Рішення № 100260509, 07.10.2021, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/10550/20

2/357/496/21

Категорія 38

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07 жовтня 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Орєхова О. І. ,

за участі секретаря - Сокур О. В.,

представника позивача - Фрашко Т.В.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Коннової Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2020 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, посилаючись на наступні обставини.

ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 13.09.2008 року.

Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком «Договір про надання банківських послуг», що підтверджується підписом у заяві.

При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Заявою відповідача підтверджується той факт, що вона була повністю проінформованою про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі.

Отже, підписавши заяву між сторонами, у відповідності до ст. 634 ЦК України, був укладений «Договір про надання банківських послуг», який за своєю правовою природою є змішаним договором і містить в собі, зокрема, умови договору банківського рахунку (ст. 1066 ЦК України) та кредитного договору (ст. 1054 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунку, банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 1069 ЦК України, якщо відповідно до договору банківського рахунка, банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов`язки сторін, пов`язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до виявленого бажання, відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт та видано кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 5300,00 грн.

Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту, банк керувався п.п. 3.2, 3.3 договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.

Відповідач зобов`язався повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, а саме щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, який встановлений в Договором.

Таким чином, у порушення п. 6.5 Договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав, хоча ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В редакції Умов та Правил, що почали діяти з 01.03.2019 року згідно до п. 2.1.1.2.12 Сторони дійшли згоди, що в разі починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань Клієнта з погашення кредиту, Клієнт зобов`язується сплатити на користь Банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю Сторін у процентах від простроченої суми заборгованості: 86,4% - для картки «Універсальна; 84,0% - для картки «Універсальна голд».

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даним договором.

У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, відповідач станом на 31.08.2020 року має заборгованість - 160 000,81 грн., яка складається з наступного:

- 21 641,64 грн. - заборгованість за тілом кредиту в т.ч. 00,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту, 21 641,64 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту;

- 00,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками;

- 00,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками;

- 7 778,56 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625;

- 130 580,61 грн. - нарахована пеня.

Оскільки законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення всієї суми заборгованості, заборгованості до стягнення становить 137 047,79 гривень, яка складається з 21 641,64 грн. - заборгованість за кредитом; 7 778,56 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на построчений кредит згідно ст. 625; 107 627,59 грн. - заборгованість за пенею за період з 13.09.2008 року по 31.07.2019 року.

Просили суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у сумі 137 047,79 гривень за кредитним договором № б/н від 13.09.2008 року та судові витрати в сумі 2102,00 гривень (а. с. 1-4).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.10.2020 року, головуючим суддею визначено суддю Орєхова О.І. ( а. с. 43 ).

Ухвалою судді від 27.10.2020 року позовна заява акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості була залишена без руху ( а. с. 46-47 ).

04 листопада 2020 року за вх. № 42424 судом отримано заяву на виконання ухвали суду ( а. с. 49 ).

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання ( перебування ) такої фізичної особи.

05 листопада 2020 року здійснено запит стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача ( а. с. 54 ).

02 грудня 2020 року за вх. № 47096 судом отримано з відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання ( перебування ) відповідача ( а. с. 55 ).

Згідно ч. 1 ст. 187 ЦПК України якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановлено законом порядку місце проживання ( перебування ) фізичної особи - відповідача.

Ухвалою судді від 03 грудня 2020 року прийнято позовну заяву до провадження та відкрито провадження у справі за позовною заявою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом ) сторін. Призначено судове засідання у справі на 15 годину 30 хвилин 19 січня 2021 року ( а. с. 56-57 ).

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна.

12 лютого 2021 року за вх. № 6755 судом отримано заяву про зменшення розміру позовних вимог , де просили стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № б/н від 13.09.2008 року у розмірі 29 420,20 гривень, з яких: 21 641,64 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 7 778,56 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, а також понесені позивачем судові витрати ( а. с. 63 ).

19 лютого 2021 року за вх. № 8091 судом отримано відзив на позовну заяву позивача, в якому просили відмовити в задоволенні позову та застосувати строк позовної давності ( а. с. 76-77 ).

24 березня 2021 року за вх. № 13984 судом отримано відповідь на відзив, в якому позивач наполягав на задоволенні позовних вимог в повному обсязі ( а. с. 92-95 ).

Розгляд справи неодноразово відкладався з різних причин.

Ухвалою суду від 08 червня 2021 року витребувано у позивача інформацію ( а. с. 119-120 ).

Ухвалою суду від 08.07.2021 року визнано обов`язкову явку в судове засідання представника позивача ( а. с. 135-137 ).

Останнього разу по справі було оголошено перерву до 07 жовтня 2021 року ( а. с. 143-148 ).

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, надала пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та просила її задовольнити.

Відповідач та її представник, кожний окремо, в судовому засідання заперечували проти позовних вимог банку, просили відмовити в позові повністю, а також застосувати строк позовної давності.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, відповідача та її представника, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.

Встановлено, що відповідач ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПраватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 13.09.2008 року та підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між відповідачем та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві (а. с. 22).

Відповідно до виявленого бажання, відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт та видано кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 5300,00 грн.

Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту, банк керувався п.п. 3.2, 3.3 договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дала свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.

Відповідач зобов`язався повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, а саме щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, який встановлений в Договором.

Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями.

Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав, хоча ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Позивач зазначає, що відповідач порушила взяті на себе зобов`язання щодо належного та вчасного повернення коштів у зв`язку з чим виникла заборгованість за тілом кредиту в розмірі 21 641,64 грн. та в розмірі 7 778,56 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625.

Згідно зі ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином і в строк, встановлений договором, відповідно до умов договору. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

В силу ст. 599 ЦК України зазначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому, згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визнані умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

На підставі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір в силу приписів ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, підписання заяви № б/н від 13.09.2008 року свідчить про те, що ОСОБА_1 всі умови даного договору цілком зрозумілі і вона вважає їх справедливими по відношенню до неї.

Вказаний договір був прочитаний та підписаний сторонами.

Таким чином, своїми підписами сторони письмово підтвердили та закріпили те, що вони діяли свідомо, були вільні в укладені договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

За кредитним договором, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів є примусове виконання зобов`язання в натурі. Примусове виконання зобов`язання в натурі, - це спосіб захисту, який випливає з загального принципу повного і належного виконання зобов`язання та полягає в зобов`язанні здійснити дію, або утриматися від її здійснення, незалежно від застосування до боржника інших заходів впливу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин вчиняється у формі, встановленій законом, має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 5 та 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може гуртуватися на припущеннях.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 підтвердила, що дійсно зверталася до позивача, підписувала заяву для отримання коштів, отримала їх та використовувала.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Однак, зазначила, що 30.11.2016 року її карту було викрадено, відповідно після цієї дати вона не користувалася послугами банку та грошовими коштами.

Але, як встановлено в судовому засіданні, а також підтверджується матеріалами справи, відповідач звернулася до позивача про викрадення банківської картки лише 04.02.2017 року, а до поліції 08.02.2017 року.

З наявної в матеріалах справи виписки за договором б/н ( а. с. 15-19 ), яка додана позивачем до позовної заяви вбачається, що 30.11.2016 року отримано відповідачем грошові кошти в розмірі 3 989,25 грн. та використано їх зняттям з карткового рахунку.

Як зазначала представник позивача, на питання суду, що грошові кошти 30.11.2016 року відповідач отримала в сумі 3 764,93 грн., а з нарахованими процентами сума до повернення підлягала 3 989,25 грн.

На питання суду в судовому засіданні, яку ж суму отримала відповідач і не повернула банку, тобто тіло кредиту представник позивача зазначила, як 13 764,93 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Зазначена сума складалася з 3 767,93 грн. отримана станом на 30.11.2016 року ( з процентами 3 989,25 грн. ) та 10 000 гривень, яку відповідач зняла в банкоматі 02.12.2016 року.

Однак, жодного належного доказу з боку позивача не було надано в підтвердження отримання відповідачем в банкоматі 10 000 гривень. Не містяться такі відомості і в наданій з боку позивача виписці.

Не було надано та доведене зазначене і в судовому засіданні представником позивача.

Оскільки знайшло в судовому засіданні підтвердження та доведено матеріалами справи, що тіло кредиту станом на листопад 2016 року складало 3 767,93 гривень, тобто сума, яку отримала відповідач, тому така сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Посилання відповідача в судовому засіданні на те, що 30.11.2016 року в неї було вкрадено картку та в цей день знято вказану суму невідомими особами, не заслуговують на увагу, так як з боку відповідача не було вчинено вчасне блокування картки, лише з такою заявою відповідач як зазначено вище звернулася до банку 04.02.2017 року, а до поліції 08.02.2017 року, що не було спростовано сторонами, а навпаки підтверджено.

Стосовно вимог позивача в частині стягнення з відповідача 7 778,56 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625, то суд приходить до наступного.

Позивач вимагаючи стягнення з відповідача 7 778,56 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 посилався на Умов та Правил в редакції, що почали діяти з 01.03.2019 року згідно до п. 2.1.1.2.12 Сторони дійшли згоди, що в разі починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань Клієнта з погашення кредиту, Клієнт зобов`язується сплатити на користь Банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю Сторін у процентах від простроченої суми заборгованості: 86,4% - для картки «Універсальна; 84,0% - для картки «Універсальна голд».

Однак, відсутні докази погодження відповідачем змін до «Умов і Правил надання банківських послуг» у ПриватБанку, а згідно редакції «Умов та правил» від 2008 року, які, як зазначає, погодив відповідач, та які приєднані до матеріалів справи, не вбачаються умови про нарахування процентів в розмірі від простроченої суми заборгованості у вищезазначених відсотках - для картки «Універсальна». При цьому не надано доказів про ознайомлення відповідача з такими змінами та підписання даних змін. Всі додаткові умови, чи зміни до договору мають бути погоджені обома сторонами договору.

Із розрахунку, наданого позивачем до матеріалів справи взагалі не вбачається з якого розміру прострочення платежу нараховані відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, за який період прострочення виконання грошового зобов`язання.

Тому, суд вважає, що позивач не надав суду жодного доказу у підтвердження підстав нарахування відсотків за ст. 625 ЦК України, а наданих до матеріалів справи доказів недостатньо для того, щоб суд мав можливість вирахувати розмір вказаних відсотків.

Також, лише після спливу визначеного договором строку кредитування позивач має право забезпечити свої права і інтереси на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Тому, суд відмовляє в задоволенні вимоги про стягнення відсотків, що нараховані у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України на підставі п. 2.1.1.2.12 в редакції від 01.03.2019 року в розмірі 7 778,56 гривень.

Однак, звертаючись до суду з відзивом на позовну заяву так і в судовому засіданні відповідач та її представник наполягали на застосуванні строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257-258 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки, а щодо окремих видів вимог, зокрема про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність строком в один рік.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності за зобов`язаннями з визначеним строком виконання, починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Перебіг позовної давності щодо вимог кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13 зазначено, що відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Аналогічна позиція Верховного Суду України викладена у Постановах від 19.03.2014 р. у справі № 6-20цс14, від 18.06.2014 р. у справі № 6-61цс14, від 03.06.2015 р. у справі № 6-31цс15.

Відповідно до Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Матеріали справи не містять підтверджень, що Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в «ПриватБанку» розумів відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, що може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

З врахуванням наведеного, відповідно до статті 257 ЦК України судом застосовується загальна позовна давність, яка складає три роки.

Судом встановлено, що останній платіж внесено відповідачем ОСОБА_1 саме на погашення заборгованості перед Банком, здійснено 10.10.2016 року.

Не заперечувала з цього приводу в судовому засіданні представник позивача, а навпаки підтвердила, що дійсно 10.10.2016 року відповідач здійснила останній платіж в розмірі 70 гривень. З цього часу, погашень не відбувалося в загалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Окрім цього, звертаючись до суду з відзивом на позовну заяву про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню по справі № 357/1984/19 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанку» ( а. с. 82-85 ), АТ КБ «ПриватБанк» зазначав, що право вимоги у останнього виникло з 01.02.2017 року.

Позов про стягнення заборгованості з відповідача направлено позивачем засобами поштового зв`язку до суду лише 21 жовтня 2020 року ( а. с. 42 ) в зв`язку з чим, суд приходить до висновку, що позивачем без поважних причин пропущений строк позовної давності щодо захисту порушених прав та інтересів.

Частинами 4, 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Така ж позиція викладена у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до якого, установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджується Переліком типових документів, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 578/5 від 12 квітня 2012 року, тому є належним доказом у справі.

У постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року (справа 200/5647/18) касаційний суд зазначив, що виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.

На підставі оцінки усіх доказів у їх сукупності, зокрема, виписки по банківському рахунку, довідки про умови кредитування та розрахунку заборгованості, суд дійшов висновку про те, що банк в даному випадку підтвердив своє порушене право вимагати погашення виниклої заборгованості, проте в межах умов, визначених довідкою про умови кредитування.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Такий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд. У разі неналежного виконання позичальником зобов`язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Доводи позивача АТ КБ «Приватбанк» про те, що ним не пропущено строк позовної давності, так як згідно довідки про видачу кредитних карток відповідач останню кредитну картку отримала 25.03.2015 року терміном до серпня 2018 року (а. с. 21), суд оцінює критично, оскільки дана довідка відповідачем не підписана. В матеріалах справи відсутні відомості про те, що відповідач зверталася до позивача з заявою про перевипуск кредитної картки, та про те, що вона 25.03.2015 року отримала кредитну картку № НОМЕР_1 .

Пропуск строку позовної давності є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог АТ «Приватбанк».

Всупереч вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, будь-яких доказів щодо переукладання кредитного договору № б/н від 13 вересня 2008 року та/або перевипуску картки за цим договором, позивачем не надано.

Аналогічний висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12.

Так п.п. 92-93 вищевказаної постанови від 28 березня 2018 року встановлено, якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу.

А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).

Анкета-заява позичальника не містить встановленого графіку погашення кредиту, а також не встановлено кінцевого терміну погашення кредиту, отже моментом перебігу позовної давності за вказаним кредитним договором - з моменту коли банк міг та повинен був дізнатись про порушення свого права на повернення кредиту, тому перебіг позовної давності почався з моменту останнього платежу по кредиту.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові КЦС ВС від 15.01.2021 № 494/366/19 (61-2084св20).

Крім того, безпідставним є посилання у позовній заяві на те, що «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку» було встановлено порядок повернення коштів черговими платежами та те, що кінцевий термін повернення коштів відповідає строку дії картки, оскільки судом не було встановлено, що вони були підписані відповідачем ОСОБА_1 , відповідно вони не є частиною кредитного договору б/н від 13 вересня 2008 року, укладеного між банком та відповідачем.

До того ж, анкета-заява позичальника від 13 вересня 2008 року не містить встановленого графіку погашення кредиту, а також не встановлено кінцевого терміну погашення кредиту.

За таких обставин, моментом перебігу позовної давності за вказаним кредитним договором є момент коли банк міг та повинен був дізнатись про порушення свого права на повернення кредиту, тобто перебіг позовної давності почався з моменту останнього платежу ОСОБА_1 по кредиту, саме з 10 жовтня 2016 року.

Зазначене, що саме останній платіж був зроблений відповідачем 10.10.2016 року підтвердила в судовому засіданні і представник позивача.

Вказане відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

В зв`язку із вищевикладеним, суд приходить до висновку, що вимоги АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту не обґрунтовані та не підлягають задоволенню у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, а тому суд вважає, що у задоволенні таких вимог слід відмовити.

Частиною 1 статті 131 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 2 102 гривень ( а. с. 50 ).

Оскільки позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, не підлягають задоволенню і витрати понесені останнім при зверненні до суду.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 16, 203, 253, 256, 257, 258, 261, 264, 266, 267, 526, 530, 549, 551, 599, 610, 625, 626, 627, 628, 629, 638, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України та керуючись ст. ст. 2, 5, 12, 19, 76, 77, 81, 131, 141, 263, 265, 273, 353, 354, 355 ЦПК України, суд, -Ухвалою судді від 27.10.2020 року позовна заява акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості була залишена без руху ( а. с. 46-47 ).

У Х В А Л И В :

В задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду ч протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (адреса місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д, адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, ЄДРПОУ - 14360570, рахунок № НОМЕР_2 (для погашення заборгованості та судових витрат), МФО № 305299);

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Міським відділом № 1 Білоцерківського МУ ГУМВС України в Київській області 15.10.1996 року, ІПН: НОМЕР_4 ).

Повне судове рішення складено 12 жовтня 2021 року.

Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

СуддяО. І. Орєхов