Рішення № 100270597, 12.10.2021, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2021 року Справа № 923/764/21

Господарський суд Херсонської області у складі судді Нікітенка С.В., розглянувши справу

за позовом: Арбітражного керуючого ОСОБА_1, м. Херсон, ІПН НОМЕР_1 ,

до: Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі, м. Херсон, код ЄДРПОУ 43995495,

про стягнення 15457,60 грн.

Розгляд справи здійснюється без повідомлення (виклику) учасників справи.

Обставити справи.

04 червня 2021 року Арбітражний керуючий ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою про стягнення з Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі 15457,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані твердженням позивача, що відповідачем не виконано рішення суду, викладене в ухвалі суду від 08.12.2020 у справі № 923/1493/15. Оскільки відповідачем порушено строки виконання зобов`язань, позивачем з посиланням на приписи ст.ст. 536, 625, 1214 Цивільного кодексу України нараховано та заявлено до стягнення суму інфляційних втрат у розмірі 13545,45 грн. та суму 3 % річних у розмірі 1912,15 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2021 визначено суддю по справі - Нікітенко С.В.

Ухвалою від 08 червня 2021 року суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Розгляд справи № 923/764/21 визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Продовжено строк розгляду справи № 923/764/21 на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вирішено здійснити розгляд справи впродовж розумного строку.

Цією ж ухвалою встановлено відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та відзиву на позовну заяву із додержанням вимог ч.1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

24 червня 2021 року до суду від відповідача у справі надійшов відзив на позовну заяву з клопотанням про проведення розгляду справи № 923/764/21 у судовому засіданні з викликом сторін.

Ухвалою від 29 червня 2021 року суд відмовив Головному управлінню ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі у задоволенні клопотання про проведення розгляду справи № 923/764/21 у судовому засіданні з викликом сторін.

24 червня 2021 року до суду від відповідача у справі надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає у повному обсязі, оскільки питання сплати винагороди та відшкодування витрат ліквідаційної процедури перебуває в нормативно-правовому регулюванні Кодексу України з процедур банкрутства. За твердженням відповідача передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальність не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством, тому дія зазначеної норми Цивільного кодексу України не поширюється на правовідносини щодо сплати грошової винагороди та понесених витрат у ліквідаційній процедурі. Крім того, виконання рішення про стягнення коштів з державного органу здійснюється органом Державної казначейської служби. З урахуванням зазначеного просить суд відмовити позивачу у задоволені позову.

Судом вставлено, що відзив відповідача надійшов у визначені строки, а тому приймається судом до розгляду та долучається до справи.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 Господарського процесуального кодексу України).

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами, відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, суд,

в с т а н о в и в:

Судом встановлено, що в провадженні Господарського суду Херсонської області перебуває справа № 923/1493/15 про банкрутство Приватної фірми "Тавріда". Провадження у справі перебуває на стадії ліквідаційної процедури.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 14.09.2015 у справі № 923/1493/15 за заявою Херсонської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області порушено провадження у справі про банкрутство Приватної фірми «Тавріда».

Постановою Господарського суду Херсонської області від 01.12.2015 визнано Приватну фірму «Тавріда» банкрутом, відкрито відносно боржника ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого ОСОБА_1.

Ухвалою від 26.03.2020 відсторонено арбітражного керуючого ОСОБА_1 від виконання повноважень ліквідатора Приватної фірми «Тавріда».

07 жовтня 2020 року арбітражний керуючий ОСОБА_1 звернувся до суду із клопотанням про покладення обов`язку сплати грошової винагороди та здійснення витрат арбітражного керуючого на кредитора боржника.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 08.12.2020 у справі № 923/1493/15 клопотання арбітражного керуючого ОСОБА_1 про покладення обов`язку оплати грошової винагороди та здійснення витрат арбітражного керуючого на кредитора боржника за виконання повноважень ліквідатора у справі про банкрутство Приватної фірми «Тавріда» задоволено. Стягнуто з Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на користь арбітражного ОСОБА_1 273816,60 грн. грошової винагороди за виконання повноважень ліквідатора Приватної фірми «Тавріда» за період роботи з 01.12.2015 по 13.09.2019 та 633,61 грн. понесених в ліквідаційній процедурі витрат.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2021 у справі № 923/1493/15 апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду Херсонської області від 08.12.2020 у справі № 923/1493/15 залишено без змін.

Позивач вказує, що вказане рішення суду повністю не виконане та знаходиться на виконанні в Головному управлінні державної казначейської служби Херсонської області.

За розрахунками арбітражного керуючого ОСОБА_1, Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі з 09.12.2020 не сплачено позивачу грошові кошти в розмірі 274450,21 грн.

Оскільки відповідачем порушено строки виконання ухвали від 08.12.2020 у справі № 923/1493/15, позивачем, на підставі ст.ст. 536, 625 Цивільного кодексу України нараховано та заявлено до стягнення суму інфляційних втрат у розмірі 13545,45 грн. та суму 3 % річних у розмірі 1912,15 грн.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з позовною заявою до суду.

Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги арбітражного керуючого ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів наведено в статті 16 ЦК України.

Як правило, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Судом з Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено наступне.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 14.09.2015 у справі № 923/1493/15 за заявою Херсонської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області порушено провадження у справі про банкрутство Приватної фірми «Тавріда».

Постановою Господарського суду Херсонської області від 01.12.2015 визнано Приватну фірму «Тавріда» банкрутом, відкрито відносно боржника ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого ОСОБА_1 м. Херсон.

Ухвалою від 26.03.2020 відсторонено арбітражного керуючого ОСОБА_1 від виконання повноважень ліквідатора Приватної фірми «Тавріда».

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 08.12.2020 клопотання арбітражного керуючого ОСОБА_1 про покладення обов`язку оплати грошової винагороди та здійснення витрат арбітражного керуючого на кредитора боржника за виконання повноважень ліквідатора у справі про банкрутство Приватної фірми «Тавріда» задоволено. Стягнуто з Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на користь арбітражного ОСОБА_1 273816,60 грн. грошової винагороди за виконання повноважень ліквідатора Приватної фірми «Тавріда» за період роботи з 01.12.2015 по 13.09.2019 та 633,61 грн. понесених в ліквідаційній процедурі витрат.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2021 у справі №923/1493/15 апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду Херсонської області від 08.12.2020 у справі № 923/1493/15 залишено без змін.

Предметом позову у цій справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих позивачем за період з 08.12.2020 по 02.03.2021 за невиконання грошового зобов`язання, яке виразилось у несплаті позивачу за ухвалою суду від 02.03.2021 у справі №923/1493/15 273816,60 грн грошової винагороди за виконання повноважень ліквідатора Приватної фірми «Тавріда» за період роботи з 01.12.2015 по 13.09.2019 та 633,61 грн, понесених в ліквідаційній процедурі витрат.

За приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст.ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, а відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов`язань.

Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" установлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання.

За нормами Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державне підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Вказаним законом також визначено порядок виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу. Так, статтею 3 цього Закону передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон про виконавче провадження) рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Таке положення отримало нормативне продовження в частині 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI, зокрема виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Частини 2 та 4 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачають, що стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду; перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Згідно з пунктом 3 Положення про Державну казначейську службу України основними завданнями Казначейства є: реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів; внесення на розгляд міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах.

Пунктом 9 Положення про Державну казначейську службу України передбачено, що Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначено Порядком № 845 (порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845).

За правилами пункту 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Міністерства фінансів України, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Наведений пункт прийнято в розвиток абзацу 2 підпункту 1 пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, відповідно до якого «рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень…»

Аналіз наведеного законодавства дає підстави для висновку про те, що Казначейство є встановленою Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" особою на здійснення гарантованого державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених цим Законом випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, до органів Казначейства стягувачами (стягувачі - фізичні та юридичні особи, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів (пункт 2 Порядку); подаються на виконання виконавчі документи, у справах:

- про стягнення коштів з боржників (боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства (пункт 2 Порядку) - до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник;

- про стягнення надходжень бюджету (податків, митних платежів, судового збору, обов`язкових зборів та інших платежів) - до органу Казначейства, в якому на рахунки зараховані зазначені надходження бюджету;

- про бюджетне відшкодування ПДВ - до органу Казначейства за місцем реєстрації платника податку в органі державної податкової служби.

Пунктом 6 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджеті визначено, що у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб:

- заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка (у разі наявності - довідку банку), назви банку, його МФО та коду ЄДРПОУ, номера рахунка (поточний, транзитний, картковий), прізвища, імені, по батькові (повне найменування - для юридичної особи) власника рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для пересилання коштів через підприємства поштового зв`язку, що здійснюється за рахунок стягувача (прізвище, ім`я, по батькові адресата, його поштова адреса (найменування вулиці, номер будинку, квартири, найменування населеного пункту, поштовий індекс), реквізити банківського рахунка поштового відділення);

- оригінал виконавчого документа;

- судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності);

- оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету (у судових рішеннях про стягнення коштів з відповідного бюджету).

Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд звертає увагу, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували виконання ним пунктів 2 та 6 Порядку № 845.

Отже, матеріалами справи та її фактичними обставинами не підтверджено факт перебування у Державній казначейській службі на виконанні виконавчого листа винесеного на примусове виконання ухвали Господарського суду Херсонської області від 08.12.2020 у справі № 923/1493/15 про стягнення з Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на користь арбітражного ОСОБА_1 273816,60 грн. грошової винагороди за виконання повноважень ліквідатора Приватної фірми «Тавріда» за період роботи з 01.12.2015 по 13.09.2019 та 633,61 грн., понесених в ліквідаційній процедурі витрат.

Проаналізувавши позовні вимоги з документальними доказами, наданими в їх обґрунтування, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення суми суму інфляційних втрат у розмірі 13545,45 грн та суму 3 % річних у розмірі 1912,15 грн задоволенню не підлягає. У позові відмовлено за ознакою не доведення позивачем зазначених ним підстав вимог, змісту позову.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Щодо інших доводів сторін у справі, викладених в обґрунтування власних правових позицій по наявному спору, то суд не вбачає підстав для надання таким оцінки у межах розглядуваного спору, оскільки вищенаведені аргументи суду у даному рішенні, на думку суду, є самостійною та достатньою підставою для висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У відповідності до приписів статі 129 ГПК України, судові витрати пов`язані з розглядом справи покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,

в и р і ш и в:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Копію рішення направити сторонам у справі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення підписано 12.10.2021.

Суддя С.В. Нікітенко