Рішення № 100270499, 04.10.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/2110/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Васильєвій Л.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроліга-Трейд", с. Кам`янка Харківська область до Приватного підприємства "ЛАН", с. Станичне Харківська область про стягнення 3 276 795,53 грн. за участю представників:

позивача - Макаренко О.А. (адвокат), ордер на надання правової допомоги серії ПТ № 167308 від 10.08.21р.;

відповідача - Лопатюк Ю.Л. (адвокат), ордер на надання правової допомоги серія ДН № 150356 від 28.09.21р.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроліга-Трейд" (с. Кам`янка Харківської області) звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Приватного підприємства "ЛАН" (с. Станичне Харківської області) суму передоплати у розмірі 1946922,77 грн. по договору поставки №2311-0120 ПТ від 23.11.20р.; відсотки за користування чужими грошовими коштами в розмірі 361546,96 грн.; штраф в розмірі 639604,36 грн.; пеню в сумі 328720,77 грн. Судові витрати просить покласти на відповідача.

28.09.21р. надійшов відзив на позовну заяву з клопотанням про поновлення строку на його подачу.

29.09.21р. від позивача надійшли письмові доводи та міркування.

Представник позивача в судовому засіданні 29.09.21р. підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 29.09.21р. частково визнав позовні вимоги, а саме в сумі 1834432 грн., просив зменшити штрафні санкції, в іншій частині позовних вимог просив суд відмовити.

Суд, розглянувши клопотання відповідача про поновлення строку на подачу відзиву на позовну заяву, не вбачає підстав для його задоволення у зв`язку з наступним.

У відповідності до положень ч. 8 ст. 165 ГПК України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 07.06.21р. про відкриття провадження по справі встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, який має відповідати вимогам ст. 165 ГПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем отримано ухвалу суду про відкриття провадження у справі - 15.06.21р.

Таким чином, п`ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву сплив - 30.06.21р. (останній день подачі).

Відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідач, подаючи до суду відзив на позовну заяву просить суд поновити строк для його подачі, проте не вказує про поважність причин пропуску такого строку.

Таким чином, оскільки відповідачем значно (майже три місяці) пропущено строк для подачі відзиву на позовну заяву та не наведено поважності причини пропуску такого строку, суд відмовляє відповідачу в поновленні строку на подання відзиву на позовну заяву.

Враховуючи те, що одним з принципів судочинства є свобода в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

Між ТОВ "АГРОЛІГА-ТРЕЙД" (покупець) та ПП “ЛАН” (постачальник) було укладено Договір поставки № 2311-0120 ПТ від 23.11.2020 (далі за текстом - Договір).

Відповідно до умов вказаного договору (п.п. 1.1.,1.2.) постачальник прийняв на

себе зобов`язання продати Товар українського походження, врожаю 2020 року на умовах, визначених в договорі, а саме соняшник у кількості 200,00 тн. +/-10% загальною вартістю 3800004,00 грн.

Відповідно до п. 3.1. договору, оплата товару здійснюється покупцем у розмірі

80% від суми договору, залишок у розмірі 20% після надання постачальником документів, зазначених у п. 2.7 цього договору.

На виконання своїх зобов`язань за договором 23.11.2020 покупець сплатив на

рахунок ПП "ЛАН" платіжними дорученнями №3034 та №3035 суму передплати у загальному розмірі 3119433 (три мільйони сто дев`ятнадцять тисяч чотириста тридцять три) грн. 21 коп., що становить 82% від загальної ціни договору.

Відповідно до додаткової угоди №1 від 24.11.2020 до договору, постачальник зобов`язується продати (поставити), а покупець - прийняти та оплатити товар українського походження, врожаю 2020 року на умовах, визначених у цьому договорі, партіями в наступному порядку:

1.1.1. В строк до "4" грудня 2020 року постачальник зобов`язаний поставити партію товару у кількості 61,711 тн +/-10% за ціною 1172510, 23 грн.;

1.1.2. В строк до "17" грудня 2020 року постачальник зобов`язаний поставити партію товару у кількості 138,289 тн +/-10% за ціною 2378598,46 грн.

В позовній заяві позивач вказує, що постачальник - ПП “ЛАН” свої зобов`язання за договором не виконало належним чином, а саме, зобов`язання по поставці товару, згідно п. 1.1.1. Додаткової угоди, в обсязі 61,711 тн. було виконано лише 04.12.2020, з яких в строк до 26.11.2020 було поставлено лише 9.958 тн товару; зобов`язання по поставці товару, визначеного п.1.1.2 Додаткової угоди, в обсязі 138,289 тн залишається невиконаним станом по дату пред`явлення цього позову.

29.01.2021 на адресу ПП "ЛАН" було направлено претензію №1 від 25.01.2021 на загальну суму 2782046,06 грн. з вимогою повернення передоплати у розмірі 1946922,77 грн., сплати процентів з користування чужими коштами у розмірі 118929,92 грн., сплати штрафу у розмірі 639604,36 грн. та пені у розмірі 76589,01 (сімдесят шість тисяч п`ятсот вісімдесят дев`ять грн. 01 коп.).

Претензія була вручена ПП "ЛАН" поштовим відправленням 02.02.2021, однак була залишена без відповіді та задоволення.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст.509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт господарювання (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб`єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язків.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності положень ч.ч. 1,2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України встановлено, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Заявляючи позовні вимоги, позивач вказує, що зобов`язання по поставці товару згідно п. 1.1.1. Додаткової угоди в обсязі 61,711 тонн було виконано лише 04.12.20, з яких в строк до 26.11.20 було поставлено лише 9,958 тонн товару.

Проте, вищевикладене спростовується матеріалами справи, а саме наступним.

Так, додатковою угодою №1 від 24.11.20р. до договору поставки №2311-0120 ПТ від 23.11.20 року сторони внесли зміни до договору в частині строків поставки, а саме, у відповідності до пункту 1.1.1. постачальник зобов`язаний поставити в строк до 04.12.20 року партію товару (соняшник) в кількості 61,711 +/- 10% тн. - загальна вартість товару з ПДВ 1 172 510,23 грн. (ПДВ 20%195 418,37 грн.).

Позивач в позовній заяві підтверджує, що зобов`язання по поставці товару у відповідності до п. 1.1.1. додаткової угоди були виконані 04.12.20р., що, також, підтверджується підписаними між сторонами видатковими накладними та товарно-транспортними накладними. (а.с. № 15-30)

Таким чином, з викладеного вбачається, що у відповідача відсутня заборгованість за поставку товару передбачену положеннями п. 1.1.1. додаткової угоди.

Проте, відповідачем не спростовано що, отримавши попередню оплату в сумі 1834432,70 грн., за поставку товару у відповідності до п. 1.1.2. додаткової угоди до договору, він не здійснив поставку товару ні у строк до 17 грудня 2020 року, ні станом на час розгляду справи, та не надав суду жодних доказів відсутності заборгованості.

Враховуючи, що відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно вимогам закону, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував поставку товару на суму 1834432,70 грн. або її повернення позивачу, а, також, з урахуванням того, що відповідачем визнано дану суму борг, суд вважає позовні вимоги щодо повернення попередньої оплати в розмірі 1834432,70 грн., правомірні та обґрунтовані, такі, що не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 549 ГПК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 додаткової угоди №1 від 24.11.2020, в разі порушення постачальником строків постачання товару понад 5 календарних днів, постачальник несе відповідальність, передбачену Розділом 4 Договору поставки №2311-0120ПТ від 23.11.2020, а також зобов`язаний повернути покупцю суму отриманої передплати у розмірі вартості недопоставленого товару протягом 3-х банківських днів.

Відповідно до п. 4.1. договору, за прострочення поставки товару на строк до 5 календарних днів постачальник сплачує покупцю штраф в розмірі 20% від вартості несвоєчасно поставленого Товару, а в разі прострочення поставки більш, ніж на 5 днів - крім того штрафні санкції у вигляді пені в розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Судом здійснено перевірку розрахунку пені здійсненого позивачем та встановлено, що розмір пені, заявлений до стягнення, підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Позивач, здійснюючи нарахування відповідачу суми пені в розмірі 0,1% від суми простроченої замовником оплати продукції за кожен день прострочення, вказує про те, що пеня в розмірі 0,1% передбачена положеннями договору.

Проте, в Постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №904/4156/18 від 10 грудня 2019 року в пунктах 6.28. та 6.29. зроблено висновок проте, що за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також, за статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня."

З огляду на вищевикладене, у Постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №904/4156/18 від 10 грудня 2019 року зроблено висновок про те, що можливість стягнення пені за неналежне виконання зобов`язань за договором має бути встановлена в договорі; строк нарахування пені сторонами може бути встановлений в договорі більше шести місяців; розмір пені в договорі може бути встановлено сторонами, проте, вона не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, правова позиція Верховного Суду у вищенаведеній справі підтверджує правову позицію відповідача стосовно неможливості нарахування пені в даному випадку у розмірі, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ за порушення строків розрахунків.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, перевіривши розрахунок позивача, перевіривши період нарахування останнім заявленої до стягнення суми пені, дійшов висновку про те, що, беручи до уваги положення ст. 343 ГК України та ст.ст 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" стягненню підлягає пеня в сумі 112591,62 грн. В іншій частині позовних вимог щодо до стягнення пені слід відмовити.

Відповідно до статті 6 Цивільного Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку потрібно сплатити в разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Верховний Суд неодноразово зазначав у власній судовій, практиці, про можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачених ч. 2 ст. 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Дану правову позицію висловлено у постановах Верховного Суду: від 08.08.2018 р. по справі № 908/1843/17, від 25.05.2018 р. по справі № 922/1720/17, від 22.03.2018 р. по справі № 911/1351/17, від 18.12.2018 р. по справі № 908/639/18.

Верховний Суд у справі № 917/194/18 від 02.04.2019 вказав, що одночасне стягнення зі сторони, яка порушила господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки вони є формами неустойки та видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності можна застосовувати різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена у Постанові від 18 березня 2020 року по справі № 902/417/18.

Таким чином, на підставі викладеного, суд вважає обґрунтованою позовну вимогу позивача щодо стягнення з відповідача штрафу в розмірі 20% за прострочення поставки товару на строк до 5 календарних днів, передбаченої п. 1.1.2. додаткової угоди, а саме в сумі 475719,69 грн.

В судовому засіданні відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій до 10%, а саме в сумі 80396,62 грн., оскільки вони є непомірно великими та позивачем не надано доказів того, що ним понесено будь-які збитки у зв`язку з нездійсненням відповідач поставки товару.

У відповідності до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною третьою ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Розглядаючи клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятком, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка наявним доказам, якими заявник обґрунтовує свої заперечення.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

За частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Аналогічні висновки зроблені в постанові Великої Палати Верховного суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18.

Як вбачається з матеріалів справи, основна заборгованість відповідача перед позивачем за договором складає 1834432,70 грн.

Після здійсненого судом перерахунку пені було встановлено, що за прострочення грошового зобов`язання нарахована пеня складає 112591,62 грн., а штраф 475719,69 грн.

Оскільки, загальна сума неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, складає - 588311,31 грн., що складає майже 1/3 від суми основного боргу, та визнає їх надмірно великими, тому суд приходить до висновку про можливість частково задовольнити клопотання відповідача про зменшення суми неустойки, та зменшити суму штрафу на 10% (47571,97 грн.)

Згідно п.п. 6,7 додаткової угоди №1 від 24.11.2020, порушення постачальником строків постачання товару понад 5 календарних днів є підставою для повернення покупцю суми отриманої передплати у розмірі вартості недопоставленого товару протягом 3-х банківських днів. Порушення обов`язку з повернення суми отриманої передплати, визначеного п.6 цієї додаткової угоди, визнається сторонами безпідставним використанням чужих коштів та є підставою для стягнення з постачальника на користь покупця процентів у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, починаючи з 1-го дня порушення цього обов`язку.

Так, позивач вказує, що постачальник зобов`язаний сплатити на користь покупця проценти за користування чужими коштами у розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення платежу, а саме в сумі 361546,96 грн.

Відповідно до частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Ця правова норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов`язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно з чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж (в тому числі правовідносини, пов`язані з поставкою товару) .

Частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України конкретизовано визначений статтею 536 цього Кодексу обов`язок продавця (постачальника) сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 цього Кодексу право кредитора вимагати від боржника сплати 3% річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом із цим, згідно з визначенням поняття неустойки, що закріплено в статті 549 Цивільного кодексу України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов`язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Касаційний господарський суд у своїй постанові від 10.07.2018 року по справі №927/1091/17, зокрема, вказав таке:

"Отже, проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами пункту 8.6. укладеного між сторонами у справі договору про закупівлю нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов`язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені, яка також була нарахована позивачем у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленої продукції за кожен день прострочення, що не узгоджується з положеннями статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення."

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 01.07.2014 у справі № 5010/1575/2012-20/83 та № 11/5026/1925/2012.

Як вбачається з положень п.п.6,7 додаткової угоди №1 від 24.11.20 проценти за користування чужими коштами, ураховуючи спосіб їх обчислення (у розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення платежу) підпадають під визначення пені, яка також була нарахована позивачем.

Таким чином, приймаючи до уваги висновки, викладені в постановах Верховного Суду, з урахуванням того, що до відповідача вже було застосовано такий вид відповідальності, як пеня, тому стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами, в редакції викладеній в п.п. 6,7 додаткової угоди №1 від 24.11.20, тягне за собою подвійне притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, що є порушенням положень ст. 61 Конституції України.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 361546,96 грн.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи вищенаведене, судом частково задоволені позовні вимоги, а саме: стягується передплата у розмірі 1834432,70 грн. по договору поставки №2311-0120 ПТ від 23.11.20р.; штраф 20 % від порушення строків поставки в сумі 428147,73грн.; пеня в сумі 112591,62 грн. В іншій частині заявлених позовних вимог слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 129 ГПК України. Судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 6, 11, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 546 548, 551, 598, 599, 610-612, 629, 693, 712 Цивільного кодексу України; ст.ст. 173, 174, 179, 193, 198, 216, 217, 230-233, 343 Господарського кодексу України; ст. ст 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань"; ст.ст. 1, 2, 4, 5, 12, 13, 14, 15, 73, 74, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 256, 257, 259 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "ЛАН" (63232, Харківська область, Нововодолазький район, с. Станичне, вул. Комарова, 9, код ЄДРПОУ 31847991) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроліга-Трейд" (62710, Харківська обл., Дворічанський район, с. Кам`янка, вул. Поштова, 41, код ЄДРПОУ 42349321) передоплату у розмірі 1834432,70 грн. по договору поставки №2311-0120 ПТ від 23.11.20р.; штраф 20 % від порушення строків поставки в сумі 428147,73грн.; пеню в сумі 112591,62 грн.; витрати по сплаті судового збору у розмірі 35627,58 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, або до суду першої інстанції відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "11" жовтня 2021 р.

Суддя Л.В. Шарко