Ухвала суду № 100266524, 05.10.2021, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/4078/20

Провадження № 2/206/70/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2021 м. Дніпро

Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі судді Маштака К.С., за участю секретаря судового засідання Різниченко Я.М., розглянувши у судовому засіданні заяву представника позивача за зустрічною позовною заявою – адвоката Забари А.В. про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , який також діє в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_5 , Комунальне підприємство «Житлове господарство Самарського району» ДМР про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_3 , Комунальне підприємство «Житлове господарство Самарського району» ДМР про усунення перешкод користування квартирою,-

ВСТАНОВИВ

У провадженні Самарського районного суду м. Дніпропетровська перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , який також діє в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_5 , Комунальне підприємство «Житлове господарство Самарського району» ДМР про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_3 ,Комунальне підприємство «Житлове господарство Самарського району» ДМР про усунення перешкод користування квартирою.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28.09.2021 по цивільній справі № 206/4078/20, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , який також діє в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_5 , Комунальне підприємство «Житлове господарство Самарського району» ДМР про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням – відмовлено повністю. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_3 , Комунальне підприємство «Житлове господарство Самарського району» ДМР про усунення перешкод користування квартирою – задоволені повністю. Усунуто перешкоди в користуванні квартирою, шляхом вселення ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_4 надати ОСОБА_2 дублікат ключів від вхідних дверей квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі по 454 грн. з кожного.

01.10.2021 на електронну адресу суду надійшла заява представника позивача за зустрічною позовною заявою – адвоката Забари А.В. про ухвалення додаткового рішення, в якій остання просила стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правову допомогу в розмірі 14750,00 грн.

Заява мотивована тим, що у зв`язку з розглядом справи та забезпеченням участі представника позивача в судових засіданнях, позивач поніс витрати на правову допомогу в розмірі 10550 грн., що підтверджується звітом, актами прийняття наданих послуг та платіжними дорученнями, підтверджуючими оплату.

Дослідивши заяву та письмові матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, необхідно відмовити, виходячи з наступного.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою такої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням такої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 справа № 826/1216/16.

Так у відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

При цьому, ч. 2 ст. 137 ЦПК України встановлює, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Ч. 3 ст. 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Так, статтями 77 - 80 ЦПК України встановлено критерії доказів, а саме їх належність, допустимість, достовірність та достатність. При цьому, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, представником позивача за зустрічною позовною заявою ОСОБА_6 при поданні зустрічної позовної заяви був зазначений попередній орієнтовний розрахунок судових витрат, а саме: на правову допомогу в розмірі 10000 грн.

Однак, представником позивача за зустрічним позовом ОСОБА_6 взагалі не було надано детального орієнтовного розрахунку, який обґрунтуває витрати у зазначеному розмірі.

В той же час, в обґрунтуванні клопотання про відшкодування судових витрат позивача за зустрічним позовом ОСОБА_6 зазначає, що позивач поніс витрати на правову допомогу у розмірі 10550 грн. і саме на підтвердження такої суми витрат подано звіт, акти прийняття наданих послуг та платіжних доручень. Однак, у прохальній частині зазначеного клопотання ОСОБА_6 просить стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 іншу суму – 14750,00 грн.

Таким чином, зазначені розміри понесених витрат на правничу допомогу суперечать один одному.

Окрім цього, стороною позивача за зустрічним позовом не було надано жодного належного доказу, який би свідчив про отримання гонорару у заявленому розмірі, а саме: квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або іншого банківського документу, що відповідає заявленому до стягнення розміру, касового чеку, посвідчення про відрядження, тощо.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13.02.2019 по справі № 335/8855/15-ц.

Крім того, у відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Зокрема, стаття 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 ЦК України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки: договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»); за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України; як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Надання Адвокатським бюро «Альони Забари» в особі Забари Альони Володимирівни позивачу адвокатських послуг у суді при розгляді справи № 206/4078/20 підтверджується договором про надання правової допомоги від 01.07.2021.

Водночас, у самому тексті договору відсутні умови (пункти) щодо порядку, форми розрахунку та ціни послуги, що надається адвокатом.

Враховуючи вищевикладене суд не вбачає підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача витрат на правничу допомогу.

Відповідна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.03.2019 справа № 922/1163/18.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), зазначив, що відшкодування судових витрат передбачає встановлення їх реальності, необхідності та розумності їх розміру.

У справі «Георгуліс та інші проти Греції» (Georgoulis and others v. Grece) Європейський суд з прав людини, пославшись на наведену вище справу «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), зазначив, що згідно з його практикою, відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, необхідність і, більше того, розумний характер їх розміру. Суд відзначив, що у цій справі на обґрунтування вимоги про відшкодування судових витрат не було надано підтверджуючих документів, які дозволили б йому точно розрахувати ці витрати.

Також, зі сторони позивача за зустрічною позовною заявою, не було долучено належних доказів, які підтверджують сплачені позивачем витрати на правничу допомогу співмірні із заявленою до стягнення сумою та їх обґрунтування.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено в п. 95 Рішенні у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015 року, п. п. 34-36 Рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009 року, п. 88 Рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 134 ЦПК України відшкодування витрат на професійну правничу допомогу це право, а не обов`язок суду, тобто є судовою дискрецією.

Враховуючи вищевикладені норми права та правові позиції Верховного Суду, суд вважає, що підстави для стягнення з відповідачів за зустрічним позовом суми судових витрат, понесених позивачем за зустрічним позовом на правничу допомогу відсутні, так як із клопотання не вбачається можливості встановити, який саме розмір судових витрат на правничу допомогу просить стягнути представник позивача ОСОБА_6 , докази додані до клопотання є неналежними, неповними, необґрунтованими та суперечливими.

Разом з тим, судом також враховано, що згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - Конвенція, ЄСПЛ відповідно) як джерело права.

ЄСПЛ у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може різнитися залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 137-137, 141, 247, 259-260, 270 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ

У задоволенні заяви представника позивача за зустрічним позовом - адвоката Забари А.В. про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі за позовом позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , який також діє в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_5 , Комунальне підприємство «Житлове господарство Самарського району» ДМР про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_3 , Комунальне підприємство «Житлове господарство Самарського району» ДМР про усунення перешкод користування квартирою – відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення у формі ухвали складено 11.10.2021.

Суддя К.С. Маштак