776 грн. 12 коп. Заперечуючи щодо правомірності вчинення вказаного виконавчого напису, позивачка посилалась на те, що кредитний договір нотаріально не посвідчувався, а тому приватний нотаріус не мав права вчиняти виконавчий напис. Також позивач зазначила, що за виконавчим написом стягується заборгованість за період з 11.06.2018 року по 25.09.2020 року за кредитним договором, укладеним 18.12.2013 року, тобто заборгованість не є безспірною (пропуск трирічного строку). При вчиненні виконавчого напису нотаріус не отримувала від позивачки та відповідача первинних документів щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки, виписку по рахунку тощо), тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості є безспірним. Посилаючись на вказані обставини, позивачка просила визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 25.09.2020 року за реєстровим №16822 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М.

Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 03.09.2021 року було відкрито провадження по справі та призначено останню до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Також ухвалою від 03.09.2021 року було задоволено заяву представника позивачки про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення за оспорюваним виконавчим написом нотаріуса.

Після відкриття провадження відповідачем було подано клопотання про врегулювання спору за участю судді, в якому він посилався на можливість врегулювання спору щодо погашення заборгованості в мировому порядку.

Оскільки відповідно до ст.201 ЦПК України врегулювання спору за участю судді проводиться лише за згодою сторін, а представник позивачки в поданій заяві проти врегулювання спору заперечувала, а також враховуючи, що предметом позову є визнання таким, що не підлягаю виконанню виконавчого напису, а не стягнення заборгованості за кредитним договором, в задоволенні клопотання про проведення процедури врегулювання спору за участю судді протокольною ухвалою суду від 11.10.2021 року було відмовлено.

В наданій заяві представник позивачки просив розглянути справу без його участі, зазначивши про підтримання позову.

Відповідач за викликами явку свого представника не забезпечив, про поважність причин неявки не повідомив, відзиву на позов не надав. Проте, подав заяву, в якій зазначив про визнання вимог в частині визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. В зв`язку з чим, у відповідності до ч.1 ст.142 ЦПК України просив вирішити питання про стягнення з відповідача 50% судового збору, сплаченого позивачкою за подачу позовної заяви та заяви про забезпечення позову. Крім того, в заяві та додатково поданому клопотанні просив зменшити розмір заявлених витрат на правову допомогу з 10000 грн. до 1907 грн.

Треті особи за викликами до суду не з`явились, про причини неявки не повідомили, пояснень по суті справи не надали.

Враховуючи подану представником позивачки заяву про розгляд справи без його участі, повторну неявку представника відповідача та третіх осіб, а також подання відповідачем заяви про визнання позову, суд з урахуванням положень ст.ст.211,223,247 ЦПК України, визнав за можливе провести подальший розгляд справи за відсутності сторін та третіх осіб, на підставі наявних матеріалів справи та без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Перевіривши доводи, викладені в позовній заяві та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 25.09.2020 року за реєстровим №16822 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. було вчинено виконавчий напис, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінпром маркет» заборгованість за кредитним договором №007-154634/13-00938-вкл-к від 18.12.2013 року, яка виникла за період з 11.06.2018 року по 25.09.2020 року, в сумі 13726 грн. 12 коп. – заборгованість за тілом кредиту, 50 грн. за вчинення виконавчого напису, а всього стягнути 13776 грн. 12 коп.

Вказаний виконавчий напис відповідачем було пред`явлено до Центрального відділу державної виконавчої служби у м.Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), де було відкрито виконавче провадження №66047468.

Статтею 18 ЦК України встановлено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст.87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст.88 Закону України «Про нотаріат» н отаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Згідно пп.1.1.,1.2 п.1 глави 16 розділу ІІ «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 року (далі – Порядок), встановлено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пп.2.1 п.2 глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

Згідно пп.2.3 п.2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Підпунктом 3.1 п.3 глави 16 розділу ІІ Порядку встановлено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172 (пп.3.2 п.3 глави 16 розділу ІІ Порядку).

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172 (пп.3.5 п.3 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений пп.2.3 п.2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

З урахуванням приписів ст.ст.15,16,18 ЦК України, ст.ст.50,87,88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Під час розгляду справи відповідачем не було представлено суду доказів набуття прав вимоги за кредитним договором, укладеним із позивачкою; наявності заборгованості за договором та її розміру, періоду виникнення; направлення позивачці та отримання нею письмової вимоги щодо усунення порушень та погашення заборгованості за кредитним договором, надання такої вимоги нотаріусу разом із заявою про вчинення виконавчого напису.

Крім того, суд враховує наступне.

Відповідно до п.1 «Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172 (далі – Перелік), передбачено стягнення заборгованості на підставі виконавчого напису нотаріуса за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно.

Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Пунктом 2 вказаного Переліку було встановлено, що для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Зазначений Перелік було доповнено пунктом 2 «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року №662 «Про внесення Змін, що вносяться до Переліку документів, за яких стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

Поряд з цим, відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року (справа №826/20084/14), яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року, було визнано нечинною та незаконною постанову Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року №662 в частині, зокрема, п.2 змін, що вносяться до Переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172.

Таким чином, оскільки на момент вчинення оспорюваного виконавчого напису п.2 «Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172, втратив законну силу внаслідок визнання судовим рішенням нечинною та незаконною постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року №662, нотаріус мав право вчиняти виконавчий напис лише про стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами.

Поряд з цим, матеріали справи не містять відомостей про нотаріальне посвідчення укладеного із позивачкою кредитного договору.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про вчинення виконавчого напису без дотримання вимог ст.88 Закону України «Про нотаріат» пп.2.3,3.1 п.2 глави 16 розділу ІІ «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 року, за відсутності передбачених для цього законних підстав.

В зв`язку з вищевикладеним, суд приходить до висновку про обґрунтованість та необхідність задоволення позовних вимог і визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису, вчиненого 25.09.2020 року за реєстровим №16822 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М.

Враховуючи задоволення позову, а також подання відповідачем 28.09.2021 року (засобами поштового зв`язку) заяви про визнання позову, у відповідності до ст.141, ч.1 ст.142 ЦПК України з відповідача на користь позивачки слід стягнути 50% сплаченого останньою при подачі позову судового збору в сумі 454 грн. Решту 50% судового збору в сумі 454 грн. повернути позивачці з державного бюджету.

В своїй заяві відповідач також просив в зв`язку із визнанням позову стягнути з нього 50% судового збору в сумі 227 грн., сплаченого позивачкою за подачу заяви про забезпечення позову.

Проте, суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.142 ЦПК України передбачено звільнення відповідача від сплати 50% та повернення позивачу судового збору за подачу позовної заяви.

А тому, понесені позивачкою витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 454 грн. за заяву про забезпечення позову, яка була задоволена судом, підлягають стягненню на її користь з відповідача в повному обсязі.

Таким чином, всього з відповідача на користь позивачки слід стягнути судовий збір в сумі 908 грн.

В своєму позові позивачка також просила стягнути з відповідача суму комісії за сплату судового збору в розмірі 18 грн. 53 коп. та 9 грн. 27 коп. Проте, відповідно до ст.133 ЦПК України комісія не відноситься до судових витрат та не може бути предметом відшкодування за наслідками розгляду судової справи, оскільки ЦПК України не передбачає її відшкодування.

В зв`язку з цим, в стягнення з відповідача комісії банку за сплату судового збору в розмірі 18 грн. 53 коп. та 9 грн. 27 коп. слід відмовити.

Також в позовній заяві позивачкою було поставлено питання про стягнення на її користь з відповідача понесених витрат на правову допомогу в сумі 10000 грн.

Відповідач в поданому клопотанні просив зменшити розмір таких витрат до 1907 грн., посилаючись на те, що такі витрати є неспіврозмірними у порівняння із обсягом виконаних робіт, складністю справи та ринковими цінами на адвокатські послуги в аналогічних справах. Справа відноситься до категорії малозначних та повинна розглядатись в спрощеному позовному провадженні.

Перевіряючи доводи та заперечення сторін в цій частині, суд враховує наступне.

Згідно ч.ч.1,3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч.ч.3,4 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною п`ятою ст.137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.6 ст.137 ЦПК обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст.6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (ст.ст.12,46,56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

З матеріалів справи вбачається, що інтереси позивачки під час підготовки позову до суду та під час розгляду цивільної справи в суді представляв адвокат Бочкарь Р.В., повноваження якого були підтверджені наданими до позовної заяви засвідченими копіями договору про надання правової допомоги, юридичного консультування та юридичного представництва №46/21 від 27.08.2021 року та додатком №1 до нього від 27.08.2021 року; виданого на їх підставі 28.08.2021 року ордеру; а також копіями свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, посвідчення адвоката та витягу з Єдиного реєстру адвокатів України.

Згідно зазначеної вище додаткової угоди №1 до договору від 27.08.2021 року сторонами було погоджено, що вартість наданої правової допомоги за договором складає 7000 грн., а після досягнення мети представництва (прийняття судом рішення на користь клієнта), клієнт додатково сплачує адвокату гонорар в розмірі 3000 грн.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу до позовної заяви було долучено акт №Р-12 від 31.08.2021 року про приймання виконаних робіт (наданих послуг), згідно якого позивачці було надано послуги зі складання та подання позову про оскарження виконавчого напису нотаріуса з наступним супроводом справи в сумі 7000 грн.

Відповідно до п.п.1,2 ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

В постанові Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі №648/1102/19 зазначено, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України).

З наданої квитанції №1 від 31.08.2021 року вбачається, що позивачкою було сплачено кошти в сумі 7000 грн., передбачені пп.1.1.1 п.1 додатку №1 до договору від 27.08.2021 року, в якості гонорару за надані послуги зі складання та подання позову про оскарження виконавчого напису нотаріуса з наступним супроводом справи.

Крім того, відповідно до умов пп.1.1.2 п.1 додатку №1 до договору від 27.08.2021 року, в зв`язку із задоволенням судом позовних вимог, позивачка має сплатити гонорар в сумі 3000 грн. та вказані витрати на правову допомогу з урахуванням наведених вище положень п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України та правових позицій, наведених в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі №648/1102/19, також підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, суд враховує, що позовна заява в інтересах позивачки подана та підписана адвокатом Бочкарь Р.В., складена на 8-ми аркушах, містить посилання на норми діючого законодавства, правові позиції Верховного Суду та роз`яснення, надані в постанові Пленуму Верховного Суду України.

При підготовці позову та звернення з ним до суду, було отримано документи виконавчого провадження №66047468 щодо виконання оспорюваного виконавчого напису; підготовлено клопотання про витребування доказів, заяву про забезпечення позову.

Під час розгляду справи представником позивача подавалась заява з приводу заперечень відповідача в частині стягнення витрат на правову допомогу, з посиланням на судову практику та з наведенням відповідних реквізитів судових рішень.

Також суд враховує, що підставою звернення позивачки до суду з позовом стали дії відповідача щодо звернення до нотаріусу з заявою про вчинення виконавчого напису за кредитним договором, який нотаріально не посвідчувався, внаслідок чого в силу діючого законодавства, були відсутні правові підстави для стягнення заборгованості за цим договором на підставі виконавчого напису, а також дії щодо його подальшого пред`явлення для виконання.

Крім того, судом враховується, що заявлений позивачкою розмір понесених витрат на правову допомогу не перевищує розміру стягнутою з неї за оспорюваним виконавчим написом заборгованості, а також задоволення судом за наслідками розгляду справи позовних вимог та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позивачкою доведено належними та допустимими доказами факт понесення витрат на правову допомогу в сумі 10000 грн. Вказаний розмір є обгрунтованим, пропорційним до предмету спору, співмірним із складністю справи та об`ємом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

В зв`язку з цим, відповідні вимоги позивачки слід задовольнити, стягнувши на її користь з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 10000 грн., а всього, з урахуванням стягнутого судового збору, стягнути судові витрати в сумі 10908 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.18,50,87,88 Закону України «Про нотаріат», «Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172, пп.1.1.,1.2 п.1, пп.2.3 п.2, пп.3.1 п.3 глави 16 розділу ІІ «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 року, ст.ст.15,16 ЦК України, ст.ст.2,4,5,10-13,76-81,133,137,141,142,201,202,211,223,247,258,259,263-268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет», треті особи – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, Центральний відділ державної виконавчої служби у м.Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню – задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 25 вересня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем за реєстровим №16822.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет» (08200, Київська область, м.Ірпінь, вул.Михайла Стельмаха,9Ф, офіс 204, код ЄДРПОУ 43311346) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 908 грн., витрати на правову допомогу в сумі 10000 грн., а всього судові витрати в сумі 10908 грн.

Повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з державного бюджету 50% судового збору в сумі 454 грн., сплаченого за подачу позову згідно квитанції про сплату №4897 від 31 серпня 2021 року.

В задоволенні вимог про стягнення банківської комісії за сплату судового збору – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 11 жовтня 2021 року.

Суддя С.Ю.Казак